Турійщина заселялась у період пізнього палеоліту. Згодом тут, окрім східнослов'янських, з'явились і племена тюркського походження, про що свідчать пам'ятки старовини і топографічні назви деяких населених пунктів, як от: Дуліби, Туричани, Оса. Час заснування самого Турійська достеменно не відомий. Проте археологічні знахідки дають підстави твердити, що люди поселилися тут вже у VI—VII століттях. Як і на територіях ряду сіл, де були виявлені древні городища. А перша писемна згадка про містечко датується 1097 роком у несторівському літописі «Повість врем'яних літ».
У ХІ-ХІІ століттях територія сучасного району як частина земель історичної Волині входила до складу Волинського, а згодом — до Галицько-Волинського князівства. В 1205 р. був взятий литвинами. В 1515 р. Турійськ подарований королем Сигізмундом I-м князю Сангушку.
З історичних джерел відомо, що на старому замковищі серед багон над річкою Турія ще у XI—XV століттях був замок з цілою мережею підземних ходів. Спочатку дерев'яний, а потім — мурований. У литовсько-руську добу князь Роман Сангушко — володар Турійська — відбудував замок і зробив його неприступним для нападників. Він облаштував шпиталь-богадільню при церкві Святого Спаса. Турійськ був тоді одним з найбільших центрів ремісництва і торгівлі на Волині.
У 1569 році була прийнята Люблінська унія. Турійський князь Іван Заславський першим із староруського роду князів перейшов з віри своїх предків у римо-католицизм. Після його смерті полонізацію продовжував син — князь Владислав Домінік Заславський. Саме при ньому 1652 року в Турійську відбувся сеймик дворян Волинського воєводства. У цей час в околицях містечка з'явилися загони Богдана Хмельницького, у які масово вливалися міщани і селяни. Після смерті князя Владислава Домініка турійський маєток дістався у спадок його дочці Теофілії, котра через деякий час вийшла заміж за великого коронного маршалка князя Юзефа-Карла Любомирського. Ставши княгинею, побудувала в містечку величний римо-католицький костел Святого Франциска Селезія. Як і Преображенська церква, він був окрасою Турійська, сюди з'їжджалися віруючі з усієї округи.
У 1793 році Турійщина у складі Волинського намісництва (з 1795 — губернії) ввійшла до Російської імперії. Швидкий плин часу приніс нові зміни в життя краю. Внаслідок подій революції в Росії і її фатальних наслідків він потрапив під владу Польщі.
Національні та соціальні утиски польських властей супроводжувалися зростанням політичної активності та патріотичної свідомості населення, з'явою комуністичних, згодом — націоналістичних організацій (зокрема ОУН). Підпільний комуністичний осередок в містечку очолювала молода вчителька Ганна Жежко. Під її керівництвом у 1923 році відбулася перша на Волині першотравнева демонстрація під червоними прапорами. Її учасники були заарештовані.
У вересні 1939 року частина мешканців Турійська зустрічала Червону Армію. 20 січня 1940 року Турійськ став районним центром.
Найтрагічніші сторінки історії Турійська припадають на Другу світову війну. Окупація тривала з 30 червня1941 року по 20 липня1944-го. У цей період фашисти вчинили жорстоку розправу над єврейським населенням, знищивши понад 9 тисяч осіб. Тисячі людей були вивезені на примусові роботи до Німеччини.
На початку серпня 1659 року з боку Володимира до Турійська увійшла лейб-рота коронного гетьмана польського під командуванням Патріка Леопольда Гордона, майбутнього військового наставника Петра І та засновника Преображенського полку. У ті часи, за словами відважного шотландця, Турійськ «являв собою містечко з садибою і фортом посеред боліт» і належав князю Домініку Заславському. За примхою долі майбутній організатор російської регулярної армії відвідав турійську землю під час підготовки до походу проти москвинів польського коронного війська спільно з козаками гетьмана Виговського та татарським військом під командуванням Нурадин-султана.
У середині 18 століття містечко Турійськ стало власністю Оссолінських — відомого і заможного польського графського роду. Серед графів Оссолінських були полководці — воєводи, сановники — старости, навіть коронний канцлер (граф Юрій Оссолінський) часів королювання Яна ІІ Казимира і визвольної боротьби українського народу (1648—1654 рр). За господарювання Оссолінських у 1759 році містечку польським королем Августом ІІІ Фрідріхом було надане Магдебурзьке право, згодом, в 1773 році, на прохання власника, надано право проведення двох чотиритижневих ярмарків.
З іменем останнього дідича Турійська з родини Оссолінських пов'язана легенда про ікону «Найсвятішої Панни», яка знаходилась в місцевому костелі Францішека Селезія. На іконі була зображена Діва Марія з маленьким Ісусом, котрий сидів спершись на глобус. Прообразами Святої Діви і Божественного Дитяти стали дружина і син графа, які трагічно пішли з життя. Справа у тому, що вже одружений граф Оссолінський закохався в молоду селянку з турійського передмістя Липа, знехтував думкою своїх батьків та оточення, розірвав шлюб з «уродзоною» першою дружиною і одружився з простолюдинкою. Через деякий час в подружжя з'явився первісток. Щасливий вельможа, котрий бажав бачити образ коханих людей навіть у храмі замовив ікону Богоматері французькому живописцю Жеррару. Та щастя було недовгим. Графська родина, яка не змирилась зі своїм приниженням, найняла вбивць і отруїла осоружну невістку з дитиною. Молодий граф хоча і витримав удар долі, але зрікся світу й подався у монастир. Невдовзі Оссолінські продали свої турійські землі графам Мошинським, і тільки ікона в костелі нагадувала про короткочасне щастя нерівної любові багатія і селянки.
