Після повалення комуністичного режиму країна тривалий час офіційно мала назву Угорська Республіка (угор.Magyar Köztársaság), проте з 1 січня 2012 набрала чинності нова конституція, яка офіційно затвердила скорочену назву Угорщина (угор.Magyarország).[34][35][36][37]
Угорщина розташована в північній частині Середньодунайського басейну, замкненого на заході Альпами, на півночі, сході та південному сході — Карпатами. Більша частина території Угорщини зайнята рівнинами і горбистими ділянками. Дунай ділить Угорщину на дві частини. На сході Тисо-Дунайської низовини знаходиться — Великий Альфельд, обмежений на півночі ланцюгом невисоких гір; найвища гора — Кекеш (1015 м), правобережжя Дунаю займає Дунантуль — височина з горбами 150—200 м, яка перетинається смугою невисоких (400—700 м) Середньоугорських гір (Задунайське середньогір'я). На північному заході країни простягається Мала Середньодунайська низовина (Кішальфельд), обмежена Шопронськими і Кесегськими горами (передгір'я Альп) заввишки 500—800 м. Річки Угорщини належать до водного басейну Дунаю. Озера — Балатон (594 км²), Веленце (26 км²), Фертьо (23 км²); водосховище Кишкьоре. Клімат Угорщини помірно континентальний.
Римська імперія завоювала території на захід від Дунаю між 35 та 9 роками до н. е. З 9 року до н. е. й до IV століття Паннонія була частиною Римської імперії, займаючи зокрема й територію сучасної Угорщини. Згодом сюди прийшли гуни, що створили сильну імперію. Після занепаду гунської держави тут мешкали германські остготи, лангобарди й гепіди, а з часом опанували авари. Наприкінці IX ст. територію теперішньої Угорщини населяли слов'яни й авари, романізовані панонці та рештки германовних племен. Напередодні приходу угрів землі Тисо-Дунайської низовини було поділено між Східним Франкським королівством, Першим Болгарським царством та Великою Моравією. Крім того, авари продовжували бути панівним етносом цих земель наприкінці 9 століття; сучасні джерела[38][39] та дедалі більша кількість археологічних знахідок свідчать, що групи аварів пережили занепад своєї імперії.
Угри (мадяри) на чолі з Арпадом перейшли Карпати зі сходу й оселилися на Тисо-Дунайській низовині 895 року[39][40]. Згідно з мовознавчими дослідженнями, вони походили від ураломовного населення, що мешкало на лісистих землях між Волгою та Уралом[41].
Як федерація об'єднаних племен Угорщина виникла 895 року, за 50 років після розвалу Імперії Каролінгів за Верденським договором 843 року, перед об'єднанням англо-саксонських королівств. Спочатку Угорське князівство складалося з напівкочових народів, однак протягом 10 століття воно пережило трансформацію у християнську державу. Ця держава добре функціонувала, а її військова потужність давала змогу угорцям проводити військові кампанії від Константинополя до території сучасної Іспанії[42]. Угорці завдали щонайменше трьох значних поразок Східній Франкській імперії між 907 та 910 роками[43]. Пізніша поразка угорців у битві на Лехському полі 955 року поклала тимчасовий кінець більшості їхніх кампаній на чужі землі, принаймні в західному напрямку.
У 972 Арпади почали інтегрувати Угорщину в християнську Західну Європу. За підтримки візантійського імператора Бела ІІІ у 1181 році запровадив в управлінні країною візантійські порядки і звичаї.
1445 на з'їзді представників вищої угорської аристократії Янош Гуняді був обраний князем Трансильванії, а в 1446 реґентом Угорщини від імені малолітнього короля Ласло V. В 1448, отримавши золотий ланцюжок від папи, він повернувся на поле битви, проте програв у битві на Косовому полі через зраду сербського князя. 1458 року на льоду річки Дунай містяни і вояки оголосили про обрання короля Матвія Корвіна. Король привертав до себе вчених, діячів культури, гуманістів і освічених людей з усієї Європи, а бібліотека Корвініана стала найбільшою на континенті[45][46].
Ференц II Ракоці керував антигабсбурзькою національно-визвольною війною угорського народу у 1703—1711 рр. Пізніше імператриця Марія-Терезія (1740—80) та імператор Йосиф II (1780—90) одночасно угорські королева й король) намагалися провести обмежені реформи в дусі «освіченого абсолютизму». Наростав рух за скасування феодальних пережитків, зокрема, кріпацтва. 3 березня 1848 на Національних зборах із промовою виступив Лайош Кошут, вимагаючи реформ, конституції та формування підзвітного парламентові уряду. 15 березня делегація угорського парламенту вирушила до Відня для передачі петиції, почалось повстання у Пешті. 18 березня король Фердинанд V пішов на поступки і призначив Лайоша Баттяні прем'єр-міністром. Збори затвердили цілий комплекс реформ. 11 квітня країна перетворилась на конституційну монархію. На основі створеної у перші дні революції національної гвардії угорський уряд почав створювати власну армію.
