Премія імені Сахарова

Премія імені Сахарова M:
Країна ЄС і  Франція
Рік заснування1988
europarl.europa.eu/sakharovprize/en/home
CMNS: Премія імені Сахарова у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Премія імені Андрія Сахарова.
Церемонія вручення премії 2009 року.
Зала Ради Європи

Премія Сахарова за свободу думки — щорічна відзнака Європейського парламенту. Започаткована 1988 року.

Нагорода вручається за досягнення в таких областях:

  • захист прав людини і його основних свобод;
  • розвиток демократії і відстоювання верховенства права;
  • повага до міжнародного законодавства;
  • захист прав меншин.

Висунення кандидатів

Висунення кандидатів на здобуття премії Сахарова здійснюється депутатами Європарламенту. Для того аби кандидатура здобувача премії була розглянута, вона має бути висунута депутатською групою або щонайменше 40 депутатами при тому, що кожен з них може виступити з підтримкою лише однієї кандидатури. Зазвичай остаточний перелік кандидатів формується щороку у вересні.

Надалі кандидатури розглядаються на спільному засіданні Комітету з міжнародних справ, Комітету з розвитку та Підкомітету з прав людини Європейського парламенту. Усі кандидатури проходять обговорення учасниками засідання, після чого кожен член комітетів з закордонних справ і з розвитку голосують за того кандидата, чий внесок, на їхню думку, найбільше заслуговує на відзначення премією.

З трьох найбільш рейтингових номінантів (тих, що здобули найбільше голосів) формується шорт-лист претендентів, який надалі передається до розгляду Конференцією Президентів Європарламенту, який кожного року визначає лауреата Сахаровської премії. Ця Конференція складається з Голови Європейського парламенту та голів усіх депутатських груп, її рішення щодо присудження премії є остаточним, проте може не збігатися з попередніми результатами розгляду кандидатур комітетами з закордонних справ і розвитку.

