Ірландія та Данія провели референдуми в 1972 році в травні та жовтні відповідно, а Сполучене Королівство провело референдум у 1975 році щодо членства в ЄС, на якому було схвалено членство в ЄС. Норвегія планувала приєднатися, але це було відхилено на референдумі, проведеному у вересні 1972 року. У 1992 році Норвегія знову подала заявку на приєднання, але виборці знову відхилили пропозицію на референдумі 1994 року.
Сполучене Королівство все ще оговтувалося від економічних втрат Другої світової війни. Ірландія, будучи незалежною державою, економічно залежала від Великої Британії, на частку якої припадало майже 75% експорту Ірландії, як зазначено в англо-ірландській угоді про вільну торгівлю 1966 року.[1]
У 1960 році було створено Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), яку утворили Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія та Сполучене Королівство. Ці країни часто називали зовнішньою сімкою, на відміну від внутрішньої шістки членів-засновників Європейського співтовариства (ЄС).[2] ЄАВТ було засновано конвенцією, відомою як Стокгольмська конвенція в 1960 році, з метою лібералізації торгівлі товарами між її державами-членами. 31 липня 1961 року Сполучене Королівство,[3] Ірландія [4] та Данія[5] подали заявку на приєднання до ЄС. У 1963 році після переговорів[6] Франція наклала вето на заявку Сполученого Королівства через відразу Шарля де Голля до цієї держави[4], державу, яку він вважав «троянським конем» Сполучених Штатів Америки.[1] Де Голль пішов у відставку з поста президента Франції в 1969 році.[7][8] У 1970-х роках країни ЄАВТ уклали угоди про вільну торгівлю з ЄС.[9]
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