Угорщині не вистачило міжнародного визнання, Пруссія, Велика Британія та Франція висловились за збереження єдиної Австрійської монархії. 9 травня російський імператор Микола I пообіцяв військову підтримку Францу-Йосифу I. 21 червня в Угорщину було введено російську армію, революцію було придушено. Попри це Франц Йосиф I пішов на зближення з Угорщиною. На останньому етапі австро-угорських переговорів 15 березня 1867 було підписано Австро-угорський компроміс. Було засновано Будапешт (котрий до цього існував як кілька невеликих міст[48]).
28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда. 7 липня 1914 року прем'єр-міністр Тиса Іштван заявив про необхідність збройного виступу проти Сербії. Почалася Перша світова війна. Війська, набрані в Королівстві Угорщина, присвятили небагато часу обороні власне Угорщини, за винятками Брусиловського прориву в червні 1916 року та вторгнення румунської армії у Трансильванію кількома місяцями пізніше. 11 листопада 1918 війна закінчилася програшем[49]. У жовтні-листопаді 1918 року Австро-Угорщина припинила існування.
Наступна революція 21 березня 1919, скасувала Угорську Демократичну Республіку, а Бела Кун проголосив недовготривалу Угорську Радянську Республіку. 16 квітня 1919 Радянський уряд Угорської Радянської республіки почав війну проти Румунії. 4 серпня румунська армія взяла Будапешт і повалила уряд Бели Куна. Після ліквідації комуністичної влади було встановлено диктатуру Міклоша Горті. Горті було призначено регентом із фактично необмеженою владою при королі Карлі I. Сподіваючись, що гітлерівський уряд допоможе повернути втрачені території, гортистський режим пішов на встановлення союзницьких відносин із нацистською Німеччиною. Горті був регентом до 16 жовтня 1944 року, проте Угорщина залишалася парламентською демократією.
Перший Віденський арбітраж у 1938 році дозволив Угорщині, після проголошення незалежності Словаччини 14 березня 1939 року, почати окупацію частини Підкарпатської Русі. Від Чехословаччини були відокремлені та передані Угорщині південна частина Підкарпатської Русі (Карпатської України) і райони південної Словаччини, населені переважно угорцями. Словацька республіка тактично програла Словацько-угорську війну. Другий Віденський арбітраж у 1940 закріпив угорську владу у Північній Трансильванії. 1941 року угорська армія взяла участь у вторгненні в Югославії (Операція «Ауфмарш 25»). 22 червня 1941 Німеччина напала на Радянський Союз у рамках операції «Барбаросса». Угорщина розпочала відлік війни проти СРСР. Серед найуспішніших операцій — битва під Уманню[50].
Перші серйозні невдачі спіткали угорське командування під Сталінградом. Це похитнуло підтримку війни на боці Німеччини та призвело до окупації Угорщини в березні 1944 року німецькими військами. Міклоша Горті усунули з посади, владу здобув Ференц Салаші, засновник Партії схрещених стріл.
Дебреценська операція ставила за мету виведення Угорщини з війни. У результаті проведення операції частинами РСЧА було вигнано нацистські війська з лівобережжя Тиси та Північної Трансильванії. Незабаром почалася Будапештська операція.
За часів війни з країни було депортовано 440 000 євреїв. Життя десятків тисяч угорських євреїв врятував тоді Рауль Валленберг[51]. Всього з 800 000 євреїв, які проживали в Угорщині до війни, вижило 204 000.
Країна виявилася майже цілковито зруйнованою[52][53]. 13 січня1945 Будапештом та центральними районами Угорщини оволоділи війська РСЧА. Паризькі мирні договори (1947) скасували збільшення територій Угорщини за рахунок Чехословаччини та Румунії.
Комуністичний період (1947—1989)
Прапор Угорщини з вирізаним комуністичним гербом. Прапор з отвором став символом революції.
Радянські війська зайняли всю країну з метою формування в Угорщині комуністичного сателітаРадянського Союзу. Матяш Ракоші почав сталінізацію. Угорські комуністи копіювали радянський КДБ[54] та систему концентраційних таборів[55], проводили політику терору і репресій. Це продовжувалося до смерті Сталіна в 1953 році, коли почалася десталінізація. У 1953—1955 роках посаду прем'єр-міністра зайняв Імре Надь. Новий прем'єр-міністр зробив кроки з лібералізації економіки, але був відсторонений. Угорщина долучилася до Варшавського пакту.
