Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Культура Архітектура Кухня Кіно Література Мода Музика Народне мистецтво Образотворче мистецтво Спорт Театр Танці
Українська діаспора Австралія Австрія Аргентина Африка Бельгія Білорусь Болгарія Боснія і Герцеговина Бразилія Велика Британія Венесуела Колумбія Вірменія Естонія Греція Грузія Ірландія Іспанія Італія Казахстан Канада Киргизстан Китай Латвія Литва Північна Македонія Мексика Молдова Німеччина Нова Зеландія Парагвай Польща Португалія Росія Румунія Сербія Словаччина Словенія США Угорщина Узбекистан Уругвай Фінляндія Франція Хорватія Чехія Чорногорія Швейцарія Швеція Японія
Етнографічні групи Батюки Бойки Волиняни Галичани Гуцули Кубанці Лемки Литвини Наддніпрянці Ополяни Підляшани Пінчуки Подоляни Покутяни Поліщуки Русини Сіверяни Слобожани Харцизи
Релігія Християнство Православ'я Православна церква України УПЦ МП Католицизм РКЦ УГКЦ Протестантизм Іслам Юдаїзм Рідновірство Атеїзм
Мови Українська та її діалекти
Інші статті Україна Знамениті українці Історія України Всесвітні форуми українців Голодомори Етнокультурні регіони Розселення Етногенез українців Етноніми українців Українські прізвища Українські меценати Український родовід
Портал «Україна»
п о р

Украї́нці в Росі́ї становлять найбільшу українську діаспору в світі. У Росії українською говорить 1,1 млн осіб (2010; у 2002 — 1,8 млн). Згідно з переписом 2010, в РФ проживає 1 927 988 українців, або 1,4 % загальної чисельності населення, що робить їх третьою за величиною етнічною групою після росіян і татар у Росії.

Присутність українців на території сучасної Росії починається від часів Київської Русі. По суті, це власне руси (русичі) — українці з берегів Дніпра принесли на північні й східні терени Русі християнську культуру. Але тоді вони виступали частіше як завойовники і колонізатори нових земель і народів, а священники — як місіонери. Зрозуміло, що частина княжих дружинників, священнослужителі-християни часто назавжди залишалися на північно-східних землях Київської Русі. З приходом татаро-монголів (1243—1480 рр.) цей потік людей і культури з Дніпра на Північний Схід майже припинився.

Друга хвиля русько-української людності на землі тепер уже Московського царства припадає на добу Козаччини. Українські козаки в різні часи й ходили походами на цю державу (похід 20-тисячного війська Гетьмана Петра Сагайдачного на Москву в 1618 р.), і виступали як союзні війська разом з московськими стрільцями (війни проти Польщі й Туреччини), інколи назавжди переселялися на вільні землі на схід, несли військову службу за винагороду. Крім того, Україна виступала культурним і науковим донором для Московії, бо саме тут містилися єдині в Східній Європі вищі школи — Острозька (з 1576 р.) та Києво-Могилянська академії (з 1632 р.), вихованці яких часто жили і працювали на сучасних російських землях. Запрошуючи з України «лучших людей», тобто кваліфікованих спеціалістів, російська адміністрація заохочувала їх переїздити зі всім своїм статком, назавжди. Після Переяславської угоди з'являються й політичні в'язні — полковник Іван Нечай, зять Богдана Хмельницького, гетьмани Петро Дорошенко, Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович, козацькі старшини, особливо ті, хто підтримав Гетьмана Івана Мазепу і незалежність України.

За даними українського дослідника К. В. Харламповича, серед 127 архиєреїв, які в 1700—1762 роках обіймали російські кафедри, 70 — українці, 43 — росіяни, 3 — греки, 3 — румуни, 2 — серби, 2 — грузини. П'ять українців були митрополитами, причому Дмитрія Ростовського, Іоасафа Білгородського, Інокентія Іркутського, Іоанна Максимовича канонізовано як святих. До 1758 р. на 10 кафедр призначено 9 українців і лише 1 росіянина. За статистичними підрахунками О. Брюкнера, український вплив європеїзував Москву. Але відірвані від основного народного українського дерева переселенці асимілювалися. Однак саме їхня клопітка праця на широких просторах Російської імперії визначила європейський шлях розвитку Росії.

