Адріатичне море

42°46′33″ пн. ш. 15°25′34″ сх. д. / 42.775833° пн. ш. 15.426111° сх. д. / 42.775833; 15.426111
Прибережні країни	Італія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія і Албанія
Довжина	820 км
Ширина	220 км
Найбільша глибина	1233 м
Площа	124 963  км²
Впадаюча річка	Адідже, Аоос, Брента, Дрин, Неретва, Авфід, П'яве, По, Renod, Шкумбіні, Тальяменто, Требишниця, Asod, Aterno-Pescarad, Bifernod, Cesanod, Цетина, Chientid, Erzend, Fogliad, Fortored, Гацка, Ішем (річка), Крка, Lamoned, Livenzad, Мареккіяd, Мат (річка), Метауроd, Мирна, Musoned, Potenzad, Reka Riverd, Sangrod, Saviod, Семані, Siled, Tennad, Tordinod, Trignod, Trontod, Vomanod, Željeznica riverd, Žrnovnicad, Alento (Abruzzo)d, Ауса, Bevanod, Буна, Canale Realed, Candiano Canald, Carapelled, Cervarod, Conca[d], Dragonjad, Езіно, Feltrinod, Foro[d], Jadrod, Марано, Misad, Moro[d], Old Drind, Омблаd, Osapska rekad, Osentod, Piombad, Po of Volanod, Q17623652?, Candelarod, Q3625248?, Ete Vivod, Lama Giottad, Q3826264?, Q3944408?, Tavollod, Q4009701?, Rašad, Rižanad, Р'єчина, Рубікон, Saline[d], Salinellod, Sinellod, Соча, Tartaro-Canalbianco-Po di Levanted, Tesinod, Timavod і Unitid
Адріатичне море у Вікісховищі

Адріати́чне мо́ре або Ядра́нське мо́ре (італ. mare Adriatico, грец. Αδριατική Θάλασσα, словен. Jadransko morje, хорв. і босн. Jadransko more, серб. і мак. Јадранско Море, алб. Deti Adriatik, лат. mare Hadriaticum) — напівзамкнуте море, висунута найдалі на північ частина Середземного моря, між Апеннінським і Балканським півостровами^[1][2][3]. Площа моря складає 124 963 км²^[1].

Назва моря походить від античного порту Адрія^[4], розташованого на узбережжі в дельті річок По і Адідже. Спочатку античні греки називали Адрією (грец. Adrias Kolpos) тільки північну частину моря, але пізніше ця назва перейшла на все море. У давніх римлян море називалось лат. Mare Seperum чи лат. Mare Hadriaticum.

На півдні межею Адріатичного моря є протока Отранто, яка з'єднує його з Іонійським морем. Міжнародна гідрографічна організація встановила таку межу Адріатичного моря^[5] на півдні: лінія прямує від гирла річки Бутринті (англ. Butrinto River або англ. Vivari Channel) (Албанія, 39°44'N) до мису Караголь (Корфу, 39°45'N), далі уздовж північного узбережжя острова Корфу до мису Кефалі (39°45'N) і звідти до мису Санта-Марія-ді-Леука (Італія).^[6]

Омиває береги Італії, Хорватії, Чорногорії, Албанії, Словенії та Боснії і Герцеговини. На півдні протокою Отранто з'єднується з Іонічним морем^[1][7]. Ширина від 93 до 222 км, довжина — 820 км.

Узбережжя моря можна чітко розділити на 3 ділянки:

• Північно-західне узбережжя низьке, з численними лагунами (Венеційська, Валлі-ді-Комаккьо) і довгими піщаними пляжами. Тут море швидко заповнюється алювіальними наносами альпійських річок (Ізонцо, Тальяменто, П'яве, По, Еч (Адідже)), в результаті чого морські порти античних часів (Л'Аквіла, Адрія) нині опинилися далеко від моря^[8].
• Південно-західне — низьке і вирівняне, порізане слабко.
• Східне — інгресійне (далматинський тип), переважно гористе. Являє собою ряд затоплених морем паралельних до берега долин, що зумовлює значну кількість великих (здебільшого витягнутих) і малих островів — Далматинські острови^[7]. Багато заток і зручних гаваней.