Перелік усіх кандидатів
Рік Номінант Країна Голоси Прим.
1988 Нельсон Мандела ПАР ПАР [1]
Анатолій Марченко СРСР СРСР
Лариса Богораз СРСР СРСР
Мордехай Вануну Ізраїль Ізраїль
Роальд Зеличенок СРСР СРСР
Натан Щаранський Ізраїль Ізраїль
Міжнародна асоціація прав людини
1989 Александер Дубчек Чехословаччина Чехословаччина [2]
Дьюла Горн Угорщина Угорщина
Дойна Корня Румунія Румунія
Тадеуш Мазовецький Польща Польща
Чико Мендес Бразилія Бразилія
1990 Аун Сан Су Чжі  Бірма 9 [3]
Фан Лічжі КНР КНР 9
Ібрагім Ругова Косово Косово
Ласло Текеш Угорщина Угорщина 15
Католицький університет Сальвадора Сальвадор Сальвадор
1991 Адем Демачі Косово Косово 7 [4]
Михайло Горбачов СРСР СРСР
Борис Єльцин
Ненсі Грейсі Велика Британія Велика Британія
Едуард Шеварнадзе СРСР СРСР
Ласло Текеш Угорщина Угорщина 12
Террі Вейт Велика Британія Велика Британія 14
Вей Джиншень КНР КНР
1992 Кубинський комітет з прав людини Куба Куба [5]
Джованні Фальконе Італія Італія
Паоло Борселліно
Алія Ізетбегович Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина 9
Матері площі травня Аргентина Аргентина 19
Рігоберта Менчу Гватемала Гватемала
Марія Єлена Круз Варела Куба Куба 9
1993 Шанана Гужмау Східний Тимор Східний Тимор 8 [6]
Сердік Мейсон ПАР ПАР
Волмер ду Насіменту Бразилія Бразилія
Ослобождєніє Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина 22
Гендун Рінхен КНР КНР 7
Салман Рушді
1994 Себастьян Аркос Бернес Куба Куба 13 [7]
Шанана Гужмау Східний Тимор Східний Тимор
Тасліма Насрін Бангладеш Бангладеш 19
Самуель Руїз Мексика Мексика
Вей Джиншень КНР КНР
Лейла Зана Туреччина Туреччина 12
Мехді Зана
1995 Спільнота Сан-Патрігано Італія Італія [8]
Спільнота Святого Егідія Італія Італія
Палден Г'ятцо КНР КНР
Сергій Ковальов Росія Росія 22
Наґіб Махфуз Єгипет Єгипет 5
Кен Саро-Віва Нігерія Нігерія
Лейла Зана Туреччина Туреччина 31
1996 Сільвія Баральдіні Італія Італія [9]
Леонель Морехон Альмагро Куба Куба 23
Олександр Нікітін Росія Росія
Самуель Руїз Мексика Мексика 23
Вей Джиншень КНР КНР 4
1997 Єлені Фока Кіпр Кіпр 7 [10]
Саліма Гезалі Алжир Алжир 24
Франьо Комарица Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина 19
Елізардо Санчес Куба Куба
1998 Accept Румунія Румунія [11]
Акин Бірдал Туреччина Туреччина
Далай-лама XIV Тибет Тибет
Укшін Хоті Косово Косово
Жозе Райня Бразилія Бразилія
Марта Беатріс Рок Куба Куба
Ібрагім Ругова Косово Косово
Мордехай Вануну Ізраїль Ізраїль
1999 Анджеліна Аченг Ат'ям Уганда Уганда [12]
Акин Бірдал Туреччина Туреччина
Шанана Гужмау Східний Тимор Східний Тимор
Кемаїс Ксіла Туніс Туніс
Мартін Лі Гонконг Гонконг
Радіо B2/92 Югославія Югославія
2000 Мумія Абу-Джамал США США [13]
Анджеліна Аченг Ат'ям Уганда Уганда
Андрій Бабицький Росія Росія
Basta Ya! Іспанія Іспанія
Іммакуле Біргагека ДР Конго ДР Конго
Радхія Насрауі Туніс Туніс
Олександр Нікітін Росія Росія
Нгаванг Сангдрол Тибет Тибет
2001 Анджеліна Аченг Ат'ям Уганда Уганда [14]
Сіхем Бенседріне Туніс Туніс
Франсіско де Ру Колумбія Колумбія
Іззат Газаві Палестина Палестина
Нуріт Пелед-Елханан Ізраїль Ізраїль
Закаріас Камвеньо Ангола Ангола
Патрік Легі США США
Лі Хунчжі КНР КНР
Нгаванг Сангдрол Тибет Тибет
