PROFILPELAJAR.COM

**Тайвань**
Тайвань
кит. 臺灣; кит. 臺灣; півд. мін 臺灣; [Tâi-oân] Помилка: {{Langx}}: невпізнаний варіант: pehoeji (допомога)
	Карта;
Географія
	23°46′00″ пн. ш. 121°00′00″ сх. д. / 23.766666666667° пн. ш. 121° сх. д.
Континент	Азія
Місцерозташування	Південна Азія
Акваторія	Східнокитайське море, Південнокитайське море, Філіппінське море, Тайванська протока
Площа	35882,6258 км² (39-те місце)
Довжина	394 км
Ширина	144 км
Берегова лінія	1239,5756 км
Найвища точка	Юйшань, 3952 м (4-те місце)
Країна
	Китайська Республіка
Адм. одиниця	Тайвань
Населення	23 269 633 особи (2016); (8-ме місце)
	Тайвань Тайвань (Республіка Китай)
	Тайвань у Вікісховищі

Ця стаття про острів. Про частково визнану державу див. Республіка Китай.

Про інші значення див. Тайвань (значення) та Формоза (значення).

Тайва́нь, або Тайва́н^[1]; спрощ.: 台湾; кит. трад.: 臺灣; піньїнь: Táiwān; певедзі: Tâi-oân) — острів у Східній Азії. Керується урядом Республіки Китай, яка також володіє Орхідськими островами, Зеленими островами в Тихому океані, а також Пескадорськими, Кінменськими і островами Мацзу.

Окрім Республіки Китай, на володіння островом претендує комуністичний уряд Китайської Народної Республіки (див. два Китаї). Найбільше місто — Новий Тайбей^[2]. Розташований у південній частині Східної Азії, на південний схід від континентального Китаю. На сході та північному сході Тайвань межує з водами Японії і островами Рюкю. На південь від нього розташовані Філіппіни. Тайвань омивається Тихим океаном на сході, Південнокитайським морем і Лусонською протокою на півдні, Тайванською протокою на заході та Східнокитайським морем на сході. Площа острова становить 35.801 км², довжина — 394 км, ширина — 144 км^[3]. На Тайвані переважають скелясті уступчасті гори вкриті тропічними та субтропічними лісами.

Традиційна європейська назва — Формо́за (порт. Formosa, МФА: [fuɾ.ˈmo.zɐ]^[4] «Красива»).

Загальний огляд

Див. також: Населення Тайваню

Острів витягнутий з півночі на південь на 394 км, ширина близько 140 км, площа 35 834 км².

Східні береги часто обривисті, західні пологі. Протяжність берегової лінії — 1566 км. Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя^[6]^[7].

Уздовж усього острова тягнуться вкриті лісами Тайванські гори (найвища точка — гора Юйшань, 3952 м); на півночі — група згаслих вулканів, на заході — прибережна рівнина (тут мешкає 90 % населення острова).

Клімат

Клімат на півночі субтропічний, на півдні — тропічний мусонний. Сума опадів на рівнинній частині — 1500—2500 мм, у горах понад 5000 мм. У серпні та вересні часті тайфуни.

На Тайвані із червня по серпень триває сезон дощів. Для північної частини острова характерна висока хмарність упродовж усього року. На півдні 90 % річних опадів випадає під час сезону дощів.

Кліматограма (Північ)
С	Л	Б	К	Т	Ч	Л	С	В	Ж	Л	Г
83 19 14	170 20 14	180 22 16	178 26 19	235 29 22	326 32 25	245 34 26	322 34 26	361 31 25	149 28 22	83 24 19	73 21 16
Середня макс. і мін. температури повітря (°C) Атмосферні опади (мм), за рік : 2405,1 мм. Джерело: Central Weather Bureau

Кліматограма (Центр)
С	Л	Б	К	Т	Ч	Л	С	В	Ж	Л	Г
36 22 13	88 22 14	94 25 16	135 28 20	225 30 23	343 32 24	246 33 25	317 33 25	98 32 24	16 30 22	19 27 18	26 24 14
Середня макс. і мін. температури повітря (°C) Атмосферні опади (мм), за рік : 1641,9 мм. Джерело: Central Weather Bureau

Кліматограма (Південь)
С	Л	Б	К	Т	Ч	Л	С	В	Ж	Л	Г
16 24 16	21 25 17	39 27 19	70 29 22	197 31 25	415 32 26	391 32 26	417 32 26	242 31 26	43 30 24	19 28 21	16 25 17
Середня макс. і мін. температури повітря (°C) Атмосферні опади (мм), за рік : 1884,9 мм. Джерело: Central Weather Bureau

Кліматограма (Схід)
С	Л	Б	К	Т	Ч	Л	С	В	Ж	Л	Г
43 23 17	48 24 17	43 25 19	74 28 21	157 30 23	248 31 25	281 32 26	308 32 26	299 31 25	236 29 23	78 27 21	42 24 18
Середня макс. і мін. температури повітря (°C) Атмосферні опади (мм), за рік : 1857 мм. Джерело: Central Weather Bureau

Річки

Докладніше: Список річок Тайваню

Річки острова — гірські та багатоводні. Використовуються для зрошення і гідроенергетики. Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 67 км³^[7]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 3820 км² зрошуваних земель^[7].

Флора і фауна

Вологі тропічні ліси з великою видовою різноманітністю (понад 3000 видів, з яких понад 1500 ендемічні — Chamaecyparis formosensis, ялиця Кавакамі Abies kawakamii, Cinnamonum camphora).

