У західній частині села розміщується Крейдярня — родовище крейди.[джерело?]
Історія
Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(Жовтень 2021)
До найдавнішої з відомих писемних згадок про село Вільгір (староукр. - Велъгор), належить запис у литовській метриці датований 1484 роком. Це лист короля польського і великого князя литовського Казимира IV Ягеллончика до маршалка Волинської землі Олізара Шиловича, за яким село Вільгір, що перебувало на той час у володінні волинських бояр Івашка Бабинського та Сенька Мокосія-Денисковича, мало бути віддане боярину Юхну Зенковичу Кидійовичу за його шлюб з онукою Івашка Бабинського — Євдокією Андріївною Денисківною. Юхно Зенкович та Євдокія Денисківна є засновниками нової гілки волинського роду Кирдійовичів - Вільгорських. Їхні діти Андрій та Федір вже носили прізвище - Вільгорські, а село Вільгір стало родовим гніздом цього роду.[6]
У 1590 році, під час поділу сіл Вільгора, Симонова, Угольців і Завизова між синами Льва Андрійовича Вільгорського, згадується "Святої Покрови свято руське - празник вільгорський", що вказує на існування в селі Вільгір церкви Святої Покрови та престольного празника в день цього свята, вже на той час.[7]
Протягом XV—XVIII ст. село Вільгір було важливим річковим портом. Частинами села володіли волинські шляхтичі Вільгорські, Бабинські, Мокосії-Денисковичі, Хребтовичі-Богуринські, Єловицькі та інші.
З вересня 1939 по червень 1941 року Гощанський район Ровенської області УРСР.
З 1942 року по лютий 1944 року Рейхскомісаріат Україна, генеральний округ Волинь і Поділля, округ Рівне.
29 лютого 1944 року в селі Сіянці, що неподалік, місцевими повстанцями було випадково смертельно поранено в сідницю генерала Червоної армії Миколу Ватутіна, який їхав з Рівного до Славути. Після цього почалися зачистки спецзагонами НКВД, зокрема насильна відправка на фронт і масові депортації до Казахстану та Сибіру. Бої повстанців УПА (переважно місцеві) проти більшовиків продовжувалися на цих теренах до кін. 1950-х років. В цьому районі діяла сотня отамана «Калини».
З 1945 року до 1991 року Гощанський район Ровенської області. УРСР.
З 1991 року по 2021 рік Гощанський район Рівненської області, Україна.
З 1 січня 2021 року Бугринська ТГ, Рівненського району Рівненської області, Україна.
Населення
Станом на 1989 рік у селі проживало 550 осіб, серед них — 253 чоловіки і 297 жінок[9].
↑Lietuvos Metrika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų 1-kla, 1994. Kn. 4 (1479-1491): Užrašymų knyga 4. Lietuvos istorijos institutas; [parengė Lina Anužytė]. ‒ Vilnius: Žara, 2004. ‒ 286 p. Santr. angį., rus. k. ‒ R-klės: S. 119 – 120.