Фемінізм

Енні Кінні та Крістабель Панкгерст з плакатом «Право голосу жінкам»
Частина серії
Фемінізм
Історія фемінізму
Жіноча історія
Виборче та інші права жінок
Течії
Етнічні
Релігійні
Проблеми та рішення
Проблеми
Рішення
Теорія фемінізму
Феміністська наука
Персоналії і праці
Ключові феміністки
За групами
Праці
Публікації і контент
За країнами
Портал Проєкт Стиль

Феміні́зм (від лат. femina «жінка») — низка політичних суспільних рухів, ідеологій та теоретичних парадигм, спрямованих на збереження політичної, економічної, культурної та соціальної статевої рівності шляхом захисту прав та інтересів жінок[1][2][3]. Це включає боротьбу з насильством проти жінок, мізогінією, сексизмом, гендерними стереотипами, створення можливостей для жінок у сфері освіти та праці. Кінцевою метою фемінізму є усунення сексизму та подолання гендерної нерівності. Феміністичний рух від свого зародження виступає за права жінок, включно з виборчими (голосувати та бути обраними у владу), трудовими[en] (здобувати освіту, працювати та отримувати справедливу (рівну з чоловіками) платню), володіти власністю, укладати договори, рівними правами у шлюбі (опіка над дітьми, декрети), репродуктивними (планувати сім'ю, контролювати народжуваність). Фемінізм бореться з усіма формами насильства проти жінок і дівчат (передовсім сексуального і домашнього), за їх фізичну недоторканість, цілісність і здоров'я (проти практик калічення геніталій, «убивств честі», викрадення та спалювання наречених, селективних абортів, дитячих шлюбів, проституції, баад)[4].

Феміністичні кампанії — головна рушійна сила масштабних соціальних змін, особливо в західному світі. За останні 200 років вони вибороли для жінок до того недосяжні впродовж всієї історії людства виборчі права, права укладати контракти і володіти майном[5], здобувати освіту та оплачувано працювати, доступ до ефективної контрацепції і абортів, криміналізацію сексуального і домашнього насильства, гендерне квотування, дієву боротьбу з проституцією, гендерний паритет у ряді мов[en].

Феміністська теорія, що виникла з феміністичного руху, досліджує природу гендерної нерівності, вивчаючи соціальні ролі жінок і чоловіків та пережиті жінками досвіди; її відгалуження у різних дисциплінах, від філософії й теорії права до літературної критики і психології[en], вливають на соціальне конструювання гендеру та соціум загалом.[6][7]

В історії фемінізму від прото- та суфражизм до фемінізму другої, третьої та четвертої хвиль, на стиках культур розвинулися численні феміністичні рухи та ідеології з різними точками зору та цілями, що доповнюють основну феміністичну думку репрезентаціями кольорових, негетеросексуальних, ісламських жінок, екологічних та інших проблем[8].

Феміністкою або феміністом є людина, яка обстоює права людини для жінок, активно долучається до поширення феміністичних принципів.[9][10] Людину, що підтримує деякі ідеї фемінізму, або не бере участі в суспільному русі, називають профеміністкою або профеміністом[11][12][13][14].

Хоча феміністична правозахисна діяльність була і є зосереджена на правах жінок, деякі феміністки (белл гукс[15], Кессі Джей, Кеті Янг) відстоюють включення чоловічого звільнення до кола її цілей, вважаючи, що чоловіки теж страждають від гендерних ролей та стереотипів і залучення їх до фемруху піде на користь соціуму.

Етимологія

Символ фемінізму — модифіковане дзеркало Венери

Створення слова «féminisme» приписують Шарлю Фур'є в 1837 році[16]. Слова «féminisme» та «féminist» вперше з'явилися у Франції та Нідерландах у 1872 році,[17] у Великій Британії в 1890-х і в США у 1910 році.[18][19] Залежно від періоду, культури та країни, послідовниці фемінізму мали різні мотиви та цілі. Більшість західних історикинь фемінізму вважають феміністичними всі рухи, які борються за визнання прав жінок, навіть якщо вони самі не вживали(-ють) цей термін щодо себе[20][21][22][23][24][25]. Інші дослідниці фемінізму стверджують, що термін стосується сучасного руху, а ранні рухи називають «протофеміністичними»[26].

Українська специфіка

Попри лінгвістично коректний переклад прикметника feminist як феміністський (-а, -е), у вітчизняному слововжитку частіше зустрічається варіант феміністичний[27][28].

Історія фемінізму

Парад суфражисток у Нью-Йорку, 6 травня 1912 року
Докладніше: Історія фемінізму
Див. також: Протофемінізм

Історія сучасних західних фемрухів ділиться на три (іноді чотири) «хвилі»[29][30], кожна з яких мала справу з різними завданнями боротьби. Перша хвиля включає суфражистські рухи ХІХ і початку ХХ ст. за виборчі права для жінок. Після успіху суфражисток наступні етапи тривають досі. Друга хвиля (з 1960-х), пов'язана з жіночим визвольним рухом, у пошуках причин нерівності розробила теорію фемінізму і продовжує виборювати правову і соціальну рівність для жінок, ліквідацію насильства проти жінок та системної дискримінації. Третя хвиля (з 1990-х) доповнює другу[31] інтерсекційно, четверта (з 2010-х) залучає в боротьбу соціальні медіа. Постфемінізм та антифемінізм представляють рефлексію фемінізму та беклеш, передовсім реакцію на другу хвилю.

Перша хвиля (суфражизм): ХІХ і початок ХХ ст.

Після продажу свого будинку Еммелін Панкгерст подорожувала з промовами Великою Британією і США (Нью-Йорк, 1913)
У Нідерландах Вільгельміна Друкер (1847—1925) успішно боролася за голосування і рівні права для жінок, заснувавши політичні і феміністичні організації
Симона Вейль (1927—2017), міністерка охорони здоров'я Франції (1974-79), полегшила доступ до контрацептивів та легалізувала аборти (1974-75)
Докладніше: Фемінізм першої хвилі та Суфражизм
Луїза Вайс з паризькими суфражистками, 1935 рік. Газетний заголовок: «Француженка повинна голосувати»

Термін «перша хвиля» впроваджено постфактум, щоб класифікувати ці західні рухи після того, як термін друга хвиля фемінізму стали вживати для опису нового руху, що боровся проти фактичної соціальної, культурної і політичної нерівности[32][33][34][35].

Від кінця ХІХ ст. феміністки фокусувалась на доступі жінок до політичної влади, перш за все виборчих прав, хоча деякі активно агітували і за сексуальні, репродуктивні та економічні права[32]. У Великій Британії і зрештою США суфражизм виборював договірні, шлюбні, батьківські (материнські) та майнові права. До кінця ХХ ст. суфражизм досяг реформ у законодавстві.

Британський Акт про опіку над дітьми 1839 року[en] представив Доктрину перших років життя[en] вперше дав жінкам право опіки над власними дітьми[36][37][38]. Акт власності одружених жінок 1870 року[en] і розширений закон 1882 року[en][39] стали зразками законів для інших британських територій. Наприклад, штат Вікторія прийняв закон 1884 року, Новий Південний Уельс у 1889 році, а інші австралійські колонії між 1890 і 1897. Виборче право у Британії вперше вибороли жінки австралійських колоній: самоврядні колонії в Новій Зеландії[en] надали жінкам право голосу в 1893 році, а в Південній Австралії право обирати і бути обраними на парламентські посади в 1895 році. В Австралії жінки змогли голосувати у 1902 році[40][41].

Суфражетки і суфражистки[en] Англії домоглися прийняття 1918 року Акту про народне представництво[en] (могли голосувати жінки від 30 років, котрі володіли нерухомістю), що у 1928 році поширився на всіх жінок від 21 року[42]. Еммелін Панкгерст, найпомітніша британська активістка, одна з 100 найважливіших людей 20-го століття[en] (Тайм), «сформувала уявлення про сучасних жінок, розхитала суспільство до нової моделі, від якої не може бути ніякого повернення»[43].

Лідерками фемінізму в США були Лукреція Мотт, Елізабет Кеді Стентон і Сьюзен Ентоні, кожна з яких боролася за скасування рабства перед тим, як відстоювати право голосу для жінок. Ці діячки дотримувалися ідей квакерського богослов'я про духовну рівність чоловіків і жінок перед Богом[44]. Вважається, що в США перша хвиля фемінізму закінчилася з прийняттям Дев'ятнадцятої поправки до Конституції (1919), яка надала жінкам право голосу в усіх Штатах[32][33][34][35][45].

У Франції[en] жінки отримали право голосу тільки після приходу Тимчасового уряду від 21 квітня 1944 року. Консультативна асамблея Алжиру 1944 року 24 березня запропонувала надати жінкам право бути обраними, але після внесення поправки від Фернана Греньє[en] жінки отримали повне громадянство, включно з правом голосу. Пропозицію Греньє прийняли 51 голосом проти 16. У травні 1947 року, після листопадових виборів 1946 року[en], соціолог Роберт Вердьє мінімізував «гендерний розрив», заявивши в Le Populaire, що жінки не голосували узгоджено, розділившись, подібно до чоловіків, за соціальними класами.

В період пізньої династії Цін в рамках реформістських рухів, таких, як Сто днів реформ, китайські феміністки[en] закликали до звільнення жінок від традиційних ролей і неоконфуціанської гендерної сегрегації[en][46][47][48]. Пізніше Комуністична партія Китаю створила проєкти, спрямовані на інтеграцію жінок до складу робочої сили, і стверджувала, що революція успішно досягла звільнення жінок[49].

За даними Навара Аль-Гасана Голлі, арабський фемінізм був тісно пов'язаний з арабським націоналізмом. 1899 року Касім Амін[en], «батько» арабського фемінізму, написав Звільнення жінки, де закликав до правових і соціальних реформ[50]. Він показав зв'язки між положенням жінок у єгипетському суспільстві і націоналізмом, що вело до розвитку Каїрського університету та національного руху[51]. 1923 року Хода Шаараві[en] заснувала Єгипетський феміністичний союз[en], стала його президентом і символом арабського жіночого правозахисного руху[51].

Перська конституційна революція 1905 року ініціювала іранський жіночий рух для забезпечення рівності в галузі освіти[en], шлюбу, кар'єри та юридичних прав[en][52]. Однак під час Ісламської революції 1979 року багато прав, які виборов для жінок рух, систематично ліквідували (наприклад, Закон про захист сім'ї[en])[53].

Під час бебі-буму[en] стався сексистський беклеш. Обидві світові війни сприяли трудовій емансипації жінок, широко залучених у промисловість ряду країн, але в післявоєнний період їх повернули до консервативних ролей[54].

Друга хвиля: середина ХХ ст.

Докладніше: Фемінізм другої хвилі

В низці європейських країн до середини ХХ ст. жінки залишались позбавленими ряду істотних прав. Рух другої хвилі зародився на початку 1960-х[55] для досягнення рівності за межами виборчого права, такими як ліквідація фактичної дискримінації жінок через стать у всіх областях буття, і триває донині, співіснуючи з наступними хвилями[32].

1963 року Бетті Фрідан опублікувала книгу Загадка жіночності, озвучивши фрустрацію американок між нав'язуваних стандартів «щасливої дружини-домогосподарки» та дефіцитом можливостей для професійної й суспільної реалізації. Книга стала іскрою, що запалила другу хвилю фемінізму в США[56]. Фрідан читала лекції у турі 1970 року. Через 10 років після публікації жінки становили більше половини робочої сили першого світу[57].

Феміністки другої хвилі бачать культурну та політичну нерівність нерозривно пов'язаними і заохочують жінок розуміти аспекти власного життя як глибоко політизовані й такі, що віддзеркалюють сексистські владні структури та наслідки інституціалізованого патріархатного утиску. Фемактивістка і авторка Керол Ганіш[en] винайшла гасло «особисте є політичним», які у другу хвилю стали синонімами[58][59].

Тим часом жительки Швейцарії[en] отримали право голосу[en] лише на федеральних виборах[en] 1971 року[60], а в кантоні Аппенцелль — Іннерроден змогли голосувати з питань місцевого значення тільки 1991 року (кантон змушений був дозволити це під тиском Федерального суду Швейцарії[61]). У Ліхтенштейні громадянки здобули право голосу референдумом про виборче право для жінок 1984[en]. Три попередні референдуми, проведені у 1968[en], 1971[en] і 1973[en] роках, не змогли забезпечити жінкам це право.

Американки доповнюють лави солдатів, що воюють у Європі, 1945

Феміністки продовжували реформу сімейного права, яке надавало чоловікам контроль над дружинами. Хоча до ХХ ст. ковертюра[en] була скасована у Великій Британії і США, в багатьох континентальних європейських країнах одружені жінки досі мали дуже мало прав (француженка у шлюбі не могла отримати право на роботу без дозволу чоловіка до 1965 року[62][63]). Феміністки домагалися скасування законодавчого «сімейне виключення» для покарань за зґвалтування, яке унеможливлювало судове переслідування чоловіків за зґвалтування своїх дружин[64]. Зусилля феміністок першої хвилі, таких як Вольтерін де Клейр[en], Вікторія Вудгалл і Елізабет Кларк Волстенголм-Елмі, щоб зробити підсудним зґвалтування у шлюбі наприкінці ХІХ ст., зазнали невдачі[65][66]; цього досягнуто в більшості західних країн лише у кінці ХХ ст. і досі не досягнуто в багатьох частинах світу[67].

Французький філософ Симона де Бовуар представила марксистське вирішення і екзистенціалістський погляд на численні питання фемінізму, опублікувавши культову працю Друга стать (1949)[68]. Ця монографія виражала феміністичне почуття несправедливості, провістивши фемінізм другої хвилі.

Друга і третя хвилі Китаю переоцінювали ролі жінок під час комуністичної революції та інших реформаторських рухів. Знову дискутувалося, чи рівності вже справді вповні досягнуто[49].

1956 року президент Ґамаль Абдель Насер у Єгипті[en] ініціював «державний фемінізм», який заборонив дискримінацію за статтю[en] і надав жінкам виборче право, але водночас заблокував політичний активізм феміністичних лідерок[69]. Під час президентства Анвара Садата перша леді Джехан Садат[en] публічно висловилася за необхідність розширення жіночих прав, хоча єгипетська політика і суспільство почали відходити від рівності разом з новим ісламістським рухом і зростанням консерватизму[70]. Втім, активістки започаткували ісламський фемінізм, який виступає за рівність жінок в рамках ісламу[71].

У Латинській Америці[en] революції привнесли зміни в положення жіноцтва у таких країнах, як Нікарагуа[en], де феміністична ідеологія в ході Сандиністської революції[en] допомогла підвищити рівень життя жінок, але не змогла досягти соціальних та ідеологічних змін[72].

