Втрати з українського боку публікуються в обмеженому форматі та з затримкою! Перевага віддається офіційній інформації, озвученій органами виконавчої влади та відповідними Указами Президента України[1].
Загинув у боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[2].
8082
Хлівчук Вадим Павлович («Одіссей»)
01975-04-011 квітня1975, с. Великий Дальник Одеська область. Розвідник, військовослужбовець батальйону «Карпатська Січ». З 2014 року воював добровольцем на Донбасі. В «Карпатській Січі» - з 20 квітня 2022 року. Багато разів був контужений, поранений осколками.
01993-03-1010 березня1993, м. Бердянськ Запорізька область. Військовослужбовець батальйону «Карпатська Січ». В «Карпатській Січі» - з березня 2022 року. До війни працював в Польщі. Після битви за Київ, аби продовжити боротьбу на східному напрямку, як доброволець, був призваний до ЗС України.
40 років, Полтавська область. Військовослужбовець підрозділу Сил ТрО ЗС України (підрозділ — не уточнено). Майстер спорту з пауерліфтингу. Працював водієм великих вантажних автомобілів у компанії «Ferrexpo». 24 лютого 2022 року, як доброволець, був призваний до ЗС України.
Загинув в результаті обстрілу російських військових під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Яковлівка Донецької області. Похорон відбувся у соборі Святої Трійці 7 серпня 2022 [6].
8086
Панас Олександр
16 серпня 1991, м. Коростень Житомирської області. Здобув фах помічника машиніста у Київському залізничному коледжі. Деякий час працював на Укрзалізниці. Шукаючи кращих можливостей, поїхав на роботу за кордон, але згодом все ж повернувся до України. Під час повномасштабної війни став бійцем 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Обіймав посаду головного сержанта взводу. Після проходження підготовки разом із підрозділом вирушив обороняти Херсонщину, де й загинув.
Загинув в бою з російськими окупантами біля села Білогірка на Херсонщині. Похований в селі Новаки на Житомирщині. Залишилися батьки, сестра, дві племінниці, яких він дуже любив, і кохана дівчина [7].
01975-09-088 вересня1975. Військовослужбовець підрозділу батальйону «Карпатська Січ». З 1989 р. був членом Спілки Націоналістичної Української Молоді (СНУМ), потім став членом Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) та Історичного клубу «Холодний Яр». Брав участь у створенні ВО «Свобода» у м. Києві. Воював на Донбасі з літа 2014 р. (з перервами). Учасник боїв на Савур-могилі (у складі ДУК "Правий сектор»). За фахом — інженер, багато років працював виконробом. Командир роти 4-го батальйону ДУК "Правий сектор».
01986-09-2424 вересня1986, с. МенчичіВолодимирський район Волинська область. Мешкав в Катеринопільському районі на Черкащині. Старший солдат, старший стрілець підрозділу 72 ОМБр. Учасник АТО. До ЗС України був призваний за мобілізацією 25.02.2022 року. Брав активну участь у визволені Київщини, а потім захищав схід України. За участь у визволенні села Мощун Київської області був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (03.05.2022)[12]. Залишилась дружина і двоє доньок.
Загинув у результаті бойових дій (артилерійського обстрілу) на Донеччині. Похований у с. Луківці Черкаської області[13]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[14].
Загинув в результаті кульового поранення, яке виявилося несумісним із життям, в ході стрілецького бою з групою противника на Донеччині[15][16]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[17].
Полковник, командир однієї з бойових військових частин. За освітою — танкіст. Від 1997 року проходив військову службу у 169 навчальному центрі «Десна». Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (14.03.2015)[18].
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу м. Мар'їнки Донецької області. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[19].
01974-04-1111 квітня1974, 48 років. Капітан, заступник командира батальйону однієї з бригад (підрозділ — не уточнено). Учасник Революції гідності. Після російського вторгнення у 2014 році добровольцем був мобілізований до ЗС України. Пройшов бойовий шлях від солдата до заступника комбата. Всі роки проходив військову службу в 72 ОМБр, а у травні 2022 року став заступником командира батальйону однієї з новостворених бригад. Залишилися мати, сестра, дружина та діти.
Загинув вночі під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу м. Мар’їнки Донецької області. Похований у м. Заводському на Полтавщині, де проживає його мати[20]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[19].
8110
Созанський Євгеній Юрійович
01990-07-044 липня1990, м. Червоноград Львівська область. Військовослужбовець 63-го окремого батальйону територіальної оборони 103 ОБрТрО. Працював на шахті «Відродження», а з липня 2016 року — на шахті «Великомостівська» ДП «Львіввугілля», машиністом гірничих виїмкових машин на дільниці підготовчих робіт № 2. Призваний до ЗС України за мобілізацією в лютому 2022 року. Залишилася мати.
Загинув поблизу селища Степова Долина на Миколаївщині. Похований в м. Смілі[23].
8112
Федьків Ярослав Іванович
01997-03березня1997, с. Добринів Івано-Франківська область. Мешкав з сім'єю в м. Тернополі. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Залишилося двоє дітей.
Загинула під час артобстрілу зупинки громадського транспорту в м. Торецьку на Донеччині. Окрім неї загинули щонайменше вісім людей, ще четверо отримали поранення, серед них троє дітей[25]
Загинув у бою з російськими окупантами поблизу м. Бахмута Донецької області[26]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[27].
8115
Денисенко Григорій Володимирович
01993-05-1717 травня1993, с. Підгірне (Тарутинська селищна громада) Одеська область. Старший навідник 2-го мінометного взводу 4-ї мінометної батареї 2-го механізованого батальйону 66 ОМБр. 8 травня 2022 року був призваний за мобілізацією до 184 навчального центру в с. Старичі Львівської області. Після проходження навчання був переведений до 66 ОМБр.
Загинув у бою з російськими окупантами біля села Долина Донецької області[29].
8117
Литвиненко Сергій Станіславович
21 березня 1989, с. Надеждівка Чаплинського району, Херсонської області. Закінчив Надеждівську загальноосвітню школу та Дубенське профтехнічне училище. Працював майстром з обробки дерева на підприємстві в селі Надеждівка. З 2014-го року по 2021 рік перебував на військовій службі в зоні антитерористичної операції. З початком російської агресії добровільно перебував в лавах Збройних Сил України, захищаючи нашу Батьківщину від російського ворога.
Загинув 04 серпня 2022 віддавши своє життя за свою родину, громаду, Батьківщину. [30]
8118
Столярський Назар Олегович
31 жовтня 1994, с. Йосиповичі, Стрийський район Львівської області. Закінчив Йосиповицьку СЗОШ I ступеня. Навчався у Стрийському ВПУ №8. Строкову службу проходив в період майдану незалежності. Учасник АТО. Стрілець-помічник гранатометника 8-ої Парашутної-десантної роти 3-го П/д батальйону в.ч. А1126. Без батька залишився кількамісячний син. Рідний брат, продовжує військову службу.
Загинув 4 серпня 2022 р. біля н.п. Покровське на Донеччині. Назар Столярський
8119
Бабанський Олександр Вікторович
17 жовтня 1979 р., м. Шостка. Навчався в шосткинській школі №5, після школи - в Глухівському агротехнічному коледжі. Строкову службу проходив в Десні. В березні 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ. Старший сержант, командир відділення 58 ОМПБр.
Загинув на Бахмутському напрямку від поранень отриманих в наслідок артилерійського обстрілу. Похорон відбувся 8 серпня в Шостці[31].
8120
Дзюба Віктор Валерійович
11 березня 1983 р., с. Каліївка Шосткинського району. Строкову службу проходив в м. Біла Церква. Після повномасштабного вторгнення вступив до територіальної оборони м. Шостка, а згодом приєднався до ЗСУ
Загинув на Донеччині під час ворожого обстрілу[31].
Близнюк Олексій
43 роки, с. Гвоздиківка Чернігівської області. У 1997 році закінчив Щорське середнє професійно-технічне училище та здобув професію столяра. У мирному житті працював монтером колії ВП «Київська дистанція колії» АТ «Укрзалізниця». Підпрацьовував таксистом. Під час повномасштабної війни чоловік став військовослужбовцем ЗСУ. Служив стрільцем у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського.
01968-09-1616 вересня1968, мешканець м. Камʼянського Дніпропетровська область. Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 1986 році закінчив ПТУ № 22. Від початку березня 2022 року став на захист територіальної цілісності України.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Похований на Алеї Героїв військового кладовища на Соцмісті в м. Кам'янському[34]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[35].
Загинув поблизу села Піски Ясинуватського району Донецької області наслідок артилерійського обстрілу. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[36][37].
26 липня1994, м. Чернівці. Працював у поліції на Чернівеччині. У ході російського вторгнення в Україну 2022 року брав участь у боях за Київщину, а згодом за Донеччину. Проживав у місті Тернополі.
5 серпня2022 року підірвався на ворожій міні біля смт Велика Новосілка, що на Донеччині.
8125
Кожокарь Дмитро Олексійович
(«Вторий»)Орден «За мужність» ІІІ ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняПочесний нагрудний знак «Золотий хрест»
28 років, м. Вараш, Рівненської області. Після закінчення школи працював у меблевому цеху. Проживав в місті Кропивницький. В 2015 році пішов служити у відділ радіоелектронної боротьби. З того часу приймав участь у АТО. У 2018-му підписав контракт з в/ч А 2077. Повномасштабну війну зустрів на Донецькому напрямку. Служив на посаді заступника командира групи 3-го полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго.
01977-07-1919 липня1977, м. Новодністровськ Чернівецька область. Стрілець-санітар штурмового батальйону 5 ОШП. Поет, бард, художник. З перших днів російського вторгнення в Україну записався до тероборони м. Києва. Згодом, військовим медиком продовжив виконувати свій обов’язок, повернувшись із закордонних військових навчань.
Загинув внаслідок мінометного обстрілу у Бахмутському районі Донецької області (поблизу смт Нью-Йорк)[40].
8128
Попов Олександр («Дракон»)
01981-05-2525 травня1981, м. Кам'янець-Подільський Хмельницька область. Боєць 2-го окремого батальйону ДУК ПС. Воювати з рашистами розпочав ще в 2014 році, одразу після Революції гідності. Був на позиціях поблизу Донецького аеропорту після підриву росіянами нового терміналу. 2016 року після обстрілу росіянами шахти «Бутівка», що поблизу м. Авдіївки, отримав важке поранення. Пройшов довгий та складний шлях лікування та реабілітації й продовжив боронити Україну.
Загинув внаслідок поранень несумісних з життям, отриманих під час ворожих обстрілів на Донеччині[42].
8130
Пчеловський Олександр
39 років, с. Безпечна Житомирська область. Командир відділення 95 ОДШБр. Учасник АТО. Навчався у Немирівському будівельному технікумі. Вищу освіту здобув у Київському національному університеті будівництва і архітектури, в Інституті післядипломної освіти. З початком повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та знову вступив до 95-ї бригади.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі села Долина Донецької області[43].
8131
Казанцев Михайло
41 рік, м. Ірпінь Київська область. Військовослужбовець 95 ОДШБр. 28 березня 2022 року приєднався до добровольчого батальйону в Києві, займався зачистками територій від снарядів. З 13 квітня перебував на Донеччині. Пізніше став бійцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув під час штурму ворожих позицій в районі села Долина Донецької області. Підрозділ потрапив у ворожу засідку під час бойового завдання. Щоб зменшити втрати, Михайло із ще одним побратимом залишився на позиції, прикриваючи відхід своїх[44].
8132
Черняк Юрій Олександрович
50 років, м. Київ. Стрілець-санітар 95 ОДШБр. 24 лютого 2022 року приєднався до 126 батальйону ТрО, пізніше перейшов до добровольчого батальйону в Києві. З квітня перебував на Донеччині. Пізніше став бійцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув під час штурму взводного опорного пункту ворога в районі села Долина, ліс "Малий Дуб", Донецької області. Підрозділ потрапив у ворожу засідку під час бойового завдання.
6 серпня2022 загинув внаслідок артилерійського обстрілу на Донеччині.
—
Козяр Олександр
(«Козир»)
40 років, м. Малин, Житомирська область. Закінчив школу №4. Працював у компанії «EuroPack». 24 лютого 2022 долучився до лав ЗСУ. Служив у розвідці 58 ОМПБр.
Загинув під час битви за місто Бахмут. Загинув рятуючи побратима під ворожим артилерійським вогнем, отримав смертельне осколкове поранення. Був одружений, виховував трьох дітей. Похований на Алеї Слави цвинтаря в Малині. Почесний громадянин Малинської територіальної громади [46].
смт ІршанськКоростенський район Житомирська область. Майор, начальник групи забезпечення підготовки 142 НЦ. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, працював в Іршанському та Межиріченському гірничо-збагачувальних комбінатах. Учасник АТО. Проходив військову службу в військовій частині В2950 (03.10.2014 по 01.04.2015), був учасником бойових дій, по поверненню працював в Хорошівському районному військовому комісаріаті. На військовій службі за контрактом - з 04.11.2020 року. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (02.06.2022)[47]. Залишились батьки, дружина та двоє доньок.
Згідно повідомлення пресслужби Житомирської облради, військовослужбовець загинув в результаті мінновибухового поранення, несумісного з життям, отриманого в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Похований на Хорошівському цвинтарі[48]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[49].
01987-12-3030 грудня1987, 35 років, мешканець м. ПереяславаБориспільського району Київської області. Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Коли розпочалось російське вторгнення в Україну, перебував за кордоном. Подолав не одну тисячу кілометрів, щоб приєднатися до ЗС України і боротись за нашу Незалежність.
Загинув в результаті ворожого обстрілу на Донеччині[52].
