Томмазо Кавальєрі
«Томмазо дей Кавальєрі». Мікеланджело[1][2]
Народився	1509 Рим, Папська держава
Помер	1587[3][4] Рим, Папська держава
Діяльність	колекціонер, рисувальник
Суспільний стан	аристократ
Батько	Mario de' Cavalierid[5]
Мати	Cassandra Bonaventurad[5]
У шлюбі з	Lavinia della Valled[6]
Діти	Еміліо де Кавальєрі[5] і Mario de' Cavalierid
Медіафайли у Вікісховищі

Томмазо дей Кавальєрі (італ. Tommaso dei Cavalieri; між 1512/1519—1587) — італійський дворянин, який був об'єктом найбільшого вираження почуттів Мікеланджело^[7][8]. Молодий дворянин був надзвичайно красивий, і його зовнішність, здається, відповідала уявленням митця про ідеальну чоловічу красу, адже Мікеланджело описав його як «світло нашого століття, взірець усього світу» (англ. light of our century, paragon of all the world)^[9]. Двоє чоловіків залишалися близькими один з одним протягом усього життя, і Кавальєрі був присутній при смерті Мікеланджело^[10].

Томмазо дей Кавальєрі був сином Маріо де' Кавальєрі (італ. Mario de' Cavalieri) та Кассандри Бонавентури (італ. Cassandra Bonaventura). Кавальєрі народився між 1512 і 1519 роками, але точна дата його народження невідома. Зберігся офіційний документ, що Кавальєрі заплатив за месу в пам'ять свого брата Еміліо 6 вересня 1536 року, перекладений Ґердою Панофскі-Зорґель (нім. Gerda Panofsky-Soergel). Це єдиний документ, який згадує вік Кавальєрі, вказуючи, що «йому більше 16, але менше 25». Воррен Кіркендейл (англ. Warren Kirkendale) у своїй книзі «Еміліо де Кавальєрі „Римський джентельмен“» (італ. Emilio de' Cavalieri «Gentiluomo Romano») вважає, що документ прочитано з помилкою, на його думку, Кавальєрі було «не більше 16 років», тобто він був «дванадцятилітнім хлопчиком», коли зустрів Мікеланджело.

Батьки Кавальєрі одружилися в листопаді 1509 року і мали одного сина, Еміліо, ще до народження Томмазо. Після смерті батька в 1524 році і старшого брата Еміліо в 1536 році, Томмазо офіційно став главою родини Кавальєрі. Його першою посадою в римському уряді був «капоріоне» (голова міських радників) його околиці Сант-Еустакіо, яку він зайняв у 1539 році. Кавальєрі не брав активної участі в державному управлінні порівняно зі своїми колегами, хоча Кавальєрі обіймав цю посаду п'ять разів (у 1539, 1542, 1546, 1558 та 1562 роках). Двічі він обіймав посаду консерваторе, найвищу посаду, яку міг обіймати римський громадянин (у 1564 і 1571 роках)^[11].

Кавальєрі одружився з Лавінією делла Валле (італ. Lavinia della Valle) в 1544 році в Римі^[12]. Лавінія народилася десь між 1527 і 1530 роками. Вона була дочкою Лоренцо Стефано делла Валле (італ. Lorenzo Stefano della Valle) та Джулії Каффареллі (італ. Giulia Caffarelli), а також двоюрідною сестрою кардинала Андреа делла Валле^[13]. Шлюб Томмазо та Лавінії був продовженням давньої традиції шлюбів між родинами Кавальєрі та делла Валле, які були пов'язані шлюбними зв'язками принаймні з XV століття. Зв'язок сімей був помічний, коли під час пограбування Рима в 1527 році Томмазо дей Кавальєрі шукав притулку в палаці кардинала Андреа делла Валле, де також знайшла притулок мати Лавінії в супроводі трьох її дітей, швидше за все, старших сестер Лавінії — Орінції, Полімнії та Порції^[14].

