Бойко Юрій Анатолійович

Ця стаття про колишнього міністра та співочільника ОПЗЖ. Про протоієрея див. Бойко Юрій Анатолійович (священник).
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойко.
Юрій Анатолійович Бойко
Народився9 жовтня 1958(1958-10-09) (66 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Горлівка, Сталінська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітика
Галузьполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдякиМіністр палива та енергетики України, Міністр енергетики та вугільної промисловості України
Alma materМосковський ордена Леніна і ордена Трудового Червоного Прапора хіміко-технологічний інститут імені Д. І. Менделєєваd (1981) і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (2001) Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньбакалавр
Знання мовукраїнська і російська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоВерховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання і Верховна Рада України VI скликання Редагувати інформацію у Вікіданих
Посада

Віце-прем'єр-міністр України, 2012—2014 в уряді Миколи Азарова, Президент: Віктор Янукович.

Міністр енергетики та вугільної промисловості, 2010—2012 в уряді Миколи Азарова, Президент: Віктор Янукович.

Міністр енергетики, 2006—2007 в уряді Віктора Януковича, Президент: Віктор Ющенко.
ПартіяПартія регіонів
Опозиційний блок
Опозиційна платформа — За життя
Платформа за життя та мир
КонфесіяУкраїнська Православна Церква Московського Патріархату
У шлюбі зВіра Дмитрівна Бойко
Діти (6 Редагувати інформацію у Вікіданих)сини: Анатолій, Юрій і Микола; доньки: Ярослава, Уляна і Марія.
Нагороди
Орден преподобного Серафима Саровського
Україна Народний депутат України
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 — 11 березня 2010[1]
8-го скликання
Опозиційний блок 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019
9-го скликання
ОПЗЖ 29 серпня 2019 — 19 січня 2025

Картка на сайті Верховної Ради України

Ю́рій Анато́лійович Бо́йко (9 жовтня 1958(19581009), Горлівка, Сталінська область) — український проросійський[2] політик та бізнесмен, народний депутат України VI, VIII та IX скликань, фігурант антикорупційних розслідувань та реєстру зрадників[3]. З 21 квітня 2022 по 19 січня 2025 року — голова депутатської групи «Платформа за життя та мир» у Верховній раді, створеної з колишніх членів ОПЗЖ[4]. Колишній член проросійських Партії регіонів та Опозиційного блока. Колишній співголова партії та фракції ОПЗЖ у ВРУ[5] разом з Вадимом Рабіновичем. Кандидат на посаду Президента України в 2014 та 2019 роках.

Віце-прем'єр-міністр України (2012—2014) в уряді Миколи Азарова. Міністр енергетики та вугільної промисловості України в другому уряді Віктора Януковича 2006[6]—2007[7] р., та з 9 грудня 2010 року[8] (з 11 березня 2010 і до реорганізації міністерства — Міністр палива та енергетики України) по 24 грудня 2012 року.

Життєпис

Народився 9 жовтня 1958-го в Горлівці на Донеччині. За освітою — хімік-технолог (закінчив Московський хіміко-технологічний інститут), 2001 року одержав бакалаврський диплом інженера-економіста (закінчив Рубіжанську філію СНУ ім. Даля). У дитинстві займався музикою, грав на скрипці[9].

Трудову біографію розпочав майстром на Рубіжанському хімічному заводі «Зоря», потім очолив завод на посаді генерального директора. Обіймав керівні посади в АТ «Лисичанськнафтооргсинтез» (нині ЛиНОС), державної корпорації «Укрвибухпром» (Київ), був головою правління АТ «УкрТатнафта» (Кременчук) і головою Наглядової ради ВАТ «Укртранснафта».

У ЗМІ періодично з'являлася інформація про те, що Юрій Бойко може неформально контролювати ті чи інші компанії в енергетичному секторі. Це пояснюється його тривалою роботою на чолі Нафтогазу України і Міністерства енергетики[10], а сам Бойко є одним з найбагатших українців (топ 100)[11].

Політична та державна діяльність

2001—2010

2001 року вступив до партії Сергія Тігіпка «Трудова Україна», яку пов'язували з тодішнім президентом Леонідом Кучмою[12].