8137
Савицький Антон Вікторович («Льотчик»)
01979-01-077 січня1979, Крим. Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Починав трудову діяльність в авіації авіадиспетчером у Кримському регіональному структурному підрозділі. Після російської окупації Криму був переведений до Київської служби обслуговування повітряного руху регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро». Мешкав в м. Саках, а після окупації Криму - в Київській області. Був керівником польотів аеродромної диспетчерської вишки Украероруху в аеропорту «Київ» (Жуляни). Працював в Украерорусі протягом 19 років.
Загинув у бою з російськими окупантами поблизу м. Бахмуту на Донеччині[53].
8138
Кривоносов Іван
Луганська область. Мешканець м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Працював газорізальником у копровому цеху заводу «АрселорМіттал Кривий Ріг». До ЗС України був призваний за мобілізацією у лютому 2022 року.
Загинув в результаті ворожої атаки поблизу м. Бахмуту, що на Донеччині[60].
8146
Мітусов Михайло
(«Афо»)
29 років, м. Харків. Після школи навчався в Українській інженерно-педагогічній академії. Пробував себе у різних сферах діяльності. Останнім цивільним місцем роботи було СІЗО. 2016 року Михайло пішов служити до лав Збройних сил України. Брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Командир відділення безпілотно-авіаційних комплексів розвідувального взводу 53 ОМБр.
Загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу біля села Павлівка Донецької області, отримав смертельне поранення. Похований на Алеї Слави кладовища № 18 у Харкові [61][62].
17 червня1991. Ріс круглим сиротою. Крайні роки проживав у Німеччині. Після початку російського вторгнення в Україну 2022 року повернувся до України. Мобілізований 8 липня 2022 року.
Загинув у боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[66].
8154
Матищак Сергій Сергійович
21 жовтня 1984, с. Яблунька Солотвинської територіальної громади. Мешкав у місті Івано-Франківськ. Солдат, стрілець-снайпер гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти. Учасник АТО.
За час визволення одного із сіл Харківщини українські військовики захопили опорні пункти противника з великим запасом зброї та боєприпасів. Валерій Люлька з позивним «Дід» був поранений у спину, але відмовився евакуюватись, не бажаючи залишати побратимів, оскільки почався контрнаступ ворога великими силами. У підрозділі було 80 поранених і командир наказав відступити з села до стратегічної висоти. Цей відступ та евакуацію поранених прикривав Валерій Петрович і сержант з позивним «Сем». Розвернувши ворожі кулемети на захопленому опорному пункті, вони кілька годин стримували ворога в с. Байрак Ізюмського району. 9 серпня 2022 року, коли відходив і допомагав пораненому бійцеві, уражений осколком ворожої міни й загинув миттєво.
Загинув 9 серпня 2022 року поблизу с. Магдалинівка, що на Запоріжчині. Похований 13 серпня 2020 року на Алеї Герої Микулинецького цвинтаря м. Тернополя.
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[73][74].
8165
Олійник Максим В'ячеславович («Мінор»)
02001-03-1919 березня2001. Боєць батальйону «Свобода»4 БрОПНГУ. Навчався в Київському університеті. Працював барменом в одному з київських барів. З перших днів російського вторгнення в Україну, став на захист Батьківщини. Не маючи бойового досвіду, приєднався до Батальйону «Свобода», де проходив навчання з такими ж недосвідченими юнаками, як і сам. Швидко опанувавши військову справу, був мобілізований до 4 БрОП НГУ та в складі підрозділу був направлений на східні терени України. Пройшов запеклі бої на Луганщині, тримав оборону міст Рубіжного, Сіверськодонецька та Лисичанська.
21 вересня019841984, мешканець с. Зам'ятницяЧеркаського району Черкаської області. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО (2015-2016). Нагороджений орденом "За службу державі".
Загинув у результаті поранень не сумісних із життям, які отримав в боях з російськими окупантами на Донеччині. Похований в с. Зам'ятниці Черкаської області[76].
Загинув на Бахмутському напрямку поблизу с. Зайцевого[78]. За особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків, відзначений медаллю «За військову службу Україні»[79]
8169
Харченко Віктор Іванович
51 рік, м. Кременчук. Молодший сержант, сапер інженерно-саперного взводу танкового батальйону, в/ч А0693. Був мобілізований 26 лютого 2022.
01976-11-1616 листопада1976, с. Берестя Чернівецька область. Старший сержант, військовослужбовець підрозділу 68 ОЄБр. Етнічний молдаванин. Строкову військову службу проходив у десантних військах в м. Болграді на Одещині. Після демобілізації протягом двох років працював у правоохоронних органах. В подальшому переїхав до Італії, де 18 років пропрацював садівником. Після російського вторгнення в Україну повернувся до України та прибув до ТЦК та СП.
Загинув в боях з російськими окупантами в результаті потрапляння ворожої міни в окоп (місце — не уточнено)[81]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[82].
8172
Матищак Сергій Сергійович («Хлопчик»)
01984-10-2020 жовтня1984, с. Яблунька (Івано-Франківський район) Івано-Франківська область. Солдат, військовослужбовець 109 ОГШБ. 2014 року добровольцем пішов захищати Україну. Всі вісім років стояв на захисті України. Учасник АТО/ООС. Раніше проходив військову службу в 130 ОРБ. 2020 року був нагороджений відзнакою «За доблесть та звитягу». З перших днів повномасштабного вторгнення також був на передовій. Залишилися дружина та дочка.
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу Бахмута, що на Донеччині[83].
8173
Янк Андрій Григорович
42 роки. Мешканець Черкаської області. Гранатометник стрілецького відділення, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Залишились дружина та дві доньки.
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу с. Піски на Донеччині[85].
8176
Ольшанський Данило Сергійович
(«Даня»)
12 вересня 1997. У 2013 році вирішив виростити кизиловий сад у селі Новому неподалік Токмака, був агропідприємцем разом з сім`єю. Наприкінці весни 2022 долучився до лав ЗСУ. До цього був волонтером і доставляв гуманітарну допомогу на окуповані території.
Загинув в селі Степове внаслідок танкового обстрілу. Разом із бійцями ротно-тактичної групи "Степові вовки" виконував бойове завдання на Запорізькому напрямку. Похований на кладовищі "Святого Миколая" у Запоріжжі поруч з побратимом Дмитром Помогайбом [86][87]
8177
Помогайба Дмитро Валерійович
(«Хірург»)
36 років, московія. Отримав українське громадянство
Загинув разом з Данилом Ольшанським в одному окопі внаслідок танкового обстрілу. Похований на кладовищі "Святого Миколая" у Запоріжжі поруч з побратимом Данилом Ольшанським [88].
21 липня 1995, м. Біла Церква (Київської обл). Навчався в школі №22 Білої Церкви. З дитинства захоплювався спортом, зокрема боксом та футболом. Після закінчення школи вступив на навчання до Білоцерківського ПТУ №5 за спеціальністю "автослюсар". В 2010 році прийшов на фанатський сектор місцевого "Арсеналу". Оскільки в ті часи фанатський рух в Білій Церкві ще тільки виходив на пік популярності, заповзятий юнак став одним з його засновників та лідерів на секторі. Після закінчення училища, в жовтні 2013 року за власним бажанням пішов на військово-строкову службу до армії (НГУ). 5 жовтня 2014 року був відправлений у Широкине, де брав участь в АТО. Після демобілізації з Нацгвардії у вересні 2016 року вступив до Одеської військової академії. Проходив навчання за Натовськими стандартами у м. Яворів. 11 лютого 2022 року у званні лейтенанта був відправлений командиром підрозділу розвідки на кордон трьох країн (Україна, Росія, Білорусь). З того часу і до моменту повномасштабного вторгнення перебував у різних населених пунктах. Після 24 лютого 2022 року стояв на захисті Києва, Гостомеля, Бучі. Після участі в обороні столиці отримав звання старшого лейтенанта та перебував на посаді помічника начальника штабу розвідки 1-го стрілецького батальйону 72-ї окремої механізованої бригади у місті Зайцеве (Донецької обл).
Загинув у бою неподалік Бахмута 12 серпня 2022 року [91]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[92].
8180
Ніньовський Сергій Вікторович
29 листопада 1990, м. Коломия. Добровільно пішов у військкомат одразу після початку повномасштабного вторгнення. Ніс службу в 65-й окремій механізованій бригаді на посаді старшого кухаря.
Загинув під час артилерійського обстрілу в селі Чарівне, що в Запорізькій області [93]
Оробчук Андрій
32 роки, с. Косогірка Хмельницької області. Навчався на столяра у Хмельницькому професійному будівельному училищі. Працював на будівництві. У 2016-2018 роках брав участь в АТО/ООС. З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, знову пішов захищати свою країну від ворога. Служив у 53-ій окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Обіймав посаду заступника командира бойової машини-навідника-оператора.
Загинув під час виконання бойового завдання у Волноваському районі Донеччини. Внаслідок ворожого артилерійського обстрілу отримав смертельне вогнепальне осколкове поранення [94].
Вишневий Богдан
(«Бодя-Вишня»)
21 рік, с. Теклинівка Вінницької області. Навчався у Вінницькому професійному художньому училищі. Останнім часом працював у компанії «Берлінек». Служив у 61-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Обіймав посаду майстра ремонтного відділення автомобільної техніки взводу технічного забезпечення. Воював на Одещині, в Миколаєві та на Херсонщині.
Загинув при виконанні бойового завдання в районі села Андріївка на Херсонщині. Похований в селі Хороша на Вінниччині. Залишилися батьки. Старший брат Мирослав Вишневий загинув під час бою за Маріуполь 12 березня 2022 року [95].
13 серпня
8181
Манько Вадим Олександрович («Омут») Медаль «За військову службу Україні»Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Загинув під час евакуації поранених поблизу Соснівки на півночі Харківщини. Російські окупанти здійснили дистанційний керований підрив української броньованої машини, яка прямувала за пораненими, старшим групи медичної евакуації був капітан Вадим Манько. Він наказав пораненим побратимам евакуюватися, а сам, попри численні поранення тулуба та ніг, прикривав їх відхід вогнем з кулемета на башті бойової машини. Ворог розстріляв автомобіль з ручних гранатометів[97][98].
Загинув у бою з російськими окупантами на Донеччині[99].
8183
Михайловський Іван Петрович («Ствол»)
01992-01-2727 січня1992, с. КняжичіБроварський район Київська область. Боєць батальйону «Свобода»4 БрОПНГУ. До війни працював у садовому центрі, вирощував дерева. Приєднався до батальйону «Свобода» з першого дня російського вторгнення в Україну. Разом з побратимами почав створювати оборонний сектор на Оболоні, швидко опанував військову справу. Брав участь у звільненні від окупантів Ірпеня, Бучі та Гостомеля. Разом з побратимами був мобілізований до НГУ. У складі Батальйону «Свобода» 4 БрОП тримав оборону міст Рубіжного, Сіверськодонецька. Після відходу з Луганщини, в складі підрозділу був перекинутий на Бахмутський напрямок.
01972-04-2020 квітня1972, м. Кривий Ріг Дніпропетровська область. До переїзду у Європу чоловік жив та працював у Кривому Розі, був депутатом Інгулецької райради. Був учасником Революції Гідності. Командир роти батальйону «Свобода»4 БрОПНГУ. Член ВО «Свобода». З перших днів російсько-української війни в 2014 році став на захист України у складі «ОДЧ Карпатська Січ». У 2015 році брав участь в бою за с. Піски, був неодноразово нагороджений державними нагородами. Пройшов шлях від звільнення Київщини від рашистів, до найзапекліших боїв поблизу міст Рубіжне, Сєвєродонецька, Лисичанська на Луганщині. Після відведення військ з м. Сєвєродонецька, разом зі своїми побратимами, був направлений на Бахмутський напрямок.
02001-05-2525 травня2001, Житомирська область. Випускник 1-ї навчальної роти 2-го взводу Київського військового ліцею імені Івана Богуна 2018 року. Закінчив військову академію в місті Одеса. За час навчання став командиром відділення, здійснив 12 стрибків з парашутом. Лейтенант, військовослужбовець ЗС України.
Загинув рятуючи з-під вогню поранених побратимів: снаряд влучив у машину, коли він уже завантажив поранених і вивозив їх із поля бою. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно). Був єдиною дитиною в родині [49][104].
019781978, 43 роки, с. КраснилівкаКамінь-Каширський район Волинська область. Сержант, військовослужбовець 14 ОМБр. До ЗС України був призваний за мобілізацією 25 лютого 2022 року. В зону бойових дій відбув разом з підрозділом у травні 2022 року. Залишилася дружина та троє дітей.
Загинув в боях з російськими окупантами у районі міста Соледару на Донеччині. Похований на малій батьківщині в с. Краснилівці[105][106]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[107].
8189
Сепик Орест
1988, с. Добряни, Стрийський район. Військовослужбовець 65-го окремого батальйону територіальної оборони, 103 ОБрТрО.
15 вересня 1991, с. Топори. У 2007 році закінчив 9 класів Топорівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 2007 року по 2010 рік навчався у Житомирському агротехнічному коледжі. З 2010 року по 2012 рік навчався у Житомирському державному технологічному університеті (факультет економіки та менеджменту, здобув освітній ступінь бакалавра за спеціальністю «Економіка підприємства»). Був випускником військової кафедри, з початком широкомасштабної війни призваний із запасу, лейтенант.
Загинув на Херсонщині внаслідок танкового обстрілу ворога в районі населеного пункту Білогірка. Похований 22 серпня на Смолянському військовому цвинтарі[110].
