Евенки (самоназва евенкіл), стара назва — тунгуси, сибірський малочисельний корінний народ, мова якого належить до тунгусо-маньчжурських мов. Населяють велику, але рідкозаселену територію в Росії, Китаї і Монголії від Єнісею на Заході до Охотського моря на Сході, від Північного Льодовитого океану на Півночі до Маньчжурії на Півдні.
Розселення
В Росії чисельність за даними Всеросійського перепису населення 2002 року — 35 527 чоловік. Існує тенденція до її зростання, у 1989 році їх було 29,901 тисяч.
Чисельність евенків у Росії:
Етнічна мапа (бл. 1900 р.) Сибіру з територією розселення евенків (на мапі — тунгусів) у XVI ст. до російської експансії.
Евенки на карті розселення корінних малочисельних народів Росії
Частка евенків у населенні району (2002)
Частка евенкійського населення району у загальній чисельності евенків у РФ (2010)
Евенки в Україні
Відповідно до перепису населення 2001 року в Україні проживало 48 евенків. Своєю рідною мовою тридцять п'ять людей зазначили російську, чотири людини — евенкійську, троє людей — українську[2].
Історія
Евенки в Російській та Китайській імперіях
У 1630-х князь Бомбогор очолює приамурських (південних) евенків та даурів у війні проти маньчжурів, які захопили Китай. Зрештою південні евенки були розбиті у 1640 році та підпорядковані Китаю.
У 1667 році приамурський евенкійський князь Гантімур з власної ініціативи переходить з китайського підданства у московське разом із своїм племенем та засновує російський рід Гантімурови.
1740—1793 Хайланьча — евенк очолює китайську армію династії Цін.
Радянський період
Тунгуси, які жили на узбережжі Охотського моря та у Якутії брали участь у якутських повстання 1920-х років. У 1925 році в результаті Тунгуського повстання була проголошена незалежна Тунгуська народна республіка на березі Охотського моря.
У перші роки радянської влади кілька сотень евенків, що жили на Учурі в Якутії, вирішили перейти до Китаю, але були розстріляні військами МДБ[3].
У перші 13 років радянської влади була створена низка евенкійських національних округів та районів, зокрема Евенкійський автономний округ (зараз — Красноярський край, Центральний Сибір), Вітімо-Олекмінський національний округ (Забайкалля), а також Охотсько-Евенський національний округ на узбережжя Охотського моря, південна частина якого була населена евенками. За винятком першого округу, автономії були скасовані у 1930-х.
У 1991 році Евенкійський автономний округ став суб'єктом Російської Федерації, водночас підпорядковуючись Красноярському краю. У 1992 році, під час періоду підвищення статусу автономій РФ, у документах Верховної Ради РФ округ згадується як «Евенкійська автономна область»[4].
У 2009 році «Союз евенкійців» звернувся з проханням про відновлення автономії[5]. Громадські організації та активісти засвідчують погіршення соціального становища в районі після пониження його статусу[6][7][8]. Евенки стикаються з екологічними та земельними проблемами через розробку корисних копалин[9][10].
Говорять евенкійською мовоютунгусо-маньчжурської мовної групи, алтайської родини мов. Незважаючи на розселення на гігантській території, наріччя евенкійської мови взаємно зрозумілі. Поширена російсько-евенкійська двомовність, останнім часом — російська одномовність, у Якутії — тримовність та якутсько-евенкійська двомовність.
Евенкська писемність вперше була створена в 1929 році на латинській графічній основі, з 1937 — на основі російської абетки. До 1958 року в абетку вносились зміни.
Відомі евенки
Бомбогор (? — 1640) — князь союзу тунгусів-солонів та даурів, етнічне походження є дискусійним.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 29 вересня 2015. Процитовано 29 вересня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Жирним виділені титульні нації національних республік, областей та округів РФ, включно з ліквідованими. ¹ Також визнаються корінним малочисельним народом Півночі. ² Є асимільованими станом на 2024 рік.