Морган Цвангіраї Зімбабве Зімбабве
2002 Сіхем Бенседріне Туніс Туніс [15]
Саад Еддін Ібрагім Туніс Туніс
Ахмад Шах Масуд Афганістан Афганістан
Григорій Пасько Росія Росія
Освальдо Пая Куба Куба
Кайлаш Сат'ярті Індія Індія
Морган Цвангіраї Зімбабве Зімбабве
2003 Кофі Аннан та персонал ООН Гана Гана [16]
Сержіу Вієра ді Меллу Бразилія Бразилія
Ганс Блікс Швеція Швеція
Мухаммед аль-Барадаї Єгипет Єгипет
Акбар Ганджі Іран Іран
Саїм Балдуханов Казахстан Казахстан
Юрій Бандажевський Білорусь Білорусь
Фелікс Кулов Киргизстан Киргизстан
Мухаммад Бекжон Узбекистан Узбекистан
Батир Бериєв Туркменістан Туркменістан
Галімжан Жакіянов Казахстан Казахстан
2004 Інгрід Бетанкур Колумбія Колумбія [17]
Репортери без кордонів
Енцо Балдоні Італія Італія
Рейчел Коррі США США
Леонід Рошаль Росія Росія
Наталія Естемірова Росія Росія
Олександр Єсенін-Вольпін США США
Анжеліка Лівне Ізраїль Ізраїль
Самар Саххар Палестина Палестина
Білоруська асоціація журналістів Білорусь Білорусь
Вацлав Гавел Чехія Чехія
Сергій Ковальов Росія Росія
Ібрагім Хуссейн Закі Мальдіви Мальдіви
Зубр Білорусь Білорусь
2005 Хаува Ібрагім Нігерія Нігерія [18]
Репортери без кордонів
Янг Зілі КНР КНР
Моджтаба Самінеджад Іран Іран
Зухайр Ях'яуї Туніс Туніс
Мухтар Май Пакистан Пакистан
Олександр Єсенін-Вольпін США США
Сергій Ковальов Росія Росія
Жінки в білому Куба Куба
Ібрагім Адам Мудаві Судан Судан
Даніель Баренбойм Ізраїль Ізраїль
Амінату Хайдар Західна Сахара Західна Сахара
2006 Інгрід Бетанкур Колумбія Колумбія [19]
Усі, хто бореться за визволення заручників у Колумбії Колумбія Колумбія
Fulda-Mosocho Project Кенія Кенія
Володимир Козлов Росія Росія
Ервін Кретлер Бразилія Бразилія
Сомалі Мам Камбоджа Камбоджа
Олександр Мілінкевич Білорусь Білорусь
Гассан Туені Ліван Ліван
Месфін Волдемаріам Ефіопія Ефіопія
Жінки в чорному Сербія Сербія
2007 Варфоломій I Туреччина Туреччина [20]
Цзен Цзіньян КНР КНР
Ху Цзя
Малалай Джоя Афганістан Афганістан
Саліх Махмуд Осман Судан Судан
Анна Політковська Росія Росія
2008 Інгрід Бетанкур Колумбія Колумбія [21]
Далай-лама XIV Тибет Тибет
Європейський центр з прав ромів Європейський Союз Європейський Союз
Ху Цзя КНР КНР
Олександр Козулін Білорусь Білорусь
Аполінер Малу Малу ДР Конго ДР Конго
Михайло Трепашкін Росія Росія
Морган Цвангіраї Зімбабве Зімбабве
2009 Іззелдін Абуелайш Палестина Палестина [22]
Фонд Вісенте Феррера Індія Індія
Давіт Ісаак Еритрея Еритрея
Маріам Ламізана Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо
Людмила Алексєєва Росія Росія
Олег Орлов
Сергій Ковальов
Меморіал
Деніс Муквеге ДР Конго ДР Конго
Тадеуш Нгуен Ван Лі В'єтнам В'єтнам
Шаді Садр Іран Іран
Роберто Савіано Італія Італія
2010 ACCESS [23]
Хайтам Аль-Малех Сирія Сирія
Breaking the Silence Ізраїль Ізраїль
Гільєрмо Фаріньяс Куба Куба
Амінату Хайдар Західна Сахара Західна Сахара
Давіт Ісаак Еритрея Еритрея
Біртукан Мідексу Ефіопія Ефіопія
Тадеуш Нгуен Ван Лі В'єтнам В'єтнам
Open Doors
2011 Іззелдін Абуелайш Палестина Палестина [24]
Мухаммед Буазізі Туніс Туніс
Асмаа Махфуз Єгипет Єгипет
Ахмед Аль-Сенусі Ліван Ліван
Разан Зейтуне Сирія Сирія
Алі Ферзат
Дмитро Бондаренко Білорусь Білорусь
