Стравинський Ігор Федорович
рос. Игорь Фёдорович Стравинский
Основна інформація
Дата народження	5 (17) червня 1882[1]
Місце народження	Ломоносов, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія[2][3][…]
Дата смерті	6 квітня 1971(1971-04-06)[5][6][…] (88 років)
Місце смерті	Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[6][4][8]
Причина смерті	серцева недостатність
Поховання	Цвинтар Сан Мікелеd
Громадянство	Франція[9][10][8]  Російська імперія  США[9]  Швейцарія[8]
Віросповідання	православ'я
Професії	композитор, диригент, піаніст, лібретист
Освіта	Санкт-Петербурзький Імператорський університет і Друга Санкт-Петербурзька гімназія
Вчителі	Римський-Корсаков Микола Андрійович і Калафаті Василь Павлович
Інструменти	фортепіано
Мова	англійська
Жанри	опера, симфонія, камерна музика і класична музика XX століття
Magnum opus	Весна священна, Movements for Piano and Orchestrad, Symphony in E-flatd, Scherzo fantastiqued, Петрушка і Жар-птиця
Членство	Американська академія мистецтв та літератури, Американська академія мистецтв і наук, Баварська академія витончених мистецтв і Шведська королівська музична академіяd
Лейбли	RCA Victor[d], Columbia Records і CBS[d]
Нагороди	премія Леоні Соннінг (1959) Grammy Award for Best Contemporary Classical Compositiond (1962) Grammy Award for Best Orchestral Performanced (1962) Grammy Award for Best Contemporary Classical Compositiond (1961) Grammy Award for Best Classical Albumd (1961) Grammy Award for Best Orchestral Performanced (1967) Зал слави премії «Греммі»d (1999) золота медаль Королівського філармонічного товаристваd (1954) Wihuri Sibelius Prized (1963) зірка на голлівудській Алеї слави Honorary Member of the International Society for Contemporary Musicd
Батько	Стравінський Федір Гнатович[8]
У шлюбі з	Yekaterina Nosenkod і Vera de Bossetd
Діти	Святослав Сулима-Стравинський[8] і Théodore Strawinskyd[8]
Брати, сестри	Yury Stravinskyd
Автограф
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

І́гор Фе́дорович Страви́нський (5 (17) червня 1882(18820617), Оранієнбаум, Петербурзька губернія, Російська імперія — 6 квітня 1971, Нью-Йорк, США) — російський композитор і диригент польського^[11] та українського козацького походження^[12][13]. Син співака Федора Гнатовича Стравинського.

Рід Стравинських походить з Волині^[12]. За словами директора музею в Устилузі Володимира Терещука, герб Стравинських успадкував елементи герба гетьмана Івана Сулими. У родині пишалися належністю до цього старовинного українського роду. Сам композитор писав: «Наше прізвище було Сулима-Стравинські, однак коли Росія анексувала частину Польщі, то „Сулима“ з якоїсь причини було випущене з нашого прізвища». Цю втрату він компенсував, давши своєму синові Святославу подвійне прізвище Сулима-Стравинський.^[14]

Батько композитора, співак Федір Стравинський (1843—1902), був родом з Чернігівської губернії. Спершу навчався в Ніжинському ліцеї, дебютував на сцені Київського оперного театру (1873), у Києві співав до 1876 року. Тут 24 травня 1874 року обвінчався з киянкою Ганною Холодовською (11.08.1854, Київ — 7.06.1939, Женева), піаністкою і співачкою, яка походила з козацького роду Холодовських. З 1876 року співав у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. Дружина Ганна Холодовська була незмінним концертмейстром на концертах свого чоловіка.

Народився в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. З дитячих років вчився грати на фортепіано у О. П. Снеткової і Л. О. Кашперової.

У 1900—1905 роках навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Випускні іспити в університеті не складав і тому диплома не отримав.

У 1903—1908 роках брав уроки композиції у Миколи Римського-Корсакова, якого називав своїм духовним батьком. Перші значні твори І. Стравинського — вокальна сюїта «Фавн і пастушка» на слова О. Пушкіна (1906) і симфонія (1907). У 1906 одружився зі своєю двоюрідною сестрою, випускницею Київського інституту шляхетних дівчат Катериною Носенко, з якою мав двох синів (1907, 1910) і двох дочок (1908, 1913).

У 1909 році на прем'єрі «Феєрверку» познайомився з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. Згодом на його замовлення написав низку балетів, які поставили у «Російських сезонах» в Парижі. У родовому маєтку в Устилузі, де щоліта з 1907 до 1914 року жив і працював, композитор створив блискучі балети «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913), які принесли йому світову славу.

З 1910 року тривалий час жив за кордоном. Через хворобу дружини з 1914 року оселився у Швейцарії, а після початку першої світової війни вже не повертався на батьківщину понад 50 років. Родина Стравинських наймала житло, спершу в Кларані у диригента Ернеста Ансерме, друга та однодумця композитора. Навесні 1915 року родина переїжджає до міста Морж, що поблизу Лозанни.

