Початок заселення Подолу відносять до середини XVII століття. У 1760-ті роки ця місцевість почала приваблювати купців, оскільки поруч розташовувався осередок харківської торгівлі.
У 1804 році Плетнівський провулок називався Молчановською вулицею, по імені вахмістра у відставці Молчанова, який на ній мешкав. Сучасну назву «Плетнівський» провулок отримав у середині XIX століття[1]. Можливо, що ця назва пов'язана з іменем Романа Плетньова, харківського промисловця, купця 3-ї гільдії і гласного міської думи[2].
У провулку уся ліва сторона належала купцю Ломакіну, а згодом ця земля була продана купцям Віссаріону Костюрину та Івану Боровкову[3].
Будинок № 5 — пам'ятка архітектури Харкова, охорон. № 494. Початок XX століття, архітектор невідомий. Колишнє Товариство взаємного кредиту. Нині в будинку розміщується Харківський інститут фінансів.
Будинок № 7 — пам'ятка архітектури Харкова, охорон. № 327. Житловий будинок 1916 року.
Першим власником цієї ділянки землі був купець Боровков, який влаштував тут свою садибу. По його смерті дворове місце успадкували його внуки. А в 1894 році ділянку придбав київський купець Михайло Абрамович Ясний. На початку XX століття він вирішив звести для своєї великої сім'ї новий дім. Проєкт розробив архітектор О. М. Гінзбург. У 1913 році на ділянці знесли старі будівлі і розпочали будівництво 4-поверхового прибуткового будинку. У 1916 році будівництво було завершено. Будинок був електрифікований, підключений до водопроводу і каналізації, в усіх квартирах були встановлені телефони. Сім'я Ясних зайняла весь 2-й поверх, а решту квартир здавала в найм.
Але в травні 1918 року, в період установлення влади Гетьманату, в Харкові було розміщено німецький гарнізон. Михайло Абрамович продав будинок сім'ї харківського купця 1-ї гильдії Сергія Цетліна. Одну з квартир зайняв його син, лікар Марк Сергійович Цетлін, який колекціонував антикваріат, твори живопису і скульптури.
У 1919 році будинок був реквізований радянською владою і відданий під губернський військомат. Більша частина творів мистецтва була знищена і зіпсована солдатами. Роботи, що збереглися, були перевезені до Харківського художнього музею.
У 1918—1919 роках сім'ї Михайла Ясного і Сергія Цетліна виїхали з Харкова, а будинок був націоналізований. У радянський період у ньому розміщувалися різні державні установи.
Сучасне використання будівлі — міська дитяча клінічна лікарня № 24[3].
Будинок № 12 — пам'ятка архітектури Харкова, охорон. № 334. Особняк кінця XIX століття, архітектор невідомий.