Третя хвиля: 1990-ті

Докладніше: Фемінізм третьої хвилі
Феміністська письменниця і громадська діячка белл гукс

Зародження третьої хвилі фемінізму прослідковують до появи Riot grrrl — феміністичної панк-субкультури в Олимпії (штат Вашингтон) на початку 1990-х[73][74], а також до телесвідчення Аніти Гілл (1991) перед Юридичним комітетом Сенату[en], який складався лише з білих чоловіків, що Кларенс Томас, кандидат[en] до Верховного суду США, сексуально домагався її. Термін третя хвиля вжила Ребекка Вокер, відреагувавши на призначення Томаса статтею в журналі Ms. «Настання третьої хвилі» (1992)[75][76]:

Тому я пишу це, благаючи всіх жінок, особливо жінок мого покоління: нехай призначення Томаса нагадує вам, як воно нагадує мені, що боротьба ще далеко не закінчена. Нехай це заперечення досвіду жінки розгніває вас. Перетворіть це обурення на політичну владу. Не голосувати за них, якщо вони не працюють для нас. Не займайтеся сексом з ними, не діліть з ними хліб, не турбуйтеся про них, якщо вони не ставлять на перше місце нашу свободу контролювати свої тіла та своє життя. Я не феміністка постфемінізму. Я третя хвиля.
Оригінальний текст (англ.)
So I write this as a plea to all women, especially women of my generation: Let Thomas’ confirmation serve to remind you, as it did me, that the fight is far from over. Let this dismissal of a woman's experience move you to anger. Turn that outrage into political power. Do not vote for them unless they work for us. Do not have sex with them, do not break bread with them, do not nurture them if they don't prioritize our freedom to control our bodies and our lives. I am not a post-feminism feminist. I am the Third Wave.

Третя хвиля також оскаржувала «есенціалістське визначення жіночности», притаманні другій хвилі, яка репрезентувала в основному досвід білих жінок верхньо-середнього класу. Феміністки третьої хвилі часто орієнтувались на «мікрополітику» і перевизначали те, що є добре чи погано для жінок, схиляючись до постструктуралістської інтерпретації гендеру та сексуальності[32][77][78][79]. Фемлідерки, закорінені в другій хвилі, такі як Глорія Анзалдуа[en], белл гукс, Чела Сандоваль[en], Черрі Морага[en], Одрі Лорд, Максін Гонг Кінгстон[en] та багато інших небілих феміністок, намагалися в рамках феміністичної думки розглянути питання расових суб'єктивностей[78][80][81]. Всередині третьої хвилі присутні дискусії між фемінізмом відмінностей, котрий стверджує існування значних відмінностей між жінками і чоловіками (котрі не відміняють потребі в рівності), і рештою феміністок, котрі не бачать між статями жодних невід'ємних психологічних відмінностей і відстоюють загальну максиму гендерних досліджень, що гендерні ролі є створеними соціально[82].

Теорія точки зору — феміністично-теоретичний концепт про вплив соціального положення вчених на знання. Згідно з цим, дослідницька практика і теоретична наука в усіх областях знання подають жінок з їх проблемами і досвідами та феміністичний рух як щось незначуще і відмовляються бачити традиційну науку як гендерно упереджену[83]. Починаючи з 1980-х фемінізм точки зору[en] стверджує, що феміністичний рух має вирішувати глобальні проблеми[en] (такі, як зґвалтування, інцест і проституція) та культурно специфічні питання (такі як калічення жіночих геніталій чи практики «скляної стелі» та сексизм, які перешкоджають поліпшенню становища жінок), щоб зрозуміти, як гендерна нерівність взаємодіє з расизмом, гомофобією, класизмом і колонізацією в «матриці панування[en]»[84][85].

Четверта хвиля: 2010-ті

Докладніше: Фемінізм четвертої хвилі

Під четвертою хвилею розуміють відродження інтересу до фемінізму, пов'язане з соціальними медіа, що почалося біля 2012[86]. За феміністичною науковицею Пруденс Чемберлен, у центрі уваги четвертої хвилі перебуває справедливість для жінок та протидія сексуальним домаганням і насильству проти жінок: суттю четвертої хвилі є «невіра в те, що певні ставлення все ще можуть існувати»[87].

Четверта хвиля фемінізму, за даними Кіри Кокрейн[en] «визначається технологією», і характеризується, зокрема, використанням Facebook, твіттеру, Instagram, YouTube, Tumblr, а також блогів, таких як Feministing, для протистояння мізогінії та досягнення гендерної рівності[86][86][88][89].

Феміністки четвертої хвилі зосередилися на питаннях домагань на вулиці і робочому місці, сексуального насильства в університетах і культури зґвалтування. Скандали навколо сексуальних домагань, насильства та вбивств жінок і дівчаток стимулювали рух. Серед цих справ: групове зґвалтування в Делі та скандал з сексуальним насиллям Джиммі Севіла[en] 2012 року, звинувачення Білла Косбі[en], вбивства в Айла Вісті (2014), суд над Джіаном Гомеші[en] (2016), звинувачення Гарві Вайнштайна (2017) і подальший ефект Вайнштайна, вестмінстерські сексуальні скандали[en] (2017)[90].

Серед феміністичних кампаній четвертої хвилі: Проєкт Щоденний сексизм[en], No More Page 3, Stop Bild Sexism, Mattress Performance (Carry That Weight), 10 годин прогулянки по Нью-Йорку як жінка[en], #YesAllWomen, Звільни сосок, One Billion Rising, Жіночий березень 2017, Жіночий марш 2018[en] і рух MeToo. У грудні 2017 року журнал Тайм обрав кількох відомих активісток, які взяли участь у русі #MeToo, що дістали назву «порушниці мовчання», Людьми року[91][92]. Українським аналогом #MeToo, що набув міжнародного розголосу, став флешмоб #ЯНеБоюсьСказати у 2016 році.

Постфемінізм

Постфемінізм описує реакції на фемінізм починаючи з 1980-х. Не будучи відкрито антифеміністичними, постфеміністки стверджують, що цілей другої хвилі досягнуто, і водночас критикують цілі третьої. Термін спершу описував беклеш проти другої хвилі, але тепер позначає ширший спектр теорій, які критикують попередній феміністичний дискурс, зокрема ідеї другої хвилі[93]. Інші постфеміністки наполягають, що фемінізм уже не актуальний у сучасному суспільстві[94]. За словами Амелії Джонс[en], постфеміністичні тексти, які з'явилися в 1980-х і 1990-х, зображували другу хвилю фемінізму як монолітну єдність[95]. Дороті Чанн зазначає, що в постфемінізм закладене «звинувачувальне посилання», яке підриває феміністок, що продовжують вимагати гендерної рівності в «постфеміністичному» суспільстві, де «гендерну рівність (вже) досягнуто». За словами Чанн, «багато феміністок висловили занепокоєння щодо того, яким чином дискурси про права і рівність тепер використовують проти них»[96].

Класифікація феміністичних рухів

Докладніше: Феміністичні рухи та ідеології

Термін «фемінізм» не має єдиної ідеології, всередині руху продовжують розвиватись розмаїті течії і групи. Це пов'язано з історичними прецедентами, різницями положень і суспільних статусів жінок у країнах, відмінностями історичних процесів, культурними особливостями. Багато течій перекриваються в певних аспектах; феміністки можуть включатися в декілька течій водночас.

З кінця ХХ сторіччя також з'явилися різноманітні нові форми фемінізму, багато з яких розглядаються як відгалуження трьох основних традицій[97], відомих як школи феміністичного мислення «Великої трійки», що зародилися й розвивалися історично: радикальний фемінізм, соціалістичний (марксистський) фемінізм та ліберальний/мейнстримний фемінізм.

Узагальнена класифікація фемінізмів
Ранні фемінізми «Велика трійка» шкіл феміністичної думки Етнічні фемінізми Релігійні фемінізми
Радикальні фемінізми Матеріалістичні фемінізми Ліберальні (мейнстримні) фемінізми
Атеїстичний фемінізм[en]
До другої хвилі Фемінізми другої хвилі Фемінізми третьої хвилі та наступних

В рамках та на стиках феміністичних дискурсів, рас, культур, релігій і соціально-політичних ситуацій жіноцтва різних країн утворювались і продовжують утворюватись також специфічні феміністичні течії. Серед них: Консервативний фемінізм[en], Аналітичний фемінізм[en], Глобальний фемінізм[en], Гендерний фемінізм[en], Мережевий фемінізм[en], Антиабортний фемінізм, Фемінізм жертви[en], Новий фемінізм, Неофемінізм, Постфемінізм.

Соціально-конструктивістські

Наприкінці ХХ ст. різні феміністки почали доводити, що гендерні ролі соціально сконструйовані[98][99] і що не можна узагальнювати досвід жінок в різних культурах та історії[100].

Сучасні дослідниці історії фемінізму також класифікують фемінізми за різними критеріями. Тамара Марценюк наводить[103] «одну з найретельніших класифікацій» соціологині Джудіт Лорбер[en], котра групує фемінізми останнього 50-ліття в три дискурси, залежно від розв'язання проблеми гендерної нерівності:

  • Фемінізми ґендерного реформування (reform) кореняться в філософії лібералізму з акцентом на індивідуальні права, працю жінок у приватній та культурній сферах. Змінити зміст, але не структуру гендерної ієрархії.
  • Фемінізми ґендерного спротиву (resistance) зосереджені на специфічній поведінці та груповій динаміці, за допомогою якої жінок утримують у підпорядкованій позиції, навіть у (суб)культурах, які заявляють про підтримку рівности. Питання насильства, сексуального підпорядкування, жіночого досвіду в центрі знання й культури. Патріархат критикується, проте стратегія — дистанціювання від нього.
  • Фемінізми ґендерного повстання (rebellion) прагнуть зламати патріархатний суспільний лад шляхом деконструкції його базових понять і категорій (поділ людей на гендери) та аналізу культурного відтворення[en] нерівностей. Множинні стратифікації, політики ідентичностей.[104]
Класифікація фемінізмів за стратегіями подолання гендерної нерівності
Течія фемінізму Джерела гендерної нерівності Засоби правового захисту Внесок течії у феміністичну теорію
Фемінізми ґендерного реформування Ліберальний фемінізм Гендерна стереотипізація та знецінювання жінок, сегрегація праці за статтю Гендерно-нейтральна освіта, позитивні дії, відповідальне батьківство Увага до дискримінації жінок і стратифікації, жінки у публічній сфері
Марксистський і соціалістичний фемінізм Експлуатація жінок для сім'ї, жінки як резервна армія праці Державна підтримка жінок і дітей, рівна оплата праці Проблематизація неоплачуваної репродуктивної праці, держава загального добробуту
Фемінізм розвитку Жіночі традиційні економічні ресурси на противагу колоніалізму, патріархатні сімейні структури та культурні практики Освіта для дівчаток, ліквідація «жіночого обрізання» Значення економічних ресурсів для соціального статусу жінки
Фемінізми ґендерного спротиву Радикальний фемінізм Патріархат, насильство проти жінок, порнографія, проституція, об'єктивація жінок у медіа Закони проти зґвалтування та побиття, сприйняття розмаїття жіночих тіл Теорія патріархату, жіночі студії, теорія фемінізму, проблематизація насильства проти жінок
Лесбійський фемінізм Панівна гетеросексуальність, панування чоловіків у жіночих соціальних просторах Women-only робочі місця та культурні простори, політичне лесбійство Критичний аналіз гетеросексуальної любові, вивчення жіночої сексуальності
Психоаналітичний фемінізм[en] Ґендеровані структури особистості, панування андроцентричних фалоцентричних ідей Спільне виховання дітей, жіночі емоції та сексуальність у культурі Несвідомі джерела маскулінності та фемінності
Фемінізм точки зору[en] Жіноча перспектива та досвіди у виробництві знань не враховуються Жінки в центрі уваги досліджень, жіноча історія Виклик універсальності наукового «факту», феміністична наука
Фемінізми ґендерного повстання Мультирасовий фемінізм[en] Інтерсекційності, расова та етнічна субординації Увага до субординованих груп Критичний аналіз множинної системи підпорядкувань, перехресних дискримінацій
Чоловічий фемінізм Інституційні чоловічі привілеї Чоловіки відповідають за свою агресивну поведінку та насильство Визнання того, що чоловіки дискримінують інші групи
Соціально-конструктивістський фемінізм Соціальне конструювання гендерних відмінностей Виклик ґендерованій поведінці в повсякденному житті Особиста взаємодія з інституційними рамками, соціальне конструювання сексуальності та контроль над нею
Постмодерний фемінізм і квір-теорія Бінарний поділ соціального світу на привілейовані ґендери та сексуальності Квіровані тіла, сексуальності та ґендери Квір-теорія і термінологія

Політичні фемінізми

Деякі відгалуження фемінізму йдуть у фарватері політичних уподобань суспільства загалом, таких як лібералізм і консерватизм, або зосереджуються на навколишньому середовищі.

Радикальний фемінізм

Докладніше: Радикальний фемінізм
Redstockings[en] — нью-йоркська радфем-група, діяла з 1969 року
Одрі Лорд, Мерідель ле Сюр[en], Адріана Річ, 1980 рік

Один з ключових та найбільш послідовний із феміністичних напрямків, розглядає патріархатну капіталістичну ієрархію як визначальну рису утиску жінок, а загальне викорінення та реконструкцію суспільства як необхідність[58]. Залежно від поглядів радикальні феміністки пропонують шляхи виходу з поточної ситуації системного утиску:

  • феміністична революція з метою кардинальної зміни моделі стосунків між чоловіками та жінками і переходу від патріархату до матріархату (захоплення влади);
  • феміністичний сепаратизм, заснований на самоізоляції жінок від чоловіків;
  • заміна чоловічої культури на жіночу;
  • створення типу культури, що об'єднує обидві моделі культури.

Ліберальний фемінізм

Ліберальний фемінізм домагається рівності жінок та чоловіків через політичні і правові реформи без зміни структури суспільства. Це індивідуалістичний напрямок у фемінізмі, що фокусується на здатності жінок досягати рівних прав з чоловіками на основі власних дій і рішень. Ліберальний фемінізм використовує особисту взаємодію між чоловіками і жінками як відправну точку, від якої йде перетворення суспільства. На думку ліберальних феміністок, всі жінки повинні мати право бути рівними з чоловіками.

Багато в чому така позиція виходить з класичної концепції Просвітництва про побудову суспільства на принципах розуму і рівність можливостей. Застосування цих принципів до жінок поклало основу ліберального фемінізму, що розвивався в XIX столітті такими вченими, як Джон Стюарт Мілль, Елізабет Кейді Стентон. Тому особливо важливим для них було питання про право власності для жінки як одне з основних прав, що гарантують незалежність жінки від чоловіка.

Виходячи з цього, зміни становища жінок можуть здійснюватися без радикальної зміни суспільних структур, як це припускають інші напрямки фемінізму. Для ліберальних феміністок важливі такі питання: право на аборт, питання про сексуальні домагання, можливість рівноправного голосування, рівність в освіті, «рівна оплата за рівну працю», доступність догляду за дітьми, медичного обслуговування, залучення уваги до проблеми сексуального та побутового насильства стосовно жінок.

Критика фокусується на відмові лібфему від протистояння агресору та неамбіційних цілях. Кетрін Роттенберг стверджувала, що неоліберальна сорочка в ліберальному фемінізмі призвела до того, що це індивідуальна форма фемінізму, а не колективна, і до відмови від соціальної нерівності[107]. Через це вона стверджує, що ліберальний фемінізм не може запропонувати будь-якого стійкого аналізу структури чоловічого домінування, влади чи привілеїв[107].

Представниці: Мері Волстонкрафт («На захист прав жінок», 1792), Джудіт Сарджент Мюррей[en], Френсіс Райт, Джон Стюарт Мілль («Поневолення жінок», 1851), Гаррієт Тейлор-Мілль, Елізабет Кеді Стентон («Декларація переконань», 1848), Гаррієт Табмен, Сьюзен Ентоні, Люсі Стоун, Джозефіна Батлер, Бетті Фрідан («Загадка жіночності», 1963), Марта Нуссбаум, Наомі Вульф, Ребекка Вокер.