Борис Пахор Італія Італія
Сан-Хосе де Апартадо Колумбія Колумбія
2012 Олесь Біляцький Білорусь Білорусь [25]
Джозеф Френсіс Пакистан Пакистан
Віктуар Інгабіре Умугоза Руанда Руанда
Деограсіас Мушаїді
Бернар Нтаганда
Pussy Riot Росія Росія
Насрін Сотуде Іран Іран
Джафар Панагі
2013 Малала Юсафзай Пакистан Пакистан [26]
Едвард Сноуден США США
Рійот Алему Ефіопія Ефіопія
Ескіндер Негу
Олесь Біляцький Білорусь Білорусь
Едуард Лобов
Микола Статкевич
Михайло Ходорковський Росія Росія
Стоячі протестувальники Туреччина Туреччина
CNN Freedom Project: Ending Modern-Day SlavERI США США
2014 Махмуд Аль-Асалі Ірак Ірак [27]
Луїс Рафаель І Сако
CHREDO
Open Doors
Oeuvre d'Orient
Aid to the Church in Need
Євромайдан Україна Україна
Мустафа Наєм
Руслана Лижичко
Єлизавета Щепетильникова
Тетяна Чорновол
Аяан Хірсі Алі США США
Деніс Муквеге ДР Конго ДР Конго
2015 Раїф Бадаві Саудівська Аравія Саудівська Аравія [28]
Круглий стіл демократичної єдності Венесуела Венесуела
Една Адан Ісмаїл Сомалі Сомалі
Борис Нємцов Росія Росія
Надія Савченко Україна Україна
Едвард Сноуден США США
Антуан Дельтур Франція Франція
Стефані Жібо
2016 Джан Дюдар Туреччина Туреччина [29]
Мустафа Джемілєв Україна Україна
Надя Мурад Сирія Сирія
Ламія Аджи Башар
Ільхам Тохті КНР КНР
2017 Асія Бібі Пакистан Пакистан [30]
Аура Лоліта Чавес Ішкакік Гватемала Гватемала
Селахаттін Демірташ Туреччина Туреччина
Фіген Юксекдаг
Демократична опозиція Венесуели Венесуела Венесуела
Давіт Ісаак Еритрея Еритрея
П'єр Клаве Мбонімпа Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо
2018 Олег Сенцов Україна Україна [31]
НГО, що рятують мігрантів у Середземному морі Європейський Союз Європейський Союз
Сейран Атеш Німеччина Німеччина
Цезар Сирія Сирія
Нассер Зефзафі Марокко Марокко
Двейн Джонсон США США
AfriForum ПАР ПАР
Мері Вагнер Канада Канада
2019 Олексій Навальний Росія Росія [32]
Маріель Франку Бразилія Бразилія
Клоделіс Сілва дос Сантос
Раоні Метуктіре
Ільхам Тохті КНР КНР
Жан Вілліс Бразилія Бразилія
Маріель Франку
The Restorers Кенія Кенія
2020 Координаційна рада Білорусі Білорусь Білорусь [33]
Наджиб Мікаель Мусса Ірак Ірак
Берта Касерес Гондурас Гондурас
Світлана Тихановська Білорусь Білорусь
Якуб Гаврон Польща Польща
Пауліна Паяк
Павел Прента
Каміл Мачуга
2021 Олексій Навальний Росія Росія [34]
Афганські жінки Афганістан Афганістан
Жанін Аньєс Болівія Болівія
Султана Хая Західна Сахара Західна Сахара
Global Witness
2022 Український народ в особі Володимира Зеленського Україна Україна [35]
Український народ Україна Україна
Соня Гважажара Бразилія Бразилія
Володимир Зеленський Україна Україна
Комісія правди Колумбії Колумбія Колумбія
Ширін Абу Акле Палестина Палестина
Джуліан Ассанж Австралія Австралія
2023 Магса Аміні та жінки Ірану Іран Іран [36]
Магса Аміні та рух «Жінка, життя, свобода». Іран Іран
Марція Амірі Афганістан Афганістан
Параста Хакім
Матюла Вейза
Ніно Ломжарія та проєвропейські громадяни Грузії Грузія Грузія
Ілон Маск США США
Ванесса Накате Уганда Уганда
Вільма Нуньєс Нікарагуа Нікарагуа
Роландо Хосе Алварес Лагос
Юстина Віджинська Польща Польща
Морена Геррера Сальвадор Сальвадор
Коллін Макніколас США США