Довжина Адріатичного узбережжя

Держава	Материкове	Островів	Загалом	Довжина висхідної ліній[1]	Карта
Хорватія	1777,3	4058,0	5835,3	526,0
Італія	1249,0	23,0[2]	1272,0	926,0
Албанія	396,0	10,0	406,0	265,0
Чорногорія	249,0	11,0	260,0	92,0
Словенія	46,6	0,0	46,6	17,0
Боснія і Герцеговина	21,2	0,0	21,2	10,5
Усього:	3739,1	4102	7841,1	1836,5
1 — відстань між крайніми точками берегової лінії кожної держави; 2 — острови внутрішніх лагун не враховано.

Море біля берегів глибоке, що сприяє судноплавству.

Найбільші затоки: Венеційська, Трієстська, Манфредонія, Дринська^[9].

Півострови: на півночі Істрія, на півдні — Горгано, Пелещац.

Більшість островів знаходиться на далматинському узбережжі: Крк (405 км²), Црес (405 км²), Брач (395 км²), Хвар (300 км²), Паг (285 км²) и Корчула (276 км²). Поблизу Італії острови майже відсутні — П'яноса, Треміті^[9].

Пересічна глибина близько 200 м, найбільша — 1589 м^[1]. Дно являє собою улоговину з ухилом з північного заходу (глибини 20—65 м) на південний схід^[8]. У південно-східній частині моря западина з найбільшою глибиною. Донні відклади складають форамініферові піски й мули, поблизу берегів — галька, гравій, пісок^[8]. Перспективні пошуки родовищ нафти й природного газу, особливо поблизу соляних куполів, на шельфі — мезозойські й палеогенові відклади^[10].

Адріатичне море розділено на три басейни, північний є мілководний, південний — найглибшим, з максимальною глибиною 1233 м. Підводний хребет Отранто розмежовує Адріатичне та Іонічне моря.

Адріатичне море розташовано на Адріатичній плиті, що була відокремлена від Африканської плити у мезозої. Рух цієї плити сприяв формуванню оточуючих гірських пасом і Апеннінського тектонічного підняття після його зіткнення з Євразійською плитою. У пізньому олігоцені було утворено Апеннінський півострів, що відокремив Адріатичний басейн від решти Середземномор'я. Всі типи осадових порід зустрічаються в Адріатиці, причому основна частина матеріалу, що транспортується річкою По та іншими. Західне узбережжя є рівнинне або терасоване, в той час як східне узбережжя має круте падіння з яскраво позначеним карстом.

Більша частина акваторії моря лежить в середземноморській області субтропічного кліматичного поясу, лише північна частина— в помірному^[11]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарка, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить^[12]. У північній акваторії моря помітніші сезонні коливання температури повітря. Переважає циклонічна діяльність, погода мінлива^[12].

Море із 3-х сторін оточене горами, що значно впливає на місцевий клімат: на півночі — Альпи, на сході — Динарське нагір'я, на заході — Апенніни^[8]. Взимку велика хмарність і значні опади (60-70 % річної кількості), влітку переважно ясна погода з яскраво вираженими бризом^[8]. Протягом року переважають місцеві вітри північних (бора на сході, містраль) і південних (сироко) напрямків, що досягають взимку штормової сили^[7].

Температура води на поверхні в лютому +7…+13 °C, у серпні +24…+26 °C^[1]. У глибинних шарах температура води +12…+12,5 °C^[7]

Припливи неправильні подобові (до 1,2 м на півночі)^[7][8].

Поверхневі морські течії утворюють циклональний кругообіг: вздовж північно-східного узбережжя на північний захід рухаються середземноморські води, вздовж південно-західного берега у зворотному напрямку — адріатичні води^[8].

Солоність морської води від 30 ‰ до 38 ‰ (на півдні)^[1]. Більшість повноводних річок впадає в північній частині моря, опріснюючи північну акваторію. У глибинних шарах солоність 38—38,58 ‰^[7].

