Смерть за посаг

Частина серії
Насильство проти жінок
Вбивства
Калічення

Репродуктивне насильство

Сексуальне насильство
Домашнє насильство
Фактори
Протидія
Портал Проєкт Стиль

Смерть за посаг (англ. Dowry death) — вбивство або доведення до самогубства одружених жінок через суперечки щодо приданого. Смерть за посаг поширена переважно в Індії, Пакистані, Бангладеш та Ірані[1][2][3][4][5].

Індія повідомляє про найбільшу загальну кількість смертей за посаг: у 2010 році було зареєстровано 8391 смертей, тобто 1,4 смерті на 100 000 жінок. Смерті за посаг становлять від 40 до 50 % усіх вбивств жінок, які щорічно реєструються в Індії, що є стабільною тенденцією протягом періоду з 1999 по 2016 рік[6]. З поправкою на чисельність населення, Пакистан, де зареєстровано 2000 таких смертей на рік, має найвищий рівень смертності за посаг — 2,45 на 100 000 жінок[7][8].

Поширеність у країнах

Індія

Практика заборони

Закон про заборону посагу в Індії 1961 року

Закон про заборону посагу 1961 року в Індії забороняє вимагати, виплачувати або приймати посаг «як винагороду за шлюб», де «посаг» визначається як подарунок, який вимагають або дають як передумову для шлюбу. Подарунки, передані без попередньої домовленості, не вважаються посагом і є законними. Прохання або надання посагу може каратися позбавленням волі на строк до шести місяців або штрафом у розмірі до 5000 ₹ (близько 60 доларів США або 2225 гривень)[9].

Індійські активістки за права жінок понад 40 років боролися за закони, які б стримували смерть за посаг, наприклад, Закон про заборону посагу 1961 року та більш суворий розділ 498a Кримінального кодексу Індії (прийнятий у 1983 році). Відповідно до Закону про захист жінок від домашнього насильства 2005 року (PWDVA), жінка може припинити домагання щодо посагу, звернувшись до офіцера з захисту від домашнього насильства. Після проведення польових досліджень Шалу Нігам поставив під сумнів ефективність цих законів, зазначивши, що «суди часто пропонували жінкам обов'язкове консультування, що призводить до небажаних результатів і вузьких варіантів» і, що «закони не можуть ані задовольнити нагальні потреби жертв, ані запропонувати практичні засоби правового захисту щодо медичної допомоги, будинків короткострокового перебування, ясел, психологічної підтримки, притулків або економічної чи матеріальної допомоги жінкам, яких вони потребують найбільше»[10].

Статистика вбивства за посаг у штатах Індії у 2005-2010 роках

Попри те, що індійські закони проти посагу діють десятиліттями, їх здебільшого критикують як неефективні[11]. Практика смертей і вбивств за посаг продовжує відбуватися безконтрольно в багатьох частинах Індії[12].

Пакистан

У Пакистані надання та очікування посагу (так званий Jahez) є частиною культури — понад 95 % шлюбів у кожному регіоні Пакистану передбачають передачу посагу від родини нареченої до родини нареченого[13].

Протягом десятиліть у Пакистані зростає кількість смертей через посаг. Насильство та смертельні випадки, пов'язані з посагом, стали широко поширеними після того, як Пакистан став незалежною державою[14][15][16]. Понад 2000 смертей на рік, пов'язаних із посагом, і щорічними показниками, що перевищують 2,45 смерті на 100 000 жінок внаслідок насильства, пов'язаного з посагом, роблять Пакистан країною, що має найвищий у світі рівень смертності за посаг на 100 000 жінок[17][18].

Існує певна суперечка щодо смертності від посагу в Пакистані. Деякі публікації стверджують, що офіційні особи Пакистану не реєструють смертей через посаг, і що показники смертності занижені й можуть бути значно вищими. Наприклад, Насрулла повідомляє про загальну середньорічну кількість смертей за посаг на рівні 33 на 100 000 жінок у Пакистані, з яких 49 % були навмисними, або середньорічний показник приблизно 16 на 100 000 жінок[19][20][21].

Законопроєкт Пакистану про посаг та шлюбні подарунки (обмеження) 2008 року обмежує ціну посагу на рівні 30 000 PKR (~5000 грн), тоді як загальна вартість весільних подарунків обмежена 50 000 PKR (майже 8400 грн)[22]. Закон оголошував незаконними вимоги про посаг сім'єю нареченого, а також публічну демонстрацію посагу до або під час весілля. Однак цей та подібні закони проти посагу 1967, 1976 та 1998 років, а також Закон про сімейні суди 1964 року виявилися недієвими. Такі активісти, як SACHET Пакистан, стверджують, що поліція відмовляється реєструвати та переслідувати заяви про домашнє насильство та смертельні травми, пов'язані з посагом[23].