8192
Мазирко Євген
36 років, м. Запоріжжя. Закінчив 11 класів Запорізького колегіуму № 96. У 2007 році здобув фах техніка-технолога у Запорізькому гідроенергетичному коледжі Запорізької державної інженерної академії. Працював у АТ «Запорізький Завод Феросплавів». У 2021-му пройшов курси «Тестування програмного забезпечення».
9 вересня 1980, м. Полтава, родом з с. Підозірка Зіньківської громади. Закінчив Полтавську школу №34. Потім вступив до Полтавського фахового коледжу нафти і газу, який закінчив з відзнакою. Далі продовжив навчання в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Працював в управлінні бурових робіт. Згодом Дмитра призвали до лав ЗСУ, де рік він ніс службу. Потім працював за спеціальністю. 9 березня 2022 став добровольцем на захист України. 14 червня був поранений у голову, в бою під Сєвєродонецьком. Після лікування повернувся на передову.
Помер в лікарні Костянтинівки від серцевої недостатності. Похований в селі Підозірка Зіньківської громади, з якої воїн родом[112][80].
8197
Молчанов Станіслав Борисович
8 липня 1997 року народження, місто Миколаїв. Військовослужбовець ЗС України 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Учасник АТО (2018—2019). Залишилась дружина та син.
Вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, загинув у районі села Невельське, Покровського району, Донецької області при виконанні бойового завдання. Був кремований 2 вересня 2022 року в Одеському крематорії.
8198
Козак МихайлоОрден «За мужність» ІІІ ступеня
1982, с. Турка Коломийського району. Служив механіком-радіотелефоністом у мотопіхотному батальйоні.
19 січня 1991, м. Львів. Навчався у ліцеї № 46 імені В'ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Львівська політехніка». Також закінчив кафедру військової підготовки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Займався приватним підприємництвом. Був активістом, брав участь у діяльності громадської організації «Сокіл» та партії «Свобода». Брав активну участь у Революції Гідності, зокрема, він був одним із організаторів «Львівського Євромайдану». З 2014-го займався волонтерством. Влітку 2015 року поїхав в зону АТО добровольцем у складі батальйону «Карпатська Січ». Воював у Пісках під Донецьком. Коли почалася повномасштабна війна, Іван з перших днів вирушив захищати Батьківщину у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Воював у гарячих точках Миколаївщини, Херсонщини та Донеччини[114][115].
Загинув під час виконання бойового завдання біля Соледару на Донеччині. Похований 18 серпня на Личаківському кладовищі у Львові. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[116].
29 грудня 1974, селище Чечельник. Мешкав в Ладижині. Після закінчення школи продовжив навчання в Ольгопільському професійно – технічному училищі №35, за спеціальністю - тракторист. Після закінчення училища служив у лавах Збройних Сил України, повернувся зі служби молодшим сержантом. Довгий час працював на новобудовах міста Києва. Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118][119].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[118].
15 серпня
8201
Лопата Василь Петрович
34 роки. Розвідник розвідувального взводу механізованого батальйону (підрозділ — не уточнено). З 2013 року мешкав у селищі ПривітномуЗолотоніського району Черкаської області. Учасник АТО (2015-2016). З перших днів російського вторгнення в Україну став на захист рідної землі.
44 роки. Прапорщик, командир відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу механізованого батальйону (підрозділ — не уточнено). Залишилися брат і сестра.
19 січня 1973, м. Полтава. Начальник розвідки в/ч А1493, 81 аеромобільна бригада. Мешкав в м. Полтава. З перших днів російського вторгнення в Україну став на захист Батьківщини.
Загинув в селі Богородичне Слов`янського району Донецької області від кулі снайпера. Похований на Затуринському кладовищі 25 серпня [112][80].
8204
Павич Віталій Володимирович
24 серпня 1998 р. в селищі Первомайськ, Молдова. Коли йому виповнилося півроку сім`я переїхала в с. Мигалівці Барського району. По закінченню школи поступив в ВПУ 11 в м. Вінниця на спеціальність оператор комп'ютерного набору. Через рік навчання перевівся в Барський професійно-будівельний ліцей, де в 2016 р. здобув професію «Конторський службовець –бухгалтерія», оператор комп'ютерного набору. В вересні 2016 підписав контракт. З 11.12.2016р. по 26.04.2018 р. брав безпосередню участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, служив у 81-й аеромобільній бригаді. 25 березня 2021року був прийнятий на військову службу за контрактом на посаду водія понтонного відділення понтонного взводу понтонної роти понтонно-мостового батальйону військової частини А0853. 26 квітня 2022 року прибув у військову частину А0693 на посаду старшого такелажника такелажного взводу 2 такелажного відділення 1 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артирелійскої групи військової частини А0693.
26 років. Молодший сержант служби цивільного захисту, пожежний-рятувальник 19-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області (м. Добропілля).
14 серпня, під час гасіння пожежі складської будівлі в м. Білицьке Покровського району Донецької області, отримав поранення під час обстрілу з боку окупантів. Був госпіталізований до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова. Лікарі боролись за його життя, але 16 серпня зранку він помер[121].
8208
Кузьмінов Сергій Михайлович
01974-06-011 червня1974, м. Одеса. Офіцер поліції батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Шторм»
01971-07-1616 липня1971, м. Лубни Полтавська область. Старший солдат, старший стрілець підрозділу 30 ОМБр. Закінчила 9 класів у ЗШ № 10 м. Лубни, після чого опанувала професію швачки у Зіньківському швейному училищі. З 1995 року працювала у Лубенському районному відділі міліції. З 2013 року мешкала та працювала у м. Києві. У березні 2021 року була призвана до ЗС України та проходила військову службу в 30 ОМБр. Залишився син.
Загинула під час обстрілів та штурмових дій з боку ворога поблизу населеного пункту Мазанівка Донецької області [80][125].
8211
Лопуцько Євген Миколайович
31 березня 1989, с. Салівка, мешканець м. Горішні Плавні Полтавська область. Солдат, навідник-оператор 30 ОМБр. З 1995 по 2006 рік навчався в Салівській школі, яку закінчив із золотою медаллю. Проходив строкову військову службу в лавах ЗСУ. У 2012 році закінчив Кременчуцький національний університет ім. Михайла Остроградського за спеціальністю «автомобілі й автомобільне господарство», отримав кваліфікацію інженера-механіка. Працював у ТОВ «Феррострой» інженером із безпеки руху. Учасник АТО (2015-2016). Навчався у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського. Працював на підприємстві інженером з безпеки руху, пізніше майстром у будівельній фірмі «Укрбуд-Сервіс». Під час повномасштабного російського вторгнення знову взяв зброю до рук та у лавах 30-ї окремої механізованої бригади продовжив боротьбу з ворогом.
01965-11-2222 листопада1965, Казахстан. Капітан, начальник штабу-перший заступник командира 2-го механізованого батальйону 66 ОМБр. Майже все свідоме життя мешкав у м. Авдіївці. Там навчався, працював, створив сім’ю. Після початку російського вторгнення 2014 року за порадою свого товариша Михайла Горяйнова, разом з сім’єю перебрався до с. Гнідина на Київщині. Після того як Михайло загинув на війні, Ігор добровольцем теж пішов на фронт. Був учасником бойових дій з квітня 2016 року. Та з часом за станом здоров’я його комісували зі ЗС України. На початку російського вторгнення в Україну перебував за кордоном, але вже за кілька днів повернувся до Гнідина та вступив до місцевої територіальної оборони. Через стан здоров’я він лише з третьої спроби пройшов медичну комісію і потрапив в столичний підрозділ Національної гвардії. Воїн рвався на фронт, тому перевівся в іншу частину. Залишилася дружина, дві доньки та син.
Загинув в бою з російськими окупантами (місце — не уточнено)[129].
8214
Луков Денис Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеняМедаль «За військову службу Україні»
01999-10-1313 жовтня1999. Старший лейтенант, військовослужбовець підрозділу Повітряних сил ЗС України (підрозділ — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[130].
Помер в лікарні в результаті поранення, яке отримав 3 серпня в результаті артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Бражківки на Харківщині[80][90].
м. Іванків Київської області. Капітан. У 1999 році закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, а у 2004 році – Військовий інститут КНУ імені Тараса Шевченка. Юрист. Адвокат. З лютого 2022 року брав участь у боях за Київську, Донецьку та Харківську області.
Загинув під час виконання бойового завдання. 21 серпня 2022 року похований на Бортницькому кладовищі. Указом Президента України № 336/2023 від 19.06.2023 року "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку" нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)[132][133].
8217
Марченко Роман Анатолійович
01977-05-1717 травня1977. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[134].
Загинув під час артилерійського обстрілу під населеним пунктом Довгеньке Харківської області [135]. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня [136]
01972-05-099 травня1972, мешканець с. ДержанівкиНіжинського району Чернігівська область. Старший солдат, старший водій мотопіхотного взводу (підрозділ — не уточнено).
Загинув в бою з російськими окупантами (місце — не уточнено). Похований на Кушугумському кладовищі у м. Запоріжжі[138]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[139].
Загинув в бою з російськими окупантами (місце — не уточнено) поблизу смт Велика Новосілка Донецької області[85]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[49].
Потрапив під ворожий ракетний обстріл, виконуючи бойове завдання з прикриття повітряного простору біля села Краснівка на Херсонщині[140]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[141].
Потрапив під ворожий ракетний обстріл, виконуючи бойове завдання з прикриття повітряного простору біля села Краснівка на Херсонщині[142]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[141].
Потрапив під ворожий ракетний обстріл, виконуючи бойове завдання з прикриття повітряного простору біля села Краснівка на Херсонщині[143]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[141].
25 квітня 1993, м. Кременчук. Навчався у 19-й школі. Потім працював на овочевій базі. Був зарахований в списки особового складу військової частини 18 березня 2022 року. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Залишилася матір, вітчим, двоє братів та дівчина[144][145].
Загинув біля Пісків Донецької області. Похований 29 серпня на Алеї героїв Свіштовського кладовища. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[146].
Графов Денис Анатолійович
23 березня 1995, с. Іванів, Хмільницький район, Віниницька область. Навчався в Іванівському ліцеї. Солдат оператор вч А4053.
Загинув у Бахмутському районі Донецької області.[147][148]
18 серпня
8226
Каракай Юрій Віталійович
Військовослужбовець 2-ї роти 206-го окремого батальйону територіальної оборони м. Києва[149]. Активіст ГО «Справа Громад». У перший же день російського вторгнення в Україну приєднався до 206-го батальйону.
м. Марганець Дніпропетровська область. Офіцер, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). З 2014 року воював на фронті у складі Правого сектору. У грудні 2016 року брав участь у боях на Світлодарській дузі. Проходив військову службу у складі 93 ОМБр і 54 ОМБр. Потім вивчився на офіцера. Залишилися мати, сліпий вітчим і маленька донька.
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[151].
8228
Чайка Юлія
Мешканка м. Запоріжжя. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Відповідала за речовий склад. Входила до запорізького осередку громадської організації «Демократична Сокира». Трохи більше ніж через місяць після російського вторгнення в Україну була призвана до ЗС України. Залишилися батьки і 8-річний син.
01976-11-1111 листопада1976, м. Львів. Старший лейтенант, командир 1-го механізованого взводу 63 ОМБр. Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка. Спеціальність — географія, кваліфікація спеціаліста географ-ґрунтознавець. 1998−2001 рр. — аспірант кафедри географії ґрунтів Львівського університету. У 2002 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Кислотно-основна буферність ґрунтів Чорногірського масиву Українських Карпат». З 2002 року працював на посаді наукового співробітника кафедри ґрунтознавства і географії ґрунтів. З 2003 року працював на посаді асистента, а з 2004 — на посаді доцента кафедри туризму. Розробив і читав спецкурси. Керував студентським науковим гуртком «Активний туризм».
01965-06-2525 червня1965, м. Київ. Бойовий медик і капелан 3-ї роти 206-го окремого батальйону територіальної оборони м. Києва[149]. В радянські часи служив у спецпідрозділі поблизу м. Москви (РФ). Працював тілоохоронцем, але потім став священником. Старший диякон, євангельський християнин-баптист. На війні - з 2014 року. Кіборг. Під час боїв за Донецький аеропорт не брав до рук зброю. 25 лютого 2022 року був важко поранений і міг завершувати з службою в ЗС України, але за два місяці все одно повернувся у свій підрозділ.
Загинув у Херсонській області від прямого попадання російської міни великого калібру у бліндаж, де він перебував і надавав невідкладну допомогу пораненим побратимам. Своїм тілом він закрив і тим самим врятував життя чотирьом військовослужбовцям[156]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[157].
Загинув під час запеклого бою з російськими окупантами на Харківщині. Похований у рідному селі[158]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[159].
8234
Звягін Олександр
47 років, м. Херсон. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено). Похований в м. Нікополі[161][162].
8236
Довгаленко Володимир Костянтинович
09 травня 1996, 26 років, мешканець м. Києва. Лейтенант 210 ПМОМБР, командир 1 роти, 3 бат
18 серпня 2022
Загинув при захваті і утриманні "хибного" плацдарму при форсуванні річки Інгулець на Дніпропетровщині.