16 жовтня 1956 року частка студентів університету в Сегеді організовано вийшли з прокомуністичного «Демократичного союзу молоді». 23 жовтня, опівдні в Будапешті почалася демонстрація, в якій взяли участь 200 тисяч осіб. Уночі Ерне Ґере висловив прохання про введення радянських військ в Угорщину. Почалася революція. В Будапешт були введені близько 6000 військовослужбовців Радянської армії, 290 танків, 120 БТР, 156 гармат. 5—7 листопада відбувалися бої на вулицях. Загалом упроводж періоду з 23 жовтня по 31 грудня 1956 року загинуло 2652 угорців. Чверть мільйона емігрувало з країни[56].
Уряд Яноша Кадара з активною участю радянських органів безпеки знову розгорнув масові репресії в країні. Учасникам повстання було винесено понад 300 смертних вироків, десятки тисяч людей опинилися в тюрмах і таборах. Жорстка політика отримала назву «Кадаровський „гуляшизм“». Однак, ряд новаторських економічних реформ сприяв лібералізації економіки та зростанню рівня життя населення. З 1960-х до кінця 1980-х, Угорщину часто називали «найщасливішим бараком» в межах Східного блоку. Кадар був зміщений зі своїх постів у травні 1988, передавши управління Карою Гросу. В результаті переговорів між опозицією, УСРП та громадськими організаціями, Угорщина була перетворена на державу парламентської демократії.
Угорська історія, починаючи з падіння комунізму, була відзначена бурхливими змінами в політичному ландшафті. 1989 року реформатори в межах Комуністичної партії погодилися «за круглим столом» на переговори з помітними опозиційними лідерами, закладаючи основу для багатопартійної демократії та вільної ринкової економіки. У травні того ж року Угорщина почала прибирати паркан із колючого дроту вздовж австрійського кордону — перший проблиск у залізній завісі — і на перших вільних виборах у 1990 році правоцентристський Угорський демократичний форум на чолі з Йожефом Анталлом виграв переважну більшість у парламенті.
Після політичної трансформації та соціально-економічних перетворень на зламі 1980-х — 1990-х років зусилля уряду Й. Анталла були спрямовані на розвиток демократичних процесів, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки та входження країни до НАТО та ЄС. УДФ виступав за поступовий перехід до відкритих ринків, але економічні зміни на початку 1990-х призвели до зниження рівня життя для більшості людей в Угорщині. 1991 року більшість державних субсидій були скасовані, що призвело до серйозної економічної рецесії та жорсткої бюджетної економії, необхідної для зниження інфляції і стимулювання інвестицій. Угорська соціалістична партія (УСП), що складається в значній частині з колишніх комуністів, як-от її лідер Дьюла Горн, виграла вибори 1994 р. і сформувала коаліційний уряд із лібералами.
У 1998 році відбулись чергові парламентські вибори. Новим прем'єр-міністром став Віктор Орбан, який продовжив політику своїх попередників. На президентських виборах 2000 року перемогу здобув Ференц Мадл. Протягом цього періоду всі чотири основні політичні партії виступали за економічну лібералізацію та тісніші зв'язки із Заходом. Угорщина вступила в НАТО в 1999 році, майже відразу ж після участі в югославських війнах. 1998 року Євросоюз розпочав переговори з Угорщиною про повноправне членство. На національному референдумі 2003 року 85 % угорців проголосували за приєднання до Європейського Союзу, що і сталося 1 травня 2004-го.
Населення Угорщини складало 9 937 628 осіб у 2011 р. Густота населення становить 107 осіб на квадратний кілометр, що приблизно удвічі вище, ніж у середньому у світі. Більше чверті населення живе в столичному районі Будапешта; 6 903 858 осіб (69,5 %) — в містах і селищах у цілому[58] У 2012 році 44,5 % пологів були в неодружених жінок[59]. Середня тривалість життя — 71,55 року для чоловіків і 78,38 року для жінок у 2012 році, постійно зростає після падіння комунізму[60].
За даними перепису 2011 року, 9 896 333 осіб (99,6 %) розмовляють угорською, для 9 827 875 осіб (99 %) це перша мова, для 68 458 (0,7 %) — друга[61]. Угорська є уральською мовою, не пов'язана з якою-небудь сусідньою мовою і віддалено пов'язана з фінською та естонською мовами. Англійська (1 589 180 осіб, 16,0 %) і німецька мови (1 111 997 осіб, 11,2 %) є найпоширенішими іноземними мовами, в той час як є і кілька визнаних мов меншин в Угорщині (хорватська, німецька, румунська, циганська, сербська, словацька, словенська і українська)[58].
За даними перепису 2011 року, було 8 314 029 (83,7 %) угорців, 308 957 (3,1 %) ромів, 131 951 (1,3 %) німців, 29 647 (0,3 %) словаків, 26 345 (0,3 %) румунів і 23 561 (0,2 %) хорватів в Угорщині. 1 455 883 осіб (14,7 % від загальної чисельності населення) не заявляли про свою етнічну приналежність. Без урахування цих людей угорці становили 98,0 % від загальної чисельності населення[61]. В Угорщині люди можуть назвати більше однієї етнічної приналежності, так що сума національностей вище, ніж у загальній чисельності населення[62].