За офіційними статистичними джерелами, у 1719 р. чисельність українців у Росії становила 262,9 тисячі осіб, у 1795 р. вона зросла до 810,9 тисячі осіб. Відповідно до перепису, число українців у Росії в 1897 р. сягнуло 3,6211 млн, а в 1926 р. — 7,873 млн.

У повоєнні роки українці чисельно становили 3,359 млн, у 1989 р. — 4,4 млн. Найбільше українців проживає в Москві, Санкт-Петербурзі, в районах Курська, Воронежа, Саратова, Самари, Астрахані, Владивостока, Кубані (Краснодарський край), Дону, від Оренбурга до Тихого океану, в Закаспійській області, у Приморському краю над рікою Усурі, в Амурській області («Зелений Клин»)^[1].

Ряд авторів і організацій вважає офіційні оцінки чисельності українців у Росії заниженими. Альтернативні дані (газета «Лига Наций», 2000 р.) дають приблизно 5 млн українців^[2]. Триває швидка асиміляція українців. Найбільш давні компактні поселення українців — у Воронезькій, Курській та Білгородській областях. Після «розкуркулювання» в 1930-х роках їх число з 800 тис. — 1 млн населення тут істотно змінилось і в 2015-му становить 200 тис. українців. На Північному Кавказі проживає 460 тис. українців. Найбільш компактно в цьому регіоні українці проживають у Краснодарському краї та Ростовській обл.

У нафтових і газових районах Півночі та Західному Сибіру проживають: у Тюменській обл. — 260 тис.; Ханти-Мансійському автономному окрузі — 150 тис.; Республіці Комі — 100 тис. Загалом у Сибіру й на Далекому Сході проживає 1,5 млн українців. В областях і республіках Урало-Поволзького регіону (Челябінська, Оренбурзька, Саратовська обл.) — 800 тис. українців. У Москві й Московській області — до 500 тис. українців. У Санкт-Петербурзі й Ленінградській області до 250 тис. українців. З 1991 року триває процес трудової еміграції українців до Росії. Офіційно за період 1991—2002 рр. це 1,244 млн осіб. Неофіційно у Росії на 2015 рік оціночно до 7 млн українців.

Життя українців Росії значно активізувалося після розпаду Радянського Союзу, проте на початку XXI століття їхня діяльність знову підпала під пильний контроль російської влади й силових структур. Майже в усіх регіонах створено українські культурно-національні організації, які входили в «Об'єднання українців у Росії». Внаслідок гонінь російської влади (судові процеси) об'єднання було закрито в 2010 році. Спроби зареєструвати нову всеросійську організацію, яка б об'єднувала українські організації з різних куточків Росії, станом на початок 2013 року не мали успіху^[3].

У 2011 році в Москві був проведений перший з'їзд Українського молодіжного форуму Росії. Він створювався як неформальне співтовариство з горизонтальною структурою управління, який повинен об'єднати якомога більше молодих українців, що живуть у Росії. Було проведено 3 форуми. Крім Москви в 2012-му форум пройшов в місті Пушкіно Московської області, в 2013-му останній, на даний момент, форум пройшов в Тверській області на озері Селігер. У заходах брали участь російські обласні чиновники. Зокрема, в Твері перед учасниками виступав начальник управління з громадських зв'язків апарату губернатора Тверської області Андрій Гагарін.

Географія учасників форуму простягалася від Сибіру (Іркутськ, Омськ, Новосибірськ) до Мурманська^[4]. У 2014 році четвертий форум, присвячений 200-річчю Тараса Шевченка, був запланований в Санкт-Петербурзі, проте через погіршення політичної обстановки від його проведення було вирішено відмовитися. У 2012 члени Українського молодіжного форуму Росії провели два Мегамарші вишиванок у російських містах, зокрема у Воронежі в ньому взяли участь близько 100 осіб^[5].

Коли Санкт-Петербург був столицею Російської імперії, багато людей звідусіль, у тому числі українців, переїхали до нього. Відомі українські поети Тарас Шевченко і Дмитро Бортнянський провели більшу частину свого життя й померли в Санкт-Петербурзі.

