село Скоморохи
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Тер. громада	Золотопотіцька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA61060190110040168
Облікова картка	Скоморохи
Основні дані
Населення	1 199
Територія	2.782 км²
Густота населення	416.97 осіб/км²
Поштовий індекс	48462
Телефонний код	+380 3544
Географічні дані
Географічні координати	48°55′25″ пн. ш. 25°22′52″ сх. д. / 48.92361° пн. ш. 25.38111° сх. д. / 48.92361; 25.38111
Водойми	р. Стрипа
Найближча залізнична станція	Бучач
Місцева влада
Адреса ради	48461, Тернопільська обл, Чортківський р-н, смт Золотий Потік, вул. Данила Галицького, буд 124
Карта
Скоморохи
Скоморохи
Мапа
Скоморохи у Вікісховищі

Скоморо́хи — село в Україні, у Золотопотіцькій селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване над р. Стрипою, за 18 км від Бучача і найближчої залізничної станції Бучач. Населення 1199 осіб (2007).

До 2015 року було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Золотопотіцької селищної громади.^[1]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту.

Перша писемна згадка — 1439 року^[2].

З 1599 року^[3], після проведеного з братами поділу родинних маєтностей^[4] село стало власністю шляхтича Стефана Потоцького (бл.1568—1631, наймолодший син стражника польного коронного^[a] Миколая Потоцького і його дружини Анни Черменської (Czermieńska), брат Яна, Якуба, Анджея Потоцьких).

С. Потоцький разом з дружиною Марією Амалією Могилянкою, двоюрідною сестрою православного Митрополита Київського Петра Могили, стали фундаторами побудови церкви святого Миколая в Бучачі^[5]. У ХІХ ст. власником маєтку в селі був Антоній Симфорій Антоневич-Болоз (пол. Antoni Symforiusz Antoniewicz Bołoz, 1812—1881)^[6], чинний член Бучацько-чортківського-заліщицького відділу Галицького господарського товариства (Galicyjskie Towarzystwo Gospodarskie) у Львові^[7], батько Яна Антоневича-Болоза^[8], польського історика, мистецтвознавця вірменського походження^[9].

1914 року в селі діяла однокласна етатова хлоп'яча^[10] школа з українською мовою навчання^[11].

Діяли філії українських товариств «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Сільський господар» та інші, кооператива.

У 1940 році розпочали будівництво ГЕС на річці Стрипі біля села, яке завершили вже після Другої світової війни. Електроенергія подавалася, зокрема, й до тодішнього районного центру — Золотого Потоку.^[12]

1947 року після арешту отця Івана Галібея нібито за шлюб підпільникам (завезли до Чортківської тюрми) громада села написала реляцію-просьбу звільнити пароха.

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610187, розташована у приміщенні будинку культури.

Результати

• зареєстровано 800 виборців, явка 70,13%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 33,93%, за Радикальну партію Олега Ляшка — 12,57%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» і «Голос» — по 12,21%.^[13] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 59,37%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 14,47%, за Володимира Бліхаря (Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина») — 5,94%^[14].

Працюють загальноосвітня школа І—ІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, аптека, відділення зв'язку, туристично-оздоровчий комплекс «Лісовий», та оздоровчий табір «Лісовий дзвіночок», торгові заклади.

Наприкінці XIX ст. село було центром греко-католицьої парафії, яка входила до складу Бучацького деканату. 1883 року в селі збудували муровану церкву святого Миколая, в якій свого часу були метрики від 1785 року^[15].

Нині в Скоморохах є церква святого великомученика Димитрія (1887, кам'яна, перебудована 1938)^[2].

• пам'ятний хрест на честь скасування панщини в Австрійській імперії 1848 року;
• символічна могила зі статуєю («фіґурою») Божої Матері (1995);
• два хрести на місці поховань німецьких та угорських солдатів (1944).

• Геологічні пам'ятки природи місцевого значення Скелі семи джерел та Рівна скеля
• Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення — Скелі семи джерел.

• інженер, громадський діяч Роман Галібей^[16]
• громадсько-політичний (ОУН, псевдо «Вороний»), культурний діяч, режисер (один з творців фільму «Жорстокі світанки», Канада) Іван Красножоний^[17].
• польський історик, мистецтвознавець, громадсько-політичний діяч Ян Антоневич-Болоз (разом з Антоніною Антоневич-Болоз були власниками маєтку в селі наприкінці XIX ст.^[15]).

• отець Іван Галібей — парох УГКЦ, громадський діяч
• Михайло Кучер (нар. 18 березня 1955, с. Жнибороди) — український лікар, фармацевт. Кандидат фармацевтичних наук (1985). Провізор-аналітик вищої категорії (2002)^[18].

• Антоній Антоневич-Болоз (28 листопада 1881).^[8]

• Мельничук Б., Уніят В., Феськів І. Скоморохи // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 648—650. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Мельничук Б., Феськів І. Скоморохи // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 279. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Skomorochy 3.) S., wś, pow. buczacki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 692. (пол.) — S. 692–693. (пол.)

• Скоморохи [Архівовано 12 травня 2017 у Wayback Machine.] // Історико-краєзнавчий проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля».
• Денис М., Марків М. Сторінки історії розповідають. Скоморохи [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Історія Бучаччини. — 2010. — 23 лютого.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.