Право громадян зберігати і носити зброю (часто згадується як право носити зброю або мати зброю, або право на цивільну зброю[1]) — це право народу мати зброю задля власного захисту, яке описане в філософських і політичних працях Арістотеля, Цицерона, Джона Лока, Макіявеллі, Англійських Вігів та інших[2].
1875 року 17 % конституцій включало право на носіння зброї, однак з початку XX ст. цей показник постійно зменшується, сягнувши 10 %[3]. В історичному огляді й аналізі конституцій, починаючи з 1789 року,[3]Том Гінзбург[en] з колегами виявили лише 15 конституцій у дев'яти країнах, що включали право на носіння зброї. Майже всі вони були в Латинській Америці, і більшість з них датована XIX століттям[4].
Як правило, в сучасних конституціях метою включення права на носіння зброї ставить за мету уряду врегулювання її використання або контроль військових, а не надання права носити її як такого[3]. Крім США інші країни, які раніше гарантували право носити зброю, складають невеликий список, до якого можна включити Болівію, Колумбію, Коста-Рику, Гватемалу, Гондурас, Ліберію, Мексику та Нікарагуа[5]. Майже всі відповідні закони цих країн були створені за зразком США[4]. На 2020 рік лише три конституції явно дозволяють носити зброю: Гватемала, Мексика та США[3].
Білль про права 1689 року дозволив протестантським громадянам Англії мати зброю для оборони, «відповідну для умов і, як це передбачено законом» і обмежив здатність Англійської Корони мати постійну армію або втручатися в права протестантів носити зброю «коли папісти були одразу і озброєні і використовувані всупереч закону» і встановив, що парламент, а не Корона, може регулювати право на носіння зброї.[7][8]
Сер Вільям Блекстон записав у XVIII столітті, що право мати зброю було допоміжним до «природного права опору і самозбереження» за умови придатності та дозволеності законом.[9]
З першого використання цього терміна в 1300-х роках, зброя розвивалися і прогресувала.[10] У XVII столітті вогнепальна зброя була відносно новим пристроєм для війни або практичного застосування, наприклад, як полювання, і мечі, списи та інша ручна зброя була більш поширеною до XVIII століття.[10] У XIX та XX століттях вогнепальна зброя вийшла на перший план концепції права на зберігання та носіння зброї.[11]
Америка
Гватемала
Збройне законодавство Гватемали змінювалося із плином часу. У нинішній конституції, громадяни мають право володіти і використовувати вогнепальну зброю в своїх будинках, які можуть бути конфісковані тільки в судовому порядку.[12]
У мешканців Сполучених Штатів Мексики є правоволодіти зброєю в межах їх місця проживання, для їх безпеки і законного захисту, за винятком тієї, яка заборонена Федеральним законом, і тієї, яка зарезервована для виняткового використання армії, ополчення, повітряних сил і національної гвардії. Федеральний закон передбачає в яких випадках, за яких умов, за якими вимогами і в яких місцях жителі матимуть право носити зброю.[13]
У США, що мають Англійську загальну правову традицію, давнє право на зберігання і носіння зброї було визнано до створення письмового національної конституції.[14] На сьогоднішній день це право окремо охороняється конституцією США та багатьма конституціями штатів[en],[15] які надають право на володіння зброєю для індивідуального використання і носити ту ж зброю, як для особистого захисту, так і для використання в ополченні.[16] У Другій поправці до Конституції США записано:
Добре організоване ополчення необхідне для безпеки вільної держави, права народу зберігати і носити зброю, не повинні бути порушені.[17]
Судимим злочинцям, особам визнаним психічно хворими, та деяким іншим групам людей заборонено володіти вогнепальною зброєю та боєприпасами в США. У більшості штатів, жителі можуть носити пістолет або іншу зброю в громадських місцях у прихованій або відкритій формі на свою людину, або в безпосередній близькості, але це обмежено деякими штатами і багатьма містами. У деяких юрисдикціях вимагається дозвіл на приховане носіння[en], але більшість юрисдикцій не вимагають дозволу на відкрите носіння[en], якщо воно дозволене. У деяких штатах і населених пунктах вимагають ліцензії на володіння або придбання зброї і боєприпасів, як детально описано в підсумку збройному законодавстві Сполучених Штатів[en]. Інші штати не вимагають таких формальностей або навіть дозволити володіння і використання зброї, яка оподатковується за Національним актом про вогнепальну зброю[en].
