На схід від Карпилівки поблизу автошляху Рівне — Луцьк (9 км від обласного центру) розкинулося при р. Живець і численних ставах старовинне село Понебель. З півдня і сходу оточують стави, з півночі — урочище Підгори. Це заглибина з численними долинами, як-от Вузька, Перша, Чамкова, Брикальова. Виникла в епоху льодовикового періоду, її вимив величезний льодовик, який відходив на північ. З південно-східного боку село огинає струмочок Живець (притока річки Усті), який означає «криничне місце де просочується вода». Зараз украй занедбаний.
Що означає назва села, його старожитності
Назва села — унікальна. У ній, на думку лінгвістів, приховане старовинне ім'я, де «поне» — префікс — «тому що», «з тих пір», а «бел, был» — частина від дієслова «быти» — «бути із значенням проростати, множитися». В комплексі назва села по-сучасному звучить так: «Нехай з тих пір творить рід!». На етимологію села Понебель до певної міри проливають світло й народні перекази та легенди, проте жодне із цих джерел не має, на думку вчених, наукового підґрунтя.
Збереглися назви й інших мікрооб'єктів села: Коло Поня, Пильова гора, Подоли, Ставище, Башенцеві гори, Чамкова долина, Водопій, Волоки, Фільварок (колишній панський маєток) та інші.
Символіка
Символи затверджені 20 грудня 2024 року рішенням Городоцької сільської ради. Автори – А. Гречило, С. Поліщук та Ю. Терлецький.
Герб
У синьому полі золотий розширений хрест, над і під ним – по срібній квітці латаття, обабіч – по золотому боковику.
Хрест вказує на місцеву церкву Св. Великомучениці Параскеви-П’ятниці та підкреслює розташування села у Волинському регіоні. Квіти латаття і синє поле символізують численні ставки та річку Живець. Золоті поля означають розвинене сільське господарство, є символом щедрості та добробуту. Щит увінчано золотою сільською короною з колосків, що вказує на статус села.
Прапор
Квадратне полотнище, яке складається з трьох вертикальних смуг – жовтої синьої та жовтої (співвідношення їхніх ширин рівне 1:2:1), на синій смузі жовтий розширений хрест, над і під ним – по білій квітці латаття.
Історія села
Археологічні дані розкопок на території Понебеля. Перші письмові згадки про село
Сліди заселення — давні. У 19 столітті тут виявлено 13 курганів-могильників, знаряддя праці епохи Руської держави. Дослідження велися під орудою професора Миколи Біляшівського на кошти барона й мецената Федора Штайнгеля, згодом міністра уряду УНР.
Як топонім Понебель засвідчений актом 1561 року вперше. Тоді це була маєтність Федора Чаплича-Шпанівського. 1570-го «Понебыль» одержує право ловити в повінь ставкову рибу й косити болотяні трави. Є згадки про село у 1595 році в описі володінь Пересопницького монастиря, «… чтобы доходы с этого имения были употребляемы на его содержание» — наголошується в документі. Тоді ж, як гідротехнічні спруди, згадуються сільські стави.
XVII століття в історії села
Ставки Понебеля
Напередодні Берестецької битви в понебельських лісах (зараз немає) діяв озброєний загін селян, було віче в урочищі Підгори.
За поземельним актом 1889 року у селі — 95 дворів, 747 парафіян, серед них, що цікаво, 250 німців-колоністів римокатоликів. «Школа грамотності» діяла в Понебелі з 1886 року.
У 1767 році «… на средства помещицы княгини Александры Стецкой-Радзивил при пособии отъ прихожан» було в селі споруджено церкву в ім'я Святої Великомучениці Параскеви-П'ятниці, яка діє й досі.
З 1772 року тут зберігалися метричні книги й інші першоджерела. Зараз архів потребує впорядкування і вивчення.
Війни ХХ століття в історії Понебеля
Війни XX століття лишили слід в історії села. Жителі Понебеля брали участь в І Світовій, громадянській, ІІ Світовій війнах.
У роки Визвольних змагань на полі, де колись стояв курган (зараз там новобудови), відбулася битва між поляками і червоними. Вона була дуже кривавою, адже обидві сторони билися на шаблях.
В роки ІІ Світової війни жителі Понебеля воювали і у Радянській Армії, і в лавах УПА. В лютому 1944 ряд жителів призвали в армію, та деякі з них загинули, не доїхавши до фронту — при нальоті німецької авіації на казарми в Рівному.
Дослідниками національно-визвольної боротьби українського народу в селі Понебель виявлено 25 її безпосередніх учасників. Одні загинули, інші були репресовані.
У 1994 році у селі Понебель було понад 120 садиб. За роки незалежності України воно розширило свої георафічні межі, має електричну, газову та телефонну мережі, дороги із твердим покриттям та сучасний універсальний магазин.
Окремо про топонім Козацька могила, яка до 1963 року знаходилася праворуч урочища Підгори. За радянської тоталітарної доби поховання знесли місцеві яничари. Рештки праху козаків-звитяжців і місцевих селян, які в 1651 році загинули в бою, рятуючи село від татарської орди, патріоти перепоховали на старому громадському кладовищі. У серпні 2008 року з ініціативи релігійної громади УПЦ КП села, активістів УНР області на чолі з її провідником народним депутатом України Василем Червонієм відбувся акт освячення козацько-селянського поховання й відправлена панахида пам'яті борців за волю України (о. Василь Вдовиченко).
Відомі люди
У селі Понебель народився Михайло Андрійович Тучемський (5.5.1872-23.4.1945) — церковний діяч, краєзнавець, священник, викладач, автор кількох книг.
У понебельців і їхньому духовному житті глибокий слід залишили священики О. Прохорчук, А. Гучинський, І. Туркевич, І. Сорожкевич, батько й син Оплаканці, В. Вдовиченко, Т. Гордійчук, церковні діячі Михайло та Степан Скиданчуки, дяк Вишневський, учителі У. Захаржевський, М. Грицюта (Антонюк), М. Ляхович та інші.