Лауреати

Від часу свого заснування премія імені Андрія Сахарова за свободу думки присуджувалась 34 рази. Найпершими її лауреатами в 1988 році стали південноафриканський борець проти режиму апартеїду Нельсон Мандела та радянський дисидент Анатолій Марченко. Анатолій Марченко, Мухаммед Буазізі (2011) та Магса Аміні (2023) стали лауреатами премії посмертно. Загалом за 31 рік присудження премії її лауреатами стали 35 осіб та 9 організацій. Найпершою жінкою-лауреаткою стала м'янмарська опозиціонерка Аун Сан Су Чжі (премія 1990 року), а найпершою організацією — аргентинський рух Матері площі Травня (премія 1992 року).

Нерідко через свою діяльність правозахисники та дисиденти зазнають переслідувань з боку авторитарних режимів, які вони прагнуть змінити. Так, кілька разів лауреати Сахарівської премії не могли бути присутніми на церемонії нагородження, оскільки перебували під арештом або в ув'язненні. Серед тих, хто не зміг отримати премію особисто в рік її присудження, є згадані вищі Нельсон Мандела та Аун Сан Су Чжі, а також Лейла Зана, Вей Джиншень, Ху Цзя, Гільєрмо Фаріньяс, Джафар Панагі, Насрін Сотоудех, Раїф Бадаві, Олег Сенцов, Ільхам Тохті та Олексій Навальний.

З-поміж лауреатів премії Сахарова п'ятеро пізніше отримали й Нобелівську премію миру: Аун Сан Су Чжі у 1991, Нельсон Мандела в 1993, Малала Юсафзай у 2014 роках[37], Деніс Муквеге та Надія Мурад розділили Нобеля з миру 2018 року[38]. Окрім того, Кофі Аннан разом із ООН отримали Сахарівську премію 2003 року після здобуття Нобелівської двома роками раніше.

