PROFILPELAJAR.COM

Українці Бразилії
*Ucraino-brasileiros*
Українці Бразилії; Ucraino-brasileiros
	; Нащадки українців у Куритибі.
Кількість	прибл. 1,5 мільйони; (бл. 0,3 % населення Бразилії станом на 2020 рік)
Ареал	Переважно Парана, меншою мірою Мату-Гросу-ду-Сул і Сан-Паулу
Входить до	immigration to Brazild
Мова	Здебільшого українська в сільській місцевості та португальська в міській місцевості
Релігія	Християни (більшість (близько 85 %) — греко-католики, меншість — православні)

Українці в Бразилії (порт. Ucraniano-brasileiro) — національна меншина в Бразилії. В основному складається з громадян Бразилії українського походження четвертого і п'ятого поколінь, які підтримують традиції української культури.

У 1994 році в Бразилії проживало 400 тисяч осіб українського походження, 80 % (або приблизно 350 тисяч) з яких проживали в компактному регіоні площею приблизно 5 тисяч квадратних кілометрів (територія трохи менша за Тринідад і Тобаго), в горбистій південно-центральній частині штату Парана на півдні Бразилії^[4]^[2]^[3]. Вони називають цей регіон «бразильською Україною»^[5]^[6]. Менша кількість українців оселилася в Сан-Паулу, Санта-Катаріні, Ріу-Гранді-ду-Сул, Пернамбуку та Параїбі^[3].

Міста з найбільшою кількістю українців — Прудентополіс (близько 38 тисяч українців, або 75 % населення міста), Куритиба (33 тисяч українців) та Уніан-да-Віторія (близько 26,4 тисяч українців, або 50 % населення міста)^[7]. У 2021 році чисельність населення з українським корінням у Бразилії оцінюється в 600 тисяч осіб^[1]. Бразильські українці також оселилися в сусідніх регіонах Аргентини та Парагваю, зокрема в аргентинській провінції Місьйонес та парагвайському департаменті Ітапуа — значна доля населення обидвох регіонів на той час уже мала українське чи польське коріння. У Північній Америці також існує значна громада бразильців українського та польського походження, що зосереджена в Торонто та Монреалі. Близько 5% канадійців українського та польського походження родом з Латинської Америки.

Бразилія має третю за чисельністю українську громаду в Америці^[2] та третє за чисельністю українське населення за межами колишнього Радянського Союзу; лише Канада та Сполучені Штати мають більшу чисельність українського населення. У порівнянні з українцями в Північній Америці, українська громада в Бразилії (як і в сусідній Аргентині), як правило, переважно складається з нащадків попередніх хвиль імміграції, є біднішою, здебільшого проживає в сільській місцевості, має меншу організаційну силу та більше орієнтована на Церкву як центр культурної ідентичности^[8].

Сімдесят відсотків українців Бразилії живуть у сільськогосподарських громадах, відомих як «колонії», де вони вирощують пшеницю, жито, гречку, рис, чорні боби та єрва-мате — місцевий вид чаю^[3]. Ці колонії ізольовані від сучасних районів економіки Бразилії та неукраїнського населення і багато в чому нагадують галицькі (західноукраїнські) села XIX століття^[9].

Історія імміграції

В імміграції українців до Бразилії виділяють три хвилі.

Перша хвиля (1872—1914)

Одними з перших українських іммігрантів вважається сім'я М. Морозевича, що виїхала з Золочівщини в 1872.

У 1876 році в штат Парана переселилася група з Буковини, а в 1881 році інша група українців заснувала в цьому ж штаті поселення поблизу міст Палмейрас і Понта-Гроса.

У 1886 році зареєстровані окремі випадки імміграції з Галичини в район міста Уніао-да-Віторія, біля якого були засновані поселення Інасіо і Томаз-Коїл^[4]^[10] .