У шлюбі Кавальєрі народилося двоє синів: Маріо, який, імовірно, народився в 1548 році, і Еміліо, який народився в 1552 році, згодом — композитор. Шлюб тривав дев'ять років до смерті Лавінії на початку листопада 1553 року; вона похована у церкві Санта-Марія-ін-Аракоелі, де родини Кавальєрі та делла Валле мали каплиці.

У 1554 році Кавальєрі став одним із конверваторе, і зайняв посаду, відповідальну за нагляд за будівництвом на Капітолії, реставрацію якого Мікеланджело розпочав у 1538 році. Роботи над цим складним проєктом, який передбачав реконструкцію існуючих Палаццо дей-Консерваторі та Палаццо Сенаторіо, а також будівництво третьої будівлі, Палаццо Нуово, розпочалися лише в 1542 році і їх не завершили повністю аж до 1662 року. Кавальєрі був співрозпорядником будівництва з 1554 по 1575 рік, він керував проєктом на його найпродуктивнішому етапі. Незважаючи на те, що він розділив відповідальність за будівництво з Просперо Боккападулі (італ. Prospero Boccapaduli), Кавальєрі, як згадується, був головним відповідальним за реалізацію проєктів Мікеланджело, тоді як Боккападулі керував фінансовими та адміністративними завданнями.

Мікеланджело Буонарроті познайомився з молодим Томмазо дей Кавальєрі під час перебування в Римі в 1532 році. Мікеланджело на той момент було 57 років, а Кавальєрі — втричі менше. Жодного чіткого зображення, створеного Мікеланджело з Кавальєрі, не збереглося, хоча його сучасники відгукувалися про гарний зовнішній вигляд і вихований характер останнього. Бенедетто Варкі писав, що Кавальєрі мав «незрівнянну красу з витонченими манерами» та був «чарівний [в] поведінці».

Мікеланджело закохався в молодого римського патриція. Вазарі зазначав, що «безмежно більше, ніж будь-якого іншого друга, Мікеланджело любив юного Томмазо», який став об'єктом пристрасті Мікеланджело, його музою і натхненням для листів, численних віршів і творів образотворчого мистецтва. Вони залишалися близькими до смерті Мікеланджело в 1564 році. Найраніший збережений лист Кавальєрі до Мікеланджело датований 1 січня 1533 року. Лист дає ключ до їхніх нових стосунків через розмову про мистецтво. За словами Кавальєрі, їх об'єднує взаємна любов до мистецтва, і в листі йдеться про «ті мої роботи, які ви бачили на власні очі і які викликали у вас не малу прихильність»^[15]. За словами Gayford, (2013): «Якою б не була сила його почуттів, стосунки Мікеланджело з Томмазо де'Кавальєрі навряд чи були фізичними або сексуальними стосунками. По-перше, це розігрувалося через вірші та образи, які були далеко не секретними. Навіть якщо ми не віримо протестам Мікеланджело щодо цнотливості його поведінки, високе соціальне становище Томмазо та відносно публічний характер їхніх стосунків роблять малоймовірним те, що вони не були платонічними» (англ. Whatever the strength of his feelings, Michelangelo’s relationship with Tommaso de'Cavalieri is unlikely to have been a physical, sexual affair. For one thing, it was acted out through poems and images that were far from secret. Even if we do not choose to believe Michelangelo’s protestations of the chastity of his behaviour, Tommaso’s high social position and the relatively public nature of their relationship make it improbable that it was not platonic).

Мікеланджело також надіслав Кавальєрі чотири довершені малюнки^[16], які Йоганнес Вільде (угор. Johannes Wilde) назвав «презентаційними малюнками»^[17]. Це був новий вид малювання, завершені роботи були подарунками, а не ескізами чи етюдами. Вони також були високо оцінені Кавальєрі, якому було дуже шкода позичити деякі з них членам папської курії^[16][18]. Джорджо Вазарі говорив про їхню велику оригінальність. Значення малюнків не до кінця зрозуміле, хоча дослідники зазвичай трактують їх через моралізаторські теми чи ідеї про неоплатонічне кохання.

