Я, я — літера кирилиці. Є в багатьох абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. Становить поєднання /ja/, або /a/ після м'якої приголосної. Літера звучить як «йа» (Наприклад: яблуко, м'ята, соя), коли літера стоїть на початку слова, після голосного звуку та після апострофа (ясний, мрія, зав'язь, камарилья). Я звучить як «а», коли пом'якшує попередній м'який приголосний звук (лящ, сяйво). У драгоманівці замінювалась на «ja» або «ьа», залежно від способу читання.
Історія
З точки зору походження сучасна літера «я» поєднує дві різні кириличні букви, відомі як «малий юс» і «йотоване А», яких звучання давно збіглося, але залишилася формальна орфографічна різниця. Форма сучасної літери я, схожа на дзеркальне відображення латинської літери R, відтворює курсивне написання літери ѧ («малий юс»), котре поширилося вже в середині XVI століття (під час швидкого писання поступово зникла ліва ніжка, а ціла фігура повернулася за годинною стрілкою; рукописна лігатура ꙗ («йотоване А») виглядала як рукописне а з чубчиком, схожим на с). У такому виді («я») її закріпили під час запровадження гражданського шрифту.
Застаріла форма українського рукописного я походить власне від лігатури іа і виглядає як сполучене внизу «ɛı», або волапюкова літера «ꞛ». Велика рукописна я при цьому може виглядати й як «Я» або «Ꙗ».
Частина сторінки з української емігрантської абеткиАлтернативні літери (включно з Ꞛ, подібною на рукопсну Я) запропоновані до абетки волапюк у 1888
В інших алфавітах
Цікаві факти
В українській мові існує слово, що складається з одної цієї літери — особовий займенник «я», що може в певних випадках вживатися і в функції іменника (як філософський термін). «Я» — один з ключових термінів у психоаналізі.
У церковнослов'янській мові з одної букви ѧ (читається як «я») складаються кілька займенників третьої особи: однини жіночого роду у називному відмінку і множини всіх родів у знахідному відмінку, що відповідають українським «вона», «їх».