За даними останнього перепису населення 2010 року, у місті налічується 64 446 українців; вони становлять найбільшу неросійську етнічну групу цього суб'єкта Російської Федерації.

Зелений Клин (який часто називають Зелена Україна) — ділянка землі, що заселялася переважно українцями, є частиною Сибіру та Далекого Сходу Росії та лежить на Амурі біля Тихого океану. Його територія — понад 1 000 000 кв. км, населення  — 3,1 млн осіб (1958). Українське населення в 1926 р. становило 41—47 % населення. В останньому переписі населення Росії вказано, що українці там є другою етнічною групою за кількістю.

Чорноморські козаки заснували на Кубані 40 курінних селищ і дали їм ті ж назви, що мали курені на Запорозькій Січі. У наступні роки туди була переселена частина колишніх козаків, які після зруйнування Січі осіли на Катеринославщині та Херсонщині.

Найяскравішим прикладом масової депопуляції українців в РРФСР є зникнення в 1930-х роках 90 % українського населення Кубані.

Східна Слобожанщина (Подоння, Північна Слобожанщина, Подонь) — етнічні українські землі, що розташовані зараз в межах Курської, Білгородської та Воронезької^[6] областей Російської Федерації, північно-східна частина Слобідської України.

В нульових роках українські громадські, культурні та релігійні діячі в Росії зазнавали нападів, побиття, замахів на вбивство й убивств. А українські організації та заклади, що виникли на хвилі демократичних реформ, були ліквідовані.^[7]

У 2002 році в Іванівській області вбили бізнесмена, мецената і члена Українського культурного товариства «Мрія» Володимира Побуринного.^[7]

У 2003 році вікарій московської парафії Святого Ігнатія Богоносця Єпископа Антіохійського Олександр Сімченко (УГКЦ) був уперше побитий невідомими у поїзді Івано-Франківськ–Москва. Внаслідок побиття о. Олександр провів кілька тижнів у лікарні, але кримінальну справу порушено не було. Після того він був побитий ще 5 разів. Винних не знаходили.^[7]

У квітні 2004 року у Владивостоці вбили керівника українського хору «Горлиця» Анатолія Криля, лікаря за фахом.^[7]

У липні 2006 року в Тулі – замах на вбивство голови Ревізійної комісії Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФКНАУР) Наталі Ковальової. На неї напали двоє невідомих та жорстоко її скалічили. Металевим прутом, який знайшли поряд із місцем нападу, їй розтрощили обличчя, ледве не вибили праве око, зламали зуби. Від ударів в обличчя кістки черепа були зламані, у мозку – внутрішній крововилив.^[7]

У грудні 2006 року в Тулі вбили її чоловіка – члена Ради Об’єднання українців Росії, голову Тульської регіональної організації «Батьківська стріха» Володимира Сенишина.^[7]

Крім об'єднань під тиск підпадають заклади культури. 17 квітня 2008 р. зупинено діяльність Українського освітнього центру при середній школі № 124 (2008) під приводом відсутності дозвільних документів на саме існування Українського освітнього центру. У 2006—2007 рр. чинилися тиск і перевірки працівників Бібліотеки української літератури в Москві. Працівники бібліотеки заявляли про гоніння на них з боку ФСБ^[8]. 21 грудня 2010 року було вчинено новий обшук бібліотеки співробітниками ФСБ Росії. Основна причина — пошук літератури екстреміського й антиросійського характеру. Вилучено низку книжок^[9]. 24 грудня 2010 року — знову обшук, у ході якого вилучено жорсткі диски з комп'ютерів бібліотеки, а також читацькі квитки. Бібліотеку було опечатано й закрито^[10].

24 листопада 2010 р. Верховний суд РФ заборонив федеральну національно-культурну автономію українців у РФ («Українці Росії») через виступи її керівника на радіо та заходах, присвячених пам'яті жертв Голодомору^[11]. Аналогічна ситуація складається з Об'єднанням українців у Росії в 2012 році. Його закрили під приводом порушень статуту^[12][13].

Міністерство юстиції РФ вирішило ліквідувати Сибірський центр української культури «Сірий Клин» у м. Омську в 2020 році^[14].