У лютому 2002 р. призначений головою НАК «Нафтогаз України». У серпні 2003 року Бойко став першим заступником міністра палива й енергетики. 2 березня 2005 року звільнений з обох посад[13].

Отримав звання Герой України у 2004 році[14].

23 квітня 2005 р. обраний головою Республіканської партії України. На парламентських виборах 2006 р. РПУ увійшла до складу партії «Не так», проте блок не подолав 3-відсотковий бар'єр.

4 серпня 2006 року призначений міністром палива і енергетики (в уряді Віктора Януковича). 18 грудня 2007 року звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[15] у зв'язку з обранням Верховної Ради VI скликання.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 р., обраний за списками Партії регіонів.

Міністра палива та енергетики України

11 березня 2010 року призначений на посаду Міністра палива та енергетики України (в уряді Азарова[16]). 9 грудня 2010 року у зв'язку з оптимізацією системи виконавчої влади України Президентом Януковичем звільнений з посади Міністра палива та енергетики України[17] та призначений Міністром енергетики та вугільної промисловості України.

24 грудня 2012 року — віце-прем'єр-міністр України[18]. З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України[19].

В останні дні перебування при владі, після розстрілів на Майдані, 24 лютого 2014 року Бойко заявив журналістам про розстріли протестувальників так: «Ми різко засуджуємо будь-які прояви агресії з обох боків»[20].

Звинувачення у корупції

Будучи міністром енергетики, Бойко відзначився численними зловживаннями службовим становищем,[21][22] відмиванням грошей,[23] фальшуванням тендерів[24] та земельними махінаціями[25].

З 2010 по 2013 роки перельоти приватних літаків Бойка і Льовочкіна оплачувала компанія Нафтогаз України, витрачаючи щороку близько 5 млн грн державних коштів[26].

Бойко був причетний до незаконної передачі Януковичу земель у Сухолуччі[27], закупівлі кораблів за завищеною ціною[28], продажу скрапленого газу Курченку за заниженою ціною тощо[29].

У 2011 році «Чорноморнафтогаз» купив нафтову вежу за ціною, що на 150 мільйонів доларів вища за ринкову[30].

У червні 2021 року син Бойка Анатолій легалізувався як власник активів хімічного заводу «Зоря», які були фактично вкрадені у держави, коли Юрій Бойко був міністром Януковича[31].

2014—2022

Після початку російської агресії перебуває в опозиції до української влади. Брав участь у президентських виборах 2014 року, набрав 0.1 % голосів[32].

7 квітня політрада Партії регіонів виключила Бойка з партії.

У вересні 2014 року очолив Опозиційний блок, який на парламентських виборах набрав 9.43 % голосів і став головою фракції партії у Верховній Раді України VIII скликання. Був кандидатом із високим антирейтингом[33]. За даними аналітиків Слово і діло, за час перебування Бойка народним депутатом, він виконав 31 % своїх обіцянок[34].

9 листопада 2018 року Бойко і керівник партії «За життя» Рабинович несподівано підписали угоду про створення опозиційного об'єднання «Опозиційна платформа — За життя». 17 листопада 2018 року Бойко став єдиним кандидатом у президенти від ОПЗЖ. 22 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Юрія Бойка кандидатом у президенти України (самовисуванцем)[35][35]. У березні 2019 року під час парламентських та президентських виборів він отримав підтримку шести телеканалів (Росія-1, Росія-24, Інтер, NewsOne, ZIK та 112 Україна), однак у підсумку зайняв аж четверте місце і не пройшов до другого туру.

Юрій Бойко у Верховній Раді України, 2018

Бойко брав участь у президентських виборах 2019 року. У лютому 2019 року представники «Національного корпусу» розгромили низку сітілайтів у Харкові з рекламою проросійських кандидатів, зокрема, і Юрія Бойка[36]. Також під час агітаційної кампанії Виборів Президента України 2019 року фіксувались факти поширення агітаційної продукції від імені Юрія Бойка без вихідних даних, що є порушенням законодавства[37].

27 березня 2019 року Бойко не з'явився на офіційні дебати «Зворотний відлік» на телеканалі Перший, де мав дебатувати з 5-м та 4-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олегом Ляшком (що також проігнорував запрошення) та Анатолієм Гриценком[38], що прийшов та залишився відповідати на запитання журналістів та експертів[39].