Список лауреатів

Рік Фото Лауреат Країна Внесок Прим.
1988 Нельсон Мандела
(1918—2013) 		ПАР ПАР Борець проти режиму апартеїду в ПАР. На момент присудження премії був політичним в'язнем, перебував у в'язниці протягом 1964—1990 років. [39]
Анатолій Марченко
(1938—1986) 		СРСР СРСР Радянський дисидент, член Московської Гельсінської групи. Помер в ув'язненні внаслідок голодування у 1986 році. [40]
1989 Александер Дубчек
(1921—1992) 		Чехословаччина Чехословаччина Чехословацький політик. Вдався до спроб реформувати комуністичний режим у Чехословаччині після приходу до влади, які отримали назву Празька весна. [41]
1990 Аун Сан Су Чжі
(нар. 1945) 		 М'янма Бірманська опозиціонерка, борець проти військового режиму в країні та лідер руху за захист прав людини. [42]
1991 Адем Демачі
(1936—2018) 		СФРЮ Албанський письменник і правозахисник, голова Косовської спілки прав людини, борець за права албанців та інших національних меншин Косова. [43]
1992 Матері площі Травня Аргентина Аргентина Спілка аргентинських жінок, які з 1977 року виступали проти військового режиму в Аргентині та на захист власних дітей, які стали в'язнями того режиму. [44]
1993 Oslobođenje  Боснія і Герцеговина Газета з Сараєва, яка виходила щоденно під час Боснійської війни та пропагувала ідеї миру між сербами, хорватами та мусульманами. [45]
1994 Тасліма Насрін
(нар. 1962) 		Бангладеш Бангладеш Журналістка та письменниця, борець за права жінок, яка виступала з критикою ісламського фундаменталізму. [46]
1995 Лейла Зана
(нар. 1961) 		Туреччина Туреччина Курдська активістка, найперша курдська жінка-депутат у парламенті Туреччини. Через власні погляди перебувала в ув'язненні протягом 1994—2004 років. [47]
1996 Вей Джиншень
(нар. 1950) 		КНР КНР Китайський дисидент, борець за права людини та критик комуністичного режиму КНР. [48]
1997 Саліма Гезалі
(нар. 1958) 		Алжир Алжир Журналістка, засновник франкомовної газети La Nation, борець за права жінок, свободу слова та демократію в Алжирі. [49]
1998 Ібрагім Ругова
(1944—2006) 		 Союзна Республіка Югославія Лідер Демократичної ліги Косова. [50]
1999 Шанана Гужмау
(нар. 1946) 		Східний Тимор Східний Тимор Лідер руху за незалежність Східного Тимору. [51]
2000 Basta Ya! Іспанія Іспанія Кампанія на захист прав людини та демократії в Країні Басків. [52]
2001 Закаріас Камвеньо
(нар. 1934) 		Ангола Ангола Архієписком Лубанго, голова Міжцерковного комітету за мир в Анголі. [53]
Нуріт Пелед-Елханан
(нар. 1949) 		Ізраїль Ізраїль Викладачка університету, яка втратила доньку через теракт, вчинений палестинським терористом. Удостоєна премією разом з Іззатом Газаві за спільну роботу за примирення, взаємоповагу та взаємне визнання ізраїльським і палестинським народами прав одне одного. [54]
Іззат Газаві
(1951—2003) 		Палестина Палестина Голова Спілки письменників Палестини, син якого був убитий ізраїльською армією. Удостоєний премією разом з Нуріт Пелед-Елханан за спільну роботу за примирення, взаємоповагу та взаємне визнання ізраїльським і палестинським народами прав одне одного. [55]
2002 Освальдо Пая
(1952—2012) 		Куба Куба Кубинський дисидент, засновник Християнського визвольного руху, борець за національне примирення та демократичні перетворення на Кубі. [56]
2003 Організація Об'єднаних Націй Номінація на знак визнання роботи працівників Організації Об'єднаних Націй, які часто змушені працювати у надскладних умовах заради встановлення миру та захисту прав людини. [57]
Кофі Аннан
(1938—2018) 		Гана Гана
2004 Білоруська асоціація журналістів Білорусь Білорусь Організація, що бореться за свободу слова в Білорусі. [58]
2005 Репортери без кордонів Міжнародна організація, яка бореться за свободу слова по всьому світу. [59]
Гаува Ібрагім
(нар. 1968) 		Нігерія Нігерія Перша жінка-юрист у північній Нігерії, яка бореться проти жорстоких методів покарання, що застосовуються відповідно до законів шаріату до засуджених жінок та молоді. [60]
Жінки в білому Куба Куба Об'єднання кубинських жінок, яке щонеділі влаштовує мирні акції протесту на захист своїх чоловіків-політв'язнів. [61]
2006 Олександр Мілінкевич
(нар. 1947) 		Білорусь Білорусь Лідер білоруської опозиції, кандидат у президенти країни 2006 року. [62]
2007 Саліх Махмуд Осман
(нар. 1957) 		Судан Судан Суданський юрист, який надає юридичну підтримку постраждалим від тортур внаслідок громадянської війни. [63]
2008 Ху Цзя
(нар. 1973) 		КНР КНР Китайський борець за демократію та права людини, зокрема ВІЛ-інфікованих. Перебував з 2007 року під арештом. [64]
2009 Меморіал Росія Росія Російський правозахисний центр. [65]
2010 Гільєрмо Фаріньяс
(нар. 1962) 		Куба Куба Кубинський психолог і дисидент, борець проти кубинського режиму. [66]
2011 Разан Зейтуне
(нар. 1977) 		Сирія Сирія Сирійський юрист та правозахисниця, засновниця блогу для повідомлень про порушення прав людини та викрадення в Сирії. [67]
Ахмед Аль-Сенусі
(нар. 1934) 		 Лівія Лівійський дисидент, політичний в'язень. [68]