Посмертно подано на присвоєння звання Старший лейтенант та нагородження. Похований в селі Германівка, Обухівського району, Київської області [163]
8237
Матвіїів Михайло («Швидкий») Орден «За мужність» ІІІ ступеня
33 роки, с. Рогізно Львівської області. Навчався у Новояворівській школі №3, потім перевівся до фізико-математично-економічного класу в ліцеї. Згодом закінчив фізичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Останні 10 років жив у Києві, працював у будівельній сфері. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік приєднався до батальйону «Реванш» і став на оборону Київщини. Наприкінці березня Михайло перевівся до батальйону «Стугна», що у складі Головного управління розвідки Міноборони України. Разом із побратимами брав участь у звільненні Харківщини та Миколаївщини. В перші дні повномасштабного вторгнення. Героїчно проявив себе в боях за Гостомель, Мощун. Врятував пораненого побратима, витягнув його з палаючого автомобіля. Посмертно воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув під час бою в окупованому селі Максимівка Миколаївської області. Похований в рідному селі [164]
8238
Бевза Андрій Олександрович
10 червня 1986, м. Ладижин. З 1993 – 2002 р. рік навчався в Ладижинській ЗОШ №4. З 2002 – 2006 р. рік навчався в Ладижинському коледжі. Після закінчення коледжу був призваний до лав Збройних Сил України. Після служби в армії пішов працювати в Комунальне Підприємство «Ладжитлосервіс». Також працював на Ладижинській ТЕС. З початку війни пішов в тероборону. 24 березня був призваний на військову службу до Збройних Сил України.
1971. Був головним сержантом розвідувального взводу 2-го механізованого батальйону у складі 115-ї окремої механізованої бригади. Безстрашно виконував бойові завдання на нульових позиціях.
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олександрівка Херсонської області [166].
Бухало Андрій Володимирович
(«Ворскла»)
23 лютого 1981, с. Остап’є Решетилівської громади. Закінчив Полтавський радіотехнічний ліцей. З серпня 2014 року боронив Україну у складі «Айдару». Під час несення служби на сході познайомився із майбутньою дружиною Катериною, яка пішла до них на службу до батальйону. За 4 роки подружжя звільнилося зі служби та переїхало до села Остап’є, у них народився син. Андрій облаштував станцію техобслуговування та створив YouTube-канал, де розповідав про свій побут. У 2020 році, разом зі свободівцями, балотувався до Решетилівської міськради. Після початку великої війни чоловік знову взяв до рук зброю. Спочатку вступив до лав тероборони, а потім перевівся до 30-ї ОМБр. Воював, зокрема, на Ізюмському напрямку. 12 липня був нагороджений нагрудним знаком Командувача об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» ІІІ ступеня. сержант, стрілець-навідник 30-ої окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького.
9.08.2022. Від 2021 року служив кулеметником у Нацгвардії. Під час російського вторгнення в Україну служив у складі 1-го батальйону оперативного призначення Бригада швидкого реагування НГУ «Рубіж» на посаді радіотелефоніста мінометної батареї. Під час бою 3 березня 2022 потрапив у полон, в якому пробув близько місяця — 2 квітня його було звільнено завдяки обміну військовополоненими. Вже влітку 2022-го повернувся у стрій.
Загинув 18 серпня 2022 на околиці с. Зайцевого Донецької області.[168] Герой України (23 серпня 2024, посмертно)[169].
Нехай Валерій
49 років, м. Арциз, Одеська область. Закінчив факультет політології Одеського національного університету імені Іллі Мечникова. В мирному житті працював у ТОВ «ТІС- Міндобрива» на посаді машиніста навантажувальної машини. У повномасштабній війні боронив країну в лавах 28-ї окремої механізованої бригади. Був навідником 1-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону.
Загинув під час артобстрілу поблизу села Олександрівка Херсонської області. Більше року захисник вважався зниклим безвісти. Похований у місті Южне Одеської області. Залишились мати, донька й онуки [170]
Загинув у Херсонській області на тій самій позиції, що й Олег Марінченко, відбиваючи черговий штурм росіян на українські позиції. Дрібний осколок залетів під шолом, коли Іван перезаряджав гранатомет[171].
8241
Куліков Денис Олександрович («Кум»)
01986-04-044 квітня1986, с. Маразліївка Одеська область. Військовослужбовець 2-ї роти 206-го окремого батальйону територіальної оборони м. Києва[149]. Близько 15 років тому з батьками оселився у с. Жежелів. Після закінчення школи працював в Києві, де створив сім'ю, разом з дружиною ростив двох дочок. На початку війни вступив в ряди добровольців 206-го батальйону ТрО[172].
01989-03-1818 березня1989. Мешканець м. Корсунь-Шевченківський Черкаська область. Солдат, старший навідник гармати гаубичного взводу артилерійської батареї (підрозділ — не уточнено).
Загинув у запеклому бою з російськими окупантами поблизу м. Бахмуту Донецької області[174]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[175].
Загинув при виконанні бойового завдання поблизу с. Тернівки Миколаївської області. Нагороджений посмертно Почесним нагрудним знаком "Золотий хрест" та нагрудним знаком "За взірцевість у військовій службі II ступеня"[178].
019971997, 25 років, м. Луцьк Волинська область. Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Навчався у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Військову освіту здобув у НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Залишилась дружина та дві маленькі донечки.
Загинув у запеклому бою з російськими окупантами, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України, поблизу с. Шестакового на Харківщині. Похований в м. Луцьку[182]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[107].
019911991, 31 рік, с. МишківЧортківський район Тернопільська область. Старший солдат, командир обчислювального відділення взводу звукометричної розвідки батареї управління артилерійської розвідки (підрозділ — не уточнено). За освітою - залізничник, закінчив коледж у м. Чернівцях та працював на залізниці. Учасник АТО (2016). На військовій службі за контрактом в Збройний Силах України - з 2020 року. Залишилися мати та сестра.
Загинув в результаті артилерійського обстрілу в ході виконання бойового завдання щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України на Харківщині. Похований на цвинтарі в с. Мишків[183]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[107].
24 роки, с. Козин Волинської області. Після здобуття середньої освіти працював на будівництві за кордоном та в України. Об'їздив майже увесь світ. Із колегами займався зведенням об'єктів у Харкові, Луганській області, на «Азовсталі» у Маріуполі, в Криму. Брав участь в АТО на Донбасі, мав досвід участі у миротворчих місіях, зокрема у Конго. Під час повномасштабної війни Максим воював за рідну країну у лавах Збройних Сил України. Служив навідником у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу.
Загинув поблизу населеного пункту Олександрівка Херсонської області. Похований у рідному селі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [184].
8250
Гаврик Сергій Михайлович
4 грудня 1976, с. Лобкова Балка Хорольського району. У 1992 році закінчив 9 класів Штомпелівської середньої школи, де, зокрема, займався у шкільному ВІА-ансамблі. Навчався у Гадяцькому культпросвітньому училищі, потім ніс службу в рядах ЗСУ, залишився на три роки на понадстрокову службу в Нацгвардії. Старший сержант з матеріального забезпечення 6-ї мотопіхотної роти 2-го мотопіхотного батальйону в/ч А1302.
Загинув біля Бахмуту Донецької області. Залишилися дружина, двоє дітей, батьки, сестра та брат [80].
Фомін Богдан Миколайович
1999, с. Макарівка Волноваського району Донецької області. Навчався у Старомайорській школі, потім вступив до Великоанадольського лісотехнічного фахового коледжу. У 2019 році вирішив стати на захист Батьківщини, підписав контракт і служив у розвідувальному батальйоні на посаді водія-механіка БМП. Був у Широкиному, Красногорівці. З початком повномасштабного вторгнення Росії добровільно прийшов до Волноваського військкомату. Служив протягом двох місяців, а потім вирішив перевестися до бойової частини — у 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар». Виконував бойові завдання в артилерії.
Загинув біля села Кодема Бахмутського району Донецької області. Батьки вирішили поховати сина на Шишаччині — де вони знайшли свою домівку і де вже давно проживають їхні родичі [80].
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За військову доблесть» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Слава і честь»
17 квітня1978, с. Оброшине, Львівська область. Навчався в Оброшинській середній школі. Закінчив електроенергетичний факультет Львівської політехніки (спеціальність — електротехнічні системи електроспоживання). Від 2001 року працював у Львівобленерго. Пройшов шлях від електромонтера до заступника начальника служби охорони праці та головного інженера Центрального РЕМ. У 2015–2016 роках брав участь у бойових діях на сході України в складі 24-ї окремої механізованої бригади. Після початку повномасштабного російського вторгнення вступив до лав Збройних сил України. Командир 1 механізованої роти 106-го механізованого батальйону 63-ї окремої механізованої бригади.
Барвінок Роман Юрійович («Скрипаль») Орден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
01993-05-1212 травня1993, с. Диканька Полтавська область. Матрос, військовослужбовець 35 ОБрМП. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[186]. 2 червня 2022 року на фронті загинув і його батько, Юрій Барвінок.
Загинув вранці від прямого влучання снаряду в бліндаж в селищі Піски Донецької області[187]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[188].
8252
Білоусов Роман Петрович
01981-02-055 лютого1981, м. Жашків Черкаська область. Сержант, командир бойової машини–командир відділення механізованого батальйону (підрозділ — не уточнено). З 2014 року брав участь в АТО.
019781978, с. Трудове (Ізмаїльський район) Одеська область. Військовослужбовець 35 ОБрМП. Голова ГО «Пріоритетні Українські Міжрегіональні Асоціації». 2020 року балотувався в Одеську міську раду 8-го скликання від політичної партії «Січ», але програв вибори. З 13 липня 2022 року служив у 35 ОБрМП.
Загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу, отримав поранення несумісні з життям поблизу населеного пункту Дорожнявка Запорізької області [191].
8255
Муха Олег Петрович
11 червня 1985, м. Арциз Одеської області. Закінчив Арцизьку ЗОШ №4. Навчався в професійно – технічному училищі села Теплиці Арцизького району, де здобув професію електрика. Згодом переїхав у місто Одесу, там був призваний до лав Збройних сил України на строкову військову службу, з якої перевівся на службу за контрактом. У 2015 році був в зоні бойових дій на Сході України як учасник АТО. Нагороджений відзнакою командувача об’єднаних сил «За звитягу та вірність», а також медаллю – «Захисникам Вітчизни». По завершенню контрактної служби переїхав до міста Ладижина. Працював у монтажному управлінні. З 26 червня 2020 року ще раз підписав контракт зі Збройними Силами України.
Загинув 20 серпня 2022 року захищаючи Україну від ворога у Миколаївській області [30]
8256
Момоток Володимир
43 роки, с. Чаква Рівненської області. Жив у селі Антонівка. Там закінчив школу. Згодом здобув вищу освіту за фахом технолога у Херсонському національному технічному університеті. Пройшов строкову військову службу. Працював у Києві, однак врешті повернувся до Антонівки. У 2015-2017 роках брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей. Був командиром гармати. У 2019-му пішов на службу за контрактом у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Через рік звільнився. Коли почалася повномасштабна війна, Володимир втретє пішов до війська. Цього разу воював проти окупантів у складі 68-ої окремої єгерської бригади ЗСУ. Останні 4 місяці служби перебував під Вугледаром на Донеччині.
Помер у Черкаському шпиталі. Причиною стали осколкові поранення та контузії, які воїн отримав, обороняючи місто Вугледар на Донеччині. Залишилися три сестри і донька [192].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[193].
Загинув в боях з російськими окупантами поблизу м. Бахмуту Донецької області[194]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[181].
8262
Ощенко Олександр («Мультик»)
Мешканець м. Вишгороду Київської області. Військовослужбовець роти охорони «Вишгород» ЗС України. З перших днів війни захищав Україну. Залишилися дружина та син.
01986-05-1414 травня1986, мешканець смт Озерного Житомирська область. Підполковник, командир авіаційної ескадрильї 39 БрТА. Син військовослужбовця. Переступивши поріг рідної гімназії у 2001 році продовжив навчання у Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. По завершенню навчання у ліцеї успішно вступив у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Близько 5 років прослужив у 39 БрТА, а до того служив у іншій льотній бригаді. Залишилась дружина і батьки.
Загинув в боях з російськими окупантами на Півдні України[197][198][199].
8265
Головков Олег Володимирович («Снайпер»)
01976-07-2525 липня1976, м. Первомайськ Миколаївська область. Сержант, командир відділення підрозділу 36 ОБрМП. Був членом парафії української церкви, працював залізничником. Був у багатьох гарячих точках, починаючи з 2015 року: у Волновасі, Вугледарі, Авдіївці. За 8,5 місяців до своєї смерті втратив сина, який помер від раку. Залишилися дружина, донька та мати.
Загинув під час танкового обстрілу позицій ЗС України в селі Лозове Херсонської області[200].
8266
Козак Віталій Анатолійович
019751975, мешканець с. СтепанціЧеркаського району Черкаської області. Молодший сержант, старший оператор взводу спостереження розвідувальної роти (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО.
Загинув в боях з російськими окупантами в Донецькій області. Похований у Степанецькій громаді Черкаської області[201]
8267
Раб Михайло
01980-09-099 вересня1980, с. Беньківці Івано-Франківська область. Механік-водій танкового батальйону (підрозділ — не уточнено). З багатодітної сім`ї, з-поміж восьми братів і сестер був п’ятою дитиною у батьків. До війни працював у агромагазині «Фермер» в м. Рогатині. До Збройних Сил України був призваний за мобілізацією 19.04.2022 року.
15 листопада 1992. м. Київ. Старший солдат, механік-водій. Навчався в середній школі №86, закінчив технікум МАУП, технік-програміст. З 2016 по 2020 учасник АТО. 3 березня 2022 учасник війни. Механік-водій противоповітряної машини "Оса".
17 серпня отримав тяжкі поранення в боях під Херсоном. 21 серпня помер у військовому госпіталі у Кривому Розі. Нагороджений медалью "Учасник АТО" і орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований 23 серпня 2022р.на Берковецькому кладовищі у м. Києві 42 ділянка, ряд 9, місце 30
8269
Андрущенко Ігор Олександрович
3 травня 1988, м. Лохвиця. Солдат, стрілець-санітар механізованого відділення. Навчався у Лохвицькій школі №3, працював водієм у ДП «Лохвицький шлях». 25 березня був призваний до лав ЗСУ.