У Швейцарії значною роботою Стравинського стала «Історія солдата», поставлена під орудою Ернста Ансерме. Прем'єра «Історії солдата» відбулася в Лозанні 29 вересня 1918 року, а за два роки виставу показали на сцені Женевської опери.

З 1920 року жив у Франції, де співпрацював з виробником механічних піаніно Pleyel, переклав для цього інструмента низку власних творів. У 1934 прийняв французьке громадянство.

З 1939 року — в США (з 1945 року — американське громадянство). Вів широку концертну діяльність (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У 1962 році відбулися авторські концерти в Москві та Ленінграді.

Помер 6 квітня 1971 від серцевої недостатності. Похований на кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія) поряд зі своєю дружиною.

Творчість вирізняється образно-стилістичною різноманітністю, проте підпорядкованою в кожен творчий період своїй стрижневій тенденції.

У так званий російський період (1908 — початок 20-х років) Стравинський виявляв особливу цікавість до давньоруського і сучасного йому українського фольклору, до ритуальних і обрядових образів, до балагану, лубка. До цей період припадають балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», хореографічні сцени «Весілля» (1917, остаточний варіант 1923). В музеї Ігоря Стравинського в Устилузі є світлина, подарована фондом Пауля Захера з Базеля (Швейцарія), на якій Стравинський записує українського лірника на порозі свого будинку в Устилузі в період роботи над «Весною священною». У ці роки формуються принципи музичної естетики Стравинського, пов'язані з «театром уявлення», закладаються основні елементи музичної мови — «поспівковий» тематизм, вільний метроритм, остинатність, варіантний розвиток тощо.

Наступний, так званий неокласичний період, розпочинається у 1920-х роках, коли Стравінський висуває гасло «Назад, до Баха», смисл якого полягав у поєднанні бахівської логіки, принципів розвитку та конструювання музичної форми з новітніми засобами музичної мови^[15]. Стравинський звертався до різних стильових моделей, освоюючи прийоми і засоби європейської музики бароко (опера-ораторія «Цар Едіп», 1927), техніку старовинного поліфонічного мистецтва («Симфонія псалмів» для хору і оркестру, 1930) та інші^{[джерело?]}. Названі твори, а також балет зі співом «Пульчінелла» (на теми Дж. Б. Перголезі, 1920), балети «Поцілунок феї» (1928), «Орфей» (1947), 2-а і 3-а симфонії (1940, 1945), опера «Кар'єра марнотрата» (1951) — не стільки високі зразки стилізації, скільки яскраві оригінальні твори (використовуючи різні історико-стилістичні моделі, композитор відповідно до своїх індивідуальних якостей створює сучасні за звучанням твори)^{[джерело?]}.

Пізній період(з 1950-х) композитор звертається до серійної техніки. Перші серійні композиції — «Кантата», «Септет» і «Три пісні з Вільяма Шекспіра». В «Canticum sacrum» (1955), одна з п'яти частин (Surge Aquilo) повінстю додекафонна^[16]. Згодом композитор використав серійну техніку в своїх творах «Агон» (1957), «Плач пророка Єремії» (1958), «Проповідь, притча и молитва» (1961, два останніх засновані на біблійних текстах и мотивах)^[17], а також у містерії «Потоп» (1962), що поєднує фрагменти з Книги Буття із середньовічними англійськими містеріями; в «Потопі» також використовується текст католицького гімна Te Deum.

Для сучасної української музичної спільноти актуальними є дослідження духовних зв'язків Ігоря Стравинського з українською культурою. Значну частину своїх творів Стравинський писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі.^{[джерело?][прояснити]} Райським куточком для своєї творчості Ігор Стравинський називав містечко Устилуг поблизу Володимира. Він приїжджав сюди до родини. Тут зустрів своє кохання, жінку, з якою поєднав долю, — киянку Катерину Носенко. Дочка лікаря і землевласника Гавриїла Носенка і Катерини Холодовської, двоюрідна сестра І. Ф. Стравинського (їхні матері були сестрами), була першою дружиною (з 1906) і стала матір'ю чотирьох дітей композитора, зокрема художника Федора Стравинського (1907—1989), композитора і піаніста Святослава Сулима-Стравинського (1910—1994).

Після одруження 1906 року Ігор Стравинський розробив проєкт, за яким на околиці Устилуга був побудований його власний дім на зразок швейцарського шале. Разом з братом Гурієм він посадив липову алею, яка й нині милує око відвідувачів музею композитора і вихованців музичної школи, розміщеної в його будинку.

Щоліта з 1907 року до початку Першої світової війни композитор писав свої твори в Устилузі. Тут він написав перший твір — фантазію для оркестру «Феєрверк», над яким напружено працював півтора місяця. Загалом же в Устилузі композитор працював над 17 творами, серед яких «Жар-птиця», «Петрушка» і широко відома «Весна священна».

У 1994 році у Луцьку вперше проведено міжнародний фестиваль «Стравинський та Україна», у програмі якого були концерти, а також наукова конференція, на якій чи не вперше в Україні розглядалося питання духовного зв'язку Ігоря Стравинського з українською культурою^[18]. У 2005 році було проведено другий, надалі фестиваль проводиться щорічно.