За результатами виборів Бойко зайняв четверте місце з результатом 11,67 % (проголосувало 2 206 216 виборців)[40]. Зайняв перше місце в Донецькій та Луганській областях, а також друге в Харківській, Одеській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Дніпропетровській областях; в Києві зайняв шосте місце[41].

Після початку повномасштабного вторгнення

Бойко ініціював процес виключення Іллі Киви 26 лютого 2022 року, щоб він «не заважав мирному процесу, який має відбутися в Україні»[42]. 3 березня Киву офіційно виключили з фракції[43].

7 березня 2022 в багатьох телеграм-каналах було поширено відео, де машину Бойка зупинили активісти Тероборони і попросили на відео сказати знамениту фразу «Путін — хуйло!», у відповідь на що, політик визнав російську агресію проти України, але відмовився повторити цю фразу, пояснивши, що не вживає нецензурну лексику[44][45][46].

Після початку повномасштабного вторгнення РФ до України фракцію ОПЗЖ у ВРУ було розформовано[47]. На основі розформування фракції, втечі з України та виходу деяких депутатів, з 21 квітня 2022 була утворена депутатської групи «Платформа за життя та мир», створеної з колишніх членів ОПЗЖ, головою групи став Юрій Бойко[48] (у фракції ОПЗЖ він ділив посаду голови з Вадимом Рабіновичем).

13 січня 2023 року Бойко повністю підтримав позбавлення мандату народного депутата України чотирьох своїх колишніх колег по ОПЗЖ, в тому числі, Медведчука[49][50].

19 грудня 2024 року Верховна рада виключила Бойка з посади члена Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції ТОТ України, національних меншин і міжнаціональних відносин[51][52].

Проросійська діяльність

Після перемоги Революції гідності Бойко став одним із лідерів проросійського руху України[53][54]. Бойко регулярно і систематично поширював тези російської пропаганди та колоніальне бачення української історії (зокрема заперечував російську агресію та звинувачував українську владу у «відсутності діалогу з Росією заради миру на Донбасі»[55]), був організатором акцій на 9 травня[56], є прихильником Московського патріархату[57], розширення прав російської мови в Україні[57]. Занесений до бази центру «Миротворець»[58].

У березні 2014 року коли Бойко подав документи в ЦВК на реєстрацію кандидатом у президенти України, його програма містила пункти про надання російській мові статусу державної, розвиток торгово-виробничих зв'язків з Росією і країнами Митного Союзу.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей[59]. 29 липня 2018 року був одним з керівників «хресної ходи» духовенства російської церкви в Києві, присвяченого 1030-літтю Хрещенню Русі[60]. У 2018 році суд зобов'язав перевірити на сепаратизм заяви Бойка на пресконференції у Санкт-Петербурзі[61].

У березні 2019 року напередодні президентських виборів відвідав разом із Медведчуком Москву де провів зустрічі із Медведєвим і Мілером[62][63]. У його передвиборчій програмі 2019 року не було згадки про деокупацію Криму[64].

Напередодні повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року заявив що «влада повинна припинити воєнно-політичний психоз і всяти чіткий курс на виконання мінських угод»[54].

16 грудня 2024 року Бойко опублікував відео в TikTok на фоні ікон, де заявив про «радикалів», які «почали зносити пам'ятники по країні, перейменовувати міста, забороняти людям розмовляти рідною мовою, забороняти ходити до тієї церкви, до якої вони хочуть ходити»[65]. Наступного дня СБУ викликало його на допит[66][67].

Скандали

Підтримка Бойка на виборах Президента України 2019.
Зустріч в Москві кандидата в Президенти України Юрія Бойка та Віктора Медведчука з Прем'єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим та директором Газпрому Олексієм Міллером, 22 березня 2019.

14 листопада 2016 року сталась бійка між Бойком та Олегом Ляшком на засіданні погоджувальної ради. У ході свого виступу Ляшко звинуватив фракцію Опозиційний блок і Бойка в отриманні «консультацій з Москви».

У мене, до речі, питання до СБУ: чого вони їздять по Москвах і досі не в тюрмі.