Матеріалістичні

За словами Розмарі Геннессі і Кріса Інгрема, матеріалістичні форми фемінізму виросли із Західної марксистської думки і надихали різні (але такі, що перетинаються) рухи, які беруть участь у критиці капіталізму і орієнтовані на ставлення ідеології до жінок[108].

Кольорові та постколоніальні

Sara Ahmed стверджує, що чорний та постколоніальний фемінізми пропонують піддати сумніву «декотрі з організуючих постулатів західної феміністичної думки». Протягом більшості своєї історії фем-рухи та теоретичні розробки очолювались переважно білими жінками з середнього класу зі Східної Європи та Північної Америки. Тому жінки інших рас пропонують інші фемінізми. Цей тренд розвинувся у 1960-х з правозахисного руху в США та колапсу європейського колоніалізму в Африці, на Карибах, частинах Латинської Америки та Південної Азії. Відтоді жінки країн, що розвиваються, постколоніальних та кольорових-багатонаціональних чи котрі живуть у бідності, запропонували доповнення до фемінізму.

Соціально-конструктивістські

Наприкінці ХХ ст. різні феміністки почали доводити, що гендерні ролі соціально сконструйовані[98][99] і що не можна узагальнювати досвід жінок в різних культурах та історії[100].

Феміністичні погляди на трансгендерність різняться:

  • Деякі (наприклад, радикальні) феміністки не розглядають транс-жінок як жінок[112], оскільки вони мають чоловічі привілеї через свою стать[113], не мали досвіду гендерної соціалізації як жінка (тобто досвіду утиску). Крім того, ряд фемінізмів відкидають «трансгендерність» через те, що поведінкові відмінності між чоловіками і жінками (тобто гендер) є результатом соціалізації[114]. Врешті, транс-жінки, що не здійснили повного переходу (і мають чоловічі геніталії), не мають допускатися в питомо жіночі простори, такі як вбиральні, спальні дівчаток, жіночі роздягальні тощо. За даною логікою фемінізм має займатися захистом прав жінок, а транс-фемінізм правами трансжінок.
  • Попри вищевказане, трансфеміністки наполягають, що звільнення транс-жінок є необхідною частиною феміністичного порядку денного[115]. Ключове поняття в транс-фемінізмі це трансмізогінія[116],[117][118]. Фемінізм третьої хвилі загалом лояльніший до транс-прав[119].

Культурні

Теорія фемінізму та феміністична наука

Докладніше: Теорія фемінізму
Див. також: Гінокритицизм, Гендерні дослідження, Écriture féminine та Жіноче письмо (літературна категорія)
Частина серії
Теорія фемінізму
1 хвиля
2 хвиля
3 хвиля
Концепти
Феміністична наука
Персоналії
Портал Проєкт Стиль

Феміністична теорія є розширенням фемінізму в наукову та філософську царини. Міждисцплінарні дослідження в більшості відомих галузей (наприклад, антропологія[en], соціологія[en], економіка, жіночі дослідження, літературна критика[125][126], мистецтвознавство[127], філософія[128][129]) аналізують гендерну нерівність, фокусуючись на гендерній політиці, владних відносинах (патріархаті) та сексуальності, дискримінації, стереотипізації, об'єктивації (сексуальній) та утиску[130][131].

Сучасна фемтеорія ґрунтується на теорії соціального конструктивізму і розглядає гендер (та расу) не як природні сутності, а як політичні конструкти — продукти усталених способів мислення, що підтримують відносини влади між соціальними групами. Критикуючи повсякденні уявлення про стать і расу як об'єктивну даність, що існують поза історією і політикою, феміністичні дослідження документують і простежують, як у період з XVII по XIX століття біологію використовували в політичних цілях для виправдання расових і гендерних ієрархій та нерівного розподілу влади і ресурсів між соціальними групами[132]. Тобто, ключовим для фемтеорії є розуміння «гендеру» та інших соціальних відмінностей не як природних даностей, а як векторів влади.

Один з ключових елементів сучасної феміністичної теорії — теорія інтерсекційності: різні форми утиску (сексизм і патріархат, расизм, капіталізм, гетеросексизм) мають системний характер, пронизують все суспільство, всі соціальні інститути і рівні соціальної взаємодії, зміцнюють і підтримують одна одну[132].

До найважливіших рис фемтеорії належить послідовна критика традиційного наукового знання. Феміністична теорія критикує традиційну філософію, науку, літературу та інші «авторитетні» способи опису світу, що створюються з точки зору соціально-привілейованих чоловіків[132]; численні феміністичні дослідження показують, що традиційна філософія і наука відображають украй обмежений погляд на світ та інтереси цієї соціальної групи (що маскує свою упередженість і обмеженість конструктами «наукової неупередженості»). З перспективи феміністичної теорії знання завжди залежить від соціальної позиції тих, хто його виробляють, та відображає їх погляд на світ, а значить, і їх інтереси; знання в принципі не може бути неупередженим, нейтральним і аполітичним. Досягнення справжньої об'єктивності можливе за рахунок створення можливостей для співіснування і полілогу різних видів і форм знання, вироблених людьми з різних соціальних позицій[132][133].

У галузі літературної критики Елейн Шоволтер[en] описує розвиток фемтеорії як такої у три фази. У фазі «феміністичної критики» феміністична читачка вивчає ідеології, приховані за літературними явищами. У «гінокритицизмі[en]» «жінка є виробницею текстуального сенсу». Остання фаза «гендерної теорії», в якій «розглядаються ідеологічні написи і літературний вплив статі/гендерної теорії»[134].

Паралельно французькі структуралістські феміністки[en] 1970-х розробили концепцію Écriture féminine (жіночне письмо)[93]. Елен Сіксу стверджує, що письмо і філософія є фалоцентричними, і з іншими французькими феміністками, такими як Люс Ірігаре, підкреслює «письмо від тіла» як підривну практику[93]. Робота Юлії Кристевої, феміністичної психоаналітикині і філософині, і Брахи Еттінгер[135], художниці і психоаналітикині, вплинули на фемтеорію загалом і зокрема на феміністичну літературну критику. Пізніші теорії фемінізму, наприклад, за авторством Лізи Люсіль Овенс[136], зосередилися на характеристиці фемінізму як універсального руху за емансипацію.

За словами Сандри Гардінг[en], «моральні і політичні висновки з жіночого руху надихнули соціологів і біологів піднімати гострі питання про шляхи, якими традиційні дослідники пояснювали стать, секс і стосунки всередині і між соціальним та природним світами»[137]. Ряд феміністичних теоретикинь, зокрема Рут Габбард[en] і Евелін Фокс Келлер[en], критикувати традиційну риторику науки[en] як історично упереджену на користь чоловічої точки зору[138]. Частиною порядку денного феміністичних досліджень є вивчення способів, якими всередині наукових і академічних інституцій створюються або зміцнюються нерівності[139]. Фізик Ліза Рендалл, призначена до складу цільової групи в Гарварді президентом Лоуренсом Саммерсом після свого спірного диспуту про те, чому жінки можливо недостатньо представлені в науці і техніці, сказала: «Я просто хочу бачити, як ціла купа нових жінок розпочали роботу в цій галузі, щоб ці питання більше не підіймались»[140].

Лінн Ганкінсон Нельсон зазначає, що феміністичні емпірики знаходять фундаментальні відмінності між досвідом чоловіків та жінок. Вони прагнуть отримати знання на основі вивчення досвіду жінок, і «розкрити наслідки упускання, неправильного опису або знецінення їх», щоб відзвітувати про реальний діапазон людського досвіду[141]. Інша частина порядку денного фемдосліджень полягає у виявленні шляхів, якими нерівності створюються або зміцнюються в суспільствах та в академії[139]. Попри заклики приділяти більше уваги структурам гендерної нерівності в науковій літературі, структурний аналіз гендерних упереджень рідко з'являється у часто цитованих психологічних журналах, особливо в зазвичай досліджуваних галузях психології та особистості[142].

Однією з речей, за яку критикують феміністичну епістемологію, є те, що вона дозволяє соціальним та політичним цінностям впливати на свої висновки[143]. Сьюзен Гаак[en] також вказує на те, що феміністична епістемологія зміцнює традиційні стереотипи про жіноче мислення (інтуїтивне, емоційне і т. д.); Меера Нанда[en] застерігає, що це може насправді загнати жінок в рамки «традиційних гендеррних ролей і допомогти виправдати патріархат»[144].

Біологія

Сучасний фемінізм кидає виклик есенціалістському погляду на гендер як на обмежений рамками біології[145][146]. У книзі Міфи гендеру Енн Фаусто-Стерлінг досліджує припущення, які втілилися в наукові дослідження, що підтримують біологічно есенціалістський погляд на гендер[147]. У роботі Омани гендеру[en] Корделія Файн ставить під сумнів докази існування вродженої біологічної відмінності між чоловічим і жіночим розумом, стверджуючи натомість, що причиною відмінностей між людьми є культурні і соціальні переконання, які зазвичай і сприймаються як статеві відмінності[148].

Феміністична психологія

Фемінізм у психології виник як критика домінантного чоловічого погляду на психологічні дослідження, де вивчалися тільки чоловічі перспективи і всі досліджувані були чоловіками. Коли дослідниці почали здобувати докторські ступені з психології, жінки та їхні проблеми увійшли в тематику психологічних досліджень. Феміністична психологія[en] підкреслює важливість соціального контексту, життєвого досвіду та якісного аналізу[149]. Такі проєкти, як Феміністичні голоси психології[en], з'явилися під впливом феміністичних психологинь[150].

Сексуальність

Феміністичні погляди на сексуальність[en] різняться і були різноманітними в різних історичних періодах та культурних контекстах. Феміністичне ставлення до жіночої сексуальності розвивалося в кількох різних напрямках. Такі питання, як проституція, секс-індустрія, порнографія, сексуалізація в ЗМІ та медів, згода на секс в умовах чоловічого домінування, були найбільш спірними. Ця дискусія досягла найвищої точки наприкінці 1970-х і в 1980-х у процесі так званих феміністичних секс-воєн, які розв'язав анти-порнографічний фемінізм[en] проти секс-позитивного фемінізму, і ці дебати глибоко розкололи феміністичний рух[151][152][153][154][155]. Феміністки зайняли різні позиції щодо різних аспектів сексуальної революції 1960-х і 1970-х. Протягом 1970-х велика кількість впливових жінок прийняли лесбійок і бісексуалок як частину фемінізму[156].

Секс-індустрія: проституція та порнографія

Думки феміністок про секс-індустрію мало не полярні. Більшість течій фемінізму на чолі з радикальним та антипорнографічним критикують секс-індустрію, вважаючи її інструментом системної експлуатації жінок патріархальними соціальними структурами, які посилюють сексуальні та культурні стереотипи, замішані у зґвалтуванні й сексуальних домаганнях. З іншого боку, феміністки, які підтримують хоча б частину секс-індустрії, стверджують, що вона може бути середовищем феміністичного вираження і способом для жінок взяти під контроль свою сексуальність.

Таким чином, феміністичні погляди на порнографію з якісної точки зору перебувають в діапазоні від її засудження як форми насильства проти жінок до використання деяких її форм як засобу емпаверменту, тоді як кількісно більшість феміністок різко засуджує секс-індустрію[151][152][153][154][155]. Аналогічно розподілені погляди на проституцію[157].

Жіноча сексуальна автономія

Для фемінізму право жінки контролювати власну сексуальність[en] є ключовим питанням. Такі феміністки, як Кетрін Маккіннон[en], стверджують, що жінки мають дуже мало контролю над власним тілом, а жіночу сексуальність у патріархальних суспільствах значною мірою контролюють і визначають чоловіки. Феміністки стверджують, що сексуальне насильство з боку чоловіків часто корениться в ідеології чоловічого статевого права, і що ці системи надають жінкам дуже мало законних варіантів відмовити сексуальним домаганням[158][159]. У багатьох[160] культурах чоловіки не вважають, що жінка має право відхилити сексуальні домагання чоловіка або прийняти самостійне рішення про участь у сексі. Феміністки стверджують, що у всіх культурах так або інакше переважають ідеології, які значною мірою позбавляють жінок права вирішувати, як висловити свою сексуальність, тому що чоловіки у патріархаті вважають правомірним визначати секс на своїх умовах. У багатьох частинах світу, особливо в консервативних та релігійних культурах, шлюб розглядають як інститут, який вимагає від дружини бути сексуально доступною будь-коли, практично без обмежень; таким чином, насильницький або примусовий секс із дружиною не вважають злочином чи навіть неправомірною поведінкою[161][162]. В ліберальніших культурах це право набуває форми загальної сексуалізації всієї культури, проявляючись у сексуальній об'єктивації жінок, коли порнографія та інші форми сексуального ринку створюють ілюзію, ніби всі жінки існують виключно для чоловічого сексуального задоволення, і що жінки легко доступні й бажають зайнятися сексом у будь-який час, з будь-яким чоловіком, на його умовах[163].

Фемінізм, культура і мистецтво

Докладніше: Феміністичний мистецький рух, Феміністичне мистецтво

Архітектура

Гендерні дослідження та концептуалізації архітектури призвели до феміністичної критики сучасної архітектури[en]. Піюш Матур ввів термін «архірний». Стверджуючи, що «архітектурне планування має нерозривний зв'язок з визначенням і регулюванням гендерних ролей, обов'язків, прав і обмежень», Матур запропонував цей термін для вивчення значення 'архітектури' в термінах ру" і щоб «дослідити значення 'ру' з точки зору архітектури»[164].

Бізнес

Феміністичні активістки заснували цілу низку феміністичних бізнесів[en], зокрема жіночих книжкових магазинів, феміністичних кредитних спілок, феміністичної преси, феміністичних поштових каталогів і феміністичних ресторанів. Ці підприємства розцвіли в рамках другої і третьої хвилі фемінізму в 1970-х, 1980-х і 1990-х роках[165][166].

Візуальне мистецтво

Відповідно до загальних процесів фемінізму, і часто включаючи групи підвищення самосвідомості, феміністичний мистецький рух почався в 1960-х і процвітав у 1970-х[167]. Джеремі Стрік, директор Музею сучасного мистецтва в Лос-Анджелесі[en], назвав феміністичний мистецький рух «найвпливовішим міжнародним рухом узагалі в післявоєнний період», а за словами Пеггі Фелан[en] він «призвів до найбільш далекосяжних змін у виробництві творів мистецтва і написанні про них за останні чотири десятиліття»[167]. Феміністична художниця Джуді Чикаго, яка в 1970-х створила Звану вечерю[en], набір вульво-тематичних[en] керамічних пластин, та Поверх спадщини, сказала у 2009 журналу ARTnews: «Все ще існує інституційне відставання і наполягання на чоловічій європоцентристській оповіді. Ми намагаємося змінити майбутнє: щоб дівчатка і хлопчики зрозуміли, що жіноче мистецтво не виняток — це нормальна частина історії мистецтва»[168]. Феміністський підхід до візуального мистецтва останнім часом розроблявся через поворот до кіберфемінізму і постлюдства, даючи голос шляхам, якими «сучасні художниці займаються ром, соціальними медіа і поняттям тілесності»[169].