Різні військові та демократично обрані цивільні уряди в Пакистані намагалися заборонити традиційне демонстрування посагу та дорогих вечірок (walima). Однією з таких спроб були Акт 1997 року, Ордонанс (XV) 1998 року та Ордонанс (III) 1999 року. Вони були оскаржені у Верховному суді Пакистану. Заявник навів низку хадисів згідно з релігійними законами шаріату, щоб продемонструвати, що іслам заохочує валіму та пов'язані з нею звичаєві практики. Заявник стверджував, що спроби уряду Пакистану прийняти ці закони суперечать заборонам ісламу. Верховний суд визнав ці закони та постанови неконституційними[24].

Іран

Посаг — давній звичай Персії, який місцеві називають jahâz (іноді пишеться як jahiziyeh)[25][26]. Про насильство та смерті в Ірані, пов'язані з посагом, повідомляють місцеві газети, а деякі з новин з'являються й в англійських ЗМІ[27]. Про випадки смерті за посаг в Ірані повідомлялося й у дослідженнях у 2014 році[5]. У фільмі іранської режисерки Мар'ям Захірімехр «Нескінченний?» зображено травму, пов'язану зі смертю через посаг в Ірані[28].

Бангладеш

У Бангладеш посаг називається «джотук» (бенгальська: যৌতুক), і також є важливою причиною смерті жінок. Від 0,6 до 2,8 наречених на рік на 100 000 жінок, як повідомляється, вмирають через насильство, пов'язане з посагом, в останні роки[29][30]. Причинами смерті стають самогубства, пожежі та інші форми домашнього насильства. У 2013 році у Бангладеш було повідомлено, що 4470 жінок стали жертвами насильства, пов'язаного з посагом, протягом 10 місяців[3].

Відомі випадки

  • 20-річна Максуда Бегум була забита до смерті своїм чоловіком, 25-річним Моніром Хоссейном через придане після одруження. Хоссейн та члени його родини почали катувати Бегум через вимоги від її батька посагу в розмірі 50 000 бангладеських таків (близько 17 тис. грн). Максуду у важкому стані терміново доставили до місцевої лікарні, де чергові лікарі констатували її смерть (2013)[31].
  • Саті Ахтер (20 років) була вбита чоловіком Хафізуром Рахман заради приданого. Під час шлюбу Рахман отримав 50 000 БТ та інші домашні меблі як посаг, проте чоловік надалі вимагав від дівчини 100 000 БТ та піддавав її тортурам (2012)[31].
  • Шайна Хатун (35 років) покінчила життя самогубством. Через 15 років після одруження чоловік почав вимагати у дружини 50 000 БТ посагу, але Шайна не змогла надати цих грошей, після чого повісилася (2013)[31].

