Даніеле да Вольтерра
італ. Daniele da Volterra
Народження	1509[1][2][…] Вольтерра, Провінція Піза, Тоскана, Італія[1]
Смерть	4 квітня 1566[2][3][…]
	Рим, Папська держава[1][2][…]
Країна	Італія[5]
Діяльність	художник, скульптор, рисувальник
Роки творчості	1524[6] — 1566[6]
Твори	Давид убиває Голіафа (фронтальна сторона)d, Давид убиває Голіафа (зворотна сторона)d і Давид убиває Голіафаd
Роботи в колекції	Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтва, Музей Прадо, Оклендська галерея мистецтвd, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтва Метрополітен[7], Версальський палац, Баварські державні колекції картин, Державні художні зібрання Дрездена, Галерея Уффіці, Музей Тейлора, Louvre-Lensd, Національний музей у Кракові, Electoral Gallery Dusseldorfd і Музей Фабра
Даніеле да Вольтерра у Вікісховищі

Даніеле Річчареллі (італ. Daniele Ricciarelli, італійською: [daˈnjɛːle rittʃaˈrɛlli]; більш відомий як Даніеле да Вольтерра (італ. Daniele da Volterra, [voʊlˈtɛrə], італійською: [daˈnjɛːle da (v)volˈtɛrra]; прибл. 1509 — 4 квітня 1566) — італійський художник і скульптор маньєризму.

Найбільше його пам'ятають за його зв'язок з Мікеланджело. Декілька найважливіших робіт Даніеле базувалися на проєктах, зроблених Мікеланджело. Після смерті Мікеланджело Даніеле отримав замовлення прикрити статеві органи фігур, зображених на фресці Мікеланджело «Страшний суд». Через це він отримав прізвисько Il Braghettone («панталонник»).

Даніеле Річчареллі народився у Вольтеррі (сучасна Тоскана). Він спершу навчався у сієнських художників Содома та Бальдазаре Перуцці, але його не сприйняли, і він їх покинув. Видається, що він супроводжував останнього до Риму в 1535 році та допомагав розписувати фрески в палаццо Массімо-алле-Колонне. Пізніше він став учнем Періно дель Вага.

З 1538 по 1541 рік він допомагав Періно розписувати фрески на віллі кардинала Трівуціо (італ. Trivuzio) в Салоне, у каплиці Массімі в Триніта-дей-Монті та каплиці Розп'яття в Сан-Марчелло-аль-Корсо. Йому замовили розпис фриза в головному салоні Палаццо Массімо-алле-Колонне сценами з життя Фабія Максима.

У Римі він також почав працювати в колі Мікеланджело і подружився з останнім. Мікеланджело використав свій вплив на Папу Павла III, щоб отримати замовлення для Даніеле та посаду суперінтенданта робіт Ватикану, яку той зберігав до смерті Папи. Мікеланджело також надав йому ескізи, на основі яких Даніеле створив деякі свої картини, особливо серію фресок у каплиці Орсіні в Трініті-коледжі, замовлення на які Даніеле отримав у грудні 1541 року.

Пізніше Павло III доручив Даніеле завершити оздоблення Зала Реґіа. Після смерті папи в 1549 році він втратив посаду суперінтенданта і пенсію, на яку він мав би право. Тоді він присвятив себе головним чином скульптурі.

Помер у Римі в 1566 році. Заповіт Даніеле свідчив, що мармурове коліно зниклої лівої ноги Христа зі статуї «Флорентійська П'єта» авторства Мікеланджело перебувало в його власності на момент смерті. Серед його учнів був Джуліо Маццоні з П'яченци^[8]. Леонардо Річчареллі (італ. Leonardo Ricciarelli) був його племінником.

Серед його учнів був художник Мікеле Альберті^[9]. Даніеле Річчареллі є далеким предком Крістіана Орланді (італ. Christian Orlandi; італійського актора і режисера) по лінії бабусі по батькові^[10].

Найвідомішою картиною Даніеле є «Зняття з хреста» в Триніта-дей-Монті (близько 1545 року) за малюнками Мікеланджело; цю роботу свого часу зараховували до найвідоміших картин Риму поряд із «Преображення» Рафаеля та «Останнього причастя святого Ієроніма» Доменікіно.

Можливо, що двостороння картина «Давид вбиває Голіафа» (відновлена в 2008 році) в Луврі, також була створена за ескізами Мікеланджело; тривалий час приписувалося самому Мікеланджело.