Валовий внутрішній продукт Угорщини у 1980 — близько $20 млрд (близько $2000 на душу населення). Наприкінці 1980-х рр. почалася стагнація ВВП. У 1990 Угорщина почала перехід до вільноринкової економіки. Деякі важливі економічні заходи були вжиті на початку 1990-х рр., але головні реформи почалися 1995. Протягом перехідного періоду 1990-х рр. обсяг ВВП меншав (у 1991 ВВП був на 11,9 % нижчий за рівень 1990-го). Надалі ВВП зростав.
Інвестиції в угорську економіку: 1995 — понад $4 млрд, 1996 і 1997 — по $3,6 млрд.
Енергетика
Структура енергозабезпечення: бл. 69,3 % — вуглеводневі джерела, 12,6 % — вугілля, 10,1 % — атомна енергія, 1,0 — деревина (1997). Є тенденція до суттєвого збільшення частки атомної енергії (частка АЕС «Пакш» у 2001 — 40 %).
Річне споживання електроенергії — 37 215 мегават-годин, з яких 93 % вироблялися в країні (1997). Угорщина імпортує електроенергію з України.
Транспорт
WizzAir обслуговує багато міст по всій Європі, а також деякі напрямки в Північній Африці та на Близькому Сході
Транспорт: залізничний, автомобільний, річковий (по р. Дунай). Протяжність залізниць — 7,8 тис. км (електрифіковано — 31 %). Провідна залізнична компанія — Magyar Államvasútak Zrt.
Будапешт — центральний вузол транспортної системи Угорщини. У Будапешті трьома головними залізничними станціями є Східна (Keleti), Західна (Nyugati) та Південна (Déli) з іншими віддаленими станціями, такими як Kelenföld. З цих трьох Південна станція є найсучаснішою, але Східна та Західна — декоративніші та мають цікаву архітектуру.
Єдине місто з підземною залізничною системою — Будапешт зі своїм метро.
В Угорщині функціонує близько 43-45 аеропортів, включаючи також невеликі (оцінка 1999). З них — п'ять міжнародних — Будапешт — Феріхедь, аеропорт у Дебрецені, аеропорт у Шармелеку (також названий FlyBalaton через його близькість до озера Балатон), Дьєр-Пер та Печ-Погань. Угорська авіакомпанія «Малев» здійснювала рейси у понад 60 міст (головним чином Європи), ліквідована у 2012 через проблеми з ліквідністю. Станом на кінець 2019 року угорська бюджетна авіакомпанія WizzAir виконувала рейси за 710 напрямками до 151 аеропорту 44 країн, що робило її одним із найбільших авіаперевізників Європи.
Прем'єр-міністр очолює виконавчу владу в країні. Традиційно прем'єром призначається лідер політичної сили, яка отримала на виборах більшість місць у парламенті. Обирається парламентом за формальною пропозицією президента республіки.
Президент є главою держави, обирається більшістю голосів парламенту строком на п'ять років. Президент Угорщини виконує представницькі функції — він представляє Угорщину на міжнародній арені й акредитує дипломатичних представників.
У квітні 1994 Угорщина звернулася з проханням про вступ до Європейського Союзу і увійшла в п'ятірку колишніх комуністичних країн, що склали «перший призов» країн, які прагнули стати членами ЄС.
У липні 1997 країни НАТО запросили Угорщину (разом із Польщею та Чехією) стати в 1999 повним членом Північноатлантичного альянсу. Угорський уряд у листопаді 1997 провів всенародний референдум з цього питання. Понад 85 % виборців взяли в ньому участь, проголосувавши за вступ Угорщини в НАТО.
Після повномасштабного наступу РФ на територію України 24 лютого 2022 року вище політичне керівництво Угорщини не підтримало зовнішню політику ЄС щодо дій проти країни-агресора РФ та усілякими методами почало блокувати фінансову та військову допомогу Україні.
Племена угрів пройшли до сучасної Угорщини через територію Південної України, залишивши про себе згадки в руських літописах. Регіоном контакту українців та угорців стало Закарпаття, яке входило до складу угорських держав з середніх віків. З Семигороддям підтримували зв'язок українські гетьмани; пізніше Галичина та Буковина увійшли до складу Австрійської імперії, яка поглинула і Угорщину. 1939 року Угорщина вела війну проти Карпатської України, яка скінчилася окупацією держави. У другій половині ХХ століття українські та угорські політичні організації входили до Антибільшовицького блоку народів. Зараз на Південному Заході Закарпаття мешкає значна угорська діаспора.