Однак масове переселення українців починається з 1895 року. Після ліквідації рабства в Бразилії утворилася нестача робочої сили й уряд почав стимулювати мігрантів фінансово. Поселенцям оплачувався проїзд і виділялося від 25 до 50 гектарів землі з відстрочкою оплати на 10 років. Такі умови виглядали дуже привабливо для безземельних і малоземельних українців, і в 1895—1899 у Бразилію переселилося близько 15 000 осіб, в основному з Північно-Східної Галичини. Однак на практиці землі, що виділяються переселенцям, перебували в непрохідних джунглях, а якщо українці наймалися до плантаторів, то були змушені оплачувати їжу та одяг по настільки високими цінами, що потрапляли в умови економічної залежності, близької до рабства^[4]^[10].

У 1897—1907 рр. значне число українців (близько 1 000 сімей) за власні кошти переселилися в район Прудентополіса, а також в південно-східних районах штату Парана і в північних районах штату Санта-Катарина, заснувавши поселення Антоніо-Олінто, Уніао-да-Віторія, Ірасема, Марешал-Маллет, Дорізона^[4] .

У 1908—1914 рр. близько 18 500 українців прибуло в рамках кампанії по залученню робочої сили до будівництва залізниць між штатами Сан-Паулу і Ріу-Гранді-ду-Сул. Вони заснували українські поселення в містах Гуарані, Кампінас, Іжуі, Жагуарі та Ерешімі^[4].

Крім того, у 1892—1914 рр. в Бразилії прибуло близько 120 сімей з Наддніпрянщини, з яких 90 сімей оселилися в провінції Ріо-Гранде-до-Сул^[4].

Голод, епідемії та вороже ставлення місцевих індіанців призвело в великої смертності серед мігрантів, частина їх повернулася в Галичину, однак, за даними перепису українських священників 1913—1914, на той момент в Бразилії проживало приблизно 45 000 осіб^[4]^[10] .

Друга хвиля (1917—1939)

Якщо перша хвиля мігрантів складалася майже виключно з селян, то в другій хвилі був значний прошарок інтелігенції. У цей період з Галичини, Волині, Полісся, Буковини та Закарпаття прибуло близько 9 000 осіб^[4].

Третя хвиля (1947—1951)

Викликана переважно політичними мотивами та розпочалася наприкінці Другої світової війни. Основу мігрантів в ці роки склали колишні захоплені Німеччиною остарбайтери, звільнені з німецького полону бійці радянської армії, а також політичні біженці (люди з антирадянськими поглядами, колишні члени допоміжної поліції, дивізії «Галичина» і ін.^[4]^[11] Більшість з них селилися в штаті Парана, частина — в штаті Сан-Пауло, як в столиці штату, так і в місті Сан-Каєтану-ду-Сул. Всього в цей період іммігрувало 7 000 українців. Частина переселенців не змогла пристосуватися до умов життя в Бразилії та переселилася в США і Канаду, а частина осіла в Сан-Паулу, Порту-Алегрі, Каноасі (штат Ріу-Гранді-ду-Сул), а також в штатах Гояс, Мінас-Жерайс і Ріо-де-Жанейро^[4].

У 1950-х імміграція українців практично зупинилася, а наступне встановлення політичної диктатури призвело до посилення рееміграції в США, Канаду та СРСР^[4].

За оцінками дослідників, в 1972 в Бразилії проживало 153 000 етнічних українців, з яких 130 000 на штаті Парана, 14 000 — Сан-Пауло, 5 000 — Санта-Катаріна, 3 000 — Ріу-Гранді-ду-Сул і близько 1 000 — в інших штатах^[4].

Штат Парана
Українські іммігранти у Бразилії в кінці 19 століття
1940, українці в Арапонгас
1940, українці в Прудентополілсі
Українські жінки Куритиби, 1937

Сучасний стан діаспори

Загальну чисельність українців в Бразилії зараз визначити складно у зв'язку з тим, що точних статистичних даних не існує^[4] .