Загинув під час обстрілу біля Мазанівки Слов’янського району Донецької області. Залишилися матір, батько, дружина, двоє синів і сестра [80].
8270
ТерпайМихайло Михайлович
29 вересня 1987, Закарпаття. Згодом разом з батьками переїхав у село Ісківці Лубенського району. Мав ще трьох братів і сестру. Закінчив школу у Ісківцях, згодом Хорольський агропромисловий фаховий коледж. Разом з батьком займався обробітком землі, згодом розпочав свою справу в аграрному секторі у селі Плехів Оржицької громади. Крім того, реалізовував себе у будівельній професії. Після повномасштабного вторгнення РФ, разом з братами, добровільно рушив на фронт.
Старший солдат, стрілець 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону. Жив у Великобагачанській громаді. 25 лютого 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації Миргородським РТЦК та СП Полтавської області.
Загинув в боях з російськими окупантами на півдні України[197].
8273
Ніколайчук Григорій Валерійович
01994-10-1313 жовтня1994, смт Бродецьке Вінницька область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Навчався в Бродецькій СЗШ I-III ступенів. 2009 року закінчив 9 класів і вступив на навчання до Бердичівського машинобудівного коледжу. Після закінчення коледжу навчався в Тернопільському національному економічному університеті за спеціальністю «Програмування». 2015 року був призваний до Нацгвардії України. На наступний день російського вторгнення в Україну одружився з коханою Вікторією. 26 лютого вступив в ряди добровольців на захист України.
01988-06-1010 червня1988, м. Красилів Хмельницька область. Майор, військовослужбовець спецпідрозділу «Омега» Північного об’єднання Національної гвардії України. Багаторазовий чемпіон і призер України та Європи з бойового самбо й дзюдо, чемпіон Європи з універсального бою. 2010 року після закінчення Київського національного університету внутрішніх справ пройшов шлях від офіцера бойової штурмової групи загону спеціального призначення та боротьби з тероризмом одного з підрозділів Північного об’єднання до інструктора зі спорту І категорії групи неолімпійських видів спорту спортивної команди Клубу НГУ. Від 2014 року постійно виїжджав на ротації виконуючи бойові завдання на сході держави. З перших днів російського вторгнення в Україну брав участь у боях за Київщину та Донбас. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (22.07.2022). Залишились батьки та сестра. Герой України (посмертно)[96].
Загинув під час відбиття чергового наступу ворога на околицях м. Авдіївки (за іншими даними поблизу м. Красногорівки), при цьому власноруч знищив дві одиниці ворожої техніки та піхоту[203].
Загинув в результаті артилерійського та мінометного обстрілу поблизу с. ПавлівкиВолноваського району на Донеччині. Похований у м. Золотоноші Черкаської області[177]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[204][205].
8276
Перепелиця Віктор Миколайович
01976-06-1010 червня1976, м. Житомир. Військовослужбовець 1 ОБрСпП ім. Івана Богуна. Свого часу покинув навчання у житомирській школі, і переїхав у село Тютюнники до бабусі. Десятий та одинадцятий класи закінчував у тютюнниківській школі. До війни займався бізнесом, фермерством. Пішов на війну добровольцем практично з перших днів російського вторгнення в Україну. На фронті отримав поранення, але підлікувавшись повернувся до побратимів.
Загинув під час виконання завдання біля с. Долина Донецької області[209].
8280
Фейш Роман Юрійович
34 роки. Закінчив у Черкасах «Європейський університет» за спеціальністю «Економіка підприємства». Жив у селищі Смоліне на Кіровоградщині. Служив старшим стрільцем.
00199-06-2222 червня1999, с. Дядьковичі Рівненська область. Навчався в Рівненській школі №25, а пізніше вступив до технічного коледжу. Був фанатом футбольного клубу «Верес», також долучався до навколофутбольних подій в складі столичного блоку «Родичі». Займався єдиноборствами. Був переможцем обласного чемпіонату з кікбоксингу WAKO. Боєць спецроти «Гонор» батальйону «Вовки Да Вінчі» Добровольчого українського корпусу.. До війни працював в КП "Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг".
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу м. Бахмута на Донеччині від артобстрілу. За іншими даними під час зачистки ангара він потрапив у ворожу засідку і отримав смертельне поранення. Похований на кладовищі Нове у Рівному 29 серпня. Частину вулиці Січових Стрільців у Рівному перейменували на честь Віталія Стиби [211][212][213].
Загинув перед світанком під час штурму ворожих шанців поблизу с. ЄгорівкиВолноваського району Донецької області. Під час спроби вийти з шанців отримав поранення в голову і миттєво помер[214][215][216].
Загинув перед світанком під час штурму ворожих шанців поблизу с. ЄгорівкиВолноваського району Донецької області. Отримав поранення у стегно і стікав кров'ю, але через мінометний обстріл його позиції побратими не зуміли його евакуювати[214][217][216].
Загинув під час танкового та артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Білогірки на Херсонщині[218]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[204].
8291
Глембоцький Андрій («Капа»)
01973-04-1616 квітня1973, м. Шостка Сумська область. Лейтенант, командир окремого підрозділу спеціального призначення Інтернаціонального легіону територіальної оборони України. Навчався у шосткінській СШ № 11. Вищу освіту здобув в Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті. В інституті закінчив військову кафедру, дістав звання лейтенанта запасу. Певний час жив в Ізраїлі — там три місяці провів у війську. Завжди цікавився історією, особливо ОУН-УПА. Мав татуювання з тризубом і словами «Україна понад усе!», а також з портретом Тараса Шевченка. Працював керівником відділу гуртових продажів. 3 серпня 2013 року одружився. В ніч проти 30 листопада 2013 року разом зі студентами перебував на Майдані Незалежності в Києві, отримав травму внаслідок нападу міліцейського спецпідрозділу «Беркут». Потому брав активну участь у Революції гідності. Від початку війни з росією 2014 року долучився до ГО «Український легіон» — проходив навчання з територіальної оборони. Згодом захопився мандрівками Карпатами (одного разу пішов в одиночний похід майже на місяць), а також етнофестивалями. 2015 року вів інструкторську діяльність в «Українському Легіоні» на посаді командира роти. Починаючи з 14 грудня 2016 року брав активну участь у судових засіданнях у справі побиття студентів. 2017 року разом з дружиною поїхав до Ізраїлю, де на той час вже проживала його мати. В Ізраїлі у нього народилося два сини. На початку березня 2022 року після повномасштабного вторгнення росіян повернувся захищати рідну землю. Перші кілька тижнів провів на полігонах біля Львова та Рівного. Готувався добойових дій під керівництвом дуже досвідченого інструктора. Сам стає командиром. Після підготовки написав листа з проханням перевести його в спеціальні війська ЗСУ. У його підпорядкуванні було декілька десятків військовослужбовців. Разом з побратимами брав безпосередню участь у спеціальних операціях. В кінці липня отримав двотижневу відпустку та поїхав в Ізраїль, де на народження оньки. За законом як батько трьох дітей міг вже не повертатися на війну. Попри це, 14 серпня повернувся до своїх побратимів.
10.11.1977, с. Студениця. Потім родина переїхала в м. Житомир, де він навчався в ЗОШ №24. Закінчив Житомирський військовий інститут імені Корольова та певний час перебував на військовій службі, після чого опанував цивільну спеціальність у газопостачальній компанії. Повернувся до війська після багаторічної перерви у військовій службі. Воював у складі стрілецького батальйону, капітан, командир 4 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону 46 десантно-штурмова бригада.
Загинув 23 серпня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу, захищаючи наші південні рубежі на території Херсонської області поблизу с. Білогірка. Похований на Смолянському міському військовому цвинтарі.
22 роки, м. Біла Церква. Закінчив ліцей «Перша Білоцерківська гімназія». Був творчою особистістю, виконував пісні і сам писав музику. З 15 років грав у різних рок-гуртах: Second Wave, Walkdown, High Five. Виступав у Білій Церкві, згодом – у Києві. Ще зі школи цікавився хімією. ЗНО з цього предмету склав на 198 балів і з легкістю вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на хімічний факультет. Особливо захопився органічною хімією. Вже з першого курсу паралельно з навчанням працював в лабораторії компанії «Єнамін». Самотужки закінчив ІТ-курси і отримав додатковий підробіток. На третьому курсі вирішив взяти академічну відпустку в університеті, аби повністю присвятити себе роботі. У січні 2022 року повернувся на третій курс бакалаврату. Та, на жаль, завершити навчання не дала повномасштабна війна. Солдат. 12 квітня 2022 поїхав в Запоріжжя, щоб долучитися до Азову на деблокаду Маріуполя. 1 травня зарахований в підрозділ.
Загинув в районі села Времівка Донецької області підірвавшись на міні під час ротації. 27 серпня 2022 похований на Алеї слави у рідній Білій Церкві. «Почесний громадянин Білоцерківської міської територіальної громади» [222].
м. Тернівка Дніпропетровська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Виріс у багатодітній родині. Займався гандболом. Проходив строкову військову службу у ЗС України.
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[223].
8302
Ісевич Юрій Юрійович
с. ЛатіркаМукачівський район Закарпатська область. Військовослужбовець 128 ОГШБр ЗС України. Випускник Біласовицької ЗОШ І-ІІ ступенів. В 2014 році відбув добровольцем на фронт. Протягом чотирьох місяців проходив бойове злагодження, після чого був направлений в зону проведення АТО до м. Маріуполя. В складі 128 ОГШБр виконував завдання поблизу м. Краматорська, захищав цілісність та незалежність України в с. Водяне Донецької області, що за півкілометра від лінії розмежування.
01988-01-033 січня1988, м. Львів. Військовослужбовець 24 ОМБр. Націоналіст та відданий фанат львівських Карпат. Закінчив історичний факультет і працював викладачем історії та соціології. Учасник Революції гідності. Був одним з перших добровольців АТО, ветераном російсько-української війни, артилерист. Звільняв Лисичанська та Сіверськодонецьк. Закінчив офіцерські курси Національного університету оборони імені Черняхівського в званні молодшого лейтенанта. У лютому 2022 повернувся до 24ОМБр. Отримав звання лейтенанта та став командиром взводу. Працював на батареї 2С3 "Акація" під час боїв за Попсану, Лисичанськ та Соледар.
Загинув в боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[227].
8305
Сунак Роман Михайлович («Залужний»)
01977-03-1313 березня1977, с. БратківціСтрийський район Львівська область. Військовослужбовець батальйону "Карпатська Січ". Закінчив Братківську школу, з 1996 по 2001 рік був військовослужбовцем. Пізніше — приватний підприємець в Іспанії. З 2014 року активно займався волонтерською діяльністю. У загиблого залишилися дружина та троє доньок.
01974-01-3030 січня1974, м. Тетфорд (Саффолк), Велика Британія. Військовий медик батальйону "Карпатська Січ". З 16 до 23 років служив у Резерві Армії Великої Британії. Після цього хотів приєднатися до регулярної армії, але не пройшов медкомісію. Працював ландшафтним садівником. 24.03.2022 року вперше прибув до України. У квітні повернувся до Великої Британії, а в серпні вдруге поїхав до України. Був професійним медиком. Залишилося дві доньки та дві падчерки.
01984-05-1414 травня1984, м. Гірардот Колумбія. Січовик 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ». Служив в колумбійській армії. Військові спеціальності — снайпер та кулеметник. Був двічі поранений. Влітку прибув в Україні, аби використати свій досвід у боротьбі проти російських загарбників. Залишилася цивільна дружина та троє доньок.
Загинув у прямому бою з російськими окупантами на День Незалежності, коли батальйон боровся за нові висоти в Ізюмському районі у Харківській області[232].
8310
Кутний Степан
45 років, с. Братковичі Львівська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). З 2016 року проходив військову службу за контрактом в ЗС України. Учасник АТО. Мешкав разом з мамою.
Загинув в результаті російського ракетного обстрілу залізничної станції “Чаплине”[233].
8311
Слупський Олександр Іванович
019731973. Мешкав і працював у м. Корсунь-Шевченківському Черкаської області. Молодший сержант, номер обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки окремого батальйону територіальної оборони Харківщини.
32 роки, с. Грабово Львівська область. Старший солдат, військовослужбовець 503 ОБМП. Навчався у Грабівській, Яблунівській та Побужанській школах. Згодом здобув фах автослюсаря у Ставропігійському вищому професійному училищі м. Львова, працював будівельником. Мав хист до всього, що треба робити своїми руками. Учасник Революції Гідності. З квітня-травня 2014 року приєднався до добровольчого Батальйону оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького. З грудня 2016 року проходив службу у складі 80 ОДШБр. У червні 2017 року отримав травму очей від осколків ворожого «ГРАДу». Залишилися дружина та двоє дітей.
Загинув під час виконання бойового завдання (місце — не уточнено)[235].
8314
Пилипчук Микола («Шеф»)
30 років, с. Левків, Житомирська область. Молодший сержант, гранатометник 95 ОДШБр. Закінчив Житомирське професійно-технічне училище №13 та здобув фах зварювальника. У 2012 році вступив до лав Національної гвардії України та був призначений інструктором-кінологом. 27 липня 2022 року підписав контракт на службу до 1-го батальйону 95 окремої десантно-штурмової бригади.
Похований у Покрівцях. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [45].