Угорська Республіка однією з перших визнала державну незалежність України. Одразу після оголошення результатів Всеукраїнського референдуму, 3 грудня1991 Угорщина встановлює дипломатичні відносини з Україною і перетворює Генеральне консульство Угорської Республіки у Києві на Посольство Угорської Республіки в Україні; це було перше посольство, яке відкрилося у столиці України після референдуму. 6 грудня 1991 року в урочистій обстановці в Маріїнському палаці підписано Договір про основи добросусідства та співробітництва (ратифікований: українською стороною 1 липня 1992; угорською стороною 11 травня 1993; обмін ратифікаційними грамотами відбувся 16 червня 1993 року); це був перший документ такого рівня, який підписала Україна. 24 березня1992 — урочисто відкрите Посольство України в Угорщині, яке стало першим дипломатичним представництвом України за кордоном[63].
Політична палітра угорського політикуму на сьогодні виглядає таким чином.
Національно-консервативні сили. Консерватизм в Угорщині невіддільний від національної ідеї. Під час зміни режиму 1990 р. основною силою цієї групи був Угорський демократичний форум (УДФ), який зміг створити собі імідж «спокійної сили» та здобути перемогу на виборах до Державних Зборів країни. Але вже на виборах 1994 р. партія не змогла здобути й половини голосів порівняно з попередніми виборами. УДФ не оговталася і по сьогоднішній день і практично знаходиться на узбіччі політичного життя.
У той час як малі праві партії боролися між собою за голоси виборців, під прапором об'єднання правих сил був організований і поступово набирав сили ФІДЕС. Згодом ця партія додала до своєї назви також «Угорський громадянський союз» (УГС). Користуючись політичним моментом, партія на виборах 1998 р. змогла привернути до себе голоси виборців християнсько-консервативних сил, незадоволених розрізненістю їхніх партій, а також голоси виборців Союзу вільних демократів, які були незадоволені фактом участі їхньої партії в попередній урядовій коаліції під проводом соціалістів. Ставши 1998 р. основною партією урядової коаліції, керівництво ФІДЕС — УГС активно здійснювало політику, спрямовану на створення сильної політичної правої сили, яка б об'єднала розрізнені партії правого крила, що поступово втрачали свій вплив.
Повною мірою керівництво ФІДЕС — УГС скористалося провальною політикою соціалістів і на виборах 2010 року вони отримали 262 мандати із 386 та таким чином мають конституційну більшість у Державних зборах.
Партії політичного католицизму. В Угорщині з 90-х років це партійне угрупування представлене єдиною самостійною політичною партією — Християнсько-демократичною народною партією (ХДНП). На виборах 1990 р. завдяки поміркованій виборчій риториці партія здобула достатньо голосів, аби увійти до складу коаліційного уряду. Таким чином, ХДНП протягом двох парламентських циклів була парламентською, протягом наступних двох — позапарламентською партією. На виборах 2010 року партія створила блок із ФІДЕС — УГС та знову увійшла в парламент.
Угруповання аграрних партій. За зміни режиму відновлена Незалежна партія дрібних господарів уміло використала давню тугу колективізованого селянства за власною землею. У 1998 р. партія під керівництвом Тордяна отримала найкращий виборчий результат, виборовши майже 14 % голосів.
Невдала участь партії в коаліційному уряді з молодими демократами, в результаті якої лідер партії вийшов зі складу уряду, глибока аграрна криза та постійні внутрішньопартійні суперечки призвели до найгіршого виборчого результату партії 2002 р. Очевидно, цій партії досить складно буде в майбутньому залишитися парламентською.
Угруповання ліберальних партій. На рубежі 1989—1990 рр. Союз вільних демократів (СВД) ступив на політичну сцену як радикальна партія з метою докорінно змінити існуючий режим. На перших двох вільних виборах Союзу вдалося завершити виборчі перегони на другому місці, здобувши близько 20 % голосів. У 1990 р. основну роль відіграла радикальна програма, спрямована на зміну режиму, та антикомуністична риторика.
У результаті виборів 1994 р. утворилась урядова коаліція УСП — СВД. Створення цієї коаліції мало далекосяжні наслідки для СВД. Вільні демократи на виборах 1998 р. втратили близько 2/3 своїх виборців, що пояснюється низкою попередніх невдач. Головним «гріхом» СВД був сам факт створення коаліції з посткомуністичною УСП, тому більшість попередніх виборців СВД проголосувала за ФІДЕС — УГС.
У 2002 р. популярність партії коливалась навколо критичної 5-відсоткової позначки. На виборах 2010 року СВД отримала незадовільний результат і не потрапила до парламенту.