Див. також

Примітки

  1. ↑ National Crime Statistics (page 196) (PDF). National Crime Records Bureau, India. 16 січня 2013. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2014. Процитовано 2 січня 2015.
  2. ↑ PAKISTAN: The social injustice behind the practice of dowry-when greed dictates society Asian Human Rights Commission (2014)
  3. ↑ а б UN Women, Bangladesh Report 2014 — Annexes[недоступне посилання з 01.03.2022] United Nations (May 2014), Table 6 page xiii
  4. ↑ Близько 87 000 жінок були вбиті в усьому світі минулого (2009) року, і близько 50 000 — або 58 % — були вбиті від рук інтимних партнерів або членів сім'ї. Згідно з новим дослідженням, опублікованим Управлінням ООН з наркотиків і злочинності (UNODC), щогодини їх вбивають близько шести жінок. Isfahan man kills daughter over inability to pay dowry Public Broadcasting Service, Washington DC (August 16, 2010)
  5. ↑ а б Kiani et al. (2014), A Survey on Spousal Abuse of 500 Victims in Iran, American Journal of Forensic Medicine and Pathology, 35(1):50–54, March 2014
  6. ↑ Dowry Deaths Make Significant Share Of Female Killings In India: Report. NDTV. Процитовано 8 березня 2019.
  7. ↑ Subhani, D., Imtiaz, M., & Afza, S. (2009), To estimate an equation explaining the determinants of Dowry, MePRC Journal, University of Munich, Germany
  8. ↑ Anderson, Siwan (2000), «The economics of dowry payments in Pakistan», Mimeo, Tilburg University Press, Center for Economic Research
  9. ↑ Section 1-4, Dowry Act. indiacode.nic.in. Процитовано 10 квітня 2018.
  10. ↑ Nigam, Shalu (2020). Women and Domestic Violence Law in India: A Quest for Justice. London: Routledge. с. 1—2. ISBN 978-1-138-36614-5. Процитовано 30 липня 2021.
  11. ↑ Manchandia, Purna (2005). Practical Steps towards Eliminating Dowry and Bride-Burning in India. Tul. J. Int'l & Comp. L. 13: 305—319.
  12. ↑ Spatz, Melissa (1991). A "Lesser" Crime: A Comparative Study of Legal Defenses for Men Who Kill Their Wives. Colum. J. L. & Soc. Probs. 24: 597, 612.
  13. ↑ Zeba Sathar, Cynthia Lloyd, et al. (2001—2002) «Adolescents and Youth in Pakistan» [Архівовано 2014-03-12 у Wayback Machine.] pp.92–116, Population Council (with support from UNICEF)
  14. ↑ Hussain, R. (1999) «Community perceptions of reasons for preference for consanguineous marriages in Pakistan», Journal of Biosocial Science Vol.31 No.4 pp.449–461
  15. ↑ Shah, K. (1960). «Attitudes of Pakistani students toward family life», Marriage and Family Living Vol.22 No.2 pp. 156—161
  16. ↑ Korson, J. H., & Sabzwari, M. A. (1984). «Age and Social State at Marriage, Karachi, Pakistan 1961–64 and 1980: A Comparative Study», Journal of Comparative Family Studies 15(2), pp. 257—279.
  17. ↑ Operational Note: Pakistan [Архівовано 2013-09-25 у Wayback Machine.] Refworld, A United Nations initiative (August 2011), see pages 16–21
  18. ↑ Imtiaz, Subhani, Muhammad; Sarwat, Afza (10 квітня 2018). To estimate an equation explaining the determinants of Dowry. mpra.ub.uni-muenchen.de. Процитовано 10 квітня 2018.
  19. ↑ Nasrullah; Muazzam (2010). Newspaper reports: a source of surveillance for burns among women in Pakistan. Journal of Public Health. 32 (2): 245—249. doi:10.1093/pubmed/fdp102. PMID 19892782.
  20. ↑ Juliette Terzieff (October 27, 2002) «Pakistan's Fiery Shame: Women Die in Stove Deaths» WeNews, New York
  21. ↑ Miller, B. D. (1984). Daughter neglect, women's work, and marriage: Pakistan and Bangladesh compared"]. Medical Anthropology. 8 (2): 109—126. doi:10.1080/01459740.1984.9965895. PMID 6536850.
  22. ↑ Ashraf Javed (June 9, 2013) «Done to a daughter over dowry» [Архівовано 2013-09-01 у Wayback Machine.], The Nation (Pakistan)
  23. ↑ (2006) Fight Against Dowry [Архівовано 8 листопада 2014 у Wayback Machine.], SACHET (Pakistan); also see Dr. A.Q. Khan's July 2003 foreword on widespread Dowry problems to the Prime Minister of Pakistan
  24. ↑ (2006) Fight Against Dowry [Архівовано 8 листопада 2014 у Wayback Machine.], SACHET (Pakistan);
  25. ↑ Steingass Persian-English [Архівовано 2017-03-24 у Wayback Machine.], University of Chicago
  26. ↑ Persian English Dictionary
  27. ↑ Isfahan man kills daughter over inability to pay dowry Public Broadcasting Service, Washington DC (August 16, 2010)
  28. ↑ King, Loren (29 березня 2018). Boston Globe Summiting Provincetown to address sexual harassment, racism, and pay disparity in the entertainment industry. The Boston Globe. Процитовано 21 січня 2019.
  29. ↑ Shahnaz Huda (2006), Dowry in Bangladesh: Compromizing Women's Rights [Архівовано 2015-04-26 у Wayback Machine.], South Asia Research, November vol. 26 no. 3, pages 249—268
  30. ↑ Women's Safety: Ghosts on the Prowl [Архівовано 9 листопада 2014 у Wayback Machine.] Mahfuzur Rahman, Dhaka Courier, January 26, 2012
  31. ↑ а б в Akhter, Dr. Zobaida (2019). Wedde to Greed: Bride Burning in Bangladesh (англ.). VFAST Transactions on Education and Social Sciences. с. 21—30.