1380 територія сучасного Корця була передана великим князем литовським Ягайлом князеві Федору Острозькому. У 1386 році тут було збудовано замок і відведено в нове русло річки Корчик.
Від початку XV століття поселення переходить у володіння роду князів Корецьких. Після Люблінської унії (1569) — у складі Луцького повітуВолинського воєводства перебувало під владою Корони Польської. У XVI — середині XVII століттях Корець перетворюється на одне з найбільших міст Волині. У 1612—19 у ньому проживав Лаврентій Зизаній. Рід князів Корецьких перервався 1651 року. Їх володіння перейшли в спадок князям Чорторийським, які відтоді звалися Чорторийські-Корецькі. Протягом 2-ї половини XVII століття Корець декілька разів зазнавав великих ушкоджень, поступово прийшовши до занепаду.
Від 2-ї половини XVIII століття почалося пожвавлення розвитку Корця, зокрема, тут виникли мануфактури шкіряної, полотняної та суконної промисловості. 1788 року став до ладу порцеляно-фаянсовий завод.
Після селянської реформи1861 року Корець став значним торговельним і промисловим центром краю. 1887 року тут працювали пивоварний завод, 2 шкіряні заводи, суконна фабрика, 5 водяних та парових млинів, 12 разів на рік проходили великі ярмарки. У 1898 році споруджено цукровий завод.
13 жовтня 1933 р. розпорядженням міністра внутрішніх справ місто збільшене за рахунок вилучення з Рівненського повіту села Заровє, частини передмістя Новий Корець і частини передмістя Юзефін та включення їх до міської гміни Корець[4].
Від 1939 року Корець — у складі УРСР. У роки Німецько-радянської війни (1941—45) від липня 1941 року до січня 1944 року був окупований гітлерівськими військами. 21 травня 1942 року в містечковому гетто нацистськими військовими знищено 3220 євреїв[5].
Корець був райцентром у 1940—62 роки. У 1966 році статус адміністративного центру району був відновлений.
З 1991 року Корець входить до складу незалежної України.
Історично в Корці була велика єврейська громада [Архівовано 12 жовтня 2017 у Wayback Machine.]. У місті була заснована перша в Україні друкарня на івриті. Вона була заснована в 1776 році і працювала в період від 1776 по 1781 рік. Загалом було надруковано близько 20 книг.
До Голокосту тут жило понад 6 000 євреїв. У травні 1942 року в місті було створено гетто. Тисячі євреїв були вбиті через кілька днів після створення гетто, в один день. Гетто було ліквідовано у вересні 1942 року.
Князь Острозький у 15 ст. спорудив дерев'яний замок, а волинський воєвода Богуш Корецький у першій половині 16 ст. укріпив його мурами. Регулярний, бастіонної системи замок із боку материка був оточений глибоким ровом, через який вів до фортеці підйомний міст. У 17—18 ст. замок суттєво перебудовували. Останню, найбільшу перебудову здійснили у 1780-ті рр. князі Чарторийські, у результаті чого замок був пристосований під княжий палац із модним на той час бароковим декором. Саме з того часу дійшли до нас залишки зовнішніх цегляних стін і чудовий арочний кам'яний міст. Частково збереглися й підземелля — обов'язкова багатофункціональна частина середньовічного замку. У 1832 році корецький замок спіткала пожежа, і відтоді його більше не відбудовували.
Монастир був заснований 1620 року як францисканський кляштор. Тоді спорудили барокові костел та корпус келій.
Після політичних збурень 1830 року костел скасовують і переосвячують як Троїцьку церкву, а отже, з'являється потреба надати йому православних рис. Тому у другій половині XIX століття західний фасад колишнього костелу надбудовується дерев'яною баштою з високим шатром, а в східній частині над середнім нефом зводиться четверик з п'ятьма главами, непропорційно маленькими, порівняно з суцільним об'ємом храму.
Миколаївська церква
У 1863 весь кляштор передається Свято-Троїцькому монастирю.
На початку XX століття з'являються тепла Іоанно-Предтечинська церква і надбрамна дзвіниця, збудовані в російському «теремному» стилі.
Серед цікавих споруд міста належить відокремити «бджолиний храм» на пасіці Свято-Троїцького жіночого монастиря. За словами монахинь, «бджоли — чисті та працьовиті істоти, гідні мати свій храм».[2]