Цю легенду описала в своїх «Записках кавалерст — дівиці» перша жінка — офіцер у світовій військовій історії Надія Дурова (1783—1886), котра у 1808 році під час проходження військової служби у Маріупольському гусарському полку деякий час проживала в Турійську. Ескадрони цього полку дислокувались у Ковелі, Турійську, Голобах. На час перебування в нашому селищі про справжнє ім'я корнета Олександрова вже було відомо як військовому командуванню так і однополчанам сміливої жінки, а на її грудях вже виблискував Георгіївський хрест, особисто вручений царем Олександром І за врятування Надією на полі бою старшого офіцера. До речі Надія Дурова — єдина жінка, нагороджена цією найвищою військовою нагородою Російської імперії.
Влітку 1812 року на турійську землю вкотре прийшла війна. Цього разу між Російською імперією та наполеонівською Францією з союзниками. У липні через Турійськ у напрямку Ковеля йшли війська російської 3-ї Західної армії, які готувались до бою з австрійсько—французькими військами (наступали з Берестя на Кобринь). У середині вересня (11-12 числа) турійчани знову побачили російські війська, але вже добряче потріпані саксонцями генерала Реньє — засновника княжої династії сучасного Монако. Через Турійськ у напрямку на Туропин, Киселин, Торчин, Луцьк відступали частини під командуванням графа Ламберта, французького емігранта, який втік від революції до Росії і вступив на військову службу. Учня Суворова, героя битви при Чарново (Східна Прусія)[en] генерала Ламберта сучасники називали найкращим кавалерійським воєначальником епохи наполеонівських війн. В середині серпня між Турійськом і Володимиром були зосереджені корпуси Реньє[fr] (французи і саксонці), Шварценберга (австрійці) та до 10 тисяч польських конфедератів під командуванням генерала дивізії Антонія Косинського. В ході вересневого контрнаступу російської армії 12 вересня 1812 року французькі війська були вибиті з Турійська військами корпусу, яким командував генерал-майор Ламберт. В ході бою за Турійськ і форсуванні Турії відзначився підполковник князь Валеріан Григорович Мадатов. Молодого командира Олександрійського гусарського полку називали російським Мюратом (головнокомандувач французької кавалерії при Наполеоні). Командуючи авангардом корпусу генерал — ад'ютанта Ламберта князь Мадатов не тільки вибив французів з Турійська, але й гнав їх без зупинки до самого Бреста. До військової історії Валеріан Мадатов увійшов як герой Російсько-турецької (з двома сотнями стрільців під Батинськом розгромив 4-х тисячну колону турків) та Російсько-французької воєн, сподвижник генерала Єрмолова періоду російських завоювань на Кавказі, завойовник і намісник Шехінського, Ширванського і Карабаського ханств, генерала, який з двома стрілецькими батальйонами розбив ущент десятитисячну перську армію під Шамхором.
Поряд з військовими подіями XIX століття для Турійська знаменувалось і виникненням Тріської династії євреїв-хасидів. Засновником цієї династій став рабин Аврахам (1806—1889), який більше відомий під іменем Магіда з Тріска (Турійська). До нього в Турійськ стікалися тисячі прихильників (серед них талмудисти, багаті євреї, рабини і навіть цадики інших, старіших династій). Магід приймав усіх як гостей і розміщав та годував за свій рахунок. Його проповідітбули сумішшю хасидського учення і каббали з нумерологією та гематрією. Перу Магіда із Тріска належать праці «Маген Аврахам» («Щит Аврахама», 1887) і) і «Шалош хадрахот ієшарот лі-зманім шонім» («Три праведні повчання на різні часи»). Раббі Аврахам користувався великим впливом серед хасидів і в період правління Миколи I був навіть заарештований за підозрою в підбурюванні до непокори уряду. Справу батька продовжили його сини Менахем Нахум з Бріська (Берестя), Мордехай з Кужміра та Яків Лейба з Тріська (Турійська), а згодом і онуки.
На початку XX століття Турійськ за словником Брокгауза і Ефрона являв собою «…бедное, захудалое местечко с 2872 жит.; 2 православных церкви, церковано-приходская школа, 2 водяных мельницы, 4 ярмарки. Посреди местечка развалины большого каменного замка. В 1890 г. здесь найден монетный клад. Из церквей одна (Преображенская) построена в XVI ст…». Але саме того часу до Турійська дійшла цивілізація. Влітку 1900 року вже повним ходом функціонувала новозбудована залізнична станція. Перша письмова згадка про неї пов'язана з відбудовою Мстиславого храму Успіння Божої Матері у місті Володимирі і пов'язана з отриманням 18 вересня (1 жовтня) 1900 року саме на станції Турійськ Великим князем Костянтином Костянтиновичем Романовим вітальної телеграми від російського царя Миколи ІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 878 смт. Турійськ віднесено до Списку історичних населених місць України.
Відомі люди
У Турійську в різний час народились, навчались, проживали і працювали люди, які своєю працею прославляли Україну та її народ:
Рудич Василь Антонович — відомий журналіст, український письменник
Марчук Володимир Павлович — художник, голова правління Волинської організації Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України.
Зігмунд Румель — польський та український поет, діяч польського національного руху на Волині, жорстоко вбитий ОУНівцями під час мирних перемовин.
Література
Сміян П.К., Троць П.С. Турі́йськ // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.678-688
↑Szczygielski Wacław. Ossoliński Józef Kanty h. Topór (1707—1780) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — Tom XXIV/2, zeszyt 101. — S. 412. (пол.)
.jpg)