— [1]

У відповідь на це Бойко вдарив Ляшка по обличчю. Бійка тривала кілька секунд, після чого Ляшко продовжив виступ і назвав Бойка і його фракцію «недобитками Януковича» — Бойко повторно вдарив Ляшка[68]. Спікер ВРУ Андрій Парубій попередив про недопустимість бійок. Ляшко нагадав, що Бойко і раніше часто влаштовував бійки.

Докладніше: Бійки у Верховній Раді України

Є великим прихильником РПЦ в Україні, зокрема, 29 липня 2018 року був одним з керівників «хресної ходи» духовенства російської церкви в Києві, присвяченого 1030-літтю Хрещенню Русі[69].

Статки та фінансовий стан

Згідно із декларацією за 2020 рік, доходом Бойко є зарплата у Верховній раді (441,6 тис. грн), кошти для забезпечення депутатської діяльності (87,7 тис. грн), банківські відсотки (1,5 тис. грн), та пенсія (180 тис. грн)[70]. Бойко майже не має залишків коштів на банківських рахунках, проте тримає готівкою 3,8 тис. доларів, 3,5 тис. євро і 40 тис. грн. Має цінні папери ПАТ «Укрнафта». Депутат володіє житловим будинком в Донецькій області, двома земельними ділянками в Донецькій та Київській областях, двома квартирами в Рубіжному Луганської області.

Юрій Бойко в рейтингу найбагатших українців НВ і Dragon Capital за 2020 рік посідає 79 місце з $99 млн (-19 % за рік)[11].

На його дружину Віру зареєстровані права власності на квартири в Києві і в Росії, житловий будинок в Київській області, гараж в Києві і машиномісце в Росії, а також 26 земельних ділянок. Бойко володіє автомобілями ВАЗ 1978 року випуску і Mercedes Benz 2006 року. За 2020 рік Віра Бойко заробила 3,6 млн грн, отримала 1,8 млн грн відсотків і 6,9 млн грн дивідендів, 157,9 тис. грн пенсії. На банківських рахунках сім'ї політика 36,3 млн грн, 81,5 тис. євро, 3,3 млн російських рублів, 426,7 тис. доларів.

У 2021 році не потрапив до рейтингу 100 найбагатших українців від Forbes.ua[71].

Бойко має нерухомість в Москві на 220м2 з паркомісцем оформлене на дружину, придбане у 2006 році.[72]

Бізнес

Бойко формально виступив як засновник ГО "Товариство мисливців та рибалок «Кедр» — мисливського товариства, в яке входили друзі колишнього Президента України Віктора Януковича. Фактично, це була бізнес-структура, яка стала предметом судових проваджень[73].

24 червня 2011 року за результатами тендеру ПАТ "НАК «Нафтогаз України» (тогочасний директор — Бакулін Євген Миколайович, який перебував у сфері впливу Ю. Бойка, як міністра палива), уклав угоду з ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група» на послуги зі зберігання нафтопродуктів вартістю 14,99 млн грн. Про це повідомлялося в «Віснику державних закупівель». Згідно з конкурсною документацією, послуги зі зберігання палива мали надаватись до кінця 2011 року щонайменше 15 нафтобазами по території України[джерело?].

Бойко підозрюється у причетності до деяких офшорних фірм, зокрема — ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», керівниками якої були Пляцко Андрій Валерійович (1973 року народження, киянин), Яценко Віталій Васильович (1970 року народження, киянин), Чечко Валерій Борисович (1974 року народження, киянин), та Підгайко Олександр Георгійович (1978 року народження, з Луцька, до 2020 року — уповноважена особа фірми, виконувач обов'язків директора). У 2020 р. їх замінили Кравчук Сергій Юрійович (1977 року народження, киянин), Джикія Іраклі (громадянин Грузії, поточна уповноважена особа фірми). ТОВ «Європейська інвестиційна фінансова група», згідно загальнодоступних даних ЄДРПОУ, очолив колишній директор агрофірми «Солк» з Луганської області Фірсов Сергій Григорійович, 1986 року народження, уродженець м. Луганськ, давній бізнес-партнер Бакуліна. Ця інвестиційна фінансова група згодом почала протистояння з бізнес-структурами Бакуліна, який спочатку не був конкурентом Бойка, та вступила з ними у судову тяганину — зокрема, почалися суди з агрохолдингами, належними дітям Бакуліна (Миколі та Світлані). Таким чином, мова йде про серйозний розкол у таборі екс-регіоналів, викликаний економічними непорозуміннями[74].