8317
Дзень Руслан Юрійович («Navy»)
18 серпня 1974 р., м. Київ. Навчався в СШ № 61 м. Києва. Пройшов строкову службу 1992-94 рр морським піхотинцем (сержантом) у бухті Козачій, 810 ОбМП. Після служби одружився. Закінчив юридичний факультет КПІ. Разом з дружиною виховав двох чудових доньок, яким його дуже не вистачає. Був справжнім чоловіком: мужнім, безстрашним, відповідальним і турботливим, щедрим і неймовірно веселим. Надбав багато вірних друзів. Все життя Руслан був в душі морським піхотинцем, завжди приходив на допомогу, інколи ризикуючи своїм життям. У березні 2022 року, попри відмови трьох київських військкоматів, мобілізувався в бучанському військоматі. Був шанований серед побратимів. Руслан відмовився від сержантського звання, щоб служити разом з друзями, з якими пройшов бойове злагодження. Слава героям, які віддали своє життя заради кожного з нас.
м. Київ. Старший лейтенант, командир взводу підрозділу 93 ОМБр. Закінчив київську школу № 29 на Оболоні та Київський національний торгівельно-економічний університет. Працював менеджером проєктів у Першому інвестиційному банку, в компаніях Unity-Bars, “Лемтранс”, “Український процесинговий центр” та у відділі цифрової трансформації та інноваційного розвитку НАЗК. В 2015-2016 роках захищав Україну у складі 93 ОМБр. З початком російського вторгнення в Україну вдруге був призваний до ЗС України.
Загинув в результаті ворожого артилерійського обстрілу поблизу м. Бахмуту на Донеччині[238]. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[204].
8322
Ставничий Андрій
Механік-водій танку, військовослужбовець танкового батальону (підрозділ — не уточнено)
25 років, с. Мальчівці Барської територіальної громади. 28 лютого 2022 вступив до лав 35 бригади морської піхоти (137 батальйон 1 рота). 2 липня 2022 одружився.
01994-12-3030 грудня1994, м. Львів. Лейтенант, помічник начальника розвідки 5 ОШП. Навчався у ліцеї імені Василя Симоненка Львівської міської ради. Закінчив коледж телекомунікацій та комп’ютерних технологій Національного університету «Львівська політехніка», згодом отримав ступінь бакалавра у Державному університеті телекомунікацій. Вихованець та виховник Організації української молоді «Спадщина». Займався бойовим гопаком. Учасником Революції гідності. 2015 року став добровольцем і воював у складі батальйону «Карпатська Січ» та 93 ОМБр. Брав участь у позиційних боях в районі Пісків та Донецького аеропорту. 2019 році у складі 18-го окремого вертолітного загону був залучений до Миротворчої місії ООН у Демократичній Республіці Конго. Після завершення контракту проходив «Курс лідерства тактичного рівня» у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Став одним із найкращих випускників-офіцерів тактичної ланки з числа осіб з вищою цивільною освітою. Згодом займався підготовкою розвідників. З початком російського вторгнення в Україну брав участь у обороні Києва. Боровся з окупантами під Сіверськодонецьком та Лисичанськом. Залишились батьки та дружина.
Загинув у боях з російськими окупантами (місце — не уточнено)[246].
8331
Кузьменко Віктор Леонідович
39 років, Житомирська область. Мешкав у смт Чорнобай Черкаської області. Старший солдат, стрілець окремої зведеної роти ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 2001 році був призваний на військову службу. В 2005 році закінчив Березоворудський державний аграрний технікум.
Загинув в результаті ракетного обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу м. Бахмуту Донецької області. Похований у смт Чорнобай Черкаської області[247].
8332
Вершигора Володимир
29 років, с. ВільховеГолованівський район Кіровоградська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
25 серпня 1995, Полтавщина. Військовослужбовець 30 ОМБр. У 2014 брав участь у Революції Гідності. З 2015 року брав участь в АТО у якості бойового медика полку «Азов», а з 2018 року воював у складі 30 ОМБр. 7 вересня 2017 року отримав важке поранення. Пройшовши коротку реабілітацію, відмовившися від групи інвалідності, так як мав сильний бойових дух, він продовжував жити і далі боронити країну маючи лише половину лівої легені. Мав звання молодшого сержанта на посаді головного сержанта взводу бойових машин піхоти. 7 квітня 2022 року отримав ще одне поранення, прикривши собою побратима старшого солдата взводу
Загинув під час боїв з російськими окупантами поблизу м. Ізюму Харківської області від вибухової травми. Про його героїчний вчинок розповідають десятки бойових побратимів [251].
м. Кривий Ріг Дніпропетровська область. Спецпризначенець, снайпер-розвідник батальйону «Січ». Здійснив найбільшу кількість вдало виконаних суперскладних та надзвичайно ризикованих завдань. Учасник бойових дій з 2014 року, доброволець. Кавалер ордену «Народний Герой України». Під час розвідвиходу неподалік Авдіївки евакуював пораненого побратима Олександра Колодяжного[252]. Коли росіяни почали наступ на Київ, воїн з побратимами приїхав на захист столиці з Донецької області. Виконував бойові завдання в Ірпені.
01995-11-2828 листопада1995, с. Огульці Харківська область. Старший солдат, радіотелефоніст-лінійний наглядач відділення зв'язку взводу управління мінометної батареї 93 ОМБр. Дитинство та юність минули в селі. Тут навчався та закінчив Огульцівську школу. Пройшов строкову службу в ЗС України. На початку березня 2022 року був призваний на військову службу.
Загинув під час боїв у Херсонській області. Після звільнення Херсонщини з`явилася можливість проводити пошукові роботи. 29 листопада після проведеної ДНК-експертизи вдалося встановити тіло Дениса[258]. ← Відсутнє посилання на підрозділ силових структур - запис може бути видалений!
8355
Годомський Сергій Петрович
7 червня 1984, м. Жмеринка Вінницької області. Працював інженером механіком на Агрофірмі. Гранатометник, стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А1619, 59 окрема мото піхотна бригада.
Під час штурмових дій в Херсонській області взяв ситуацію під власний контроль, ліквідувавши ворожу піхоту та надаючи медичну допомогу, проте загинув від влучання уламка снаряду ворожої артилерії[260].
8362
Липський Георгій Юрійович («Кіт»)
01995-04-033 квітня1995, Одеська область. Молодший сержант підрозділу «Химера» 126 ОБрТрО. Входив до зоозахисної організації «Закон природи». На його рахунку були десятки врятованих тварин. 2020 року балотувався в Одеську міську раду як представник партії «Національний корпус» по округу № 1 у Київському районі м. Одеси. 24 лютого 2022 року вступив до тероборони, а після підготовки з побратимами рушив на передову. Перебуваючи на фронті, він продовжує допомагати тваринам.
01985-11-2525 листопада1985, м. Київ. Молодший сержант, військовослужбовець окремого батальйону спеціального призначення «Дике поле». Відповідав за логістику у благодійному фонді «Свої». Брав участь у боях в Херсонській області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[262].
Загинув в боях з російськими окупантами під час звільнення Харківщини поблизу населеного пункту Байрак [263].
8364
Рожук Ігор Теодозійович
01985-08-011 серпня1985, с. Буцнів Тернопільська область. Водій зенітно-кулеметного відділення зенітно ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 105 ОБрТрО. Понад 5 років був майстром з фарбування і рихтування автомобілів.
Загинув в боях з російськими окупантами в районі с. Краснопілля на Донеччині[264].
8365
Горідько Олег Іванович
Мешканець м. Канева Черкаської області. Старший солдат, старший механік відділення технічного обслуговування взводу забезпечення самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО.
01974-09-1414 вересня1974, с. Городище Житомирська область. Старший солдат, головний сержант механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону «Донбас». Після закінчення школи здобув освіту електротехніка в Поліському ПТУ. У зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, в 1990 році, родина переїхала до с. БакаєвеЗолотоніського району Черкаської області. В Іркліївському ліцеї добув освіту механізатора. В 1992 році був призваний на строкову військову службу. Згодом працював на сільськогосподарських підприємствах. У 2015 році добровольцем пішов служити в зону АТО. В 2016 році уклав контракт на військову службу в ЗС України. До 13.03.2020 року проходив військову службу розвідником в 93 ОМБр, в т.ч. поблизу населених пунктів Піски, Верхньоторецьке, Богданівка, Кримське.
Загинув поблизу м. Сіверська Донецької області. Похований у Чорнобаївській громаді Черкаської області[265].
8367
Трегуб Володимир Іванович
01967-04-2828 квітня1967, смт Лисянка Черкаська область. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Після закінчення навчання в школі, навчався в Шевченківському гідромеліоративному технікумі. Проходив військову строкову службу у Збройних Силах. Працював у райвідділі міліції, потім — підприємцем. З початком російського вторгнення приєднався до Сил територіальної оборони — долучився добровольцем до оборони м. Києва, а в березні 2022 року був переведений до військової частини A0222 (окремої президентської бригади).
Загинув під час виконання військового обов'язку на сході України внаслідок артилерійського обстрілу. Похований у смт Лисянці Черкаської області[266].
8368
Скиба Сава Станіславович
29 років, м. Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено). Захищав Україну ще з 2014 року. Учасник АТО/ООС. Після початку повномасштабного вторгнення рф продовжив боротися із окупантами. Залишилися дружина, дитина, двоє старших сестер, племінники і літні батьки.
01999-03-055 березня1999, с. Жадани Вінницька область. Військовослужбовець роти "ЩИТ" 241 ОБр ТРО. Закінчив школу у рідному селі. У 2019 році був призваний на строкову службу до НГУ. З початку російського вторгнення в Україну вступив до тероборони м. Києва, де мешкав на той час.
01995-12-2929 грудня1995, смт Дробишеве Донецька область. Військовослужбовець роти "ЩИТ" 241 ОБр ТрО. Закінчив школу у рідному селі, після чого вступив до Слов’янського професійного ліцею залізничного транспорту імені Героя Соціалістичної Праці П.Ф. Кривоноса і здобув професію слюсаря з ремонту рухомого складу, електрозварника ручного зварювання, успішно закінчив навчальний заклад в 2014 році. Згодом вступив до Харківського державного університету залізничного транспорту та навчався за спеціальністю "Управління процесами перевезення", але так й не встиг його закінчити.
Загинув в боях з російськими окупантами[269] на Херсонщині← Відсутнє посилання на джерело
8371
Костик Андрій («Атос»)
31 рік, с. Ясіня Закарпатська область. Командир відділення 128 ОГШБр. Закінчив Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича. З перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до ЗС України.
Загинув в результаті танкового обстрілу у перший день контрнаступу ЗС України на Херсонську область. Підрозділ, у складі якого він був, виконав бойове завдання в районі населених пунктів Нововознесенське і Миролюбівки та прорвав лінію оборони ворога[270].
23 січня 1984, с. Джугастрове колишнього Іванівського району. Навчався у місцевій школі (нині — гімназія), після закінчення якої здобував професію в Одеській державній академії будівництва та архітектури на факультеті «Промислове та цивільне будівництво». Закінчив військову кафедру й отримав звання офіцера. Упродовж багатьох років жив і працював в Одесі. Мріяв будувати нову, модерну Україну. На вільній від російського окупанта землі. На службу в ЗСУ був призваний 9 квітня 2022.
Загинув під час наступальних дій ЗСУ поблизу населених пунктів Нововознесенське та Миролюбівка Херсонської області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. 12 лютого 2024 указом президента України нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня [273][274]
8375
Пруцков Олег Олександрович
Старший лейтенант, заступник командира протитанкової артилерійської батареї
Загинув 29 серпня 2022 року на позиціях поблизу населеного пункту Потьомкіне Бериславського р-ну Херсонської обл. внаслідок авіаудару НУРСами збройними силами рф.
30 серпня
8377
Маленко Руслан Петрович
46 років, с. ТальянкиЗвенигородський район Черкаська область. Головний сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив Тальянківський коледж і здобув фах механіка-електрика. Відслужив строкову службу. У 2014 році участь в АТО. Вдруге був призваний до ЗС України за мобілізацією 24.02.2022 року.
Загинула під час артилерійського обстрілу російських окупантів шпиталю поблизу м. Харкова[278].
8380
Чагін Віктор Анатолійович
01998-11-099 листопада1998, с. Павлівка (Погребищенська міська громада) Вінницька область. Стрілець-санітар механізованого відділення 28 ОМБр. З 2004 року навчався у Павлівській школі, після чого вступив на навчання до Вінницького фахового коледжу Національного університету харчових технологій, де 2017 року одержав професію техніка-технолога. З травня 2018 по грудень 2019 року проходив строкову військову службу в ЗС України. До початку війни працював у ряді фірм в Києві. Після початку повномасштабного вторгнення росії в числі перших мешканців села вступив до територіальної оборони, а з 11 квітня 2022 року пішов боронити рідну землю від рашистської нечисті. Залишились батьки, сестра та наречена, з якою він мав одружитись у вересні.
Загинув поблизу населеного пункту Таврійське, що на Херсонщині[279].
8381
Іванюк Володимир
36 років, с. Юрківці Вінницької області. Лейтенант, закінчив Інститут комп’ютерних технологій, автоматики та метрології Львівської політехніки. У мирний час був підприємцем.
15 травня 1973, селище Кути Косівського району. У березні 2022 року був мобілізованим до лав ЗСУ. Служив у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила.
З 30 серпня 2022 року вважався зниклим безвісти. В квітні 2023 ідентифікований при проведенні опізнання тіл, отриманих в результаті пошуку. Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу села Новомикола́ївка Миколаївської області [281].
Загинув в ході бойового зіткнення та артилерійського обстрілку в районі Новомиколаївки Миколаївської області [282].
8384
Севастьянов Руслан
(«Сева»)
38 років, с. Дубівка Хмельницької області. Закінчив Академію муніципального управління за напрямком юриспунденції. З 2004 року мешкав у Києві. Працював директором регіональних продажів у компанії, що торгує автозапчастинами. Любив спорт, активний відпочинок, риболовлю. Під час повномасштабної війни Руслан захищав Україну у складі спепідрозділу «Відьмак» ЗСУ. Був командиром розвідувальної групи.