Асмаа Махфуз
(нар. 1985) 		Єгипет Єгипет Єгипетська активістка, засновник молодіжного руху 6 квітня. [69]
Алі Ферзат
(нар. 1951) 		Сирія Сирія Сирійський карикатурист, який у своїх роботах виступає з критикою ситуації в країні. [70]
Мухаммед Буазізі
(1984—2011) 		Туніс Туніс Торговець на ринку. Вчинив акт самоспалення на знак протесту проти бідності, що спричинило народні виступи, які призвели до революції в Тунісі та стали поштовхом до виступів в інших арабських країнах, що отримали назву Арабська весна. Помер від отриманих опіків. [71]
2012 Джафар Панагі
(нар. 1960) 		Іран Іран Іранський режисер та сценарист, його фільми мають міжнародні відзнаки, проте в Ірані вони заборонені. Засуджений 2010 року до 6 років в'язниці із забороною займатися кіновиробництвом протягом 20 років. [72]
Насрін Сотоудех
(нар. 1963) 		Іранська юрист та захисниця прав людини, жінок та в'язнів сумління. Засуджена 2010 року до 11 років в'язниці із забороною займатися юридичною практикою протягом 20 років. [73]
2013 Малала Юсафзай
(нар. 1997) 		Пакистан Пакистан Борець за права дітей, зокрема право дівчат на освіту. [74]
2014 Деніс Муквеге
(нар. 1955) 		ДР Конго ДР Конго Конголезький гінеколог, який протягом років своєї лікарської практики надав допомогу тисячам жінок, котрі стали жертвами сексуального насильства протягом війни в країні. [75]
2015 Раїф Бадаві
(нар. 1984) 		Саудівська Аравія Саудівська Аравія Саудівський блогер та інтернет-активіст, засновник сайтів Saudi Liberals та Free Saudi Liberals network, на яких обговорювалися політичне життя та релігійна політика країни. Засуджений 2013 року до 7 років ув'язнення та 600 ударів батогом (2014 року покарання збільшено до 10 років в'язниці та 1000 ударів) за звинуваченням у віровідступництві. [76]
2016 Надія Мурад
(нар. 1993) 		Ірак Ірак Захисниці прав єзидів, жертви сексуального рабства терористичного угруповання Ісламська Держава. [77]
Ламія Аджи Башар
(нар. 1998)
2017 Венесуельська демократична опозиція Венесуела Венесуела Політичні в'язні режиму Ніколаса Мадуро, борці за демократичні перетворення у Венесуелі: Хуліо Борхес / Леопольдо Лопес / Антоніо Ледесма / Даніель Себальос[es] / Йон Гойкоечеа[es] / Лорент Салех[es] / Альфредо Рамос[es] / Андреа Гонсалес . [78]
2018 Олег Сенцов
(нар. 1976) 		Україна Україна Український кінорежисер і проєвропейський активіст, противник анексії Криму Росією. Заарештований 2014 року російською окупаційною владою та засуджений до 20 років ув'язнення за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі. 2018 року оголосив голодування, яке тривало 145 днів, з вимогою звільнити понад 70 українських політичних в'язнів, утримуваних російською владою. [79]
2019 Ільхам Тохті
(нар. 1969) 		КНР КНР Уйгурський дисидент, професор-економіст, борець за права уйгурів у КНР. 2014 року засуджений до довічного ув'язнення за звинуваченнями у сепаратизмі. [80]
2020 Білоруська демократична опозиція Білорусь Білорусь Координаційна рада, ініціатива «хоробрих жінок» — Світлана Тихановська, Світлана Алексієвич, Марія Колеснікова, Ольга Ковалькова, Вероніка Цепкало, а також лідери громадянського спротиву Сергій Тихановський, Олесь Біляцький, Сергій Дилевський, Степан Путило та Микола Статкевич. [81]
2021 Олексій Навальний
(1976—2024) 		Росія Росія Російський опозиційний політик, громадський діяч і юрист українського походження. Засуджений 2021 року. [82]
2022
Хоробрий Український народ, представлений президентом країни, обраними лідерами та громадянським суспільством Україна Україна Українській народ протистоїть новій хвилі війни, розв'язаної Росією, захищаючи не лише свої домівки, суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України, але й свободу, демократію, верховенство права та європейські цінності на полі бою проти жорстокого режиму, який має на меті підірвати демократію, послабити і роз'єднати європейське співтовариство. Окремо підкреслено зусилля президента Володимира Зеленського, ДСНС України, волонтера і парамедика Юлії Паєвської, захисниці прав людини Олександри Матвійчук, мера окупованого міста Мелітополя Івана Федорова, руху опору Жовта стрічка. [83]
2023 Магса Аміні † та рух "Жінка, життя, свобода". Іран Іран Смерть Магси Аміні за підозрілих обставин призвела до масових протестів, часто під гаслом "Жінка, життя, свобода". [84]
2024 Марія Коріна Мачадо
(нар. 1967) 		Венесуела Венесуела Марія Коріна Мачадо — лідерка Єдиної депломатичної платформи, була знята з виборів президента Венесуели 2024. Едмундо Гонсалес став кандидатом на виборах замість Мачадо. Переможцем виборів був оголошений чинний лідер Ніколас Мадуро, попри те, що вибори відбувалися з порушеннями, а їхні повні результати не були оприлюднені. Вибори спричинили виступи населення, щодо Гонсалеса був виданий ордер на його арешт, через що він покинув країну, одержавши політичний притулок в Іспанії. Мачадо на момент присудження премії переховувалась від режиму. [85]
Едмундо Гонсалес
(нар. 1949)