У розслідуванні видання Kyiv Post компанію Юрія Потійка, Duglas Alliance, яка будує ГЕС Сендже в континентальній частині Екваторіальної Гвінеї на річці Веле в районі селища Сендже, пов'язують із Юрієм Бойком[75].

Сім'я

Одружений. Дружина — Віра Дмитрівна Бойко. У минулому вона займалася художньою гімнастикою, має звання майстра спорту[76].

Виховують трьох синів (Анатолій, Юрій і Микола) і трьох доньок (Ярослава, Уляна і Марія)[9].

Нагороди

19 січня 2025 року Бойка позбавлено державних нагород України безстроково[77].

  • Звання Герой України з врученням ордена Держави (22 серпня 2004) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку паливно-енергетичного комплексу, багаторічну самовіддану працю (позбавлений 19.01.2025)[78]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (9 жовтня 2013) — за вагомий особистий внесок у державне будівництво, розвиток вітчизняного паливно-енергетичного комплексу, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм (позбавлений 19.01.2025)[79]
  • Орден «За заслуги» III ст. (22 травня 2003) — за вагомі трудові здобутки, значний особистий внесок у розвиток нафтової та газової промисловості (позбавлений 19.01.2025)[80]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1977-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Бойка Ю.А.»
  2. ↑ Герой росіян: як Бойко роками лобіює інтереси ворога у Верховній Раді. www.chesno.org (укр.). Процитовано 22 жовтня 2024.
  3. ↑ Бойко Юрій Анатолійович — Фігурант(ка) реєстру зрадників, інформація про зраду | Реєстр Зрадників і ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Процитовано 16 грудня 2024.
  4. ↑ Колишні нардепи фракції ОПЗЖ створили у Раді нову депутатську групу: "за життя та мир" (перелік). LB.ua. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 25 квітня 2022.
  5. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022.
  6. ↑ Про формування складу Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 17 квітня 2022.
  7. ↑ Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 17 квітня 2022.
  8. ↑ Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1111/2010 «Про призначення Ю. Бойка Міністром енергетики та вугільної промисловості України»
  9. ↑ а б Украина, Комментарии. Персона Бойко Юрій Анатолійович | Коментарі Україна. https://comments.ua (ua) . Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  10. ↑ Партнер Фірташа і Льовочкіна. На чому заробляє політик Юрій Бойко. biz.nv.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 травня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  11. ↑ а б Коронапасьянс Золотої сотні. ТОП-100 найбагатших українців — рейтинг НВ. biz.nv.ua (укр.). Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  12. ↑ Бойко Юрий (ru-RU) . 4 грудня 2018. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  13. ↑ Указ Президента України від 2 березня 2005 року № 406/2005 «Про звільнення Ю. Бойка з посади першого заступника Міністра палива та енергетики України - голови правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"»
  14. ↑ Досьє кандидата. 13 фактів про Юрія Бойка. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 10 жовтня 2022.
  15. ↑ Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 червня 2022.
  16. ↑ Про формування складу Кабінету Міністрів України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 червня 2022.
  17. ↑ Про звільнення Ю. Бойка з посади Міністра палива та енергетики України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 червня 2022.
  18. ↑ Про призначення Ю. Бойка Віце-прем'єр-міністром України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 червня 2022.
  19. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 52/2014 - Офіційне представництво Президента України. web.archive.org. 8 липня 2014. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 1 червня 2022.
  20. ↑ Магазова, Анастасія (20 лютого 2019). Що говорили кандидати у президенти про події на Майдані 5 років тому?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 16 грудня 2024.
  21. ↑ Заступник Юрія Бойко заробив ще чверть мільярда на підконтрольному Бойко держпідприємстві. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  22. ↑ «Укргазвидобування» розірвало договір з фірмою, яка була замішана в схемах Онищенка. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  23. ↑ Оточення Бойка відмило понад 300 мільйонів на реконструкції підстанції в Новій Каховці. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  24. ↑ Трускавецький курорт близький до Бойка продав державі путівок на 200 мільйонів | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  25. ↑ Родина Юрія Бойка має під Києвом маєток на кількох гектарах. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 25 травня 2020.