На цих двох малюнках зображено м'язистого хлопця, якого атакує орел. Тітій був сином людської царівни та бога Зевса. Він намагався зґвалтувати богиню і був убитий двома богами, але його покарання не закінчилося смертю; на вічність він був прикутий до скелі в Аїді, де два грифи роздирають і їдять його печінку, яка вважалася осередком пристрастей^[19]. Зевс зажадав Ганімеда, найкрасивішого з усіх людей, і перетворився на орла, щоб викрасти його на Олімп (або зґвалтувати). Оригінал малюнка втрачений і сьогодні відомий лише за копіями.

Фаетон був сином Аполлона і домагався у свого батька дозволу самостійно покерувати колісницею Сонця. Він втратив контроль над вогненними кіньми, і Зевсу довелося знищити колісницю (і вбити Фаетона) блискавкою, щоб коляска не знищила землю. На малюнку Мікеланджело Зевс верхи на орлі кидає блискавку, яка перевертає колісницю. Жінки внизу — скорботні сестри Фаетона. Збереглися три версії цього малюнка Мікеланджело; це, мабуть, остаточна версія, яку Кавальєрі надали 6 вересня 1533 року, датою листа до художника, в якому повідомлялося, що малюнок викликав захоплення у видатних відвідувачів (включно з Папою та кардиналом Іпполіто де Медічі)^[20]. На іншій версії композиції, яка сьогодні зберігається в Британському музеї^[21], Мікеланджело написав Кавальєрі: «Майстре Томмазо, якщо цей ескіз вам не подобається, скажіть Урбіно, щоб я мав час зробити інший до завтрашнього вечора, оскільки я вам обіцяв. І якщо вам це сподобається і ви хочете, щоб я закінчив його, надішліть його мені назад»^[22].

Цей малюнок не пов'язаний безпосередньо з Кавальєрі, але його стилістична схожість з цими малюнками переконала деяких дослідників, що він був пов'язаний з ними. На відміну від деяких інших малюнків, іконографія не походить з давньогрецької міфології, а її невизначений предмет трактується як пов'язаний з красою^[16].

Мікеланджело присвятив Кавальєрі приблизно 30 зі своїх 300 віршів, що зробило їх найбільшою тематичною вибіркою віршів митця. Здебільшого це були сонети, хоча були також мадригали та катрени. Центральною темою всіх них було кохання митця до молодого дворянина^[23]. Деякі сучасні коментатори стверджують, що ці стосунки були просто платонічним почуттям, навіть припускаючи, що Мікеланджело шукав сурогатного сина^[a]. Однак їхню гомоеротичну природу визнавали сучасники, аж до того, що внучатий племінник Мікеланджело, Мікеланджело Молодший, у 1623 році опублікував видання поезії зі зміненим родом займенників. Джон Аддінґтон Сімондз, ранній британський гомосексуальний активіст, заново переклав оригінальні сонети англійською мовою та написав двотомну біографію Мікеланджело, опубліковану в 1893 році.

Сонети є першою великою послідовністю віршів будь-якою сучасною мовою, адресованою однією людиною іншій, випередивши сонети Шекспіра своєму молодому другові на цілих 50 років. Приклади включають сонет G.260, де Мікеланджело повторює свою неоплатонічну любов до Кавальєрі в першому рядку сонета, де він стверджує: «Кохання не завжди є тяжким і смертельним гріхом».

У сонеті G.41  Мікеланджело стверджує, що Кавальєрі — це все, що може бути, і представляє жалість, любов і благочестя. Це видно з третьої строфи:

Одним із найвідоміших віршів Мікеланджело є G.94, який також називають «Шовкопряд». У сонеті Мікеланджело висловлює бажання бути одягом, який огортає тіло Кавальєрі.

• John Addington Symonds, The life of Michelangelo Buonarroti, based on studies in the archives of the Buonarroti family at Florence, volume 2, chapter XII (New York: Scribner, 1893).