PROFILPELAJAR.COM

село Руда
	Старостат РудаСтаростат Руда
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Кам'янець-Подільський район
Тер. громада	Жванецька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA68020070180086044
Основні дані
Засноване	1422
Населення	749
Площа	1,874 км²
Густота населення	399,68 осіб/км²
Поштовий індекс	32366
Телефонний код	+380 3849
Географічні дані
Географічні координати	48°33′21″ пн. ш. 26°34′3″ сх. д. / 48.55583° пн. ш. 26.56750° сх. д.
Місцева влада
Адреса ради	32366, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, с.Руда
Карта
	Руда
	Руда
Мапа
	Руда у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Руда (значення).

Руда́ — село в Україні, у Жванецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

Назва

Найменування поселення походить від гідроніма Рудка. Мовознавці пов’язують його з загальним словом «руда, рудка» у значенні – «болотиста лука, заболочена рівнина».

Географія

Подільське село Руда розташоване за 25 км від райцентру і залізничної станції Кам’янець-Подільський і за 3 км на схід від автошляху національного значення Н03 та села Гаврилівців. На північному-заході села бере свій початок невелика річка Рудка, яка ділить село на дві частини, протікає до Межигір і впадає в Дністер.

Клімат

Руда знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, але діяльність людини призводить до поганих змін та глобального потепління.

Історія

Під назвою Нова Руда згадується в історичному документі датованому 29 вересня 1422 року, можливо існувала і Стара Руда.^[1]

Історичних джерелах за 1565 рік зустрічається і назва – «Rudanadpotok Rudka». В 1565 році Рудою володів шляхтич Струсь. У 1605 році Юрій Струсь з Комарова записав Руду і Рашків ліс своїй дочці Олені, монахині францисканського ордену. Пізніше Олена відступила Руду сестрі, Єлизаветі Калиновській.

Сусідній з селом Рашків ліс - місце, в якому у 1673 році, під час хотинської вікторії Яна Собєського, ротмістр Рущіц зробив засідку на турків, які відступали до Кам'янця. Юхим Сіцінський також згадує про чотири "могили" (кургани) в околицях Руди.

До 1775 року це село разом з сусідами (Жванцем, Гаврилівцями і Брагою) входило до Жванецького ключа Лянцкоронських. Власники змінювалися багато разів: Скоповичі, Йордани, Комарі, з 1820 року - Старжинські, Гаєвські (з 1850 року). Камілія з Пьотриковських Гаєвська була бабусею останнього власника Руди - Костянтина Жебровського, одруженого з графинею Марією з Боссак. І саме чоловік Камілії, Северин Гаєвський, збудував у ІІ половині ХІХ ст. в Руді двір.

В палацику містилася цінна бібліотека Тадеуша Жебровського, секретаря товариства філаретів, таємної польської патріотичної організації, заснованої у Гданську в 1916 році. Саме з філаретів після Першої світової війни виросло польське харцерство - аналог американського скаутства чи нашого Пласту. Взагалі палацик в Руді був значно цікавішим зсередини, аніж зовні: тут було чимало старих меблів, два турецьких шовкових килими (поляки називають такі витвори мистецтва макатами), а також вісім картин голландських майстрів старої школи - чудовий смак мали власники маєтку. Єдина картина якогось з іспанських середньовічних художників вціліла і зараз знаходиться у Народному Музеї Кракова. Згадані турецькі килими в битві під Хотином здобув один з предків власників маєтку, Міхал Жебровський.

Практично всі цінні старожитності з Руди вдалося врятувати з пожеж Першої світової, хоча сам маєток постраждав досить сильно. Тут був гарний парк зі ставком - і зараз навколо палацику щось на кшталт скверу. Та старі дерева нещадно вирубуються. Центральна садиба Руди це скромний великий будинок з легким натяком на нео-готику. Зараз стара садиба відрізняється від своїх фотокарток столітньої давнини відсутністю ошатних сходів у бічному фасаді - замість них прибудовано невиразний тамбур.

З 1877 року у Руді працювало народне училище, в якому отримувало освіту 70 учнів (з них 25 - дівчаток).

Першу церкву в селі документи фіксують вже під 1583 роком. Відомо, що в І половині XVIII ст. в поселенні була крихітна, дерев'яна, обліплена глиною Хрестовоздвиженська церква під солом'яним дахом, зведена десь у 1720 році. У 1866 році в селі звели кам'яний п'ятиверхий Покровський храм (не зберігся). Стара церквиця стояла, ймовірно, при дорозі на Устя - і за переказами була спалена турками.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій.

В 1932–1933 селяни села пережили сталінський геноцид.

По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.

За радянських часів сільській раді були підпорядковані села Гаврилівці, Цвіклівці.

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

8 вересня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Жванецької сільської громади.^[2] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.

2 квітня 2023 року парафіяни храму Покрови Пресвятої Богородиці у селі Руда на загальних зборах вирішили долучилися до канонічної Православної Церкви.^[3]

Населення

Згідно перепису 1970 року селі проживало 1027 осіб.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 749 осіб,^[4] населення села скоротилось на 27,07 % порівняно зі 1971 роком.

Мова

У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[5]:

Мова	Відсоток
українська	97,86 %
російська	1,87 %
білоруська	0,13 %
молдовська	0,13 %

Економіка

У радянські часи у селі розташовувалася центральна садиба колгоспу ім. Калініна — велике, багатогалузеве господарство, користувалося 3,7 тис. га орної землі. Спеціалізувалося на птахівництві. Із допоміжних підприємств була хлібопекарня.

Інфраструктура

Працюють восьмирічна школа, клуб із залом на 300 місць, бібліотека. Є також фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, профілакторій, дитячі ясла.

Військові частини

За радянських часів у селі знаходилася навчальна частина понтонних військ радянської армії. Частина давно розформована, містечко стоїть закинутим.

Навчання відбувалось на техніці ППС-84 та ПТС-2 по річці Дністер.

Випускників сержантів відправляли до ЦГВ у місто Високе-Мито та до різних регіонів СРСР.

Релігія

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (ПЦУ)

Відомі люди

Народились

Полятинчук В'ячеслав Володимирович — письменник-гуморист, поет, художник, скульптор. Народився 16 січня 1961 року в с. Руда. Першу освіту здобув в с. Жванець. Далі вчився в Хмельницькому технологічному інституті. Отримав диплом інженера-механіка. Автор трьох збірок гумору: «Нема диму без вогню» (1995), «Золото. Рекет. Кримінал» (1998), «Откровення від Степана Руданського» (2001).
Муринець Раїса Парфентіївна — українська селянка, депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання.
Соломко Марія Олексіївна — українська радянська діячка, голова Староушицького райвиконкому, депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання.
Квасний Захар Андрійович — лейтенант, командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону 70-го центру інженерного забезпечення Збройних сил України, учасник російсько-української війни, орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно).

Проживали, перебували

Корнєєв Анатолій Петрович — активіст Євромайдану, один із громадського списку національної скорботи «Небесна Сотня». Рудський сільський голова у 2010–2014 роках. Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2014, посмертно).
Горбняк Тарас Васильович — письменник-краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України (2004), академік Академії соціального управління (2016), голова громадської організації «Бакота». Упродовж 1979—2000 років працював на інженерних посадах в радгоспі лікарських рослин Старій Ушиці та Руді.