У 1990 році в місті Устилуг Волинської області відкрито перший у світі музей видатного композитора. Базою музею став дім Стравинського, побудований за його власним проєктом. Хоча формування фондів майбутнього музею розпочалося ще 1979 році, коли в приміщенні діяла музична школа^[19].

• Фавн і пастушка для мецо-сопрано та оркестру Op. 2 (1907)
• Пастораль сопрано без слів та фортепіано (1907)
• Дві мелодії для мецо-сопрано та фортепіано Романс «Маргаритки» Op.6 (1908)
• Дві поеми Поля Верлена для баритона та фортепіано або оркестру Op.9 (1910/1951)
• Дві поеми К. Бальмонта для голосу і фортепіано або маленького оркестру (1911/1954)
• Три поезії з японської лірики для голосу, фортепіано і камерного оркестру (1913)
• Три маленьких пісні для голосу і фортепіано (або маленького оркестру) (1913/1930)
• Небилиці для голосу, флейти, гобоя, кларнета, фагота, скрипки, альта, віолончелі і контрабаса (1914)
• Berceuses du Chat для контральто і трьох кларнетів (1916)
• Три казки для дітей для голосу і фортепіано (1917)
• Чотири російські селянські пісні для жіночого голосу без акомпанементу (1917)
• Berceuse для голосу і фортепіано (1918)
• Чотири російські пісні для голосу і фортепіано (1918/1919)
• Petit ramusianum harmonique single voice or voices (1938)
• Три пісні з Вільяма Шекспіра для мецо-сопрано, флейти, кларнета і альта (1953)
• Чотири російські пісні для мецо-сопрано, флейти, арфи і гітари (1954, версія Quatre chants russes та Три казки для дітей)
• In Memoriam Dylan Thomas (Dirge Canons and Song) (1954)
• Elegy for J.F.K. для баритона і трьох кларнетів (1964)
• Сова і кіт для сопрано і фортепіано (1966)

31 січня 2024 року у місті Луцьк вулицю Скрябіна перейменували на вулицю Ігоря Стравинського.

• 4382 Стравинський — астероїд, який названо на честь композитора^[20].

• Герасимова Г. П. Стравинський Ігор Федорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 864. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Стравінський, ще раз Стравінський!
• VIP-Стравінський
• Стравінський Ігор // Біографія на сайті UaModna, 17 червня 2015
• У Луцьку відкрився ІІ музичний фестиваль «Стравінський та Україна»
• Музичний фестиваль «Стравінський і Україна» відбудеться вже втретє
• стаття в енциклопедії «Кругосвет»
• інформація на сайті chubrik.ru, також аудіо.
• Семейный круг Стравинских (рос.)
• Меморіальна дошка Ігорю Стравінському в Києві

• Стравинский И. Ф. Хроника моей жизни / И. Ф. Стравинский; предисл., коммент., послесл. И. Я. Вершинина ; пер. Л. В. Яковлева-Шапорина. — М. : Композитор, 2005. — 464 с. — ISBN 5-85285-724-6.
• Стравинский И. Ф. Диалоги. Воспоминания. Размышления. Комментарии / И. Ф. Стравинский; Пер. с английскоrо В. А. Линник, послесловие и общ. ред. М. С. Друскина. — Л. : Музыка, 1971. — 414 с.
• Стравинский И. Ф. Переписка с русскими корреспондентами: Материалы к биографии, т.1: 1882–1912 / И. Ф. Стравинский ; сост., текстологич. ред., коммент. В. П. Варунца. — М. : Композитор, 1998. — 414 с. — ISBN 5-85285-485-9.
• Стравинский И. Ф. Переписка с русскими корреспондентами: Материалы к биографии, т.2: 1913–1922 / И. Ф. Стравинский ; сост., текстологич. ред., коммент. В. П. Варунца. — М. : Композитор, 2000. — 799 с. — ISBN 5-85285-220-1.
• Стравинский И. Ф. Переписка с русскими корреспондентами: Материалы к биографии, т.3: 1923–1939 / И. Ф. Стравинский ; сост., текстологич. ред., коммент. В. П. Варунца. — М. : Композитор, 2003. — 943 с. — ISBN 5-85285-611-8.
• Денисенко Л. Про Анжеліну Ісадору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндгрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ / Л. Денисенко. — К. : Грані-Т, 2008. — 128 с. — (Життя видатних дітей) — ISBN 978-966-2923-77-3.
• Балабко О. В. "Київ, Іринінська, Лифарям..." : Повість за листами митця. — Чернівці : Букрек, 2011. — 236 с. — ISBN 978-966-356-0.
• Ярустовский Б. Игорь Стравинский. — Л. : Музыка, 1982. — 264 с.
• Савенко С. И. Мир Стравинского. — М. : Издательский дом «Композитор», 2001. — 355 с. — ISBN 5-85285-492-1.

Жулковський Б. Ігор Стравінський і Православна Церква / Б. Жулковський // Нова педагогічна думка. - 2018. - № 1. - С. 147-150. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npd_2018_1_37.

• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 73. Ігор Стравінський і Віктор Косенко