PROFILPELAJAR.COM

Елен Джонсон-Серліф
Елен Джонсон-Серліф
англ. Ellen Johnson-Sirleaf
	Елен Джонсон-Серліф
24-й президент Ліберії
	16 січня 2006 — 26 грудня 2017
Попередник	Мозес зе Бла
Наступник	Джордж Веа
Народився	29 жовтня 1938 (86 років); Монровія, Ліберія
Відомий як	політична діячка, економістка, підприємиця, письменниця
Місце роботи	Світовий банк, Citibank, HSBC, Програма розвитку ООН і Open Society Initiative for West Africad
Країна	Ліберія
Alma mater	Університет Колорадо у Боулдері, Гарвардський університет (1971), Гарвардський інститут державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді, College of West Africad (1955), Madison Business Colleged, Університет Вісконсину в Медісоні і Університет Колорадо
Політична партія	Партія єдності
У шлюбі з	невідомо
Релігія	методизм
Нагороди	Нобелівська премія миру (2011)
Підпис
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Медіафайли у Вікісховищі

Елен Джонсон-Серліф (англ. Ellen Johnson-Sirleaf, *29 жовтня 1938) — 24-тя президентка Ліберії, лауреатка Нобелівської премії миру 2011 року (з Леймою Гбові і Тавакуль Карман «за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і за права жінок на повноправну участь у досягненні миру»^[1]), економістка, підприємиця та письменниця. Перша жінка-президент африканської країни (з 2006 року), перша жінка в Африці, яка очолила державу. За суворий характер і рішучість її часто порівнюють із «залізною леді».^[2]

Елен Джонсон-Серліф зробила неабиякий вклад у відновлення прав жінок у Ліберії. У 2007 році вона створила «Фонд жінок ринку праці Серліф», за допомогою якого було побудовано та відновлено 26 ринків та з'явилася можливість отримання жінками додаткової освіти у сфері торгівлі, управління та охорони здоров'я.^[3]

Коли у 2006 році Джонсон-Серліф очолила країну, про її життя та політичну діяльність знято 6 сюжетів. На їх основі було виявлено, що вона має неабиякий дипломатичний талант. Елен Джонсон-Серліф у них зазначає, що політиці грань між чоловіками та жінками має бути відсутньою.^[3] За той час політичної діяльності Елен Джонсон-Серліф розвіяла певні стереотипи про жінок у суспільстві та виробила набір навичок, які будуть корисними для жінок.^[3]

Життя та кар'єра

Елен Джонсон народилася в Монровії 29 жовтня 1938 роцу.^[4] Навчалася в коледжі Західної Африки^[en] з 1948 по 1955 рр. У 17 років вступила в шлюб з Джеймсом Серліфом, з яким згодом розлучилася. Народила чотирьох синів і була в основному зайнята як домогосподарка. На початку шлюбу чоловік працював у відділі сільського господарства, а Елен була бухгалтеркою у авторемонтній майстерні.^[5]

У 1961 році Джонсон-Серліф з чоловіком переїхали у США, щоб продовжити освіту, вона здобула ступінь асоціата з бухгалтерського обліку в Бізнес Школі Медісона^[en], в штаті Вісконсін. Коли вони повернулися до Ліберії, чоловік продовжив роботу в Департаменті сільського господарства, а Джонсн-Серліф розпочала кар'єру в Департаменті казначейства Міністерства фінансів Ліберії.^[5]

Пізніше Джонсон-Серліф повернувся до коледжу, щоб закінчити ступінь бакалавра. У 1970 році вона здобула ступінь бакалавра економіки в Колорадському універститеті у Боулдері ^[6], де також провела літню підготовку до аспірантури. З 1969 по 1971 рр. Джонсон-Серліф вивчала економіку та державну політику в Школі державного управління ім. Джона Кеннеді Гарвардського, здобувши ступінь магістра державного управління.^[7] Вона повернулася до Ліберії, щоб працювати в адміністрації Вільяма Толберта, де була призначена на посаду помічниці міністра фінансів. У той час вона привернула увагу «вибуховою» промовою до Ліберійської торговельної палати, де заявила, що корпорації країни завдають шкоди економіці, накопичуючи чи надсилаючи свої прибутки за кордон.^[8]

З 1972 по 1973 рр. Джонсон-Серліф працювала помічницею міністра в адміністрації Толберта. Вона подала у відставку після розбіжностей щодо витрат уряду. Згодом була призначена міністеркою фінансів з 1979 по квітень 1980 року.^[9]

Самуель Доу, член корінної етнічної групи Гере, захопив владу під час військового перевороту 12 квітня 1980 року; він наказав вбити Толберта і розстріляти всіх, крім чотирьох членів уряду (серед яких була Джонсон-Серліф). Спочатку вона була прийнята на посаду в новому уряді як очільниця Ліберійського банку розвитку і інвестицій. Джонсон-Серліф утекла з країни в листопаді 1980 року після того, як публічно критикувала Доу і Раду народної відплати за управління країною.