Інші відомі роботи включають «Масове вбивство немовлят» (1557; галерея Уффіці, Флоренція), портрет Мікеланджело, який він намалював, і бюст, який він зробив із посмертної маски Мікеланджело.

Відомою скульптурою є «Клеопатра» в Бельведері. Від Франції Даніеле отримав замовлення на виготовлення бронзової кінної статуї Генріха II, але він закінчив лише коня; це пізніше було використано для статуї Людовика XIII на площі Вогезів, а тоді розплавлено під час Французької революції^[11].

«Католицька енциклопедія» 1913 року наводила такий опис стилю Даніеле як художника:

Його роботи вирізняються красою колорів, ясністю, чудовою композицією, енергійною правдою та дивовижними протиставленнями світла й тіні. Там, де він наближається до Мікеланджело, він є художником високого рівня; де він смакує солодкість Содоми, він стає сповненим манірності та має схильність до певної перебільшеної вроди. Недавній автор мудро сказав: «Він перебільшує особливості Мікеланджело, ходить небезпечними висотами піднесеності і, не володіючи спокоєм свого вчителя, схильний скочуватися вниз». Його позиція в [очах]сучасної критики дуже відрізняється від тієї, яку йому дали покоління тому, і більше наближається до правдивого погляду на його мистецтво. Оригінальний текст (англ.) His work is distinguished by beauty of colouring, clearness, excellent composition, vigorous truth, and curiously strange oppositions of light and shade. Where he approaches closely to Michelangelo, he is an artist of great importance; where he partakes of the sweetness of Sodoma, he becomes full of mannerisms, and possesses a certain exaggerated prettiness. A recent author has wisely said: "He exaggerates Michelangelo's peculiarities, treads on the dangerous heights of sublimity, and, not possessing his master's calm manner, is apt to slip down." His position in present-day criticism is very different to what was given to him a generation ago, and more nearly approaches to a truthful view of his art.

Даніеле нажив поганої слави тим, що покрив ризами та фіговим листям геніталії і сідниці оголених фігур із фрески Мікеланджело "«Страшний суд» у Сікстинській капелі. Він почав працювати над цим 1565 року, незабаром після Тридентського собору, який засудив наготу в релігійному мистецтві. Це принесло Даніеле прізвисько «Il Braghettone» («панталонник»). За свідченнями Вазарі, коли Мікеланджело почув про бажання папи «одягнути» його фігури на фресці для пристойності, він сказав: «це пусте діло, яке можна впорядкувати дуже швидко, ось хай він змінить світ, щоб він мав пристойний вигляд, а картини змінювати легко»^[12], і саме цю фразу Павло IV міг сприйняти як згоду самого Мікеланджело на драпірування^[13].

Даніеле також вирізав частину фрески та перемалював більшу частину святої Катерини та всю фігуру святого Власія позаду неї. В оригінальній версії Власій дивився на оголену спину Катерини і деякі спостерігачі відзначали, що пози їхніх тіл наводили на думку про статевий акт.

Набедреники та драпірування в нижній половині фрески, однак, не належали Даніеле. Його роботу над фрескою «Страшний суд» перервала смерть папи Пія IV наприкінці 1565 року, адже риштування, які Даніеле використовував, довелося швидко зняти, бо каплиця була потрібна для виборів нового папи. Після нього фреску «одягали» також Джіроламо да Фано та П'єтро да Кортона^[13].

• "Ricciarelli, Daniele" . Encyclopædia Britannica. Vol. 23 (11th ed.). 1911. p. 290.
• Bust of Michelangelo, Museo Nazionale del Bargello, Florence.
• La «Deposizione» di Daniele da Volterra ritorna al pubblico, on the restoration of Descent from the Cross (італ.)

• Вазарі Д. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів = італ. Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti. — К. : Мистецтво, 1970. — С. 296 —429, 497 —507.
• Fabrizio Mancinelli, «The Painting of the Last Judgment: History, Technique and Restoration». In Loren Partridge, Michelangelo: The Last Judgment — A Glorious Restoration. New York: Harry N. Abrams, Inc. 2000. ISBN 0-8109-8190-4
• Williamson, George Charles (1913). "[[:s:en:Catholic Encyclopedia (1913)/Daniele da Volterra|Daniele da Volterra". In Herbermann, Charles (ed.). Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company.