Джеремі Айронс Jeremy Irons
Ім'я при народженні	Джеремі Джон Айронс Jeremy John Irons
Народився	19 вересня 1948(1948-09-19)[1][2][…] (76 років) Коуз, Англія
Громадянство	Велика Британія
Діяльність	Актор
Alma mater	Шерборнська школаd і Театральна школа Bristol Old Vicd
Роки діяльності	1971 — дотепер
Дружина	Джулія Голлем (1969) Шинед К'юсак (1978 — дотепер)
Діти	Семюел Джеймс Брефні Айронс Максиміліан Пауль Діармуід Айронс
Членство	Royal Shakespeare Companyd
Провідні ролі	Клаус фон Бюлов у «Повороті Фортуни» Чарльз Смітсон у «Жінці Французького лейтенанта»
IMDb	ID 0000460
Нагороди та премії
премія «Доностія» (1997) Премія «Тоні» за найкращу чоловічу роль у п'єсіd (1984) European Film Academy Special Achievement Awardd (1998) Премія «Еммі» за кращу чоловічу роль другого плану в міні-серіалі або фільміd (2006) Europe Theatre Prized (2017)
jeremy-irons.com
Джеремі Айронс Jeremy Irons у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Джеремі Джон Айронс (англ. Jeremy John Irons; *19 вересня 1948, Коуз на острові Вайт (Велика Британія) — британський кіноактор, володар премії «Оскар».

Джеремі Айронс хотів стати ветеринаром, та провалився на вступних екзаменах. У 18 років почав працювати в театрі асистентом завідувача сценічної частини (його головним обов'язком було підмітати сцену) — та через деякий час він уже виступає на сцені, хоч і в незначних ролях. Після акторських курсів при бристольському театрі «Олд Вік» став не просто членом трупи, а й зіркою бристольського театру, виконавши чимало ролей у популярних виставах.

1969 року одружився з акторкою Джулією Голлем, з якою розлучився у тому ж році. Втіливши у Бристолі наостанок в успішному мюзиклі «Госпел» Івана Хрестителя, Айронс перебрався до столиці Великої Британії Лондона. Другою дружиною актора стала Шинед К'юсак (Sinéad Cusack), з якою він живе й сьогодні. У них двоє синів.

У 1980 році виступав на сцені Королівського Шекспірівського театру, а невдовзі отримав невелику роль у біографічній стрічці Герберта Росса «Ніжинський». Справжню популярність актор завоював на початку 1980-х років, майже одночасно зігравши у багатосерійній телевізійній адаптації роману Івліна Во «Повернення у Брайтсгед» (Brideshead Revisited) та в головній ролі у фільмі Карела Рейша (Karel Reisz) «Жінка французького лейтенанта» (1981), в якому його партнеркою стала Меріл Стріп.

Згодом роль священика у «Місії» (1986) Ролана Жоффе принесла актору номінацію на «Золотий глобус», а образ аристократа Клауса фон Бюлова, звинуваченого у спробі вбити свою дружину, у «Мінливості долі» (Reversal of Fortune, 1990) — премію «Оскар».

Заокеанські продюсери засипа́ли його пропозиціями. Пропонували йому навіть роль Джеймса Бонда — та він відмовився: його цікавили нестандартні проєкти, такі, як «М. Баттерфляй» (1993) Дейвіда Кроненберга, «Невловима краса» (Io ballo da sola, 1996) Бернардо Бертолуччі та екранізація «Лоліти» Набокова, створена у 1997 році Едріаном Лайном. Коли остання картина не вийшла у широкий прокат у США, Айронс вирішив зробити перерву і почекати на справді гідні його запрошення. На кіноекрани він повернувся у 2000 році — знімається з того часу регулярно.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джеремі Айронс

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Джеремі Айронс

• Айронс, Джеремі Джонс [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Jeremy-irons.com [Архівовано 9 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Джеремі Айронс на сайті Internet Broadway Database (англ.)