Спочатку переїхала до Вашингтона, округ Колумбія, і працювала у Світовому банку. У 1981 році переїхала до Найробі, Кенія, щоб стати віцепрезиденткою Африканського регіонального бюро Сітібанку. Вона залишила Citibank у 1985 році після участі в загальних виборах 1985 року в Ліберії. Пішла в Equator Bank,^[10] дочірню компанію HSBC.

У 1992 році Джонсон-Серліф була призначена очільницею Регіонального бюро Африки за Програмою розвитку ООН у ранзі помічниці адміністратора та помічниці Генерального секретаря (ASG). Вона залишила посаду у 1997 році, щоб балотуватися на пост президента Ліберії. Протягом свого перебування в ООН вона була однією з семи міжнародно відомих осіб, яких було призначено в 1999 році Організацією африканської єдності для розслідування геноциду в Руанді, однією з п'яти голів Комісії міжконголезського діалогу і однією з двох міжнародних експерток, обраних ЮНІФЕМ для розслідування та звітування про вплив конфлікту на роль жінок та роль жінок у побудові миру. Вона була першою головою Ініціативи Відкритого Суспільства для Західної Африки (OSIWA)^[en] і професором з управління в Інституті менеджменту та державного управління Гани (GIMPA).^[en]

Має чотирьох синів і вісім онуків. Її племінник Еммануель Сумана Елсар був її політичним радником під час президентських виборів 2005 року.

Професійні віхи

1972—1973: Помічниця міністра фінансів Ліберії.
1980—1985: Міністерка фінансів Ліберії.
1982—1985: Віцепрезидент африканського регіонального відділення банку «Citibank» у Найробі.
1986—1992: Віцепрезидент і член виконавчого комітету банку «Екватор» у Вашингтоні.
1992—1997: Член правління регіонального африканського бюро розвитку ООН.
1997: Лідерка Партії єдності; кандидатка в президенти.
2004—2005: Голова комісії «порядок у владі» (Ліберія).
2005: Кандидатка в президенти.
2006: Президент Ліберії.

Джонсон-Серліф також:

грудні 2021 : року Джеймс Серліф, один із синів Еллен Серліф, помер у своїй резиденції в Ліберії за невідомих обставин.
Засновниця Міжнародного інституту в справах жінок у політиці.
Член консультативної ради «Сучасні зростання Африки та інвестиційна компанія».
Член фінансового комітету «Modern Africa Fund Managers».
Президент «Ліберійського банку розвитку та інвестицій».
Президент інвестиційної компанії «Kormah Development and Investment Corporation».
Старшв представниця банку «Світового банку» з видачі позики.
Віцепрезидент «Сітібанку».

Публікації

«Від катастрофи до розвитку» (1991).
«Перспективи кредитування Центральної Африки» (1992).

Нагороди

Нагорода Рузвельта 1988 за свободу слова.
Нагорода Ральфа Бунша за лідерство у світовій політиці.
Кавалер Ордену Африканської Зірки за звільнення Ліберії.
Кавалер Ордена Того.
Нобелівська премія миру (2011).

Примітки

↑ 2011 Nobel Peace Prize. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 9 жовтня 2011.
↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. Лауреатки Нобелівської премії миру 2011 року - сильні жінки, які відстоюють мир і свободу | DW | 07.10.2011. DW.COM (укр.). Архів оригіналу за 29 червня 2019. Процитовано 29 червня 2019.
↑ ^а ^б ^в «Железная леди» Элен Джонсон-Серлиф. eawfpress.ru. Процитовано 29 червня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑ The Nobel Peace Prize 2011. NobelPrize.org (амер.). Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
↑ ^а ^б Ellen Johnson Sirleaf. Academy of Achievement (амер.). Архів оригіналу за 14 лютого 2019. Процитовано 30 червня 2019.
↑ Economics. College of Arts and Sciences (англ.). 28 листопада 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
↑ The voice of reform. Harvard Gazette (амер.). 10 березня 2011. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
↑ Robinson, Jack. "Mrs. Sirleaf on 'Stimulating the Economy'", Liberian Age, 29 June 1973, pp. 1–2.
↑ Архівована копія. www.newtimes.co.rw. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ President Ellen Johnson Sirleaf | Harvard Africa Alumni Action Forum (амер.). Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 30 червня 2019.