Партії лівого спрямування. Як уже зазначалося, восени 1989 р. Угорська соціалістична робітнича партія (УСРП) на своєму жовтневому з'їзді перетворилася на Угорську соціалістичну партію. На перших вільних виборах вона здобула лише 8,54 % голосів і посіла третє місце. Однак вже на наступних виборах 1994 р. УСП здобула більше половини голосів виборців і перемогла у виборчих перегонах. Підсумки виборів 2002 р., на яких УСП здобула 42 % голосів, свідчать про те, що партії вдалося вийти за межі традиційного кола свого електорату і прихилити на свій бік тих виборців, які бажали усунення ФІДЕС — УГС від влади. Соціалісти знаходилися при владі два парламентських цикли у 2002 та 2006 роках. Але грубі помилки у внутрішній політиці, непродумані дії уряду Ф. Дюрчаня привели до гучної поразки партії на виборах 2010 року. УСП отримала лише 59 мандатів — це втричі менше ніж було у 2006 році.
Крайньоправе партійне угруповання. 2003 року групою праворадикальноналаштованих студентів гуманітарного факультету Будапештського університету і вихідцями з націоналістичної Партії справедливості і життя була створена «Партія за кращу Угорщину», скорочено «Йоббік». У назві партії використовується гра слів: слово «йоббік» в угорській мові має два значення — «кращий» і «правий». Партія визначає себе як радикальна і національно-консервативна, рекламуючи своє гасло «Угорщина належить угорцям». Незалежні спостерігачі класифікують її як ультраправу. Партія активно використовує антициганську, антисемітську і антиіммігрантську риторику.
У 2009 році партія «Йоббік» пройшла до Європарламенту, набравши майже 15 % голосів і провівши в депутати 3 своїх членів. На парламентських виборах 2010 року партія отримала 47 мандатів і посіла третє місце.
Збройні сили Угорщини (угор. Magyar Honvédség) складаються з Сухопутних військ та Повітряних сил. До нашого часу у збройних силах служать гусари, ці частини утворені у XV ст[64]. Гусарами називають легку кінноту, цей термін прижився у польській, російській та деяких інших арміях.
Чисельність збройних сил у 2013 році складала 29,7 тис.[65][66]. Загальні витрати на армію в 1997 році склали $560 млн. Угорщина — член НАТО з 1999 року, у 2003 році був скасований призов. Брала участь у військових кампаніях в Іраку та Югославії, та тримала контингент в Афганістані (34-й батальйон спеціального призначення «Bercsenyi Laszlo»). Угорщина посилала свої вояків у складі миротворчого контингенту ООН до Афганістану[67], Боснії[68], ДР Конго[69], Кіпру[70], Єгипту, Грузії[71], Косова[72], Лівану, Малі, Сомалі, Марокко.
Загальна освіта триває до 16 років. З 3 років є обов'язковою участь у дошкільній освіті — дитячих садках, де діти вчаться до 6-річного віку. Після цього вони йдуть у початкову школу, де навчаються протягом 4, 6 або 8 років. Останній варіант є найпоширенішим. Система дуже гнучка та враховує індивідуальні особливості дітей.
Середня освіта зазвичай триває протягом 4 років. Є три типи середньої освіти: непрофесійна, професійне училище та професійно-технічне училище. Після цього складається іспит, котрий є також вступним для університетів.
Вища освіта має давні традиції. Перший угорський університет був заснований у 1367 році королем Людовіком Анжу в місті Печ, він мав 2 факультети (філософський та юридичний; богословський відкрити папа римський не дозволив, про медичний факультет нічого не відомо) і функціонував кілька десятиліть. Вочевидь із цієї причини королем Жіґмондом Люксембургом був заснований університет в Обуді, затверджений папою римським Боніфацієм IX у 1395; він складався з 4 факультетів. У 1465 в Пожоні засновано третій угорський університет (функціонував з 1467) у складі 4 факультетів, який став осередком гуманістичної ренесансної культури (Істрополітанський університет), проте був закритий після смерті короля Матяша Гуньяді (1490). Під австрійською займанщиною кардиналом Петером Пазманем, архієпископом Естерґома, у 1635 засновано єзуїтський університет у Трнаві спочатку з 2 факультетами (гуманітарним (філософським) та богословським); в 1667 почав функціонувати юридичний факультет, у 1769 — медичний. У 1777 його переведено в Буду, де існує дотепер (Будапештський університет). В 1657 р. після захоплення ГабсбургамиКошиць (Кашша) і війні з угорцями Трансильванії, тут також створено єзуїтський університет.
Система вищої освіти включає в себе вищі навчальні заклади. Угорщина приваблює іноземних студентів як із ЄС, так і країн, які не входять до ЄС. Уряд пропонує різні типи стипендій для іноземців та недорогу плату за навчання та проживання.
Серед пам'яток архітектури Будапешта можна виділити в палацовий комплекс із храмом у готичному стилі в Буді; будинок парламенту (1896) у Пешті — з куполами і шпилями, що займає велику частину міської панорами.