  26. ↑ Протягом чотирьох років Нафтогаз оплачував перельоти приватного літака Бойка і Льовочкіна. DT.ua. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 25 травня 2020.
  27. ↑ З життя державної еліти: мисливське князівство Януковича. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 25 травня 2020.
  28. ↑ «Вишка Бойка» в тіні «Чайного будиночку Януковича». LB.ua. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  29. ↑ Подання на арешт Бойка готове. Шокін блокує три місяці. Українська правда - Блоги. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  30. ↑ "Чорноморнафтогаз" купив нафтову вежу за $400 млн, що на $150 млн дорожче за риночну ціну | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  31. ↑ Плати і гріши. АМКУ дозволив Бойку монополію у вибухівці. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 16 грудня 2024.
  32. ↑ ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 25 травня 2014 року Примірник № 1 (PDF).
  33. ↑ Купівля рейтингів не допомогла Юрію Бойко - політолог. web.archive.org. 1 березня 2021. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 1 червня 2022.
  34. ↑ Какие обещания не выполнил кандидат в президенты Юрий Бойко » Слово и Дело. web.archive.org. 5 липня 2019. Архів оригіналу за 5 липня 2019. Процитовано 1 червня 2022.
  35. ↑ а б Бойко - новини та рейтинг Бойко на виборах президента 2019 | РБК-Україна | РБК-Україна. web.archive.org. 4 лютого 2019. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 1 червня 2022.
  36. ↑ Павел Федосенко (10 лютого 2019). ационалисты разгромили восемь ситилайтов с политической рекламой (Видео). NewsRoom. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019. (рос.)
  37. ↑ 25 csxyz 2019 (Павел Федосенко). Общественники пожаловались в полицию на агитацию Бойко и Каплина. NewsRoom. Архів оригіналу за 5 травня 2019. Процитовано 5 травня 2019. (рос.)
  38. ↑ «Зворотний відлік», випуск п'ятий: шоу самотнього Гриценка. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 30 березня 2019.
  39. ↑ «Зворотний відлік», випуск п'ятий: Юрій Бойко, Анатолій Гриценко, Олег Ляшко. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 30 березня 2019.
  40. ↑ Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 28 листопада 2021.
  41. ↑ Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 28 листопада 2021.
  42. ↑ В ОПЗЖ вирішили вигнати одіозного Киву з фракції — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 26 лютого 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  43. ↑ Скандального Киву офіційно виключили з фракції ОПЗЖ — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 3 березня 2022. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  44. ↑ Бойко відмовився сказати "Путін – х**о" на прохання тероборони. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  45. ↑ Бойко відмовився сказати "Путін-ху*ло", проте визнав російську агресію — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 7 березня 2022. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  46. ↑ Нардеп ОПЗЖ Бойко відмовився говорити "Путін - ху*ло" на вимогу тероборони (відео). www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  47. ↑ Gazeta.ua (14 квітня 2022). Парламентську фракцію ОПЗЖ закрили. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  48. ↑ Колишні нардепи фракції ОПЗЖ створили у Раді нову депутатську групу - портал новин LB.ua. web.archive.org. 22 квітня 2022. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  49. ↑ Цензор.НЕТ. Нардеп Бойко про позбавлення мандатів колишніх соратників по "ОПЗЖ": "Правильное решение. Они недостойны быть народными депутатами". ВІДЕО. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 15 січня 2023.
  50. ↑ "Не гідні бути нардепами": Бойко несподівано відхрестився від Медведчука і Ко (відео). www.unian.ua (укр.). Процитовано 15 січня 2023.
  51. ↑ Рада відкликала Бойка з Комітету прав людини — з другої спроби. babel.ua (укр.). 19 грудня 2024. Процитовано 19 грудня 2024.
  52. ↑ Рада з другої спроби відкликала Бойка з Комітету з питань прав людини. РБК-Украина (укр.). Процитовано 10 січня 2025.
