«Раб, що рве пута» (італ.Schiavo ribelle) — мармурова скульптура, створена італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті близько 1516 року. Статуя спершу призначалася для другого варіанту гробниці папи Юлія ІІ разом із «Вмираючим рабом». Мікеланджело подарував обидві скульптури Роберто Строцці й вони опинилися у Луврі перед 1550[2].
Статуя зображує молодого хлопця, руки якого зв'язані ззаду, ліве плече сильно виступає вперед, намагаючись вирватися з пут, а коліно та голова направлені в іншу сторону.
Статуя є менш завершеною, ніж «Вмираючий раб»[a], можливо, що її було почато пізніше. Обличчя та плече мають тріщину, яка могла утворилася ще з самого початку, і тому Мікеланджело її не завершив[3]. Гіббард вважає, що вона призначалася для прикраси правого кута гробниці, хоча Мікеланджело вдалося добитися, що скульптура може споглядатися з усіх сторін, тож лівий кут теж можливий[3]. Також він зазначає, що «Раб, що рве пута» послужив джерелом натхнення для зображень Святого Севастіана[4].
За Гіббардом «ignudi» («голі») із фресок стелі Сікстинської капели[4] теж зіграли свою роль:
Інюді праворуч «Жертвопринесення Ноя»
Інюді праворуч «Жертвопринесення Ноя»
Інюді над сивілою Лівійською
Інтерпретації
П. Білецький писав, що у статуї: «(…) подана кульмінація битви людини з „долею злою“. (…) невільник, збираючи всі свої молодечі сили, близький уже до того, щоб розірвати „кайдани рабства“. (…) цей невільник, якого недаремно звуть „Бунтівником“, поданий у стані розпруження сил і волі до перемоги»[5].
За Говардом Гіббардом, «Пута, а особливо боротьба „Раба, що рве пута“ захохочують до неоплатонівських трактувань: людина бореться із кайданами тіла, дух проти плоті тощо», а якщо ця робота є результатом еволюції первинної ідеї для гробниці Юлія II щодо скутих «Вільних мистецтв»[2], то це може бути Скульптура[3].
Мистецтвознавець Михайло Алпатов вважав, що «Мікеланджело зачіпає тут тему людських страждань, які його попередники втілювали в образі [Святого] Себастьяна, пронизаного стрілами»[6].
Примітки
а. ^ Часто рабами ставали військові полонені. Сам Мікеланджело називав статуї «в'язнями» (італ.prigioni), а не «рабами» (італ.schiavi)
Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М. : Искусство, 1983. — 451 с.(рос.)
Роллан Р. Жизнь Микеланджело // Жизни великих людей: Пер. с франц. В. Курелла = фр.Vie de Michel-Ange. — М. : Известия, 1992. — С. 71—197. — ISBN 5-206-00351-4.(рос.)
Эрпель Фриц. Микельанджело / Пер. с нем. Сергея Данильченко. — Берлин : Хеншель, 1990. — 72 с. — ISBN 3-362-00044-4.(рос.)
Howard Hibbard. Michelangelo. — New York : Harper & Row, Publishers, 1974. — 347 с. — ISBN 0-06-430056-0.(англ.)
Eric Scigliano. Michelangelo's Mountain: The Quest For Perfection In The Marble Quarries Of Carrara. — Simon and Schuster, 2005. — 352 с.(англ.)
William Wallace. The Treasures of Michelangelo. — Andre Deutsch, 2010. — ISBN 978-0-233-00253-8.(англ.)