Література

Докладніше: Жіноче письмо, Феміністична наукова фантастика, Список феміністичної літератури, Список феміністських поеток, Список екофеміністичних авторок

Октавія Батлер — володарка нагород у галузі феміністичної наукової фантастики

Феміністичний рух породив зразки як феміністичної наукової фантастики, так і нон-фікшн, і збудив новий інтерес до жіночого письма. Він також спонукав до загальної переоцінки жіночого історичного і наукового внеску у відповідь на переконання, що життя жінок і їхній доробок були недопредставлені як галузі наукового інтересу[170]. Значна частина ранньої феміністичної літературної науки присвячена перевідкриттю та відновленню текстів, написаних жінками. Такі дослідження, як Матері роману (1986) Дейл Спендер[en] і Постання письменниць (1986) Джейн Спенсер, стали новаторськими у бажанні довести, що жінки писали завжди. За зростання наукового інтересу видавництва перепубліковували давно недруковані тексти. 1975 року Virago Press одним з перших видавництв долучилось до проєкту відновлення, почавши публікацію великого списку романів ХІХ і початку ХХ ст. У 1980-х Pandora Press, відповідальне за публікацію досліджень Спендер, опублікувало додаткову серію романів XVIII ст., написаних жінками[171]. Останнім часом Broadview Press продовжує випуск романів XVIII і ХІХ століть, а Університет Кентуккі перевидає серії ранніх жіночих романів. На захист прав жінок (1792) Мері Волстонкрафт, одна з найперших робіт у галузі феміністичної філософії. Власна кімната[en] (1929) Вірджинії Вулф вирізняється аргументацією необхідності буквального фізичного простору для успішної діяльності письменниць у літературній традиції, де панує патріархат.

Широкий інтерес до жіночого письма пов'язаний з загальною переоцінкою та розширенням літературного канону. Інтерес до постколоніальної літератури[en], ЛГБТ-літератури[en], письма небілих людей, людей робочого класу, до творів культури інших історично маргіналізованих груп, призвів до розширення масштабів того, що вважають «літературою», і жанри, досі не розцінювані як «літературні» (дитяче письмо, щоденники, листи, подорожні нотатки), стали предметом науки[170][172][173]. Подібний аналіз пройшли більшість жанрів і піджанрів, внаслідок чого з'явились роботи, присвячені, наприклад, жіночій готиці[174] або жіночій фантастиці.

За словами Еліс Рае Гелфорд, «Наукова фантастика і фентезі є важливими засобами для передачі феміністичної думки, особливо як мости між теорією і практикою»[175]. Феміністичну наукову фантастику вивчають на університетському рівні для дослідження ролі соціальних конструктів у розумінні ру[176]. Видатні тексти жанру: Ліва рука темряви (1969) Урсули Ле Ґуїн, Жіночий чоловік (1970) Джоанни Расс, Родичі[en] (1979) Октавії Батлер та Оповідь служниці (1985) Маргарет Етвуд.

Кіно

Феміністське кіно, зображуючи жіночі досвіди або ілюструючи феміністичний погляд на життя, багато в чому пов'язане з розвитком феміністичної теорії кіно наприкінці 1960-х — на початку 1970-х. Жінки, радикалізовані в 1960-х політичними дебатами та сексуальною революцією, внаслідок незмоги радикалізму досягнути суттєвих змін у становищі жінок, почали формувати групи підвищення свідомості та аналізувати з різних точок зору домінантний для кіно образ жінок[177]. Відмінності були особливо помітні між феміністками по різні боки Атлантики. 1972 року відбулись перші феміністські кінофестивалі в США і Великій Британії, а також перший фемжурнал про кіно Жінка і кіно[en]. Серед піонерок періоду Клер Джонстон і Лора Малві, які організували Жіноче свято на Единбурзькому кінофестивалі[en][178]. Серед теоретикинь, які потужно вплинули на феміністське кіно, Тереза де Лауретіс, Аннеке Смелік і Кая Сілверман. Підходи у філософії та психоаналізі дали поживу феміністичній критиці, феміністичному незалежному кіно і феміністичній дистрибуції.

Існують два підходи до самостійного, підкріпленого теорією феміністського кіно. Феміністська деконструкція аналізує і ламає коди мейнстримного кіно, прагнучи створити інші стосунки між глядачем чи глядачкою і домінантним кіно. Підхід феміністичної контркультури наділяє жіноче письмо здатністю досліджувати саме жіночу кіномову[179]. Деякий критицизм[180] «феміністичного кіно» зосередився навколо шведської міри недискримінаційності кіно тесту Бекдел.

У 1930-1950-х, часи розквіту великих голлівудських студій, становище жінок у кінопромисловості було жалюгідним[181]. Відтоді такі режисерки, як Саллі Поттер, Катрін Брейя, Клер Дені і Джейн Кемпіон, знімали мистецькі фільми, а Кетрін Біґелоу і Петті Дженкінс досягли мейнстримного успіху. Прогрес призупинився в 1990-х, і кількість чоловіків у роботі позаду камери перевищувала кількість жінок уп'ятеро[182][183].

Музика

Американська джазова співачка і авторка пісень Біллі Голідей, 1947

Жіноча музика[en] — це музика, створена жінками, призначена для жінок, або музика про жінок[184]. Жанр виник як музичний вираз фемінізму другої хвилі[185], а також боротьби за робітничі, громадянські права та руху за мир[186]. Рух розпочали лесбійки (Кріс Вільямсон[en], Мег Крістіан[en] і Марджі Адам[en]), афро-американські активістки (Берніс Джонсон Рігон[en] та її гурт Sweet Honey in the Rock), і активістка боротьби за мир Голлі Нір[en][186]. Власне жіноча музика належить до ширшої індустрії, що виходить за рамки виконання і включає студійну музику[en], продюсерство, звукорежисуру, технічне забезпечення, дизайн обкладинок, дистриб'юцію, промоутинг та організацію фестивалів, що виконуються жінками[184]. Riot grrrl — це андерграундний[en] феміністичний хардкор-панк рух, описаний у розділі культурні рухи цієї статті.

Фемінізм став основним зацікавленням музикознавців у 1980-х[187] в рамках нового музикознавства[en]. До цього, в 1970-х, музикознавці почали відкривати композиторок і виконавиць і підступилися до розгляду понять канону[en], геніальності, жанру і періодизації з точки зору фемінізму. Постало питання, як музикантки вписуються в традиційну музичну історію[187]. Протягом 1980-х і 1990-х ця тенденція зберігалася, коли музикознавиці, такі як Сьюзен Макклері[en], Марсія Сітрон[en] і Рут Солі, почали розглядати культурні причини маргіналізації жінок від отриманої роботи. Протягом цього часу розглядалися такі теми, як музика як рний дискурс; професіоналізм; сприйняття жіночої музики; дослідження місць музичного виробництва; відносне багатство та жіноча освіта; дослідження популярної музики з точки зору жіночої ідентичності; патріархальні ідеї в музичному аналізі і поняття ру та відмінностей[187].

Хоча музична індустрія давно відкрита для жінок як виконавиць або в розважальному сенсі, мізерна частка жінок займають керівні посади, такі як диригування оркестром[en][188]. Хоча в попмузиці багато співачок, але дуже мало жінок працюють за мікшером як музичні продюсерки, які керують звукозаписом і спрямовують його[189].

Фемінізм і політика

Британська суфражистка Роуз Коен розстріляна у Великому терорі в листопаді 1937

Фемінізм складно взаємодіяв з основними політичними рухами ХХ століття.

Соціалізм

Від кінця XIX століття деякі феміністки перебували в союзі з соціалізмом, тоді як інші критикували соціалістичну ідеологію за недостатньо турботу про права жінок. Август Бебель, ранній активіст Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), опублікував працю Die Frau und der Sozialismus, у якій зіставляв боротьбу за рівні права чоловіків і жінок з соціальною рівністю в цілому. 1907 року відбулась Міжнародна соціалістична жіноча конференція[en] у Штутгарті, яка охарактеризувала виборче право як інструмент класової боротьби. Клара Цеткін з СДПН закликала впровадити виборче право для жінок, щоб побудувати «соціалістичний лад, єдиний, який дозволяє домогтися радикального вирішення жіночого питання».

У Великій Британії жіночий рух був у союзі з Лейбористською партією. У США Бетті Фрідан з'явилась із радикального підґрунтя, щоб взяти на себе лідерство. Радикальні жінки[en] є найстарішою соціалістичною феміністичною організацію в США і досі активні. Під час громадянської війни в Іспанії Долорес Ібаррурі (La Pasionaria) очолила комуністичну партію. Хоча вона підтримувала рівні права для жінок, але була проти жінок-воїтельок на фронті і конфліктувала з анархо-феміністкою Мухерес Лібрес.

Революційонерка ірландського республіканства[en], суфражистка і соціалістка Констанс Маркевич 1918 стала першою жінкою, обраною до Палати громад Британії. Однак, у відповідності з політикою абстенціонізму[en] Шинн Фейн вона не зайняла свого місця в палаті громад. Її переобрали в Другу палату представників[en] на ірландських виборах 1921 року[en]. Крім того, командувала Ірландською громадянською армією, яку очолював соціаліст і, за власними словами, «фемініст», ірландський лідер Джеймс Коннолі, під час Великоднього повстання 1916 року.

Фашизм

Чилійські феміністки протестують проти режиму Августо Піночета

Погляди фашизму на фемінізм були неоднозначними. Серед інших вимог щодо соціальних реформ, наявних у Маніфесті фашизму[en] 1919 року, було розширення виборчого права для всіх громадян Італії віком від 18 років, зокрема жінок (виконано лише 1946 року, після поразки фашизму), та можливість висувати свою кандидатуру для всіх громадян віком від 25 років. Цю вимогу особливо відстоювали спеціальні фашистські допоміжні жіночі групи, такі як fasci femminilli, але лише частково її вдалося запровадити 1925 року, під тиском консервативних партнерів по коаліції прем'єр-міністра Беніто Муссоліні[190][191].

Феміністки виступали проти приходу до влади Адольфа Гітлера. Хоча нацисти й підносили традиційні уявлення про патріархальне суспільство та роль жінок у ньому, але водночас заявляли, що визнають рівність жінок у галузі зайнятості[192]. Проте і Гітлер і Муссоліні виступали проти фемінізму[192], і після увладнення нацизму в Німеччині в 1933 відбулося стрімке відкидання політичних прав і економічних можливостей, що їх феміністкам вдалося вибороти до Першої світової і деякою мірою впродовж 1920-х[193]. На практиці фашистське суспільство було ієрархічним і підкреслювало чоловічу мужність, а за жінками зберігало багато в чому підлегле становище[193]. Неофашизм, починаючи з 1960-х, був вороже налаштований до фемінізму і наголошував на тому, що жінки повинні прийняти «свої традиційні ролі»[192].

Проте велика частина суфражистського руху підтримала нацистів та фашистів. Учасниць Жіночого соціально-політичного союзу (мілітантська організація, лідеркою якої була Еммелін Панкгерст) нерідко пов'язували з діяльністю боротьби за жіночі права та за права робітників і соціалістичні погляди; Мері Річардсон пізніше увійшла в Британський союз фашистів сера Освальда Мослі та очолила жіночий підрозділ.[194]

Рух за громадянські права і антирасизм

Рух за громадянські права афроамериканців у США і фемінізм взаємно вплинули одне на одного. Багато західних феміністок адаптували мову та теорії активістів(-ок) боротьби за рівність людей кольору і провели паралелі між правами жінок і небілих[195]. Попри зв'язок між жіночим та правозахисним рухами, наприкінці 1960-х — на початку 1970-х між ними виникла напруженість, коли небілі жінки критикували фемінізм за репрезентацію білих жінок середнього класу, незнання та неувагу до проблем раси[196]. Деякі феміністки відповідали, що рух за громадянські права мав сексистські елементи і не реагував адекватно на проблеми жіночої частини меншин[195]. Ці закиди створили нові феміністичні соціальні теорії про взаємозв'язок расизму, класизму, сексизму, і нові течії фемінізму, такі як чорний фемінізм і чікана-фемінізм[en][197][198].

Неолібералізм

Феміністична теорія критикувала неолібералізм за те, що той негативно позначається на жіночій робочій силі населення по всьому світі, особливо на глобальному Півдні. Маскулістські припущення і цілі продовжують домінувати в економічній та геополітичній думці[199]. Досвід жінок у промислово нерозвинених країнах показує часто згубні наслідки політики модернізації і підриває традиційне твердження, що розвиток йде на користь усім[199].

Прихильники неолібералізму вважають, що розширення участі жінок у робочій силі прискорить економічний прогрес, але фемкритикині відзначають, що сама по собі участь не посилить рівності в рних відносинах[199]. Неолібералізм виявився не в змозі вирішити серйозні проблеми, такі як знецінення фемінізованої праці, структурне панування чоловіків і маскулінності, а також політизація жіночого підпорядкування в сім'ї та на роботі[199]. Під «фемінізацією зайнятості» розуміють концептуальні характеристики погіршених і знецінених умов праці, які є менш бажаними, значущими, надійними і безпечними[199]. Роботодавці Півдня мають своє сприйняття жіночої праці і шукають робочу силу, яка буде невибагливою, слухняною і готовою погоджуватися на низьку зарплатню (тобто робітниць)[199]. Соціальні конструкти щодо фемінізованої праці відіграли в цьому велику роль, наприклад, роботодавці часто закріплюють уявлення про жінок як вторинних годувальниць, щоб виправдати їхні низькі ставки заробітної платні, а також відсутність підготовки або заохочення[200].

Фемінізм за країнами

За даними опитування Іпсос 2014 року, що охопило 15 розвинених країн, 53 % опитаних визначили себе як феміністки і 87 % погодилися, що «до жінок потрібно ставитися як до чоловіків в усіх галузях, виходячи з їхніх професійних якостей, а не їхньої статі». Але тільки 55 % жінок погодилися, що вони мають «повну рівність з чоловіками і свободу повною мірою реалізовувати свої мрії та сподівання»[201].

Серед жінок одну з найсильніших підтримок фемінізму визначено в Швеції, де третина (36 %) цілком згодні визначити себе феміністками. За ними йдуть італійки (31 %) та жительки Аргентини (29 %). У середині рейтингу Велика Британія (22 %), Іспанія (22 %), США (20 %), Австралія (18 %), Бельгія (18 %), Франція (18 %), Канада (17 %), Польща (17 %), Угорщина (15 %). Найменш схильні називатись феміністками жінки в Японії (8 %), Німеччині (7 %) та Південній Кореї (7 %)[201].

Чверть чоловіків в Італії (25 %) та Аргентині (25 %), і двоє з десяти в Польщі (21 %) і Франції (19 %), погодилися, що вони позиціюють себе як про-феміністи. За ними йшли Швеція (17 %), Іспанія (16 %), США (16 %), Канада (15 %), Велика Британія (14 %), Угорщина (12 %), Бельгія (11 %) і Австралія (10 %). Найменш схильні ідентифікувати себе з фемінізмом чоловіки були в Південній Кореї (7 %), Німеччині (3 %) та Японії (3 %)[201].

Жінки були більш схильні за чоловіків ідентифікувати себе як феміністки у всіх країнах, окрім Польщі. У Південній Кореї за цим показником між чоловіками і жінками не було різниці[201].