Статистична інформація про українців східної діаспори з матеріалів переписів населення в Російській імперії, Радянському Союзі та Росії була зібрана в 1897, 1920, 1923, 1926, 1937, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989 і 2002 роках. З них тільки перепис 1937 року був відкинутий і проведений перепис 1939 року.

У період після розпаду Радянського Союзу в 1991 році основна увага була зосереджена на східній українській діаспорі. Були зроблені численні спроби об'єднати інформацію, зокрема в журналах «Золоті Ворота» і «Українська діаспора».

Райони та міста із кількістю українців понад 10 % (станом на 2010 рік):

Мовний склад населення за переписом 1897 р.

Кубанська область		Ставропольська губернія		Область Війська Донського

Курська губернія		Воронізька губернія

У 1990-ті роки українського населення у Росії помітно поменшало. Це зумовлено низкою факторів. Найважливіший з них — загальне скорочення чисельності населення у Росії. Водночас багато економічних мігрантів з України переїхало до Росії для більш високооплачуваної роботи та кар'єри. Вважається, що існує приблизно 300 000 юридично зареєстрованих мігрантів. Асиміляція також є важливим чинником скорочення числа українців.

Віце-прем'єр-міністр України В'ячеслав Кириленко на відкритті VI Всесвітнього форуму українців у 2016 р. заявив, що Російська Федерація проводить політику денаціоналізації українців, які перебувають на її території.

Питання підтримки українців у Росії є дуже важливим. Насправді, в РФ проживає близько 10 млн українців. Але останній офіційний російський перепис показав цифру 2 млн, а передостанній налічував 3 млн. Впроваджується цілеспрямована політика по денаціоналізації українців у Росії: Кремль хоче змусити їх бути ворогами свого народу і забути про своє коріння. Але ніхто з тих, хто відчуває себе українцем у Росії, не засуджує Україну і не відрікається від неї.

— сказав Кириленко^[16].

• Степан Петриченко — голова Військово-революційного комітету Кронштадтського повстання

• Ганна Політковська — журналістка-опозиціонерка
• Максим Березовський — композитор, автор першої української та російської опери («Демофонт»)
• Дмитро Бортнянський — композитор
• Сергій Бондарчук — режисер і актор (батько є нащадком запорожців, мати — росіянка)
• Олександр Довженко — кінорежисер, письменник
• Микола Гоголь — письменник
• Петро Ілліч Чайковський — композитор
• Ілля Лагутенко — музикант
• Людмила Павличенко — найуспішніша снайперка в історії
• Лариса Шепітько — режисер
• Тарас Григорович Шевченко — поет, художник, письменник
• Орест Сомов — письменник
• Михайло Зощенко — письменник

• Микола Давиденко — тенісист
• Віктор Хряпа — баскетболіст
• Андрій Николишин — хокеїст
• Сергій Семак — футболіст, капітан Збірної Росії з футболу
• Олександр Співак — футболіст
• Олег Твердовський — хокеїст
• Віталій Вишневський — хокеїст
• Микола Жердєв — хокеїст
• Олексій Житник — хокеїст
• Глек Павло — баскетболіст
• Антон Бабчук — хокеїст
• Олексій Міхнов — хокеїст

• Буняковський Віктор Якович — математик
• Ковалевський Олександр Онуфрійович — біолог і ембріолог
• Остроградський Михайло Васильович — математик, механік і фізик
• Володимир Челомей — механік, фахівець у галузі динаміки стійкості складних коливальних систем, генеральний конструктор ракетно-космічної техніки
• Анатолій Фоменко — математик
• Юрій Гідзенко — космонавт
• Валентин Глушко — інженер, вчений в галузі ракетно-космічної техніки, основоположник радянського рідинного ракетного двигунобудування
• Юрій Кондратюк — вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів
• Сергій Корольов — вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор.
• Трохим Лисенко — агроном, діяч мічуринської агробіології
• Ілля Мечников — науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології
• Ігор Сікорський — інженер (авіаконструктор) і підприємець
• Петро Зінченко — психолог
• Оксана Позняк
• Архип Люлька — конструктор авіаційних двигунів
• Коваленко Вадим Федорович — науковець в області електроніки та теплофізики
• Диканський Микола Сергійович — фізик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік РАН, ректор Новосибірського державного університету з 1997 до 2007 року, завідувач об'єднаної лабораторії Інституту ядерної фізики ім. Г. І. Будкера Сибірського відділення Російської академії наук (Новосибірськ).

