PROFILPELAJAR.COM

село Шабельники
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Золотоніський
Тер. громада	Піщанська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA71040170070069815
Облікова картка	Шабельники
Основні дані
Засноване	30-ті 40-ві роки 17 століття
Населення	699 (на 2001 рік)
Поштовий індекс	19753
Телефонний код	+380 4737
Географічні дані
Географічні координати	49°41′19″ пн. ш. 31°46′14″ сх. д. / 49.68861° пн. ш. 31.77056° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	82 м
Водойми	Дніпро, Супієць, Супій
Відстань до; обласного центру	34,6 (фізична) км
Відстань до; районного центру	28 км
Найближча залізнична станція	Гладківщина
Відстань до; залізничної станції	15 км
Місцева влада
Адреса ради	с. Піщане, вул. Шеремета Руслана, 98а
Сільський голова	Семенюта Руслан Святославович
Карта
	Шабельники
	Шабельники
Мапа

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Шабельники.

Шабе́льники — село в Україні, в Золотоніському районі Черкаської області, входить до складу Піщанської сільської громади. Розташоване на березі Кременчуцького водосховища, поблизу річки Супій, за 28 км від районного центру — міста Золотоноші, за 15 км від залізничної станції Гладківщина та за 12 км від пристані Прохорівка. Населення 699 осіб (на 2001 рік).

Історія

Історія села почалася у 30-40-х роках XVII століття. На карті французького інженера Боплана назва позначена в перекрученому вигляді «Чабельнік» (Czabelnik).^[2] Село належало до Піщанської сотні спочатку Черкаського, а згодом Переяславського полку.

Назва села походить від першого поселенця — якогось Шабельника^{[джерело?]}. Очевидно, хтось із його роду займався виготовленням шабель, був зброярем. Таке прізвище (Шабельник, Шабельниченко) досить поширене в козацьких реєстрах XVII-XVIII століть.

З 1779 року у селі церква Сави Освященного.^[3]^[4]

Станом на 1781 рік у селі був 71 двір із населенням 223 мешканця. У Шабельниках тоді проживало 2 різночинці, 2 церковники, 27 виборних козаків, 15 козаків-підпомічників, 29 посполитих і козацьких підсусідків. Як відзначено в документі того часу, землі села належали «разного звания казенным людям, казакам и владельцу секунд-майору Федору Иваненко».

Село є на мапі 1812 року.^[5]

За даними на 1859 рік у власницькому та козацькому селі Золотоніського повіту Полтавської губернії, мешкало 593 особи (284 чоловічої статі та 309 — жіночої), налічувалось 156 дворових господарств, існувала православна церква^[6].

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Піщанської волості мешкало 740 осіб, налічувалось 133 дворових господарства, існували православна церква, школа, постоялих будинок, 2 водяних і 2 вітряних млини, винокурний завод^[7].

1889 року в селі у невеликій сільській хаті було відкрито парафіяльну школу^{[джерело?]}, 1911 року на кошти земства побудовано шкільний будинок.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1166 осіб (597 чоловічої статі та 569 — жіночої), з яких 1147 — православної віри^[8].

В 1910 році кількість дворів збільшилася до 269. Населення тоді склало 1484 особи. За подвірно-господарським переписом у 1910 року в селі налічувалося 212 письменних чоловіків і 29 жінок.

На території села працював колгосп «Шлях Ілліча». 1930 року організовано лікнепи. 1937 року — відкрито семирічну школу.

215 селян брали участь у радянсько-німецькій війні, з них 106 нагороджено бойовими орденами та медалями. На вшанування пам'яті про 106 загиблих у боях проти нацистів односельців встановлено обеліск Слави.

1943 року відновилося навчання в семирічній школі. 1960 року школу реорганізовано у восьмирічну.

Після війни виник колгосп ім. Горького, який мав в користуванні 2,1 га тисячу сільськогосподарських угідь, в тому числі 1,3 тисячі га орної землі. Господарство вирощувало зернові і технічні культури (м'ята, коноплі). Працювали 2 млини, лісопильня, кузня.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 972 чоловіка, працювали восьмирічна школа, філія музичної школи, клуб на 240 місць, бібліотека з фондом 9,2 тисячі книг, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячі ясла, стаціонарна кіноустановка, радіовузол, ощадна каса, швейна майстерня.

У січні 1977 року колгосп було приєднано до колгоспу «Більшовик» села Дмитрівка. Наприкінці 1988 року роз'єдналися із колгоспом «Більшовик» і утворився в Шабельниках колгосп «Зоря», який згодом було реорганізовано у СТОВ «Зоря», пізніше — СТОВ «Шабельники», з 2006 року — ТОВ «АГРО-КОЛОС-05».

Сучасність

Сьогодні^[коли?] у селі діють Шабельниківський навчально-виховний комплекс, Будинок культури на 240 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, радіовузол, два приватні магазини, два магазини райСТ, відділення зв'язку.

Джерела

Шабельники у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Черкащина»
	Означення у Вікісловнику^?
	Теми у Вікіджерелах^?