За опитуванням 2015 року, 18 % американок вважають себе феміністками, а 85 % повідомили, що вірять у «рівність для жінок». Попри поширеність віри в рівні права, 52 % не ідентифікують себе як феміністок, 26 % не впевнені і 4 % не дали відповіді[202].

Фемінізм в Україні

Докладніше: Фемінізм в Україні

Вплив на суспільство

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок:
   Повноцінна участь (підписали та ратифікували)
   Участь (accession or succession)
   Стан невідомий, виконання договірне
   Тільки підписали
   Не підписали

Феміністичний рух викликав численні зміни в більшості суспільств світу. Деякі з колись радикально-феміністичних поглядів нині повсюдно поширені як очевидна, традиційна частина політичної думки. Населення західних країн не бачить протиприродного в праві жінок голосувати, самостійно вибирати чоловіка (або не одружуватись), володіти землею — всього, що здалося б неймовірним ще сто років тому.

Громадянські права

З 1960-х жіночий рух вів кампанію за рівну оплату праці, рівні законодавчі права і свободу для жінок в плануванні власної сім'ї. Боротьба призвела до мозаїчних результатів[203].

Вплив на мову

Детальніше: Феміністична мовна реформа, Фемінітиви

Феміністки, що говорять англійською, часто є прихильницями гендерно-нейтральної мови; наприклад, використовуючи звернення «Ms.» на відміну від «Miss» до жінок, незалежно від того, чи перебувають вони в шлюбі: так відкидається андроцентрична парадигма визначати жінку через її належність чоловікові.

Англійська надає й глобальніші приклади: слова «humanity» і «mankind» використовуються для позначення всього людства, але друге («mankind») походить від слова «man», має значення «чоловік», викреслюючи жінок з репрезентації у слові, і тому використання «humanity» коректніше: воно походить від нейтральнішого «human»: «людина».

У багатьох інших мовах (особливо у мовах з граматичними родами, до котрих належить і українська) прийнято використовувати граматичне «він», якщо стать людини, про яку йде мова в реченні, невідома; коректнішим з точки зору прав жінок є використання «він або вона», «він/вона», «його/її», «його або її» тощо.

Зміни в мовних вимогах також пояснюються прагненням виправити елементи сексизму в мові, адже наукою доведено безпосередній вплив мови на людське сприйняття світу і розуміння свого місця в ньому (гіпотеза Сепіра — Уорфа).

Вплив на освіту

Докладніше: Сексизм в освіті

Опоненти фемінізму заявляють, що жіноча боротьба за зовнішню владу (як протилежність «внутрішньої влади», яка ніби-то допомагає впливати на формування та підтримку таких цінностей, як етика і мораль) залишила «вакуум», оскільки роль ранньої моральної виховательки традиційно відводилася жінці. Феміністки відповідають на цей докір тим, що низькооплачувана і виснажлива сфера освіти ніколи не була і не повинна була бути виключно «жіночою».

Вплив на близькі стосунки

Феміністичний рух вплинув на гетеросексуальні відносини (як в західному суспільстві, так і в інших країнах, які зазнали впливу фемінізму). У традиційних стосунках відбувається зміна полюсів влади. І чоловікам, і жінкам доводиться адаптуватися до порівняно нових ситуацій, що кидає виклики в звиканні до нових гендерних ролей.

Жінки сучасності вільніші у виборі можливостей, але досі страждають від подвійного робочого навантаження (оплачувана кар'єра і обслуговування домівки та сім'ї) у відповідь на те, що в новому суспільстві все важче бути «хорошою матір'ю». Завдяки фемінізму батьки активніше включаються в догляд та виховання власних дітей (визнаючи, що це і їхня відповідальність).

Починаючи з другої хвилі фемінізму, змінюється ставлення до сексу і моралі (зростання якості сексуальної освіти, поширення контрацепції та розширення доступу до абортів, детабуювання жіночої сексуальності, анатомії та менструальності; висвітлення пандемії сексуального насильства проти жінок та боротьба з ним, деконструкція культури зґвалтування, аб'юзивних стосунків).

І попри все, результати сексуальної революції розцінюються як суттєво сприятливіші для чоловіків. Дискусія «чи є шлюб інститутом утиску жінок» досі актуальна; ті, хто розглядають шлюб як інструмент утиску, роблять вибір на користь «гостьового» шлюбу, «відносин без зобов'язань», незареєстрованої поліаморії, відкритих союзів, негетеросексуальних та інших розмаїтих альтернатив гетеросексуальній шлюбній моногамії.

Вплив на релігію

Жіноча мечеть, Афганістан

Див. Ординація жінок

У ліберальних відгалуженнях протестантизму жінки можуть бути членами духовенства. Всередині груп християнського реформізму жінки поступово стали більш-менш[як?] рівними чоловікам через доступ до високих посад; їх перспектива тепер полягає в дослідженні та новому витлумаченні відповідних вірувань.

Ці тенденції слабше підтримуються в ісламі. В деномінаціях ісламу мусульманкам забороняють заняття теологією. Ліберальні рухи в ісламі все ж не залишають спроб провести деякі реформи феміністичного характеру в мусульманському суспільстві.

Критика

Хоча фемінізм є авангардом західних демократій, прихильники традиційних цінностей, активісти рухів за права чоловіків, антифемінізму, маскулізму, релігійні фундаменталісти, консервативні ідеологічно-культурні та праві політичні сили виступають проти фемінізму. На їхню думку, права жінок і так давно перевищили права чоловіків, тому фемінізм як рух за рівність, давно втратив свою актуальність. І зараз несе лише шкоду суспільству. Звісно ж серед них є розбіжності, до прикладу християни спільно із феміністками виступають проти жіночого обрізання. Але в загальному всі перелічені групи різко засуджують руйнівні (на їх думку) для суспільства і психіки кожної людини рухи.[204][205][206][207][208][209]

Присутні думки, що фемінізм — це часто політична та соціальна система переконань зі створення нових стереотипних переконань та упереджень без урахування потреб та переконань інших представників соціуму, яка виступає виключно за надання нових прав та привілеїв жінкам без зобов'язання їх при цьому новими обов'язками, якими безумовно наділені чоловіки. У відповідь на це феміністки звинувачують перших в маніпуляціях інформацією, психологічних маніпуляціях та пропаганді

Критики також заявляють, що у країнах Заходу, через феміністичний рух та позитивні дискримінації, чоловіки піддаються різноманітним дискримінаціям і поступово стають найбільш дискримінованою частиною суспільства. Наприклад, опікунство над дітьми при розлученнях батьків найчастіше надається матері. Або прикладом також є обов'язкова служба в армії за призовом. Навіть, Ізраїль є країною, де обов'язкова військова повинність поширюється на всіх громадян, незалежно від статі, але при цьому жінок військовослужбовців у ЦАХАЛ не направляють служити в бойові частини, а використовують при цьому виключно добровільний вибір (не більше 2,5 % жінок-призовниць вибирають бойові частини для проходження служби), тим більше не використовують у бойових операціях, а після проходження строкової служби вони отримують пожиттєве звільнення від щорічних обов'язкових зборів для підтримання боєздатності.

Деякі з критиків вважають, що вимоги «рівних» прав людини сіють ворожнечу між статями та пропагують ідею чоловічої неповноцінності[208][209]. Консерватори та релігійні представники виступають проти фемінізму, вважаючи його причиною руйнування традиційного устрою життя і знищення звичних ролей, традиційно вказаних чоловікам і жінкам залежно від їхньої статі[209]. У зв'язку з цим постулюється, що між чоловіками та жінками існує ціла низка природних біологічних та психологічних відмінностей, і що суспільство лише виграє від їхнього визнання, що призведе до зменшення напруженості у різних питаннях.