  53. ↑ "Вибори нечесні, Бойко молодець": російське ТБ - про голосування в Україні. BBC News Україна (укр.). Процитовано 16 грудня 2024.
  54. ↑ а б Герой росіян: як Бойко роками лобіює інтереси ворога у Верховній Раді. www.chesno.org (укр.). Процитовано 16 грудня 2024.
  55. ↑ Бойко: Власть полностью провалила свои обязательства по восстановлению мира на Донбассе. Гордон | Gordon (рос.). Процитовано 16 грудня 2024.
  56. ↑ Волошка, Лариса (9 травня 2020). “Безсмертний полк” Бойка, радянська пілотка і дезінфектори: як у Києві відзначали День перемоги. novynarnia.com (укр.). Процитовано 16 грудня 2024.
  57. ↑ а б Шлях до політичної вишки. Еволюція обіцянок Юрія Бойка. Вибори вибори. Процитовано 16 грудня 2024.
  58. ↑ GUR (9 жовтня 1958). Бойко Юрий Анатольевич. Центр «Миротворець» (укр.). Процитовано 16 грудня 2024.
  59. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. web.archive.org. 21 січня 2018. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 1 червня 2022.
  60. ↑ Як Онуфрій і "регіонали" відзначали 1030-річницю Хрещення Русі (ФОТО, ВІДЕО). www.depo.ua (англ.). Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 30 липня 2018.
  61. ↑ Суд зобов’язав перевірити на сепаратизм заяви Медведчука і Бойка. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  62. ↑ 60 минут по горячим следам (вечерний выпуск в 18:50) от 22.03.19 [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.], відео в ютуб
  63. ↑ Операція "Паспортизація": навіщо Путін масово роздає російське громадянство. 24 Канал. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 24 липня 2019.
  64. ↑ admin (21 лютого 2019). "Кандидат, скажи: чей Крым?": Юрий Бойко в своей официальной программе ничего не сказал о деоккупации Крыма. Крымскотатарский Ресурсный Центр (ru-RU) . Процитовано 16 грудня 2024.
  65. ↑ Бойко почав “виборчу кампанію” з тезами про “радикалів” і “заборону рідної мови”. Українська правда (укр.). Процитовано 16 грудня 2024.
  66. ↑ Бойко прийшов на допит в СБУ. Українська правда (укр.). Процитовано 17 грудня 2024.
  67. ↑ Від проросійських заяв до допиту в СБУ. Головне про скандал із Юрієм Бойком. РБК-Украина (укр.). Процитовано 9 січня 2025.
  68. ↑ Бойко врізав по обличчю Ляшку на погоджувальній раді. ukranews.com. Українські новини. 14 листопада 2016. Архів оригіналу за 19 листопада 2016.
  69. ↑ Як Онуфрій і "регіонали" відзначали 1030-річницю Хрещення Русі (ФОТО, ВІДЕО). www.depo.ua (англ.). Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 30 липня 2018.
  70. ↑ Перегляд документа #7d58dbf8-0a53-4a96-bd15-316dbbe766f2 | ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ. public.nazk.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.
  71. ↑ 100 найбагатших українців 2021 — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 6 травня 2021. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 1 червня 2022.
  72. ↑ Мільйонер під прикриттям: таємні активи нардепа Бойка і його оточення (укр.), процитовано 13 лютого 2023
  73. ↑ Громадська організація "ТОВАРИСТВО МИСЛИВЦІВ ТА РИБАЛОК "КЕДР". Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 29 червня 2019.
  74. ↑ «Європейська інвестиційна фінансова група» — бізнес-офшор екс-регіоналів [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  75. ↑ African hydropower makes money for firm linked to Boyko. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 21 квітня 2020.
  76. ↑ Юрій Бойко: досьє і біографія. znaj.ua (укр.). 8 червня 2020. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 1 червня 2022.
  77. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №38/2025 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 січня 2025 року "Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
  78. ↑ Указ Президента України від 22 серпня 2004 року № 978/2004 «Про присвоєння Ю. Бойку звання Герой України»
  79. ↑ Указ Президента України № 550/2013 від 9 жовтня 2013 року «Про нагородження Ю.Бойка орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 9 жовтня 2013.
  80. ↑ Указ Президента України від 22 травня 2003 року № 432/2003 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання

Попередник: Голова «Нафтогазу України»
2002—2005 		Наступник:

Олексій Івченко
Попередник: Міністр палива та енергетики України
4 серпня 2006 — грудень 2007 		Наступник:
Плачков Іван Васильович
 		Продан Юрій Васильович
Попередник: Міністр палива та енергетики України
з 11 березня 2010 — 24 грудня 2012 		Наступник:
Продан Юрій Васильович
 		Ставицький Едуард Анатолійович