В Угорщині працює 1260 публічних зібрань і колекцій, музеїв і галерей, 225 з них — у Будапешті. Зазвичай музеї відкриті з вівторка по неділю з 10:00 до 18:00, узимку час роботи скорочений.
Серед провідних музеїв Будапешту виділяються: Національний історичний музей із багатою колекцією експонатів мадярської історії, починаючи з IX століття; Угорський художній музей; Національний музей природної історії; Музей прикладних мистецтв, Етнографічний музей. Музеї фортечного кварталу (Варнедед): Національна галерея, Музей сучасного мистецтва, Музей ім. Людвіга, Військово-історичний музей. Музеї міського парку (Варошлигет): Музей образотворчих мистецтв, Мючарнок (Центральний виставковий зал, Музей угорського сільського господарства, Музей транспорту, Угорський природничий музей.
Десятки тисяч аматорів театрального і музичного мистецтва приїжджають щорічно в Угорщину, щоби бути присутнім на численних фестивалях, найвідомішим серед яких є «Будапештська весна», Сегедський і Будапештський літні театральні фестивалі і концерти на музику Бетховена в стародавньому парку міста Матонвашар, де бував великий композитор. У їхніх програмах беруть участь найкращі угорські артисти і музиканти, а також зірки світового мистецтва. Відомий не тільки у країні Угорський національний філармонічний оркестр. Найбільшим фестивалем сучасної музики є Сіґет.
Біля витоків національної літератури наприкінці 18-го на початку 19-го століть стояв Дьйордь Бешеньєї — автор праць на історичні та політичні теми, борець за створення національної літератури.
Першу половину 20-го століття в Угорщині плідно працювали Жиґмонд Моріц — один із перших значних літературних діячів, що писали угорською), Міхай Бабич, Шандор Мараї.
Видатною постаттю в угорській літературі другої половини 20-го століття був Дері Тібор (засновник дадаїзму та сюрреалізму в Угорщині).
Деякі угорські письменники писали іншими мовами, зокрема есперанто (Баґі Дюла).
Початок третього тисячоліття угорська література відзначила Нобелівською премією. Лауреатом 2002 року став угорський єврейський письменник Імре Кертес.
В Угорщині працювали цікаві дитячі письменники, зокрема Іштван Фекете, за творами якого студією Паннонія-фільм був знятий відомий для вітчизняного глядача мультфільм «Вук».
Угорська кухня — невіддільна частина культура країни. Вона відрізняється гостротою страв та додаванням паприки, котру винайшли саме угорці[74] (існує сім основних видів). Щедро посипають нею угорський паприкаш. Також додають у гуляш — своєрідний густий суп чи м'ясне рагу. Зазвичай угорці традиційно використовують свинину та форель. Класична страва угорської кухні — лечо. Страва з капусти, картоплі, квасолі та сочевиці називається фезелек.
З Угорщини Франція імпортує фуа-гра — гусячу або качину печінку, яку штучно збільшують шляхом відгодівлі. Найпопулярніші десерти — торт Добош, що складається з шести шарів бісквіта з шоколадним кремом і карамельною глазур'ю, штрудель, брецель, та рогалики.
Палінка — це фруктова горілка з винограду, груш, абрикосу, слив, яблук. Палінка однією з перших отримала право називатися «Гунгарікумом», тобто неофіційним символом країни. Найпопулярніші сорти пива — Borsodi, Soproni, Arany Ászok, Kõbányai, та Dreher.
Всесвітньо відомим угорським вином і королем угорських вин з 18 століття стало вино Токай, вироблюване в області Токай. Токайські вина мають красиве золотисте забарвлення, їм притаманна повнота, м'якість, мають сильних характерний букет із тонами хлібної шкуринки та меду. Згідно із законодавством цієї країни, виділяють 22 виноробних регіони, найвідомішими з яких вважаються Балатон, Егер, Сексард, Віллань-Шиклош, Токай-Хедьайя, Шомло. Угорці культивують не тільки «міжнародні» сорти винограду, але й споконвічно угорські, як-от Кекфранкош, Фурмінт, Піно Грі, Шардоне, Кадарка, Каберне Совіньйон.
Унікум — угорський гіркий лікер. Він вважається одним із національних напоїв. Бальзам був створений в 1790 році для імператора Йосифа II і вже більше 200 років виготовляться сім'єю Цвак, яка передає секрет виготовлення з покоління в покоління.
Крім широко відомої в країнах східної Європи бринзи та різновидів домашнього сиру з коров'ячого, козячого та овечого молока з різними спеціями, в Угорщині виробляються пластичні сири Кашкавал, Хайду (за способом виробництва схожий на моцарелу), Іньєнц (виробляється у вигляді рулетів), напівтвердий сир Оварі (схожий за технологією виробництва на Тільзітер), твердий сир Панонія — угорський аналог французького Емменталю. Взагалі угорські сировари значно розширили асортимент угорських сирів, створивши м'які сири з білою пліснявою за французькою технологією одержання Брі та Камамберу, як-от Баконь, Тихань, Шед Брі, Діадал і Жерамон та сири з митою скоринкою (або як вони називаються в Угорщині «з помадою») Лайта, Ілміці, Палпастаї, схожі на Ліваро чи Мюнстер[75].
