PROFILPELAJAR.COM

Надія Мурад
Надія Мурад
курд. نادیە موراد
Народилася	10 березня 1993 (31 рік); Кочаd, Округ Синджарd, Найнава, Республіка Ірак[d]
Країна	Ірак
Національність	Єзидка
Діяльність	Правозахисник
Галузь	права людини
Знання мов	арабська і англійська
Роки активності	2014 — тепер. час
Magnum opus	Остання дівчина[d]
Посада	посол доброї воліd
Конфесія	єзидизм
Нагороди	премія Сахарова за свободу думки (2016) премія Вацлава Гавела (2016) Women of the Yeard (2024) 100 жінок (BBC) (2024)
Премії	Премія Вацлава Гавела; Премія Андрія Сахарова; Нобелівська премія миру (2018)
Сайт	nadiasinitiative.org
	; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі;

Надія Мурад Басі Таха (курд. نادیە موراد, араб. نادية مراد‎‎, нар. 1993, Коча, Ірак) — іракська правозахисниця єзидського походження, Посол доброї волі управління ООН з наркотиків і злочинності^[8], лауреат премії Вацлава Гавела з прав людини^[9], премії Андрія Сахарова за свободу думки спільно з Ламією Аджи Башар^[10], лауреат Нобелівської премії миру 2018 року разом з конголезьким лікарем Денісом Муквеге^[11].

Включена журналом Time до 100 найвпливовіших людей світу 2016 року^[12]. Іракський уряд, відзначивши роль Надії Мурад у донесенні до світового співтовариства інформації про загрозливе становище єзидських жінок на території, контрольованій Ісламською державою, номінував її на здобуття Нобелівської премії миру 2016 року^[13].

Життєпис

Ранні роки

Надія Мурад народилася у 1993 році у селищі Коча неподалік міста Синджар на півночі Іраку у регіоні компактного проживання єзидів. Родина займалася сільським господарством; окрім Надії, сім'я мала ще 10 дітей: 8 синів та 2 дочок. У 2003 році Надія залишилася без батька^[14].

Освіту здобувала у місцевій школі. У дитинстві цікавилася історією та хотіла стати педагогом. Після здобуття середньої освіти планувала вступити до університету, однак, через захоплення селища бойовиками ІДІЛ року не змогла довчитися останній рік^[14].

Рабство

Після захоплення Кочо Ісламською державою у серпні 2014 року Надія стала жертвою переслідування єзидів ісламістами. Разом із групою молодих жінок, серед яких у тому числі були 3 її племінниці, була вивезена та навернена у сексуальне рабство^[14]. Утримувалася у місті Мосул, звідки здійснила невдалу спробу втечі, через що зазнала тортур. Була перепродана у рабство кілька разів^[15]. Опинившись у місті Бахдіда, у листопаді 2014 року змогла втекти від рабовласників після трьох місяців полону.

Завдяки допомозі випадкової родини Надія змогла виїхати до Кіркука до свого брата, який перебував у таборі біженців. Пізніше потрапила до табору у місті Дахук, звідки разом з 1000 іншими біженцями дісталася до Німеччини, де мешкає зараз з однією зі своїх сестер^[16].

У 2020 році Мурад почав співпрацювати з Інститутом міжнародних кримінальних розслідувань (IICI) та Ініціативою запобігання сексуальному насильству під час конфлікту (PSVI) уряду Сполученого Королівства над створенням Кодексу Мурад.^[17]

Родина

Після смерті батька у 2003 році мешкала з матір'ю, 8 братами та 2 сестрами. Після захоплення Кочо джихадисти вбили матір, 6 її рідних та 3 двоюрідних братів за відмову прийняти іслам. Сестри також продані у рабство^[14].

З родини Надії змогли вижити 2 її брати та 2 сестри. Брати та одна з сестер нині перебувають у таборі біженців в Іракському Курдистані, ще одна сестра — у Німеччині. Сестри Надії були викуплені родичами з рабства, крім того, одній з її племінниць також вдалося здійснити втечу від рабовласників, доля інших двох лишається невідомою^[14].