Критикують фемінізм не тільки його противники, до них також належать деякі прихильники(-ці) та послідовники(-ці) фемінізму (як от Кеті Янґ, Крістіна Гофф Соммерс, Кессі Джей та інші) і вони представляють до розгляду та дискусій щодо цієї теми на рівних умовах критику та дві протиборчі точки зору на гендерну рівність і розвінчують міф про те, що «бути противником чи опонентом фемінізму — це значить, бути прихильником гноблення і ненависті», як помилково вважається чи соціально нав'язується деякими феміністками. Наприклад, в 2016 році американська режисерка, акторка, феміністка Кессі Джей зафільмувала документальну стрічку «Червона пігулка», де показала раніше приховувані (через непопулярність та замовчування в ЗМІ по причині односторонності висвітлення активності фемінізму) для масового глядача інтерв'ю з активістами та розкриває ідеї та погляди представників руху за права чоловіків (англ. men's rights movement). В кінці фільму авторка каже, що більше не може називати себе феміністкою, тому що її погляди на питання гендерної нерівності змінилися[210].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Hawkesworth, M.E. (2006). Globalization and Feminist Activism (Англійська) . Rowman & Littlefield. с. 25-27. ISBN 9780742537835.
  2. ↑ Beasley, Chris (1999). What is Feminism? (Англійська) . New York: Sage. с. 3-11. ISBN 9780761963356.
  3. ↑ Feminism | Definition, History, Types, Waves, Examples, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 17 вересня 2024. Процитовано 3 жовтня 2024.
  4. ↑ Echols, Alice (1989). Daring to Be Bad: Radical Feminism in America, 1967–1975 (Англійська) . Minneapolis: University of Minnesota Press. ISBN 0-8166-1787-2.
  5. ↑ Messer-Davidow, Ellen (2002). Disciplining Feminism: From Social Activism to Academic. Durham, NC: Duke University Press. ISBN 0-8223-2843-7.
  6. ↑ Gilligan, Carol (1977). In a Different Voice: Women's Conceptions of Self and Morality (Англійська) . Т. 47 (4). Harvard Educational Review. с. 481—517.
  7. ↑ Chodorow, Nancy (1989). Feminism and Psychoanalytic Theory (Англійська) . New Haven, Conn.: Yale University Press. ISBN 978-0-300-05116-2.
  8. ↑ Weedon, Chris (2002). Key Issues in Postcolonial Feminism: A Western Perspective. Gender Forum (1). Архів оригіналу за 3 December 2013. [Архівовано 2013-12-03 у Wayback Machine.]
  9. ↑ hooks, bell (2000). Feminism Is for Everybody: Passionate politics (Англійська) . Cambridge, Mass: South End Press. ISBN 0-89608-629-1.
  10. ↑ Фемініст // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  11. ↑ Lingard, Bob; Douglas, Peter (1999). Men Engaging Feminisms: Pro-Feminism, Backlashes and Schooling. Buckingham, England: Open University Press. с. 192. ISBN 978-0-335-19818-4.
  12. ↑ Michael S. Kimmel (1992-02-00). Against the Tide. Beacon Pr. ISBN 978-0-8070-6767-3.
  13. ↑ «Чоловіки-феміністи щасливіші, здоровіші і мають більше сексу». hromadske.ua (укр.). Процитовано 18 лютого 2020.
  14. ↑ Комарова, Ольга. Як чоловіки стають феміністами. Досвід Майкла Щура. Радіо Свобода (ua) . Процитовано 18 лютого 2020.
  15. ↑ а б hooks, bell (2000). Feminism Is for Everybody: Passionate Politics. Cambridge, Massachusetts: South End Press. ISBN 0-89608-629-1.
  16. ↑ Goldstein 1982, p.92.Goldstein, L (1982). "Early Feminist Themes in French Utopian Socialism: The St.-Simonians and Fourier", Journal of the History of Ideas, vol.43, No. 1.
  17. ↑ Голландська феміністка Міна Круземан у листі до Александра Дюма — у: Maria Grever, Strijd tegen de stilte. Johanna Naber (1859—1941) en de vrouwenstem in geschiedenis (Hilversum 1994) ISBN 90-6550-395-1, ст. 31
  18. ↑ Cott, Nancy F. (1987). The Grounding of Modern Feminism. New Haven: Yale University Press. 13-5.
  19. ↑ Offen, Karen. «Les origines des mots 'feminisme' et 'feministe'». ''Revue d'histoire moderne et contemporaine''. July–September 1987 34: 492—496
  20. ↑ Walters, Margaret (2005). Feminism: A very short introduction (Англійська) . Oxford University. с. 1–176. ISBN 0-19-280510-X.
  21. ↑ Spender, Dale (1983). There's Always Been a Women's Movement this Century (Англійська) . London: Pandora Press. с. 1–200.
  22. ↑ Lerner, Gerda (1993). The Creation of Feminist Consciousness From the Middle Ages to Eighteen-seventy (Англійська) . Oxford University Press. с. 1–20.
  23. ↑ Kinnaird, Joan; Astell, Mary (1983). Inspired by ideas (1668–1731). У Spender, Dale (ред.). There's always been a women's movement. London: Pandora Press. с. 29–.
  24. ↑ Witt, Charlotte (2006). Feminist History of Philosophy [феміністична історія філософії] (Англійська) . Stanford Encyclopedia of Philosophy. Процитовано 23 Січня 2012.
  25. ↑ Allen, Ann Taylor (1999). Feminism, Social Science, and the Meanings of Modernity: The Debate on the Origin of the Family in Europe and the United States, 1860–1914 104 (4):. Т. 104, № 4. с. 1085—113. doi:10.1086/ahr/104.4.1085. JSTOR 2649562. PMID 19291893. {{cite book}}: Проігноровано |journal= (довідка)
  26. ↑ Botting, Eileen Hunt; Houser, Sarah L. (2006). 'Drawing the Line of Equality': Hannah Mather Crocker on Women's Rights. Т. 100, № 2. 265–78. doi:10.1017/S0003055406062150. JSTOR 27644349. {{cite book}}: Проігноровано |journal= (довідка)
  27. ↑ Феміністичний. Публічний онлайн-словник української мови.
  28. ↑ Феміністичний. Академічний тлумачний словник.
  29. ↑ Humm, Maggie (1995). The Dictionary of Feminist Theory. Columbus: Ohio State University Press. с. 251.
  30. ↑ Walker, Rebecca (January–February 1992). Becoming the Third Wave. Ms.: 39—41.
  31. ↑ Krolokke, Charlotte; Sorensen, Anne Scott (2005). Three Waves of Feminism: From Suffragettes to Grrls. Gender Communication Theories and Analyses: From Silence to Performance. Sage. с. 24. ISBN 0-7619-2918-5.
  32. ↑ а б в г д Freedman, Estelle B. (2003). No Turning Back : The History of Feminism and the Future of Women. Ballantine Books. с. 464. ISBN 0-345-45053-1.
  33. ↑ а б DuBois, Ellen Carol (1997). Harriot Stanton Blatch and the Winning of Woman Suffrage. New Haven, Conn.: Yale University Press. ISBN 0-300-06562-0.
  34. ↑ а б Flexner, Eleanor (1996). Century of Struggle: The Woman's Rights Movement in the United States. The Belknap Press. с. xxviii—xxx. ISBN 978-0-674-10653-6.
  35. ↑ а б Wheeler, Marjorie W. (1995). One Woman, One Vote: Rediscovering the Woman Suffrage Movement. Troutdale, OR: NewSage Press. с. 127. ISBN 0-939165-26-0.
  36. ↑ Wroath, John (1998). Until They Are Seven, The Origins of Women's Legal Rights. Waterside Press. ISBN 1 872 870 57 0.
  37. ↑ Mitchell, L. G. (1997). Lord Melbourne, 1779–1848. Oxford University Press.
  38. ↑ Perkins, Jane Gray (1909). The Life of the Honourable Mrs. Norton. John Murray.
  39. ↑ Married Women's Property Act 1882. legislation.gov.uk. UK Government. 1882. Процитовано 17 квітня 2017.
  40. ↑ Votes for Women Electoral Commission. Elections New Zealand. 13 квітня 2005. Архів оригіналу за 14 вересня 2013. Процитовано 31 березня 2013.
  41. ↑ Women and the right to vote in Australia. Australian Electoral Commission. 28 січня 2011. Процитовано 26 квітня 2013.
  42. ↑ Phillips, Melanie (2004). The Ascent of Woman: A History of the Suffragette Movement and the Ideas Behind it. London: Abacus. с. 1–370. ISBN 978-0-349-11660-0.
  43. ↑ Warner, Marina (14 червня 1999). Emmeline Pankhurst – Time 100 People of the Century. Time Magazine. Архів оригіналу за 26 серпня 2013. [Архівовано 2011-08-18 у Wayback Machine.]
  44. ↑ Ruether, Rosemary Radford (2012). Women and Redemption: A Theological History (вид. 2nd). Minneapolis: Fortress Press. с. 112–18, 136—39. ISBN 0-8006-9816-9.
  45. ↑ Stevens, Doris; O'Hare, Carol (1995). Jailed for Freedom: American Women Win the Vote. Troutdale, OR: NewSage Press. с. 1–388. ISBN 0-939165-25-2.
  46. ↑ Ko, Dorothy; Haboush, JaHyun Kim; Piggott, Joan R. (2003). Women and Confucian cultures in premodern China, Korea, and Japan. University of California Press. ISBN 0-520-23138-4.[сторінка?]
  47. ↑ Ma, Yuxin (2010). Women journalists and feminism in China, 1898–1937. Cambria Press. ISBN 1-60497-660-8.[сторінка?]
  48. ↑ Farris, Catherine S.; Lee, Anru; Rubinstein, Murray A. (2004). Women in the new Taiwan: gender roles and gender consciousness in a changing society. M.E. Sharpe. ISBN 0-7656-0814-6.[сторінка?]
  49. ↑ а б Dooling, Amy D. (2005). Women's literary feminism in 20th-century China. Macmillan. ISBN 1-4039-6733-4.[сторінка?]
  50. ↑ Stange, Mary Zeiss; Oyster, Carol K.; Sloan, Jane E. (2011). Encyclopedia of Women in Today's World. SAGE. с. 79–81. ISBN 1-4129-7685-5.
  51. ↑ а б Golley, Nawar Al-Hassan (2003). Reading Arab women's autobiographies: Shahrazad tells her story. University of Texas Press. с. 30–50. ISBN 0-292-70545-X.
  52. ↑ Ettehadieh, Mansoureh (2004). The Origins and Development of the Women's Movement in Iran, 1906–41. У Beck, Lois; Nashat, Guity (ред.). Women in Iran from 1800 to the Islamic Republic. University of Illinois Press. с. 85—106. ISBN 978-0-252-07189-8.
  53. ↑ Gheytanchi, Elham (2000). Chronology of Events Regarding Women in Iran since the Revolution of 1979. У Mack, Arien (ред.). Iran since the Revolution. Social Research, Volume 67, No. 2.
  54. ↑ Bard, Christine (May–June 2007). Les premières femmes au Gouvernement (France, 1936–1981) [First Women in Government (France, 1936–1981)]. Histoire@Politique (фр.) (1).
  55. ↑ Whelehan, Imelda (1995). Modern Feminist Thought: From the Second Wave to 'Post-Feminism'. Edinburgh: Edinburgh University Press. с. 25–43. ISBN 978-0-7486-0621-4.
  56. ↑ Margalit Fox (5 лютого 2006). Betty Friedan, Who Ignited Cause in 'Feminine Mystique,' Dies at 85. The New York Times. Процитовано 19 лютого 2017.
  57. ↑ Hunt, Michael (2016). The World Transformed. New York: Oxford University Press. с. 220–223. ISBN 978-0-19-937102-0.
  58. ↑ а б Echols, Alice (1989). Daring to Be Bad: Radical Feminism in America, 1967–1975. Minneapolis: University of Minnesota Press. ISBN 978-0-8166-1787-6.
  59. ↑ Hanisch, Carol (1 січня 2006). Hanisch, New Intro to 'The Personal is Political' – Second Wave and Beyond. The Personal Is Political. Архів оригіналу за 15 May 2008. Процитовано 8 червня 2008. [Архівовано 2008-05-15 у Wayback Machine.]
  60. ↑ The Long Way to Women's Right to Vote in Switzerland: a Chronology. History-switzerland.geschichte-schweiz.ch. Процитовано 8 січня 2011.
  61. ↑ United Nations press release of a meeting of the Committee on the Elimination of Discrimination against Women (CEDAW), issued on 14 January 2003. Un.org. Процитовано 2 вересня 2011.
  62. ↑ Guillaumin, Colette (1994). Racism, Sexism, Power, and Ideology. с. 193—95.
  63. ↑ Meltzer, Françoise (1995). Hot Property: The Stakes and Claims of Literary Originality. с. 88.
  64. ↑ Allison, Julie A. (1995). Rape: The Misunderstood Crime. с. 89.
  65. ↑ Bland, Lucy (2002). Banishing the Beast: Feminism, Sex and Morality. с. 135—49. ISBN 9781860646812. Процитовано 25 серпня 2013.
  66. ↑ Palczewski, Catherine Helen (1 жовтня 1995). Voltairine de Cleyre: Sexual Slavery and Sexual Pleasure in the Nineteenth Century. NWSA Journal. 7 (3): 54–68 [60]. ISSN 1040-0656. JSTOR 4316402.
  67. ↑ Crowell, Nancy A.; Burgess, Ann W. (1997). Understanding Violence Against Women. с. 127.
  68. ↑ Bergoffen, Debra (16 серпня 2010) [17 August 2004]. Simone de Beauvoir. Metaphysics Research Lab, CSLI, Stanford University. Процитовано 4 грудня 2011.
  69. ↑ Badran, Margot (1996). Feminists, Islam, and nation: gender and the making of modern Egypt. Princeton University Press. ISBN 0-691-02605-X.[сторінка?]
  70. ↑ Smith, Bonnie G. (2000). Global feminisms since 1945. Psychology Press. ISBN 0-415-18491-6.
  71. ↑ 'Islamic feminism means justice to women'. The Mili Gazette. Процитовано 31 березня 2013.
  72. ↑ Parpart, Jane L.; Connelly, M. Patricia; Connelly, Patricia; Barriteau, V. Eudine; Barriteau, Eudine (2000). Theoretical Perspectives on Gender and Development. Ottawa, Canada: International Development Research Centre. с. 215. ISBN 0-88936-910-0.
  73. ↑ Steve Feliciano (New York Public Library, 2013): «The emergence of the Riot Grrrl movement began in the early 1990s, when a group of women in Olympia, Washington, held a meeting to discuss how to address sexism in the punk scene. The women decided they wanted to start a 'girl riot' against a society they felt offered no validation of women's experiences. And thus the Riot Grrrl movement was born.»
  74. ↑ Feliciano, Steve (19 червня 2013). The Riot Grrrl Movement. New York Public Library.
  75. ↑ Walker, Rebecca (January 1992). Becoming the Third Wave (PDF). Ms.: 39—41. ISSN 0047-8318. OCLC 194419734. Архів оригіналу (pdf) за 15 січня 2017. Процитовано 5 липня 2018.
  76. ↑ Baumgardner, Jennifer; Richards, Amy (2000). Manifesta: Young Women, Feminism, and the Future. New York: Farrar, Straus and Giroux. с. 77. ISBN 978-0-374-52622-1.
  77. ↑ Henry, Astrid (2004). Not my mother's sister: generational conflict and third-wave feminism. Bloomington: Indiana University Press. с. 1–288. ISBN 978-0-253-21713-4.
  78. ↑ а б Gillis, Stacy; Howie, Gillian; Munford, Rebecca (2007). Third wave feminism: a critical exploration. Basingstoke: Palgrave Macmillan. с. xxviii, 275—76. ISBN 978-0-230-52174-2.
  79. ↑ Faludi, Susan (1992). Backlash: the undeclared war against women. London: Vintage. ISBN 978-0-09-922271-2.[сторінка?]
  80. ↑ Walker, Alice (1983). In Search of Our Mothers' Gardens: Womanist Prose. San Diego: Harcourt Brace Jovanovich. с. 397. ISBN 978-0-15-144525-7.
  81. ↑ Leslie, Heywood; Drake, Jennifer (1997). Third Wave Agenda: Being Feminist, Doing Feminism. Minneapolis: University of Minnesota Press. ISBN 0-8166-3005-4.[сторінка?]
  82. ↑ Gilligan, Carol (1993). In a different voice: psychological theory and women's development. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 184. ISBN 0-674-44544-9.
  83. ↑ standpoint theory | feminism. Encyclopædia Britannica. Процитовано 10 лютого 2016.
  84. ↑ Hill Collins, P. (2000). Black Feminist Thought: Knowledge, Consciousness, and the Politics of Empowerment. New York: Routledge. с. 1–335.
  85. ↑ Harding, Sandra (2003). The Feminist Standpoint Theory Reader: Intellectual and Political Controversies. London: Routledge. с. 1—16, 67—80. ISBN 978-0-415-94501-1.
  86. ↑ а б в Cochrane, Kira (10 грудня 2013). The Fourth Wave of Feminism: Meet the Rebel Women. The Guardian.
  87. ↑ Chamberlain, Prudence (2017). The Feminist Fourth Wave: Affective Temporality. Cham: Springer. с. 115. ISBN 978-3-319-53682-8.
  88. ↑ Solomon, Deborah (13 листопада 2009). The Blogger and Author on the Life of Women Online. The New York Times. Процитовано 16 березня 2016.
  89. ↑ Zerbisias, Antonia (16 вересня 2015). Feminism's Fourth Wave is the Shitlist. NOW Toronto. Процитовано 21 квітня 2016.
  90. ↑ For Cosby, Ghomeshi, #MeToo, and fourth wave, see Matheson, Kelsey (17 October 2017). «You Said #MeToo. Now What Are We Going To Do About It?», The Huffington Post.
    For Savile and fourth wave, see Chamberlain, 2017, с. 114—115
    For page three, Thorpe, Vanessa (27 July 2013). «What now for Britain's new-wave feminists — after page 3 and £10 notes?», The Guardian.

    For Isla Vista killings, see Bennett, Jessica (10 вересня 2014). Behold the Power of #Hashtag Feminism. Time.