У порівнянні з мануфактурами Саксонії, Російської чи навіть Австрійської імперії, порцелянова мануфактура в Угорщині виникла досить пізно. У 1826 Вінце Штингл заснував невелику майстерню в селищі Херенд, що виготовляла фаянсові вироби. Мануфактура робить ставку на елітні зразки з індивідуальним декором, так декори «Квіти Індії» чи «Малі троянди» стають характерними саме для порцеляни Херенд. Майстри мануфактури Херенд не відкривають нових шляхів, а працюють у ретро стилях. Метод ручного розпису порцеляни значно відрізнявся від прийомів кольорового розпису, виконувався не пензлем як зазвичай, а спеціальним пером.
Фабрику Жолнаї було засновано Міклошем Жолнаї (1800—1880) у Печі. Компанія вперше використала процеси глазурування еозином та керамік із пірограніту. Результатом багаторічних пошуків майстрів порцелянової мануфактури стало створення особливого виду глазурі, яка після випалу в печі дає соковитий колір із яскравим металевим відблиском. Типовими кольорами є відтінки зеленого, червоного, блакитного та пурпурового.
Всесвітньо відома не лише угорська традиційна народна музика, а й чисельні класичні композитори, як-от Ференц Ліст або Бела Барток. Творчість композиторів пов'язана з історією Угорщини та боротьбою за розвиток національної культури. Традиційні поєднання фольклору та сучасної виразності.
Через історичні особливості місцевий кінематограф розвивався досить повільно, проте Угорщина — рідна країна безлічі видатних акторів. Хвилі еміграції сильно вплинули на розвиток Голлівуду, угорці нерідко ставали володарями премії Оскар.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 9 квітня 2015. Процитовано 4 квітня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 9 вересня 2015. Процитовано 4 квітня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑University of British Columbia. Committee for Medieval Studies, Studies in medieval and renaissance history, Committee for Medieval Studies, University of British Columbia, 1980, p. 159
↑Kristó Gyula — Barta János — Gergely Jenő: Magyarország története előidőktől 2000-ig (History of Hungary from the prehistory to 2000), Pannonica Kiadó, Budapest, 2002, ISBN 963-9252-56-5, p. 687, pp. 37, pp. 113 («Magyarország a 12. század második felére jelentős európai tényezővé, középhatalommá vált»/«By the 12th century Hungary became an important European constituent, became a middle power», «A Nyugat részévé vált Magyarország … /Hungary became part of the West»), pp. 616—644
↑Thomas, The Royal Hungarian Army in World War II, ст. 11
↑1949. évi XX. törvény. A Magyar Népköztársaság Alkotmánya [Act XX of 1949. The Constitution of the Hungarian People's Republic]. Magyar Közlöny (Hungarian Bulletin) (Hungarian) . Budapest: Állami Lapkiadó Nemzeti Vállalat. 4 (174): 1361. 20 серпня 1949.
↑1989. évi XXXI. törvény az Alkotmány módosításáról [Act XXXI of 1989 on the Amendment of the Constitution]. Magyar Közlöny (Hungarian Bulletin) (Hungarian) . Budapest: Pallas Lap- és Könyvkiadó Vállalat. 44 (74): 1219. 23 жовтня 1989.
↑1989. évi XXXI. törvény az Alkotmány módosításáról [Act XXXI of 1989 on the Amendment of the Constitution]. Magyar Közlöny (угорською) . Budapest: Pallas Lap- és Könyvkiadó Vállalat. 44 (74): 1219. 23 жовтня 1989.
↑Kinga Frojimovics, Géza Komoróczy, Jewish Budapest: monuments, rites, history, Central European University Press, 1999 p.67 Google Books
↑François Bugnion, International Committee of the Red Cross, The International Committee of the Red Cross and the protection of war victims, Macmillan Education, 2003 Google Books
↑J. Lee Ready (1995), World War Two. Nation by Nation, London, Cassell, page 130. ISBN 1-85409-290-1
↑Бирман Джон. Праведник: история о Рауле Валленберге, пропавшем герое Холокоста / Пер. с англ. Б. Ерхова. — М, 2007. — (Праведники) — ISBN 978-5-7516-0662-0.
↑Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы = A History of Hungary: Millenium in Central Europe. — М. : Весь мир, 2002. — 656 с. — ISBN 5-7777-0129-9.
.jpg)
_35.jpg)
.jpg)
_19.jpg)
_2.jpg)
.jpg)
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