Рання юридичне формулювання може бути знайдене у Конституції Пенсильванії 1776 року[en]. Після Американської революції одним з перших законодавчих актів, прийнятим кожним з нових незалежних штатів було прийняття прийомний статут[en] що дало юридичну силу існуючого порядку англійського загального права в тій мірі, що американське законодавство або Конституція явно не відкидали його.[18] Багато традицій англійського загального права, такі як право зберігати і носити зброю, habeas corpus, суд присяжних та інші різні громадянські свободи були перераховані в Конституції США. Істотні принципи англійського загального права до початку 1776 залишаються в силі в багатьох юрисдикціях у Сполучених Штатах. Загальне право Англії як і раніше є правилом рішення, за винятком випадків, якщо це суперечить Конституції США, конституціям штатів, або актам Конгресу або законодавчим органам штатів, в кожному штаті, крім Луїзіани.[19]
Європа
Україна
В Україні використовувати вогнепальну зброю (включно з автоматичною) мають право лише співробітники Поліції охорони, що раніше мала назву Державна служба охорони. Працівники приватних охоронних компаній не мають права на використання зброї й можуть використовувати лише спецзасоби (гумові палиці, газові балончики, газові пістолети, травматичні пістолети. Окремо потрібно отримувати дозвіл на травматичну зброю (до яких входить пістолет з гумовими кулями), таке право надається співробітникам компаній, що охороняють державні установи[20].
Право на зберігання і носіння зброї більше не є юридично і конституційно захищеним у Сполученому Королівстві.[21] Право зберігати і носити зброю для самозахисту було включене в англійське загальне право, але сьогодні більшість пістолетів, автоматичної та самозарядної зброї є незаконними для володіння без особливого положення.[21][22]
Якщо нести ніж або будь-яку іншу зброю в громадському місці без дозволу компетентних органів або законних підстав, це стало кримінальним злочином в Сполученому Королівстві від 1953 року.[24]
Швейцарці мають законне право на носіння зброї відповідно до статті 3 Закону про зброю 1997 року.[25][26][27]Швейцарія практикує загальний призов, який вимагає, щоб всі працездатні громадяни чоловічої статі тримали повністю автоматичну вогнепальну зброю в домашніх умовах на випадок призову. Кожен чоловік у віці від 20 до 34 років вважається кандидатом на призов на військову службу, і після короткого періоду активної служби зазвичай буде реєструватися в ополченні до звільнення за віком або нездатності служити, через яке він закінчує своє зобов'язання.[28] До грудня 2009 року ці люди не були зобов'язані тримати їхню видану державним органом бойові гвинтівки селективного вогню та напівавтоматичні пістолети в своїх будинках до тих пір, поки вони не будуть зараховані в збройні сили.[29] З січня 2010 року вони мали можливість здачі на зберігання їх особистої вогнепальної зброї в урядові арсенали.[30] До вересня 2007 солдати отримували 50 набоїв випущених урядом боєприпасів в опломбованому ящику для зберігання в домашніх умовах.[31]
Швейцарія, за оцінками, має один з найвищих рівнів володіння особистою зброєю у світі.[32] У той час як вона має низький загальний рівень злочинності за європейськими стандартами, вона має один з найвищих показників вогнепальних вбивств і найвищий рівень вогнепальних самогубств в Європі.[33][34] Тим не менш, вона також має один з найнижчих в світі в цілому рівень вбивств, значно нижчий, ніж в середньому по Європі.[35]
Швейцарські закони про носіння зброї вважаються обмежувальними.[36] Власники несуть юридичну відповідальність за доступ третіх сторін до використання їх зброї. Процедури отримання дозволів аналогічні тим, які є в інших німецькомовних країнах.[37] На референдумі у лютому 2011 року[en], виборці відхилили ініціативи громадян, які б зобов'язали членів збройних сил зберігати свої рушниці і пістолети на військових об'єктах і вимагали, щоб вогнепальна зброя в приватному володінні реєструвалася.[34]
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 8 квітня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Lott, John R. (2 жовтня 2003). Swiss Miss. National Review. Процитовано 17 березня 2010.
↑Hinterlegung der persönlichen Waffe. Logistikbasis der Armee, Eidgenössisches Departement für Verteidigung, Bevölkerungsschutz und Sport. Архів оригіналу за 8 квітня 2013. Процитовано 4 травня 2013.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)