  91. ↑ Zacharek, Stephanie; Dockterman Eliana; and Sweetland Edwards, Haley (6 December 2017). «The Silence Breakers», Time magazine.
  92. ↑ Redden, Molly, and agencies (6 December 2017). «#MeToo movement named Time magazine's Person of the Year», The Guardian.
  93. ↑ а б в Wright, Elizabeth (2000). Lacan and Postfeminism (Postmodern Encounters). Totem Books. ISBN 1-84046-182-9.
  94. ↑ Modleski, Tania (1991). Feminism without women: culture and criticism in a 'postfeminist' age. New York: Routledge. с. 188. ISBN 0-415-90416-1.
  95. ↑ Jones, Amelia (1994). Postfeminism, Feminist Pleasures, and Embodied Theories of Art. У Frueh, Joana; Langer, Cassandra L.; Raven, Arlene (ред.). New Feminist Criticism: Art, Identity, Action. New York: HarperCollins. с. 16—41, 20.
  96. ↑ Chunn, D. (2007). «Take it easy girls»: Feminism, equality, and social change in the media. In D. Chunn, S. Boyd, & H. Lessard (Eds.), Reaction and resistance: Feminism, law, and social change (pp. 31). Vancouver, BC: UBC Press.
  97. ↑ Maynard, Mary (1995). Beyond the 'big three': the development of feminist theory into the 1990s. Women's History Review. 4 (3): 259—281. doi:10.1080/09612029500200089. ISSN 0961-2025.
  98. ↑ а б в г Butler, Judith (1999) [1990]. Gender trouble: feminism and the subversion of identity. New York: Routledge. ISBN 9780415924993.
  99. ↑ а б West, Candace; Zimmerman, Don H. (June 1987). Doing gender. Gender & Society. Sage. 1 (2): 125—151. doi:10.1177/0891243287001002002. JSTOR 189945.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки зі значенням параметра postscript, що збігається зі стандартним значенням в обраному режимі (посилання) Pdf.
  100. ↑ а б Benhabib, Seyla (1995), From identity politics to social feminism: a plea for the Nineties, Philosophy of Education, 1 (2): 14, архів оригіналу за 5 липня 2018, процитовано 5 липня 2018 [Архівовано 2018-07-05 у Wayback Machine.]
    Reproduced in:
  101. ↑ а б Randall, Vicky (2010). Feminism. У Marsh, David; Stoker, Gerry (ред.). Theory and methods in political science (вид. 3rd). Basingstoke: Palgrave Macmillan. с. 116. ISBN 9780230576278.
  102. ↑ а б Abbott, Pamela; Wallace, Claire; Tyler, Melissa (2005). Feminist knowledge. An introduction to sociology: feminist perspectives (вид. 3rd). London New York: Routledge. с. 380. ISBN 9780415312592.
    Citing:
  103. ↑ Mart︠s︡eni︠u︡k, Tamara, author. Чому не варто боятися фемінізму. ISBN 9786177286348. OCLC 1085970824.
  104. ↑ Lorber, Judith (November 1997). The Variety of Feminisms and their Contributions to Gender Equality (PDF). Informationssystem der Universitat Oldenburg.
  105. ↑ Liberal Feminism. Stanford Encyclopedia of Philosophy.
  106. ↑ Biehl, Janet (1991). Rethinking eco-feminist politics. Cambridge, Massachusetts: South End Press. ISBN 978-0-89608-392-9.
  107. ↑ а б Catherine Rottenberg, «The Rise of Neoliberal Feminism», Cultural Studies. (2014) Vol. 28 (3), pgs. 424
  108. ↑ Hennessy, Rosemary; Ingraham, Chrys (1997). Materialist feminism: a reader in class, difference, and women's lives. London: Routledge. с. 1—13. ISBN 978-0-415-91634-9.
  109. ↑ Bottomore, T.B. (1991). A Dictionary of Marxist thought. Wiley-Blackwell. с. 215. ISBN 978-0-631-18082-1.
  110. ↑ Barbara Ehrenreich. What is Socialist Feminism?. feministezine.com. Процитовано 3 грудня 2011.
  111. ↑ Dunbar-Ortiz, Roxanne (2002). Quiet Rumours. AK Press. с. 11—13. ISBN 978-1-902593-40-1.
  112. ↑ Reilly, Peter J (15 червня 2013). Cathy Brennan On Radfem 2013. Forbes. Процитовано 18 квітня 2014.
  113. ↑ Goldberg, Michelle (4 серпня 2014). What Is a Woman?. The New Yorker. Процитовано 20 листопада 2015.
  114. ↑ Keith, Lierre (21–23 June 2013). The Emperor's New Penis. CounterPunch. Процитовано 27 August 2014. Female socialization is a process of psychologically constraining and breaking girls—otherwise known as "grooming"—to create a class of compliant victims. Femininity is a set of behaviors that are, in essence, ritualized submission.
  115. ↑ Koyama, Emi. The Transfeminist Manifesto (PDF). eminism.org. Процитовано 10 червня 2014.
  116. ↑ Jeffreys, Sheila (2014) Gender Hurts, Routledge, ISBN 978-0-415-53939-5, page 8.
  117. ↑ Jeanne Carstensen (22 червня 2017). Julia Serano, Transfeminist Thinker, Talks Trans-Misogyny. The New York Times.
  118. ↑ Julia Serano. Trans-misogyny primer (PDF). Процитовано 29 червня 2018.
  119. ↑ Hines, Sally (2007). TransForming Gender: Transgender Practices of Identity, Intimacy and Care. Bristol: Policy Press. с. 85–101. ISBN 1861349165.
  120. ↑ Rowe-Finkbeiner, Kristin (2004). The F-Word: Feminism In Jeopardy – Women, Politics and the Future. Seal Press. ISBN 1-58005-114-6.
  121. ↑ Rosenberg, Jessica; Gitana Garofalo (Spring 1998). Riot Grrrl: Revolutions from within – Feminisms and Youth Cultures. Signs. 23 (3): 809. doi:10.1086/495289. JSTOR 3175311.
  122. ↑ Code, Lorraine (2004). Encyclopedia of Feminist Theories. London: Routledge. с. 560. ISBN 0-415-30885-2.
  123. ↑ Scanlon, Jennifer (2009). Bad girls go everywhere: the life of Helen Gurley Brown. Oxford University Press. с. 94–111. ISBN 0-19-534205-4.
  124. ↑ Hollows, Joanne; Moseley, Rachel (2006). Feminism in popular culture. Berg Publishers. с. 84. ISBN 978-1-84520-223-1.
  125. ↑ Zajko, Vanda; Leonard, Miriam (2006). Laughing with Medusa: classical myth and feminist thought. Oxford: Oxford University Press. с. 445. ISBN 0-19-927438-X.
  126. ↑ Howe, Mica; Aguiar, Sarah Appleton (2001). He said, she says: an RSVP to the male text. Madison, NJ: Fairleigh Dickinson University Press. с. 292. ISBN 0-8386-3915-1.
  127. ↑ Pollock, Griselda (2007). Encounters in the Virtual Feminist Museum: Time, Space and the Archive. Routledge. с. 1—262.
  128. ↑ Brabeck, M. and Brown, L. (With Christian, L., Espin, O., Hare-Mustin, R., Kaplan, A., Kaschak, E., Miller, D., Phillips, E., Ferns, T., and Van Ormer, A.). (1997). Feminist theory and psychological practice. In J. Worell and N. Johnson (Eds.) Shaping the future of feminist psychology: Education, research, and practice (pp.15–35). Washington, D.C.: American Psychological Association.
  129. ↑ Florence, Penny; Foster, Nicola (2001). Differential aesthetics: art practices, philosophy and feminist understandings. Aldershot, Hants, England: Ashgate. с. 360. ISBN 0-7546-1493-X.
  130. ↑ Chodorow, Nancy (1989). Feminism and Psychoanalytic Theory. New Haven, Conn.: Yale University Press. ISBN 978-0-300-05116-2.
  131. ↑ Gilligan, Carol (1977). In a Different Voice: Women's Conceptions of Self and of Morality. Harvard Educational Review. 47 (4): 481—517. doi:10.17763/haer.47.4.g6167429416hg5l0. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 8 червня 2008. [Архівовано 2021-01-09 у Wayback Machine.]
  132. ↑ а б в г Disch, Lisa Jane; Hawkesworth, M. E. (2016). The Oxford Handbook of Feminist Theory (англ.). Oxford University Press. ISBN 9780199328581.
  133. ↑ pw. Portal UAM - Strona główna Uniwersytetu Adama Mickiewicza w Poznaniu (PDF). www.staff.amu.edu.pl. Архів оригіналу (PDF) за 29 серпня 2017. Процитовано 1 липня 2018.
  134. ↑ Showalter, Elaine (1979). Towards a Feminist Poetics. У Jacobus, M. (ред.). Women Writing about Women. Croom Helm. с. 25—36. ISBN 978-0-85664-745-1.
  135. ↑ Ettinger, Bracha, 'The Matrixial Borderspace'. (Essays from 1994–99), University of Minnesota Press 2006. ISBN 0-8166-3587-0.
  136. ↑ E.g., Owens, Lisa Lucile (2003). Coerced Parenthood as Family Policy: Feminism, the Moral Agency of Women, and Men's 'Right to Choose'. Alabama Civil Rights & Civil Liberties Law Review. 5: 1. SSRN 2439294.
  137. ↑ Harding, Sandra (1989). Is There a Feminist Method. У Nancy Tuana (ред.). Feminism & Science. Indiana University Press. с. 17. ISBN 978-0-253-20525-4.
  138. ↑ Hubbard, Ruth (1990). The Politics of Women's Biology. Rutgers University Press. с. 16. ISBN 0-8135-1490-8.
  139. ↑ а б Lindlof, Thomas R.; Taylor, Bryan C. (2002). Qualitative Communication Research Methods. Thousand Oaks, Calif: Sage Publications. с. 357. ISBN 978-0-7619-2493-7.
  140. ↑ Holloway, Marguerite (26 вересня 2005). The Beauty of Branes. Scientific American. Nature America. с. 2. Процитовано 12 грудня 2011.
  141. ↑ Hankinson Nelson, Lynn (1990). Who Knows: from Quine To a Feminist Empiricism. Temple University Press. с. 30. ISBN 978-0-87722-647-5.
  142. ↑ Cortina, L. M.; Curtin, N.; Stewart, A. J. (2012). Where Is Social Structure in Personality Research? A Feminist Analysis of Publication Trends. Psychology of Women Quarterly. 36 (3): 259—73. doi:10.1177/0361684312448056.
  143. ↑ Hankinson Nelson, Lynn (1997). Feminism, Science, and the Philosophy of Science. Springer. с. 61. ISBN 978-0-7923-4611-1.
  144. ↑ Anderson, Elizabeth (2011). Edward N. Zalta (ред.). Feminist Epistemology and Philosophy of Science. Stanford Encyclopedia of Philosophy. Stanford Encyclopedia of Philosophy (Spring 2011). Процитовано 6 грудня 2011.
  145. ↑ Code, Lorraine (2000). Encyclopedia of feminist theories. Taylor & Francis. с. 89. ISBN 0-415-13274-6.
  146. ↑ Bern, Sandra L., The lenses of gender: transforming the debate on sexual inequality, Yale University Press, 1993, ISBN 0-300-05676-1, p. 6.
  147. ↑ Fausto-Sterling, Anne (1992). Myths of Gender: Biological Theories About Women and Men. New York, New York: BasicBooks. ISBN 0-465-04792-0.
  148. ↑ Fine, Cordelia (2010). Delusions of Gender: How Our Minds, Society, and Neurosexism Create Difference. W. W. Norton & Company.[сторінка?]
  149. ↑ Worell, Judith (September 2000). Feminism in Psychology: Revolution or Evolution? (PDF). The Annals of the American Academy of Political and Social Science. 571: 183—96. doi:10.1177/0002716200571001013. JSTOR 1049142. Процитовано 12 липня 2014.
  150. ↑ Psychology's Feminist Voices. Psychology's Feminist Voices. Процитовано 12 липня 2014.
  151. ↑ а б Duggan, Lisa; Hunter, Nan D. (1995). Sex wars: sexual dissent and political culture. New York: Routledge. с. 1–14. ISBN 0-415-91036-6.
  152. ↑ а б Hansen, Karen Tranberg; Philipson, Ilene J. (1990). Women, class, and the feminist imagination: a socialist-feminist reader. Philadelphia: Temple University Press. ISBN 0-87722-630-X.
  153. ↑ а б Gerhard, Jane F. (2001). Desiring revolution: second-wave feminism and the rewriting of American sexual thought, 1920 to 1982. New York: Columbia University Press. ISBN 0-231-11204-1.
  154. ↑ а б Leidholdt, Dorchen; Raymond, Janice G. (1990). The Sexual liberals and the attack on feminism. New York: Pergamon Press. ISBN 0-08-037457-3.
  155. ↑ а б Vance, Carole S. Pleasure and Danger: Exploring Female Sexuality. Thorsons Publishers. ISBN 0-04-440593-6.
  156. ↑ McBride, Andrew. Lesbian History.
  157. ↑ O'Neill, Maggie (2001). Prostitution and Feminism. Cambridge: Polity Press. с. 14—16.
  158. ↑ Rohana Ariffin; Women's Crisis Centre (Pinang, Malaysia) (1997). Shame, secrecy, and silence: study on rape in Penang. Women's Crisis Centre. ISBN 978-983-99348-0-9. Процитовано 1 жовтня 2011.
  159. ↑ Bennett L, Manderson L, Astbury J. Mapping a global pandemic: review of current literature on rape, sexual assault and sexual harassment of women [Архівовано 2012-11-02 у Wayback Machine.]. University of Melbourne, 2000.
  160. ↑ Rohana Ariffin; Women's Crisis Centre (Pinang, Malaysia) (1997). Shame, secrecy, and silence: study on rape in Penang. Women's Crisis Centre. ISBN 978-983-99348-0-9. Процитовано 1 жовтня 2011.
  161. ↑ Jewkes R, Abrahams N (2002). The epidemiology of rape and sexual coercion in South Africa: an overview. Social Science & Medicine. 55 (7): 1231—44. doi:10.1016/s0277-9536(01)00242-8. PMID 12365533.
  162. ↑ Sen P. Ending the presumption of consent: nonconsensual sex in marriage. London, Centre for Health and Gender Equity, 1999
  163. ↑ Jeffries, Stuart (12 квітня 2006). Stuart Jeffries talks to leading feminist Catharine MacKinnon. The Guardian. London.
  164. ↑ Mathur, Piyush (1998). The archigenderic territories: Mansfield park and a handful of dust. Women's Writing. 5 (1): 71—81. doi:10.1080/09699089800200034.
  165. ↑ Echols, (1989), с. 269—278.
  166. ↑ Hogan, Kristen (2016). The Feminist Bookstore Movement: Lesbian Antiracism and Feminist Accountability. Durham, North Carolina: Duke University Press.
  167. ↑ а б Blake Gopnik (22 квітня 2007). What Is Feminist Art?. The Washington Post. Процитовано 3 грудня 2011.
  168. ↑ Hoban, Phoebe (December 2009). The Feminist Evolution. ARTnews. Процитовано 4 грудня 2011.
  169. ↑ Ferrando, Francesca (2016). A feminist genealogy of posthuman aesthetics in the visual arts. Palgrave Communications. 2 (16011): 16011. doi:10.1057/palcomms.2016.11. Процитовано 6 липня 2016.
  170. ↑ а б Blain, Virginia; Clements, Patricia; Grundy, Isobel (1990). The feminist companion to literature in English: women writers from the Middle Ages to the present. New Haven: Yale University Press. с. vii–x. ISBN 0-300-04854-8.
  171. ↑ Gilbert, Sandra M. (4 травня 1986). Paperbacks: From Our Mothers' Libraries: women who created the novel. The New York Times.
  172. ↑ Buck, Claire, ред. (1992). The Bloomsbury Guide to Women's Literature. Prentice Hall. с. vix.
  173. ↑ Salzman, Paul (2000). Introduction. Early Modern Women's Writing. Oxford UP. с. ix—x.
  174. ↑ Term coined by Ellen Moers in Literary Women: The Great Writers (New York: Doubleday, 1976). See also Juliann E. Fleenor, ed., The Female Gothic (Montreal: Eden Press, 1983) and Gary Kelly, ed., Varieties of Female Gothic 6 Vols. (London: Pickering & Chatto, 2002).
  175. ↑ Helford, Elyce Rae (2005). Feminist Science Fiction. У Westfahl, Gary (ред.). The Greenwood Encyclopedia of Science Fiction and Fantasy. Greenwood Press. с. 289–291. ISBN 0-300-04854-8.
  176. ↑ Lips, Hilary M. (1990). Using Science Fiction to Teach the Psychology of Sex and Gender. Teaching of Psychology. 17 (3): 197—98. doi:10.1207/s15328023top1703_17.
  177. ↑ Hayward S, Cinema Studies — The Key Concepts 3rd ed. Routledge 2006;134–5.
  178. ↑ Erens P, Issues in Feminist Film Criticism. Wiley & Sons 1991;270.
  179. ↑ Kuhn, A.; Radstone, S., ред. (1990). Women's Companion to International Film. Virago. с. 153.
  180. ↑ Derr, Holly L. (13 листопада 2013). What really makes a feminist film?. The Atlantic.
  181. ↑ Giannetti L, Understanding Movies, 7th ed. Prentice-Hall 1996;416.
  182. ↑ Derek Thompson (11 січня 2018). The Brutal Math of Gender Inequality in Hollywood. The Atlantic.
  183. ↑ Assessing the Gender Gap in the Film Industry.
  184. ↑ а б Lont, Cynthia (1992). Women's Music: No Longer a Small Private Party. У Garofalo, Reebee (ред.). Rockin' the Boat: Mass Music & Mass Movements. Cambridge, Massachusetts: South End Press. с. 242. ISBN 0-89608-427-2.
  185. ↑ Peraino, Judith A. (2001). Girls with guitars and other strange stories. Journal of the American Musicological Society. 54 (3): 692—709. doi:10.1525/jams.2001.54.3.692. Архів оригіналу за 8 листопада 2012. Процитовано 5 липня 2018. [Архівовано 2012-11-08 у Wayback Machine.]
  186. ↑ а б Mosbacher, Dee (2002). Radical Harmonies – A Woman Vision Film. OCLC 53071762.
  187. ↑ а б в Beard, David; Gload, Kenneth. 2005. Musicology: The Key Concepts. London and New York: Routledge.
  188. ↑ Duchen, Jessica (28 лютого 2015). Why the male domination of classical music might be coming to an end. The Guardian.
  189. ↑ Ncube, Rosina (September 2013). Sounding Off: Why So Few Women in Audio?. Sound on Sound.
  190. ↑ Hägg, Göran (2008). Mussolini: En studie i makt [A study in power] (швед.). Stockholm: Norstedt. ISBN 978-91-1-301949-9.
  191. ↑ Passmore, Kevin (2003). Women, Gender and Fascism in Europe, 1919–45. Piscataway, N.J.: Rutgers Univ. Press. ISBN 978-0-8135-3308-7.
  192. ↑ а б в Blamires, Cyprian. World Fascism: A Historical Encyclopedia. Т. 1. ABC-CLIO. с. 232—33. ISBN 978-1-57607-940-9.
  193. ↑ а б Duby, Georges; Perrot, Michelle; Schmitt Pantel, Pauline (1994). A history of women in the West. Cambridge, Massachusetts: Belknap Press of Harvard University Press. с. 600. ISBN 0-674-40369-X.
  194. ↑ Суфражизм: до питання жіночності в історії «першої хвилі» фемінізму – Літературний клуб Пломінь (укр.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2019. Процитовано 31 жовтня 2019. [Архівовано 2019-10-31 у Wayback Machine.]
  195. ↑ а б Levy, Peter (1998). The Civil Rights Movement. Westport, Conn.: Greenwood Press. ISBN 0-313-29854-8.
  196. ↑ Code, Lorraine (2000). Civil rights. Encyclopedia of Feminist Theories. Taylor & Francis. ISBN 0-415-13274-6.
  197. ↑ Roth, Benita (2004). Separate Roads to Feminism: Black, Chicana, and White feminist movements in America's second wave. Cambridge University Press. ISBN 0-521-52972-7.
  198. ↑ Winddance Twine, France; Blee, Kathleen M. (2001). Feminism and Antiracism: International struggles for justice. NYU Press. ISBN 0-8147-9855-1.[сторінка?]
  199. ↑ а б в г д е Peterson, V. Spike (2014). International/Global Political Economy. У Shepherd, Laura J. (ред.). Gender Matters in Global Politics (вид. 2). Routledge. ISBN 9781134752591.
  200. ↑ Elias, Juanita; Ferguson, Lucy (2014). Production, Employment, and Consumption. У Shepherd, Laura J. (ред.). Gender Matters in Global Politics. Routledge. ISBN 9781134752591.
  201. ↑ а б в г Clark, Julia (2014). Can Men Be Feminists Too? Half (48%) of Men in 15 Country Survey Seem to Think So. Процитовано 26 серпня 2016.
  202. ↑ Allum, Cynthia (9 квітня 2015). 82 percent of Americans don't consider themselves feminists, poll shows. The New York Times. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 26 серпня 2016.
  203. ↑ Waves of Feminism. www.jofreeman.com. Процитовано 2 липня 2018.
  204. ↑ Lukas, Carrie (2006), Marriage: happier ever after, у Lukas, Carrie (ред.), The politically incorrect guide to women, sex, and feminism, Washington, DC Lanham, Maryland: Regency Publishing, с. 75, ISBN 9781596980037, Feminists' assault on marriage also has played a role in devaluing marriage. Radical feminists view marriage as a cruel trap for women, perpetuating patriarchy, and keeping women subservient to men. They lament the roles that women and men tend to assume in traditional marriages, believing that women get the worse deal from the marriage contract.
  205. ↑ Kassian, Mary (2005), Introduction: the tsunami of feminism, у Kassian, Mary (ред.), The feminist mystique mistake: the radical impact of feminism on church and culture (вид. 2nd), Wheaton, Illinois: Crossway Books, с. 10, ISBN 9781581345704, The feminist assault on traditional gender roles and families began in earnest in the 1960s and increasingly turned radical in the 1970s.
  206. ↑ Schlafly, Phyllis (1977). Understanding the difference. У Schlafly, Phyllis (ред.). The power of the positive woman. New Rochelle, New York: Arlington House. с. 12. ISBN 9780870003738. The second dogma of the women's liberationists is that, of all the injustices perpetuated upon women through the centuries, the most oppressive is the cruel fact that women have babies and men do not. Within the confines of the women's liberationist ideology, therefore, the abolition of this overriding inequality of women becomes the primary goal. This goal must be achieved at any at all costs – to the woman herself, to the baby, to the family, and to society. Women must be made equal to men in their ability not to become pregnant and not to be expected to care for babies they may bring into the world.
  207. ↑ Veve, Clark, та ін. (2014). Anti-feminism in the Academy. Routledge. ISBN 9781317959076 https://books.google.de/books?id=7WW2AgAAQBAJ. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |страницы= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка); Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  208. ↑ а б Gottfried, Paul (21 квітня 2001). The trouble with feminism. LewRockwell.com (web magazine). Lew Rockwell. Процитовано 30 вересня 2006.
  209. ↑ а б в al-Qaradawi, Yusuf (2008), Women and family in Islamist discourses: 'When Islam prohibits something, it closes all the avenues of approach to it', у Calvert, John (ред.), Islamism: a documentary and reference guide, Westport, Conn: Greenwood Press, с. 62, ISBN 9780313338564, Islamists are aggrieved at the support of ostensibly Muslim governments for the 'alleged' legal emancipation of women, including granting women the right to vote and hold public office, in addition to limited rights to initiate divorce. Although many Muslim women take pride in the fact that they now perform jobs and enter professions once reserved for men, for most Islamists female employment and legal emancipation are dangerous trends that lead to the dissolution of traditional gender roles associated with the extended family.
  210. ↑ Сторінка фільму «Червона пігулка». THE RED PILL. Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 30 березня 2017. [Архівовано 2017-03-31 у Wayback Machine.]