Згідно з архівними даними парафій Української греко-католицької церкви, в 1996 року в штаті Парана проживало близько 320 000 українців-католиків, які складають 95 % української громади штату^[4]. До того ж дослідники вказують, що в цьому штаті проживає від 75 до 85 відсотків українців Бразилії.

У сучасній науковій літературі дають оцінні данні про кількість українців Бразилії: від 350 000^[12]^[13] до 500 000^[14]. У заявах президента Бразилії та представників Українсько-Бразильської Центральної репрезентації також йдеться про 500 000 українців Бразилії.

Вважається, що близько 80 % українських іммігрантів традиційно живуть в сільській місцевості, решта зайняті у сфері промисловості, переважно меблевої та металообробної^[4] .

Близько 80 % українських переселенців живуть в штаті Парана: тільки в столиці Парани, місті Куритиба, проживає близько 60 000 українців. У місті діє Церква Святого Йосафата УГКЦ, що була побудована 1928 року.

З 1991 р. українська мова як іноземна викладається в декількох державних школах м. Прудентополіс та в навчальних закладах у місцях компактного проживання українців.

У м. Куритиба є площа України з пам’ятником Тарасу Шевченку та Український меморіал, які вважаються історико-культурною спадщиною муніципалітету. Пам’ятники Тарасу Шевченку є також в містах Прудентополіс та Порто-Алегре.

26 жовтня 1995 урочисто відкритий Меморіал української імміграції^[4]^[15]. Крім того, українські громади є в штаті Санта-Катарина, місті Сан-Паулу й його околицях.

Українці, що проживають в Бразилії, продовжують дотримуватися традиційної української культури та віросповідання. Розвитком української культури займаються численні громадські організації, об'єднані в Українсько-Бразильську Центральну репрезентацію (Українське Товариство Бразилії, Товариство прихильників Української Культури, Товариство «Соборність», Асоціація українсько-бразильської молоді та ін.). Настільки ж велику увагу питанням культури приділяє Українська греко-католицька та Православна церква України в Бразилії^[4].

У Бразилії діють українські школи, фольклорні групи і творчі кооперативи.

Велика увага приділяється збереженню української мови: як іноземна вона викладається в початкових школах в місцях компактного проживання українців, в деяких державних середніх школах і в Лінгвістичному центрі університету Парана (Куритиба)^[4]. Однак з лінгвістичної точки зору українці Бразилії належать або до україно-португальським білінгвам (меншість), або до носіїв португальської мови, що в кращому випадку володіють обмеженим запасом українських слів. Пов'язано це з тим, що діти емігрантів, навіть вивчивши основи мови предків, починають вчитися і працювати в суспільстві португаломовних жителів Бразилії^[14].

З 2010 року в Бразилії заснований Національний день української громади, який відзначається 24 серпня^[16].

Українська греко-католицька церква в Ітайополісі
Українська церква в парку Тінгуї, Куритиба, Парана
Українська церква в парку Тінгуї, Куритиба, Парана
Українська хата в Куритибі
Український Великдень в штаті Парана
Греко-католицька церква в Прудентополісі
Український портик в Прудентополісі

Відомі бразильці українського походження

Іван Боднарук — український педагог, письменник, есеїст, журналіст, громадський діяч.^[17]
архієпископ і митрополит Володимир (Ковбич)
єпископ Мирон (Мазур)
отець Микола Лиско
отець Доротей Шимчій
Гуто Пашко — бразильський кінорежисер українського походження
Марія Берушко — шкільна вчителька, котра врятувала своїх учнів під час пожежі у бразильській школі. Вона може стати першою православною святою в Латинській Америці.^[18]
Гектор Бабенко — бразильсько-аргентинський кінорежисер, сценарист, продюсер й актор українського походження.^[19]
Oxana Narozniak — sculptor (born in Germany of Ukrainian descent, living in Curitiba)^[20]
Віра Вовк — українська та бразильська письменниця, літературознавиця, прозаїк, драматург, перекладачка та науковець^[21]
Рафаел Собіс — бразильський футболіст українського походження, нападник
Дмитро Зайців — український ентомолог, дослідник жуків-вусачів. Описав десятки нових таксонів цієї групи.
Роберту Мінчук — бразильський композитор і диригент українського походження.
Eliana Michaelichen Bezerra (Russian-Ukrainian descent on maternal side) Popular television hostess.^[22]
Клариса Ліспектор (1920—1977) — бразильська письменниця українсько-єврейського походження.
Leôncio Basbaum
Serys Slhessarenko
Eliana
José Mindlin
Denise Stoklos (Деніз Стоклос, нар. 14 липня 1950)— одна з найвідоміших мімів світу, бразильська акторка, режисерка, письменниця.