• Віталій Федорчук — (1982)

• Семен Тимошенко — (1940—1941)
• Родіон Малиновський — (1957—1967)
• Андрій Гречко — (1967—1976)

• Костянтин Черненко — (1984—1985)

• Леонід Брежнєв — (1964—1982)
• Микита Хрущов

• Сергій Кирієнко — (1998).
• Христенко Віктор Борисович

• Едуард Лимонов (Савенко) — засновник Націонал-більшовицької партії
• Михайло Терещенко — Міністр закордонних справ Росії (1917)
• Михайло Туган-Барановський — відомий російський і український економіст
• Валентина Матвієнко — колишній губернатор Санкт-Петербурга та голова Ради Федерації Росії.
• Глазьєв Сергій Юрійович — економіст і політик
• Новак Олександр Валентинович — міністр енергетики Російської Федерації з 21 травня 2012
• Сергій Кужугетович Шойгу (має українські коріння по материнській лінії, був хрещений в Луганській області) — міністр оборони РФ

На початку XXI ст. в РФ функціонували такі недільні українські школи:

• українська недільна школа ім. Т. Шевченка Кіровського району (м. Уфа);
• національна українська недільна школа «Злагода — Согласіє» Калінінського району (м. Уфа);
• недільна українська школа (м. Салават);
• українська недільна школа (м. Казань);
• українська недільна школа (м. Нижнєкамськ);
• недільна школа при Товаристві «Україна-Сейм» (м. Курськ);
• українська недільна школа (м. Оренбург);
• українська недільна школа при Культурному центрі України (м. Москва)
• українська школа вихідного дня при Українському культурному центрі «Дніпро» (м. Іркутськ)

У Культурному центрі України в Москві 2 жовтня 2005 р. вперше відкрилась Українська недільна школа для дітей віком від 7 до 17 років. Навчальним планом школи передбачено (в залежності від віку та особистих уподобань дитини) вивчення української мови та літератури, історії України, українознавства, української пісні й танцю. У подальшому планувалося збільшити кількість навчальних дисциплін. На момент відкриття у складі недільної школи було 8 учнів, у навчальному році 2006—2007 рр. — 26 учнів, у 2007—2008 рр. — 51 учень. Школу відвідували діти з українським і російським громадянством, а також громадяни Республіки Молдова та Великої Британії, батьки яких є вихідцями з України.

• Українці на Півдні Росії
• Українська діаспора
• Бібліотека української літератури в Москві
• Кобза. Українці Росії. Незалежний сайт української діаспори.
• Демографія Росії
• Росіяни в Україні

• Зав’ялов А. В. Українська катастрофа: українці та українська мова в Росії у дзеркалі переписів населення 1989–2021 рр.
• Шандра В. С. Переселення українців у Російській імперії // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 135. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Дорошенко В. Українство у Росії. Новіші часи. Відень, 1917.
• Ідзьо, Віктор. Українська діаспора у Росії. Львів: БаК 2002. ISBN 966-7065-31-6.
• Українська діаспора у Росії: стан, проблеми, перспективи. / Матеріали науково-практичної конференції. Київ. УВКР. 2004. 144 с.
• Мельник Л. Українські організації у Росії. Довідник. — М., 2007.
• Мусієнко І. В. Етнокультурний розвиток українців у Російській та Австро-Угорській імперіях ХІХ–на початку ХХ ст. у науковому доробку А. Каппелєра / І. В. Мусієнко // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова: зб. наук. пр. Сер. 6 : Історичні науки. — Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. — Вип. 6. — С. 158—164.
• Українці Санкт-Петербурга, Петрограда, Ленінграда… / [за заг. ред. проф. Володимира Сергійчука]. — Вишгород: ПП Сергійчук М. І., 2013. — 710 с. — ISBN 978-966-2911-56-5