Фігура Прокла зібрана, сповнена протесту[3], а вираз обличчя нагадує про значно пізніші скульптури Мікеланджело — «Давида», «Мойсея», «Брута»[4]. Права рука юнака неначе передає готовність до дії, а ліва притримує довгий плащ. Ліва нога попереду, і уся вага спирається на праву. Прокл одягнений у коротку туніку, підперезану поясом.
У композиції чітко простежується контрапост, характерний для подальших робіт Мікеланджело.
На думку Фрица Ерпеля ця скульптура може вважатися раннім автопортретом митця[3], хоча цієї думки не поділяє Ерік Шильяно. Він вважає, що якщо це і можна вважати автопортретом, то митець зобразив себе як «…сердитого молодика, готового змести зі свого шляху будь-які перешкоди»[5].
Образ у мистецтві
Ця скульптура згадується у біографічному романі Карела Шульца «Камінь і біль» (1943):
(…) Святий Прокл (…) скинув плащ, аби катові легше було його схопити і, вийшовши на дорогу, що веде на небеса, прийняв муки з одухотвореним ликом[6]
У біографічному романі Ірвінґа Стоуна «Муки і радості» (1961) про статую «Прокл» написано, що з усіх його ранніх робіт лише вона «містила щось первобутне у собі»[7].
Примітки
а. ^Вазарі не згадує про цю статую, оскільки вона була розпочата ще Нікколо дель Арка, і тільки завершена Мікеланджело[8]
↑Irving Stone. The Agony and the Ecstasy (англ.) . www.scribd.com. с. 294. Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 31 березня. (…)only the St. Proculus has something original in it [Архівовано 2013-05-01 у Wayback Machine.]