Література

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Фемінізм
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Feminism

Read other articles:

Provinsi Santa Clara

Provinsi-provinsi Kuba pada peta tahun 1910-an Santa Clara (juga dikenal sebagai Las Villas setelah 1940) adalah provinsi Kuba dalam sejarah dan ibu kotanya adalah Santa Clara. Sampai 1976, kawasannya meliputi provinsi-provinsi Kuba modern Villa Clara, Cienfuegos dan Sancti Spíritus. Referensi Bacaan tambahan New York Public Library (1912). Cuba: History and Description: Special Places: Santa Clara (Province). List of Works Relating to the West Indies.  Pranala luar (Spanyol) Laman web ...

 

Abraham Attah

Abraham AttahAbraham Attah tahun 2015Lahir02 Juli 2001 (umur 22)GhanaPekerjaanAktorTahun aktif2015–sekarang Abraham Nii Attah (lahir 2 Juli 2001) adalah aktor cilik Ghana.[1] Ia berasal dari suku GaDangme di provinsi Accra Raya. Film pertama yang melibatkannya adalah Beasts of No Nation (2015). Atas perannya sebagai tentara anak bernama Agu, Attah dianugerahi Marcello Mastroianni's Best Young Actor Award pada Festival Film Internasional Venesia ke-72.[2] Pada Nove...

 

Jalan Bebas Hambatan Trans-Kalimantan

Jalan Bebas Hambatan Trans-Kalimantan (Bahasa Melayu: Lebuhraya Pan-Borneo, Bahasa Inggris: Pan-Borneo Highway) adalah jaringan jalan raya antar negara bagian untuk Sarawak dan Sabah, serta jalan raya nasional untuk Brunei Darussalam, menghubungkan Sarawak, Brunei dan Sabah. Proyek Jalan Bebas Hambatan Trans-Kalimantan adalah program kerjasama antara pemerintah Brunei dan Malaysia. Proyek dimulai segera setelah Sarawak dan Sabah masuk dalam Federasi Malaya tahun 1963. Kuranganya jaringan jala...

Basilika Bunda Maria Rosario, Caieiras

Basilika Bunda Maria RosarioPortugis: Basílica de Nossa Senhora do Rosáriocode: pt is deprecated Basilika Bunda Maria Rosario23°24′32.2″S 46°40′14.3″W / 23.408944°S 46.670639°W / -23.408944; -46.670639Koordinat: 23°24′32.2″S 46°40′14.3″W / 23.408944°S 46.670639°W / -23.408944; -46.670639LokasiCaieirasNegara BrasilDenominasiGereja Katolik RomaArsitekturStatusBasilika minorStatus fungsionalAktifAdministrasiKeuskupan ...

 

Boyd Gaming

Logo Boyd Gaming Kantor Boyd Gaming di Howard Hughes Center Boyd Gaming Corporation (NYSE: BYD) merupakan sebuah perusahaan bisnis yang berbasis di Las Vegas, Nevada yang berpengalaman dalam pembangunan, kepemilikan dan operasi hotel dan kasino di seluruh Amerika Serikat. Perusahaan ini terus dijalankan oleh keluarga pendirinya, Sam Boyd di bawah manajemen anak Sam, Bill Boyd. Perusahaan ini beroperasi di 7 negara bagian dan pada akhir 2005 perusahaan ini memiliki 11.500 kamar hotel. Sejarah ...

 

العلاقات البوسنية الإسواتينية

العلاقات البوسنية الإسواتينية البوسنة والهرسك إسواتيني   البوسنة والهرسك   إسواتيني تعديل مصدري - تعديل   العلاقات البوسنية الإسواتينية هي العلاقات الثنائية التي تجمع بين البوسنة والهرسك وإسواتيني.[1][2][3][4][5] مقارنة بين البلدين هذه مقارن�...

العلاقات الكوبية المالطية

العلاقات الكوبية المالطية كوبا مالطا   كوبا   مالطا تعديل مصدري - تعديل   العلاقات الكوبية المالطية هي العلاقات الثنائية التي تجمع بين كوبا ومالطا.[1][2][3][4][5] مقارنة بين البلدين هذه مقارنة عامة ومرجعية للدولتين: وجه المقارنة كوبا مالطا المس�...

 

Shōhei Imamura

Shohei ImamuraLahir(1926-09-15)15 September 1926Tokyo, JepangMeninggal30 Mei 2006(2006-05-30) (umur 79)Tokyo, JepangPekerjaansutradara, penulis latar, asisten sutradara, produser, aktorTahun aktif1951–2002PenghargaanGolden Palm1983 The Ballad of Narayama1997 The Eel Japan Academy Prize Picture of the Year1980 Vengeance Is Mine1984 The Ballad of Narayama1990 Black Rain Penghargaan Akademi Jepang untuk Sutradara Tahun Ini1980 Vengeance Is Mine1990 Black Rain1998 The Eel Shohei Imam...

 

Daud

Untuk tokoh ini dalam sudut pandang Islam, lihat Daud dalam Islam. DaudRaja IsraelRaja Daud memainkan Harpa, karya Gerard van HonthorstRaja IsraelBerkuasa~ 1010 – 1002 SM (di Hebron)~ 1002 – 970 SM (di Yerusalem)[1]PendahuluIsyboset[2][3]PenerusSalomoInformasi pribadiKelahiran~ 1040 SMBethlehem, Yehuda, IsraelKematian~ 970 SMYerusalem, Yehuda, IsraelPemakamanKota DaudWangsaRumah DaudAyahIsaiIbuNitzevet (menurut Talmud)AnakAmnonKileabAbsalomAdoniaSefacaYitreamSyammu...

The Phantom President

1932 film The Phantom PresidentDirected byNorman TaurogWritten byWalter DeLeonHarlan ThompsonGeorge F. Worts (novel)StarringGeorge M. CohanClaudette ColbertJimmy DuranteCinematographyDavid AbelEdited byLeRoy StoneMusic byRichard RodgersRudolph G. Kopp (uncredited)John Leipold (uncredited)ProductioncompanyParamount PicturesDistributed byParamount PicturesRelease date September 23, 1932 (1932-09-23) Running time78 minutesCountryUnited StatesLanguageEnglish The Phantom President i...

 

Muhammad Rafi Usmani

Pakistani mufti (1936–2022) Grand Mufti[1]Muhammad Rafi Usmaniمحمد رفیع عثمانی3rd President of Darul Uloom KarachiIn office1986 – 18 November 2022Preceded byAbdul Hai ArifiSucceeded byTaqi UsmaniVice-president of Wifaq-ul-MadarisIn office5 October 2017 – 16 June 2021 PersonalBorn(1936-07-21)21 July 1936Deoband, United Provinces, British IndiaDied18 November 2022(2022-11-18) (aged 86)Karachi, Sindh, PakistanResting placeDarul Uloom Karachi cem...

 

A Little Night Music

Pour les articles homonymes, voir A Little Night Music (homonymie). Si ce bandeau n'est plus pertinent, retirez-le. Cliquez ici pour en savoir plus. Cet article ne cite pas suffisamment ses sources (septembre 2016). Si vous disposez d'ouvrages ou d'articles de référence ou si vous connaissez des sites web de qualité traitant du thème abordé ici, merci de compléter l'article en donnant les références utiles à sa vérifiabilité et en les liant à la section « Notes et référen...

Філософія

Частина серії проФілософіяLeft to right: Plato, Kant, Nietzsche, Buddha, Confucius, AverroesПлатонКантНіцшеБуддаКонфуційАверроес Філософи Епістемологи Естетики Етики Логіки Метафізики Соціально-політичні філософи Традиції Аналітична Арістотелівська Африканська Близькосхідна іранська Буддій�...

 

Mariyala Gangavadi railway station

Railway station in Karnataka, India Mariyala–Gangawadi Indian Railways stationMariyala–Gangawadi railway stationGeneral informationLocationChamarajanagara District, Karnataka IndiaCoordinates12°18′59″N 76°38′43″E / 12.3163°N 76.6454°E / 12.3163; 76.6454Elevation760mPlatforms2ConstructionStructure typeStandard (on ground station)ParkingYesOther informationStatusFunctioningStation codeMRLA Zone(s) South Western Railway Division(s) MysoreHistoryOpened...

 

Белгородский уезд

Белгородский уезд Герб Страна  Российская империя Губерния Курская губерния Уездный город Белгород История и география Дата образования XVI век Дата упразднения 1928 Площадь 2625,5 верст² (≈2987,9 км²) (1914)7903 км² (1926) Население Население 174 299 (1897)[1]563 240 (1926)[2] чел.  М�...

Frankfurter Hauptschule

German student artist collective Logo Frankfurter Hauptschule (FHS) is a German artist collective consisting of around 20 art students associated with the Städelschule.[1] The collective first garnered international attention by staging the theft of Joseph Beuys' multiple Capri Batterie from an exhibition in Oberhausen and later transferring it to a museum in Tanzania as an act of symbolic restitution.[2][3] The group has been holding a guest professorship at Berlin U...

 

Kommando Spezialkräfte Marine

German postwar commando amphibious warfare force Naval Special Forces CommandKommando Spezialkräfte MarineActive1 August 1958 – presentCountry Germany (Marine)Branch German NavyTypeSpecial operations force Sea Land AirRoleCombat divingPart ofEinsatzflottille 1Garrison/HQEckernfördeNickname(s)Kampfschwimmer, KSMMotto(s)Lerne leiden, ohne zu klagen! (Learn to suffer without complaining!)EngagementsGulf WarYugoslav WarsOperation Enduring FreedomInternational Security Assistance For...

 

Galileo (satellite navigation)

Global navigation satellite system This article is about the global navigation satellite system. For the probe to the planet Jupiter, see Galileo (spacecraft). GalileoCountry/ies of originEuropean UnionOperator(s)EUSPA, ESATypeCivilian, commercialStatusInitial services[1][2][3]CoverageGlobalAccuracy20 cm (public since 24 January 2023)Constellation sizeNominal satellites30 (24 active + 6 spares)Current usable satellites23 usable, 1 not available, 4 not usable (09/2022)&...

Kau & Dia 2

Kau & Dia 2Poster resmiSutradaraIvan BandhitoProduser Agung Priyanto Dwi Nugroho Risti Nanda Dhea Putri SkenarioFiona MahdalenaCeritaBruno GohPemeran Anneth Delliecia Ari Irham Gabriel Prince Zara Leola Bima Azriel Azela Putri SinematograferDoanmario HutajuluPerusahaanproduksi Trinity Optima Production BC Entertainment DistributorMAXStreamTanggal rilis 1 Juli 2022 (2022-07-01) Durasi117 menitNegaraIndonesiaBahasaIndonesia Kau & Dia 2 adalah film drama romantis Indonesia tahun 202...

 

Philipp Max

Philipp Max Philipp Max dari FC Augsburg (2016)Informasi pribadiNama lengkap Philipp Martin MaxTanggal lahir 30 September 1993 (umur 30)Tempat lahir Viersen, JermanTinggi 1,78 m (5 ft 10 in)Posisi bermain Bek kiriInformasi klubKlub saat ini PSV EindhovenNomor 31Karier junior2000–2003 SC Baldham2003–2007 TSV 1860 München2007–2010 Bayern Munich2010–2012 Schalke 04Karier senior*Tahun Tim Tampil (Gol)2012–2014 Schalke 04 II 54 (3)2014 Schalke 04 2 (0)2014–2015 Ka...