Помер у шпиталі внаслідок мінно-вибухової травми, яку отримав за тиждень до цього між населеними пунктами Борщів та Слобожанське на Харківщині. Похований на Берковецькому цвинтарі в Києві [283].
8385
Пулик Роман
(«Ярема»)
с. Небилів Івано-Франківської області. Здобув середню освіту. Працював слюсарем на Київщині, згодом почав їздити за кордон – у Чехії влаштувався зварювальником. Був одружений, виховував двох доньок, яким намагався приділяти весь вільний час. Коли почалася повномасштабна війна одразу пішов до військкомату. Спочатку приєднався до лав ТРО, а згодом – потрапив до ЗСУ. Служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Пройшов навчання і обійняв посаду гранатометника. Брав участь у боях за Луганщину.
Загинув виконуючи бойове завдання в районі села Сухий Ставок на Херсонщині. Похований в рідному селі [284].
8386
Клуб Андрій
(«Дискотека»)
20 серпня 1990, с. Добросин Львівської області. У березні 2015-го був мобілізований до лав ЗСУ. Відтоді вирішив присвятити себе військовій справі. Опанував військовий фах та пройшов шлях від солдата до офіцера. Воював в АТО/ООС на Донбасі. Повномасштабне вторгнення Андрій зустрів на передовій Луганщині. На той момент він був командиром роти у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила.
Загинув в бою біля села Новомиколаївка на Миколаївщині. Похований 6 травня 2023 року у рідному селі [285].
8387
Омельченко Юрій
47 років, с. Великомихайлівка Дніпропетровської області. З дитинства жив у селищі Вишневе рідної області. Там закінчив школу і сільськогосподарський технікум. Пройшов строкову військову службу у Військово-Морських Силах ЗСУ. Працював на кінській фермі. Під час повномасштабної війни Юрій приєднався до Збройних Сил України. Воював у лавах 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
Загинув в бою з окупантами за місто Бахмут на Донеччині. Похований в селищі Вишневе Дніпропетровської області [286].
8388
Петрук Володимир
28 років, м. Жмеринка. Жив у місті Гола Пристань Херсонської області, яке дуже любив. Закінчив Херсонський державний аграрний університет. Довгий час працював за кордоном. У 2020 році повернувся до України і підписав контракт із ЗСУ. Служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був гранатометником. З літа 2021-го перебував у зоні проведення ООС в Луганській області. Там і зустрів початок повномасштабної війни.
Загинув під час виїзду на бойове завдання біля села Сухий Ставок на Херсонщині. Похований у селі Коростівці Вінницької області [287].
8388
Грубіян Валентин Геннадійович
04 травня 1993. 24ОМБр імені короля Данила. Солдат. Працював в Києві в ресторанах сушистом. Був найкращим татом і чоловіком. Після повномасштабного вторгнення росії, став добровольцем на захист країни. Без батька залишилась маленька донечка .
30 серпня 2022р. отримав важкі поранення під час бою під Новомиколаївкою, Миколаївська область . Похований 15 лютого 2023р. у Києві на Берковецькому кладовищі 42 ділянка,15 ряд
8389
Куб Андрій
с. Добросин Добросинсько-Магерівської громади Львівського району. Командир 7 роти 3 батальйону 24 ОМБР.
01995-07-033 липня1995, Закарпатська область. Тривалий час мешкав у смт Катеринопіль на Черкащині. Солдат, стрілець-санітар взводу окремого мотопіхотного батальйону ЗС України (підрозділ — не уточнено). Закінчив Катеринопільську школу № 1, навчався в Мокрокалигірському профтехучилищі.
42 роки, м. Мелітополь Запорізької області. Мешкав в с. Мокра Калигірка Черкаської області. Старший солдат, навідник кулеметного взводу 72 ОМБр. Закінчив Мокрокалигірський професійний аграрний ліцей. Довгий час працював будівельником.
Загинув від смертельних поранень отриманих внаслідок мінометного обстрілу поблизу села Павлівки на Донеччині. Похований в с. Мокра Калигірка на Черкащині[291].
01979-06-1010 червня1979, 43 роки, с. Софіївка Золотоніський район Черкаська область. Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). У 1996 році закінчив середню школу. У 1997 році був призваний на військову службу до мотострілецької бригади (НГУ). Працював у Золотоніському лісництві бригадиром. З 2010 року перейшов на будівництво МХП, був водієм, екскаваторником. 17 квітня 2022 року пішов захищати країну.
Загинув під час виконання бойового завдання в районі м. Авдіївка на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[292][293][30].
01998-03-1515 березня1998, м. Чернівці. Капітан, командир роти танкового батальйону 57 ОМПБр. У 2014 році закінчив загальноосвітній навчальний заклад «Любисток». Навчався на танковому факультеті НАСВ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2015—2017 роках, у складі зведеного загону НАСВ, брав участь у військових парадах до Дня Незалежності України в м. Києві. Після завершення навчання став командиром взводу новоствореного танкового батальйону, а через чотири місяці отримав посаду командира роти танкового батальйону 57-ї ОМПБр. У 2019 відбув у зону АТО в район Донецького летовища. Після початку повномасштабного вторгнення брав участь в активних бойових діях під Краматорськом, Ізюмом, Сіверськом, Святогірськом, Лисичанськом.
Отримав осколкове поранення голови несумісне з життям на Херсонщині. Похорон відбувся 5 вересня 2022 року. Похований на Алеї Слави Центрального кладовища у м. Чернівці. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[294][295].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296]. Похований 11 червня 2022.
Загинув в боях в селі Студенок Харківської області. Похований на кладовищі хутора Тимки в селі Стара Басань. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296].
Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296].
Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296].
2000, с. Дейманівка. Солдат, військовослужбовець НГУ. Закінчив Пирятинську школу № 6, а потім — Березоворудський коледж. Служив у Національній Гвардії України, був призваний восени 2020 року.
Майстер-сержант, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296].
Загинув внаслідок ракетного удару по полігону Нацгвардії у Дніпрі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296]. Похований 3 червня2022 в рідному селі.
9.07.1990. Випускник Балабинського навчально-виховного комплексу-гімназії «Престиж». Учасник АТО з 2014 року у складі одного з добровольчих підрозділів. Після повернення з війни працював фермером. Залишились батьки й двоє рідних братів. Старший солдат, військовослужбовець НГУ.
Загинув в результаті російського артилерійського обстрілу поблизу м. Оріхів Запорізької області. Похований в селищі Балабине. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[296].
11 лютого 2002, с. Обухів. Сержант, військовослужбовець ДПСУ (підрозділ — не уточнено). Закінчив Чернятинський фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету, згодом підписав контракт та служив в 24 прикордонному загоні ім. Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м.Могилів-Подільський).
Потрапив під ворожий обстріл артилерією поблизу селища Новолуганське, що біля Бахмута Донецької області. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[298].
27 липня 1981, м. Ковель. Навчався в школі №13. Закінчив Ковельський машинобудівний технікум. Вступив до “Правого сектору” і у липні 2014 року вже був на фронті. Боєць з позивним “Гонта” брав участь в боях за Донецький аеропорт. Воював за селище Піски. У 2016 році підписав контракт з ЗСУ, служив в 1-му батайльоні 54 ОМБр. Воював майже рік на Світлодарській дузі. На війні втратив слух, мав важкі поранення. Після демобілізації пережив мікроінсульт. Інвалід ІІ групи, потребував постійного лікування. З початку повномасштабного вторгнення росії знову у бойовому строю. Служив у 14-й окремій механізованій бригаді. Головний сержант 2 розвідувального взводу розвідувальної роти в/ч А1008.
Загинув біля селища Нагірне Донецької області. Залишилося двоє синів. Похований на Алеї Героїв Ковельського міського кладовища. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[298][299].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298].
Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до ЗСУ. Став бійцем 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила. Був номером обслуги гармати самохідного-артилерійського взводу, старший солдат.
Загинув час виконання бойового завдання внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Званівка на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298][300].
07.07.1976, м. Бобруйськ Білоруської РСР. Пізніше сім’я переїхала на Чернігівщину в с. Анисів. У 1993 році вступив на факультет комп’ютерних технологій Чернігівського політехнічного інституту, а здобувши освіту, почав працювати за спеціальністю в різних організаціях Чернігова. В 1997 одружився і переїхав до Києва. В 2014-му активно волонтерив і допомагав війську. В 2020-му переїхав з родиною в Бориспіль. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув час виконання бойового завдання внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Званівка на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298][301].
с. Мала Зелена, Чемеровецької територіальної громади. Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298][303].
1976, Рокитнянська селищна громада. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298].
14 березня 1984, с. Дивень, Рівненська область. Навчався у Дивенській школі, згодом – у Великомежиріцькій. До лав Збройних Сил України був призваний у березні 2022. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну на Донеччині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298].
48 років, м. Рівне. Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). до війни він працював на підприємстві "Азот". Боронити Україну вперше пішов іще у 2015-му.
Отримав мінометне поранення 2 травня на Донеччині і перебував у госпіталі в Дніпрі, під наглядом лікарів. Але, на жаль, травма, завдана мінометом, була настільки складною, що 20 травня Євгеній помер.. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[298]. Похований у Рівному кладовищі "Нове" [304].
23 квітня 1991, м. Здолбунів. Навчався у міській школі №6, згодом у Здовбицькій ЗОШ І-ІІІ ст, адже родина переїхала жити у Здовбицю. По закінченню школи працював за кордоном. 6 березня 2022 мобілізований до лав ЗСУ. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[305].
Загинув під час танкового обстрілу в районі населеного пункту Оленівка Миколаївської області 26 травня 2022 року. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[305]. Його відзнака буде зберігатись в Музеї Бойової слави Крижопільського ліцею № 2, поряд з орденом «За мужність» ІІІ ступеня, яким захисник нагороджений посмертно. Адже родини в полеглого бійця не було.
019961996, с. Чарівне, Кіровоградська область. Старший матрос, військовослужбовець підрозділу ВМС ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[305].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[306].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[306].
Листопад 1981, м. Львів. Навчався у середній загальноосвітній школі № 90 м. Львова. Закінчив державний навчальний заклад «Львівське вище професійне політехнічне училище» за спеціальністю «маляр-штукатур». Після завершення навчання проходив військову службу у місті Бродах Львівської області. У 2014-2015 роках захищав Батьківщину у зоні проведення АТО. У мирний час працював у охоронних структурах міста Львова.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[306].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[306].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[306].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[306].
1991, с. Озеро. Солдат, гранатометник ДШБ 80 ОДШБр. Випускник 2008 року Озерської ЗОШ І-ІІІ ст. У 2014 році Сергій вперше пішов добровольцем боронити країну в складі 80 ОДШБр. Служив в Луганській області (Щастя, Кримське). 28 лютого 2022 року знову мобілізувався. Знову Луганщина і своя частина.
Загинув від уламкових поранень 26 червня поблизу села Підлісне, Сіверодонецького району. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[306][308].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Почесний Громадянин міста Івано-Франківська
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[306][309].
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Загинув від осколкового поранення внаслідок артобстрілу. Похований у Житомирі 27 червня [306].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[310].
с. Витків. Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[310].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований у Полтаві 27 червня [310].
03.02.1986, м. Рубіжне. Майор, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). З 2008 року служив у лавах НГУ. Пройшов шлях від звичайного військовослужбовця до першого заступника командира - начальника штабу стрільцького батальйону з КЕОП та ОГП окремого Слов'янського полку. У 2014 році тримав оборону міста Рубіжного та потрапив у полон до бойовиків. Завдяки рішучім діям підрозділів НГУ був звільнений з полону. З першого дня повномасштабного російського вторгнення знову був на захисті України та рідного міста.
Загинув під час виконання бойового завдання в селищі Синецький Сєвєродонецького району Луганської області.. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[310][311].
Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[310].
31 рік, с. Вінницькі Хутори. Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Брав участь у боях на сході України в складі 91 ОПОЗ. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеняУказ Президента України від 10 жовтня 2015 року № 575/2015 «Про відзначення державними нагородами України».
Підірвався на міні 22 червня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Куземин на Сумщині[313]. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» I ступеня (посмертно)[314].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[314].
с. Мигове, Чернівецька область. Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[314].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[314].
Штаб-сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[314].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[314].
Загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на території Харківської області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[314][315].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[314].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[314].
Головний сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[314].
7 березня 1997, с. СадівТорчинської громади. Капітан, військовослужбовець 14ОМБр. Навчався у Львівській академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Одразу після закінчення навчання відбув у зону проведення ООС. Побратими розповіли, ціною власного життя з пораненням вивіз з-під обстрілів мінімум 45 захисників.
23 лютого 1988, с. Мильники (колишня назва с. Григорівка) на Ніжинщині. Підполковник, з 2019 командир аеродрому Канатове наподалік міста Кропивницький.
с. Олійники. Солдат, був командиром відділення ЗСУ та кулеметником.
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
1976. Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
13 листопада 1984. Старший сержант, 4 стрілецької роти 86 ОБТрО. У 2007 році вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій. У 2012 році здобув освітній ступінь «бакалавр» за фахом психолога.
21 березня 1997, м. Хмельницький. Навчався в СЗОШ №6. Закінчив Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище. У 2018 році закінчив Хмельницький національний університет за спеціальністю фізичний реабілітолог. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Батько Олег Макаренко воює ще з 2014-го, син – з початком повномасштабної війни 24 лютого.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» [321][318].