В культурі

«Desalma» — бразильський містичний міні-серіал, події якого відбувається в містечку, заснованому українськими іммігрантами.

Див. також

Посилання

↑ ^а ^б Brazil. Ukrainian World Congress (англ.). Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 23 листопада 2021. (source and date unmentioned)
↑ ^а ^б ^в Etnias: Ucranianos [Ethnicities: Ukrainians]. Portal of Services and Information of the Government of Paraná (порт.). Архів оригіналу за 12 березня 2007. [Архівовано 2007-03-12 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б ^в ^г Oksana Boruszenko and Rev. Danyil Kozlinsky (1994). Ukrainians in Brazil (Chapter), in Ukraine and Ukrainians Throughout the World, edited by Ann Lencyk Pawliczko, University of Toronto Press: Toronto, pp. 443—454
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у ^ф М. Бондаренко. Українська діаспора в Бразилії // Українознавство № 2/2008. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 9 липня 2020.
↑ admin3 (1 серпня 2007). Prudentópolis a bela Ucrânia brasileira. Planeta (pt-BR) . Процитовано 17 грудня 2020.
↑ Ukrainian Diaspora in Brazil by Marina Bondarenko
↑ Ukrainian Observer, «Ukrainian Community of Brazil» June 23, 2004
↑ Subtelny, Orest (2000). Ukraine: A History. University of Toronto Press. с. 566. ISBN 0-8020-8390-0.
↑ Subtelny, Orest (2000). Ukraine: A History. University of Toronto Press. с. 546. ISBN 0-8020-8390-0.
↑ ^а ^б ^в Н. С. Полищук, А. П. Пономарёв. Украинцы. — Институт этнологии и антропологии РАН, М.: Наука, 2000. ISBN 5-02-008669-X, стр. 88-90
↑ Абліцов В., Сімченко Г. Українська діаспора: вчора і сьогодні. www.experts.in.ua. Процитовано 4 серпня 2016. [Архівовано 2016-08-22 у Wayback Machine.]
↑ Бразилия. Украинцы Бразилии // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.- К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл. ISBN 966-00-0734-5, стр. 364
↑ Ярослава Закревська Роль «Просвіти» у збереженні національної самобутності українців Бразилії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010
↑ ^а ^б Ірина Сушинська. УКРАЇНСЬКА МОВА У БРАЗИЛІЙСЬКІЙ ДІАСПОРІ: СТАН І СТАТУС // ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 20
↑ Украинцы в Бразилии научили местных кушать гречку и продают писанки по 30 долларов.
↑ Президент Бразилии Луис Инасио Лула да Силва провозгласил 24 августа Национальным днем украинской общины.
↑ Б.Мельничук, П.Лаврів (ЕСУ). Боднарук Іван Лазарович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6., с. 153
↑ Посольство України в Королівстві Бельгія — Новини [Архівовано 24 травня 2008 у Wayback Machine.]
↑ Daniel Piza [Архівовано 9 лютого 2012 у Wayback Machine.]
↑ The Ukrainian Weekly, August 6, 2000, No. 32, Vol. LXVIII. Архів оригіналу за 24 липня 2008. Процитовано 13 вересня 2020. [Архівовано 2008-07-24 у Wayback Machine.]
↑ Ukrainian Lady from Brazil The Day, Ukrainian newspaper, Tuesday June 19, 2001
↑ google.com.br