Примітки

  1. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 38.
  2. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 54.
  3. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 58.
  4. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 64.
  5. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 67.
  6. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 71.
  7. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 75.
  8. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 79.
  9. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 88.
  10. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 92.
  11. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 96.
  12. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 103.
  13. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 107.
  14. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 111.
  15. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 117.
  16. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 121.
  17. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 126.
  18. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 130.
  19. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 136.
  20. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 141.
  21. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 145.
  22. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 151.
  23. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 156.
  24. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 161.
  25. ↑ Päivi Vainiomäki, 2013, с. 165.
  26. ↑ 2013 Sakharov Prize for Freedom of Thought - seven nominations. Європейський Парламент. 16 вересня 2013. Процитовано 2 жовтня 2019.(англ.)
  27. ↑ Sakharov Prize 2014: Meet the nominees. Європейський Парламент. 23 вересня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019.(англ.)
  28. ↑ Sakharov Prize: the nominations for 2015 presented. Європейський Парламент. 29 вересня 2015. Процитовано 2 жовтня 2019.(англ.)
  29. ↑ Sakharov Prize 2016: MEPs present their nominations. Європейський Парламент. 15 вересня 2016. Процитовано 2 жовтня 2019.(англ.)
  30. ↑ Sakharov Prize 2017: discover the nominees. Європейський Парламент. 14 вересня 2017. Процитовано 2 жовтня 2019.(англ.)
  31. ↑ Sakharov Prize 2018: discover the nominees. Європейський Парламент. 27 вересня 2018. Процитовано 2 жовтня 2019.(англ.)
  32. ↑ Sakharov Prize 2019: the nominees. Європейський Парламент. 19 вересня 2019. Процитовано 2 жовтня 2019.(англ.)
  33. ↑ Sakharov Prize 2020: the nominees. Європейський Парламент. 17 вересня 2020. Процитовано 12 жовтня 2020.(англ.)
  34. ↑ Sakharov Prize 2021: the nominees. Європейський Парламент. 27 вересня 2021. Процитовано 22 жовтня 2021.(англ.)
  35. ↑ Sakharov Prize 2022: the nominees. Європейський Парламент. 26 вересня 2022. Процитовано 7 жовтня 2022.(англ.)
  36. ↑ Sakharov Prize 2023: the nominees. Європейський Парламент. 20 вересня 2023. Процитовано 17 лютого 2024.(англ.)
  37. ↑ Julia R. Arévalo, Paola Tamma (19 жовтня 2017). From Mandela to Malala: Sakharov winners that won the Nobel Peace prize. Euractiv. Процитовано 18 жовтня 2018.(англ.)
  38. ↑ Ciara Nugent (5 жовтня 2018). Congolese Doctor Denis Mukwege and Yazidi Activist Nadia Murad Win 2018 Nobel Peace Prize. Time. Процитовано 18 жовтня 2018.(англ.)
  39. ↑ Nelson Rolihlahla Mandela - 1988, South Africa. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  40. ↑ Anatoli Marchenko (posthumously) - 1988, Russia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  41. ↑ Alexander Dubček - 1989, Slovakia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  42. ↑ Aung San Suu Kyi - 1990, Burma/Myanmar. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  43. ↑ Adem Demaçi - 1991, Kosovo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  44. ↑ Las Madres de Plaza de Mayo - 1992, Argentina. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  45. ↑ Oslobodjenje - 1993, Bosnia and Herzegovina. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  46. ↑ Taslima Nasreen - 1994, Bangladesh. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  47. ↑ Leyla Zana - 1995, Turkey. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  48. ↑ Wei Jingsheng - 1996, China. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  49. ↑ Salima Ghezali - 1997, Algeria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  50. ↑ Ibrahim Rugova - 1998, Kosovo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  51. ↑ Xanana Gusmão - 1999, East Timor. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  52. ↑ ¡BASTA YA! - 2000, Spain. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  53. ↑ Dom Zacarias Kamwenho - 2001, Angola. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  54. ↑ Nurit Peled-Elhanan - 2001, Israel. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  55. ↑ Izzat Ghazzawi - 2001, Palestine. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  56. ↑ Oswaldo José Payá Sardiñas - 2002, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  57. ↑ United Nations Secretary-General Kofi Annan and all the staff of the UN - 2003, headquarters in New York, USA. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  58. ↑ The Belarusian Association of Journalists - 2004, Belarus. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  59. ↑ Reporters Without Borders - 2005, headquarters in France. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  60. ↑ Hauwa Ibrahim - 2005, Nigeria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  61. ↑ Ladies in White - 2005, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  62. ↑ Aliaksandr Milinkevich - 2006, Belarus. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  63. ↑ Salih Mahmoud Mohamed Osman - 2007, Sudan. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  64. ↑ Hu Jia - 2008, China. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  65. ↑ Memorial - 2009, Russia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  66. ↑ Guillermo Fariñas - 2010, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  67. ↑ Razan Zaitouneh - 2011, "Arab Spring", Syria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  68. ↑ Ahmed El Senussi - 2011, "Arab Spring", Libya. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  69. ↑ Asmaa Mahfouz - 2011, "Arab Spring", Egypt. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  70. ↑ Ali Ferzat - 2011, "Arab Spring", Syria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  71. ↑ Mohamed Bouazizi - 2011, "Arab Spring", Tunisia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  72. ↑ Jafar Panahi - 2012, Iran. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  73. ↑ Nasrin Sotoudeh - 2012, Iran. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  74. ↑ Malala Yousafzai - 2013, Pakistan. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  75. ↑ Denis Mukwege - 2014, Democratic Republic of Congo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  76. ↑ Raif Badawi - 2015, Saudi Arabia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  77. ↑ Nadia Murad and Lamya Haji Bashar - 2016, Iraq. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  78. ↑ Democratic Opposition in Venezuela - 2017, Venezuela. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018.(англ.)
  79. ↑ Олег Сенцов став лауреатом премії Сахарова. Радіо Свобода. 25 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2019.
  80. ↑ Лауреатом премії Сахарова став довічно засуджений китайський правозахисник. Укрінформ. 24 жовтня 2019. Процитовано 25 жовтня 2019.
  81. ↑ Премія Європарламенту імені Сахарова присуджена опозиції Білорусі. Європейська правда. 22 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  82. ↑ Alexej Nawalny bekommt Menschenrechtspreis der EU (нім.). Der Spiegel. 20 жовтня 2021. ISSN 2195-1349. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  83. ↑ The Ukrainian people awarded the European Parliament’s 2022 Sakharov Prize. European Parliament. 19 жовтня 2022. Процитовано 20 жовтня 2022.(англ.)
  84. ↑ Jina Mahsa Amini and Iranian women protest movement win the 2023 Sakharov Prize | News | European Parliament. www.europarl.europa.eu (англ.). 19 жовтня 2023. Процитовано 21 жовтня 2023.
  85. ↑ María Corina Machado and Edmundo González Urrutia awarded 2024 Sakharov Prize. European Parliament. 24 жовтня 2024. Процитовано 28 жовтня 2024.(англ.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Премія імені Сахарова

Джерела