31 січня 1990, м. Хмельницький. Навчався у Хмельницькій ЗОШ №12 та Хмельницькому національному університеті. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[318].
Загинув від поранення після артилерійського обстрілу в районі Костянтинівки, що на Донеччині. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[318].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[323][318].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[323][318].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[318][324].
Майор, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[325].
В ніч з 28 на 29 червня в ході запеклого бою його бійці знищили танк, три БМП, два бронетранспортери, один з яких на особистому рахунку майора, та близько взводу живої сили противника. Мовою військових це називається просто і буденно – «виконували поставлені завдання з оборони визначеної позиції». Коли лобова атака ворогів захлинулася, ті відкотились назад, але їх міномети і ствольна артилерія почали стріляти з небувалою досі силою. В результаті цього вогневого урагану загинули майор Пугач і ще кілька військових. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[325][326].
12 березня 1988, с. Мар’янівка. Навчався в середній Кунянській школі. 3 2015 року навчався в Богорочанській спортивно-військовій школі на сапера, після закінчення якої у 2020 році вступив до Харківської військової академії НГУ. Підполковник, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
Загинув недалеко від Харкова. Похований у м. Калинівка, де він тривалий час проходив службу та проживав з родиною. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[325][327].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325].
12 травня 1994. Навчався у Нововодолазькому ліцеї №3. Молодший сержант, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув внаслідок тяжкого поранення під селищем Козача Лопань Дергачівської громади. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325][328].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325][329].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325][330].
Старший солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325].
Молодший сержант, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325].
Старший солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325].
30.10.2000, с. Одноробівка Харківської області. Після закінчення школи вступив до Харківського державного автомобільно-дорожнього коледжу. Навчався за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». Молодший сержант, служив у 3-ій бригаді оперативного призначення (в/ч 3017) за контрактом.
22 грудня 1994, московія. Все життя прожив в Україні в с. Великоцьк Луганської області. Закінчив Великоцький ЗЗСО І-ІІІ ступенів, де працювала його мама вчителем. Потім вступив до будівельного коледжу в місті Луганськ. Пізніше переїхав до Харкова, де і працював до початку повномасштабного вторгнення. В березні 2022 року вступив добровольцем до лав НГУ. Солдат, військовослужбовець 5 ОБр НГУ.
22 липня 2003, с. Козачі Лагері Олешківського району Херсонської області. Після закінчення 9 класів Козачелагерської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. поступив до Олешківського професійно-технічного ліцею, який закінчив у червні 2021 року де здобув професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування» 4 розряду. Солдат, кулеметник 2-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 3-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії України.
Загинув в районі населеного пункту Дементіївка Харківської області. Під час виконання бойового завдання з проведення розвідки в районі населеного пункту Дементіївка Дергачівського району Харківської області, де у складі бойової групи потрапив під ворожий артилерійський обстріл.Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Похований в місті Харків на Алеї Слави [325][333].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325].
Солдат, військовослужбовець НГУ (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[325].
Хутір Шевченко Донецької області. 35 років пропрацював на ДП "Шахтоуправління Південнодонбаське №1" міста Вугледар, на посаді електро-слюсар підземний 5-го розряду. Ветеран праці. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації Олександр Сємак став на захист нашої країни. Проходив військову службу у 10-му мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України на посаді старшого солдата. Брав участь у боях за Лиман та Сєвєродонецьк. Після 24-го лютого родина Олександра Сємака переїхала до Львова.
2 жовтня 1999, м. Знам’янка. В малому віці хлопець разом з родиною переїхав до села Петрове. Навчався в ліцеї «Гармонія» Знам’янської міської ради. По закінченню школи вступив до Одеської військової академії. Молодий випускник академії одразу був призначений командиром десантно-штурмового взводу 3-ї десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону, 80ОДШБр. Лейтенант, військовослужбовець 80ОДШБр.
Загинув біля населеного пункту Спірне Донецької області. Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[334]. Похорон відбувся 25 липня [335][336][337]
24 вересня 1983, м.Тернівка, Дніпропетровська область. Закінчив тернівську загальноосвітню школу №7. Працював машиністом електровозу на ш.Тернівська ДТЕК «Павлоградвугілля». Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334][338].
1995. Закінчив Першотравенську ЗОШ № 2, потім гірничій ліцей. Працював машиністом електровоза на шахті «Степова». 25 лютого 2022 року, мобілізований до лав 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Отримав посаду гранатометника.
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334].
32 роки. Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Спочатку строкова служба на корветі "Луцьк", пізніше участь у міжнародній миротворчій операції в Лівії, згодом, ще до початку АТО, став контрактником ЗСУ.
Загинув на полі бою під час артилерійського обстрілу поблизу Авдіївки на Донеччині.. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334][342].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334].
27 років, с. Могилів Дніпропетровської області. У 2013 році закінчив школу та вступив до Кам’янського хіміко-технологічного коледжу. У 2016-2018 роках проходив строкову військову службу. В 2019 році закінчив Дніпровський державний технічний університет. Тривалий час працював за кордоном. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
12 червня 1993, с. Невиці. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Був випускником Нивицької школи, що на Львівщині. Виріс у багатодітній сім`ї: був четвертою дитиною в родині. Рано залишився без батьків. У 2014 році пішов воювати в АТО, де отримав поранення, а після лікування знову повернувся на війну.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334][344].
14.09.1994. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334][345].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334].
40 років, Кіровоградська область. Закінчив Олександрійський колегіум, навчався у Національному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут". Жив у місті Люботин Харківської області. Був одружений. Захищав Україну з 2014 року. Старший солдат.
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334][347].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[334].
Берлявський Олександр Анатолійович Медаль «За військову службу Україні»
Полковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[334].
Кравець Вадим Миколайович Медаль «За військову службу Україні»
Майор, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[334].
Миргородський Олексій Вікторович Медаль «За військову службу Україні»
Підполковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[334].
Черній Олександр Петрович Медаль «За військову службу Україні»
Полковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[334].
Шоломій Іван Іванович Медаль «За військову службу Україні»
Полковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[334].
Сафонов Юрій Вікторович
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно)[334].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[69].
Старший лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» II ступеня (посмертно)[348].
Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[348].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[348].
Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[348].
Цурков Ярослав Геннадійович Орден «За мужність» І ступеняОрден «За мужність» ІІ ступеняОрден «За мужність» ІІІ ступеня
Народився в с. Українське Орільського старостинського округу Лозівської громади. Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Повний кавалер ордена «За мужність»[349][350].
Під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Рубіжне в ході виконання бойового завдання захисник отримав поранення несумісне з життям [351]. Нагороджений орденом «За мужність» I ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Старшина, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
21 червня 2022 року
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
1988, Козятин. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348][353].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
31 рік, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Закінчив місцеву дитячо-юнацьку спортивну школу №3. З дитинства займався спортом, любив плавати, бігати та грати в шахи. Працював на «АрселорМіттал Кривий Ріг». Молодший сержант, 60ОМБр
Загинув під час виконання бойового завдання на Херсонщині від мінометного обстрілу. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348][354].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Терещенко Сергій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
8.06.1986 в селі Розсохувате Охтирського району Сумської області. У 2004 році закінчив Лебединське ВПУ Лісового господарства. З 2010 року його доля була пов’язана з містом Чугуїв. У цьому році він розпочав свою службу у складі 92-ї окремої механізованої бригади на посаді сержанта з матеріального забезпечення роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Разом зі своїми побратимами з 2014 року брав участь в АТО/ООС. Був нагороджений нагрудним знаком «Іловайськ 2014». З початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну він у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка (в/ч А0501) захищав місто Харків, брав участь у визволенні селища Рогань. Головний сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
Підірвався на ворожій міні між населеними пунктами Перемога та Кутузівка Харківської області. Поховали Сергія 05.07.2022 на місцевому кладовищі села Грінченкове. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348][355].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[348][356].
Візавицький Георгій Олександрович Медаль «За військову службу Україні»
Лейтенант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Волгін Сергій Леонідович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Дутчишин Володимир Станіславович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Морозов Віталій Іванович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Остроух Володимир Васильович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Пєнкін Віталій Тимофійович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Підлісний Віктор Михайлович Медаль «За військову службу Україні»
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Похиленко Юрій Миколайович Медаль «За військову службу Україні»
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Терешко Олександр Ігорович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Червоний Дмитро Іванович Медаль «За військову службу Україні»
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Черненко Ігор Олегович Медаль «За військову службу Україні»
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно)[348].
Молодший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[357].
Сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[357].
Коваленко Ігор Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[357].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[357].
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[118].
Підполковник, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня (посмертно)[118].
1988. Старший сержант, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118][358].
У 2015-2016, 2018 роках брав участь в АТО/ООС. Капітан, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118].
Старший солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118].
Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено).
(дата підлягає уточненню)
Загинув в боях з російськими окупантами в ході відбиття російського вторгнення в Україну (місце — не уточнено). Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118].
21 липня 1986, м. Кропивницький. У 1993 році вступив до першого класу міської школи №31. Після закінчення школи вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ Кіровоградського юридичного інституту. Певний час працював у Ленінському РВ міліції, у відділі розшуку та слідства. Свій перший бойовий досвід він отримав у Правому секторі, в батальйоні ДУК у 2014-му. З 2015 року воював у складі батальйону «Айдар». За роки війни побував у Пісках, Тоненькому, Опитному, Авдіївці. Старший солдат гранатометного відділення, командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки
Загинув потрапивши під обстріл реактивної системи залпового вогню «Град» визволяючи село Павлівку, Волноваського району, Донецької області. Похований у місті Кропивницькому на Алеї Слави. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[118][359].
Примітка
16 квітня 2022 року, Президент України Володимир Зеленський під час інтерв'ю телерадіокомпанії CNN повідомив, що у війні з російськими окупантами загинуло від 2500 до 3000 українських військових[360].
11 травня 2022 року, в ході спеціального брифінгу офіційних представників Сил оборони України, начальник оперативного управління штабу управління Нацгвардії України Олексій Надточий, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати Національної гвардії України під час виконання бойових завдань склали: безповоротні втрати — 501 військовослужбовець, санітарні втрати (зазнали поранень) — 1697 військовослужбовців[361].
14 липня 2022 року, в ході спеціального брифінгу, директор Департаменту організації заходів цивільного захисту ДСНС Віктор Вітовецький, вперше з початку війни, назвав втрати, які відомство зазнало в ході російського вторгнення в Україну. За його словами, втрати ДСНС під час виконання службових обов'язків склали: загиблі — 41 рятувальник, травмовані (зазнали поранень) — 131 рятувальник, полонені — 6 рятувальників[362].
«Таблиця/Список загиблих» буде наповнюватися та корегуватися по мірі можливості за надходженням відповідної інформації, яка постійно змінюється в результаті інтенсивності бойових дій (посилання — тільки на офіційні та перевірені джерела)
Див. розділ «Обговорення».
Відомості з Указів Президента України «Про присвоєння звання Герой України», «Про відзначення державними нагородами України» доповнювати в кінці основної Таблиці, з подальшим уточненням соц.-демографічними даними загиблих Героїв і рознесенням записів за відповідними датами!
Втрати силових структур поза умовами служби під час російського вторгнення в Україну (2022)
Лобанов Юрій Володимирович, 29.04.1973, мешканець м. Ковеля Волинська область. Учасник АТО/ООС. Військовослужбовець в/ч 9938 Луганського прикордонного загону ДПСУ. В липні 2022 року вийшов з пекла навколо міст Лисичанська, Слов'янська, Севєродонецька. Перебував в м. Ковелі з метою підлікуватися, відновитися і знову повернутися на передову. Батько загиблого старшого лейтенанта Єгора Лобанова, який героїчно загинув поблизу м. Токмак Запорізької області. Загинув 13 серпня в ДТП на Закарпатті. Похований 16 серпня в м. Ковелі[365].
Кисляк Юрій Якович, 29.05.1978, мешканець м. Ковеля Волинська область. Учасник АТО/ООС. Військовослужбовець в/ч 9938 Луганського прикордонного загону ДПСУ. В липні 2022 року вийшов з пекла навколо міст Лисичанська, Слов‘янська, Севєродонецька. Перебував в м. Ковелі з метою підлікуватися, відновитися і знову повернутися на передову. Загинув 13 серпня в ДТП на Закарпатті. Похований 16 серпня в м. Ковелі[365].
Наконечний Олександр Семенович, мешканець м. Кропивницького. Учасник АТО/ООС. Підполковник, начальник УСБУ в Кіровоградській області (з 16 січня 2021 року). Закінчив Національну академію СБУ. До призначення на посаду в м. Кропивницькому працював в УСБУ в Вінницькій області, у відділі контррозвідки (м. Київ), потім тривалий час - у підрозділі главку СБУ з боротьби з корупцією та організованою злочинністю. З посиланням на відомості правоохоронців, які були особисто знайомі із загиблим, загиблий з першого дня російського вторгнення в Україну працював без вихідних. 20 серпня, близько 22:25, був знайдений мертвим за місцем свого проживання в м. Кропивницькому. Кропивницька спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за фактом загибелі начальника УСБУ в Кіровоградаській області (ч. 1 ст. 115 КК України)[366][367][368].
Померлі та вбиті демобілізовані учасники АТО/ООС під час російського вторгнення в Україну (2022)
Горліковський Віталій, смт БлагодатнеВолодимирський район Волинська область. Учасник АТО в 2014–2015 роках. Військову службу проходив в зенітно-ракетному полку. Помер в результаті серцевого нападу (місце — не уточнено). Похований в смт Благодатному[369].
.svg){kind=logo}
.png)
.svg)
.png)
.svg)
.png)
.svg)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_patch.svg)
.png)
.png)
.svg)
.svg)
.svg)