На нижніх частинах схилів — вологі вічнозелені ліси з панданусів, пальм, бамбуку, ліан; вище — широколистяні листопадні та змішані ліси з камфори, кипарисів, ялини, ялиці, деревоподібних папоротей, та ін.

На висоті 3300 м ліси заміщаються поясами кущів рододендрону і високогірними луками. Прибережні рівнини зайняті полями рису, батату, плантаціями цукрової тростини, ананасів та ін. Уздовж узбережжя — місцями мангрові ліси.

У минулому в гірських лісах траплялося багато ендемічних видів — лазурова сорока, тайванський чорний ведмідь, плямистий олень, прісноводний лосось і багато інших.

Див. також: Ссавці Тайваню, Птахи Тайваню та Риби Тайваню

Природні ресурси

Корисні копалини

Природні ресурси: невеликі родовища золота, міді, кам'яного вугілля, природного газу, вапняку, мармуру та азбесту.

Землеробство

Понад половину території острова займають ліси та чагарники, переважно в гірських районах, 24 % — орні землі (в основному на рівнині), 15 % території використовується для інших потреб. 5 % території займають пасовища, 1 % — багаторічні культури.

Екологічний стан

До найбільш серйозних екологічних проблем відносяться забруднення повітря, забруднення води промисловими водами та каналізацією, зараження джерел питної води, незаконне вивезення тварин, занесених до Червоної книги, а також забруднення радіоактивними відходами. Загрозу здоров'ю населення і місцевих лісах становлять кислотні дощі. На думку місцевих вчених, понад половина кислотних опадів потрапляє на острів з материкової частини Китаю під час періоду мусонів.

Стихійні лиха

Див. також: Сейсмічність Тайваню

Населення острова часто потерпає від землетрусів і тайфунів. Так, 21 вересня 1999 року, в центрі острова стався землетрус, в результаті якого загинуло 2415 осіб, постраждало — 11 305 та ще 29 зникло безвісти. До людських жертв і значних руйнувань призводять також і селеві потоки та зсуви, що виникають унаслідок проливних дощів.

Національні парки

На острові налічується 17 заказників, 20 біосферних заповідників, 8 національних парків:

34 лісових резерватів (загальна площа 452 тис. га). Створено 13 особливих ландшафтних зон: Північного узбережжя, Північно-Східного узбережжя, Східного узбережжя, затоки Дапен, Маулін, Сіраю, гори Алішань, Жіюетань (Озеро Сонця і Місяця), Південного узбережжя, Острови Пенху, Східна рифтова долина Хуадун, гори Саншань, Островів Мацзу.

Історія

Докладніше: Історія Тайваню

Історія острова Тайвань сягає десятків тисяч років. Вважається, що раптова поява культури, заснованої на сільському господарстві приблизно в 3000 році до нашої ери, відображає прибуття предків сучасних корінних народів Тайваню. З кінця 13-го до початку 17-го століть китайці поступово вступали в контакт з Тайванем і почали там оселятися. Південна частина острова, названа португальськими дослідниками Формозою, була колонізована голландцями в 17 столітті, а іспанці побудували поселення на півночі. Ці європейські поселення супроводжувалися прибуттям хокло, включаючи хакка.

У 1662 році Коксінґа, вірний династії Мін, який втратив контроль над материковим Китаєм у 1644 році, переміг голландців і створив базу на острові. Його війська зазнали поразки від династії Цін у 1683 році, і частини Тайваню дедалі більше інтегрувалися в імперію Цін. Після першої японо-китайської війни 1895 року Цін поступився Тайванем разом із Пенху Японській імперії. Тайвань виробляв рис і цукор для експорту до Японської імперії, а також служив базою для японського вторгнення в Південно-Східну Азію та Тихий океан під час Другої світової війни. Японська імперська освіта була реалізована на Тайвані, і багато тайванців також воювали за Японію під час війни.

У 1945 році, після завершення бойових дій у Другій світовій війні, націоналістичний уряд Республіки Китай на чолі з Гоміньданом узяв під свій контроль Тайвань. У 1949 році, після втрати контролю над материковим Китаєм під час громадянської війни в Китаї, уряд Республіки Китай відійшов на Тайвань, а Чан Кайші оголосив воєнний стан. Гоміньдан керував Тайванем (разом з островами Кінмень, Уцю та Мацзу на протилежному боці Тайванської протоки) як однопартійною державою протягом сорока років, до демократичних реформ у 1980-х роках, які призвели до перших в історії прямих президентських виборів (1996). У післявоєнний період Тайвань пережив швидку індустріалізацію та економічне зростання, відоме як «тайванське диво», був відомий як один із «чотирьох тигрів».

Див. також

Примітки

↑ Вісник Академії Наук УРСР. Київ, 1951. С.5.
↑ 內政部戶政司. 人口統計資料. www.ris.gov.tw (zh-TW) . Архів оригіналу за 16 грудня 2017. Процитовано 10 вересня 2017. [Архівовано 2017-12-16 у Wayback Machine.]
↑ Wayback Machine. 29 березня 2014. Архів оригіналу за 29 березня 2014. Процитовано 10 вересня 2017.
↑ European Portuguese: Convert Text to IPA Transcription
↑ Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
↑ Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
↑ ^а ^б ^в Taiwan, Geography. Factbook.

Посилання

Тайвань // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
Тайвань // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)
Історія конфлікту між Тайванем і КНР, відео Tokar.ua
Формоза, остров // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
The World Factbook — Taiwan.

Література

Українською

Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
Тайвань // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.