Співголова міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литви та Сейму й Сенату Польщі. Голова Виконавчого комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському союзі. Член РНБО.
Стрийки воювали в лавах УПА. Родина була виселена до Сибіру строком на 10 років.
Закінчив історичний факультет Львівського університету (1994, спеціальність — історик, викладач історії), аспірантуру Львівської політехніки (2001, спеціальність — політологія та соціологія).
Працював:
лаборантом (1987—1989) та старшим лаборантом (1991) Карпатської архітектурно-археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР;
лаборантом Верхньодністровської слов'яно-руської археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР (1987—1988);
керівник націоналістичної молодіжної організації — Товариство «Спадщина» (1988). Брав участь у національно-визвольному русі, організовував перші в Україні пікети. У 1989 його було арештовано за організацію несанкціонованого мітингу.
У 2006 Парубій знявся у заставках, ще на той момент новоствореного каналу «Кіно» (зараз «2+2»).
Активний учасник «Помаранчевої революції». Під час подій листопада-грудня 2004 року був комендантом Українського дому в Києві. Нагороджений пам'ятним знаком «Визначному учаснику Помаранчевої революції». Член політичної ради партії «Наша Україна».
Парубій на сцені Євромайдану. Київ, 8 грудня 2013 року.
З листопада 2013 по лютий 2014 року координував щоденне функціонування Євромайдану (м. Київ, Майдан Незалежності); був фактичним комендантом і очільником його наметового містечка та керівником загонів Самооборони Майдану.
Після підписання Президентом Януковичем і лідерами опозиції 21 лютого 2014 року Угоди про врегулювання політичної кризи в Україні, в ніч з 21 лютого на 22 лютого загонами Самооборони, під керівництвом Парубія, був узятий під контроль урядовий квартал в Києві — будівлі Верховної Ради, Адміністрації президента, Кабінету міністрів і МВС.[4][5]
Парубій добровільно склав депутатські повноваження 17 березня 2014 року у зв'язку призначенням на посаду секретаря РНБО.
19 березня Парубій доручив МВС посилити охорону ядерних об'єктів,[7] 24 березня — «провести розслідування на предмет того, наскільки діяльність російських телеканалів відповідає українському законодавству, якщо є там факти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, заклики до війни, сепаратизму тощо»[8].
7 серпня 2014 року оголосив, що подав відставку із займаної посади[9], додавши, що «в час війни коментувати відставку вважаю неприйнятним»[10]. Того ж дня заяву про відставку підписав Президент Петро Порошенко.[11]
18 серпня виведений зі складу РНБО[12]. Пізніше Парубій пояснив свою відставку існуванням розбіжностей з главою держави. Зокрема, як стверджує Володимир Семків, він критикував мирний план Петра Порошенка, вважаючи його безперспективним[13].
Депутатство (2014–2016)
26 серпня 2014 р. покинув політраду партії «Батьківщина».
10 вересня 2014 року на з'їзді партії «Народний фронт» разом із командирами добровольчих батальйонів був включений до Військової ради — спеціального органу, для розробки пропозицій по обороноздатності України.
15 лютого 2019 року Парубій підписав розпорядження про створення Офісу парламентської реформи. Голова ВР зазначив, що до роботи в офісі планується залучити 15 співробітників відповідно до напрямів парламентської роботи[20].
2 серпня 2019 року Шевченківський суд Києва зобов'язав ДБР відкрити кримінальне провадження щодо Парубія через можливе втручання його у виборчий процес[21].
Політичні погляди
Андрій Володимирович Парубій є прихильником створення Балто-Чорноморського союзу. Про це він, зокрема заявив 20 травня 2016 року в інтерв'ю телеканалу «Рада» після зустрічі 16 травня з главою польсько-української групи дружби у парламенті ПольщіМіхалом Дворчіком[pl]. За словами Парубія «Україна має стати одним із центрів ухвалення рішень, одним з центрів впливу як велика могутня держава». Він також зауважив, що «ідея Балто-Чорноморського союзу, як одного з форматів європейської інтеграції України, є надзвичайно перспективною і важливою для нашої держави».[22]
Нагороди та почесні звання
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (23 червня 2009 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина[23]
Орден «За заслуги» III ст. (6 грудня 2006 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю і високий професіоналізм[24]
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016 року) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[25]
.JPG)
.svg){kind=small}