Акваторія моря виокремлюється в самостійний морський екорегіон Адріатичного моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції^[13]. Зоогеографічно донна фауна континентального шельфу до глибини 200 м належить до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами^[14].

Адріатичне море має досить багату флору і фауну. У морі росте більше 750 видів водоростей (червоні, бурі, зелені). У прибережній зоні безліч видів черевоногих (Gastropoda) і двостулкових молюсків (Bivalvia) з товстими міцними мушлями, що надійно захищають їх від ударів хвиль; голкошкірих і ракоподібних. На мілководді мешкають устриці (Ostreoida), мідії (Mytilus), морські блюдечка (Patella), морські їжаки(Echinoidea), морські огірки (Holothurioidea), невеличкі краби (Brachyura). У заростях водоростей плавають морські коники (Hippocampinae). На більшій глибині живуть великі ракоподібні — омари (Homarus), великі краби, а також восьминоги (Octōpoda), каракатиці (Sepiida), морські зірки (Asteroidea), запливають вугрі (Anguilla) і мурени (Muraena). Товща вод насичена планктоном і молоддю риб. Морські простори розрізають зграї сардин (Sardina), скумбрія (Scomber), пеламіда (Sarda sarda), тунці (Thunnus), макрель скумбрійовидна (Auxis rochei) і макрель-фрегат (Auxis thazard). Течії приносять безліч ніжних, прозорих медуз, гідроїдних поліпів, що світяться в ночі. З акул найбільш поширені карликова (Euprotomicrus bispinatus), колюча, або катран (Squalus), блакитна акули (Prionace glauca), морська лисиця (Raja clavata), на великих глибинах — ліхтарна колюча акула (Etmopterus spinax), зрідка велетенська акула (Cetorhinus maximus). З ссавців в Адріатичному морі мешкають дельфіни і тюлень-монах (Monachus monachus), що знаходиться під загрозою зникнення.

Узбережжя Адріатичного моря з давніх часів щільно заселене, відзначається високим рівнем господарського розвитку. «Нафтові ворота» Європи для потоків вуглеводнів з Африки (Лівія) й Близького Сходу. Розвинене рибальство (сардини, скумбрієві), марикультура (устриці, мідії)^[7]. На шельфі видобувають нафту, природний газ. На узбережжі курорти: Ріміні (Італія), Дубровник, Спліт, Шибеник (Хорватія) та інші.

Найбільші морські порти^[15] на Адріатичному морі

Порт	Держава	Регіон	Тоннаж (млн тон)	Пасажири (млн осіб)
Анкона[16]	Італія	Марке	10,573	1,483
Барі	Італія	Апулія	3,197	1,392
Барлетта	Італія	Апулія	1,390	-
Бриндізі	Італія	Апулія	10,708	0,469
Венеція	Італія	Венето	32,042	1,097
Дуррес[17]	Албанія	Дуррес	3,441	0,770
Кіоджа	Італія	Венето	2,990	-
Копер[18]	Словенія	Словенська Істрія	18,000	0,100
Манфредонія	Італія	Апулія	1,277	-
Монфальконе	Італія	Фріулі-Венеція-Джулія	4,544	-
Ногаро	Італія	Фріулі-Венеція-Джулія	1,475	-
Ортона	Італія	Абруццо	1,340	-
Плоче[19]	Хорватія	Дубровник-Неретва	5,104	0,146
Рабац	Хорватія	Істрія	1,090	0,669
Равенна	Італія	Емілія-Романья	27,008	-
Рієка[20]	Хорватія	Приморсько-Ґораньє	15,441	0,219
Спліт	Хорватія	Спліт-Далмація	2,745	3,979
Трієст	Італія	Фріулі-Венеція-Джулія	39,833	-
Інформація, якщо не зазначено інше, взята з сайтів Національного інституту статистики Італії (італ. Istituto Nazionale di Statistica), станом на 2007 рік[21]; Бюро статистики Хорватії (хорв. Državni zavod za statistiku), станом на 2008 рік[22]. Відсутність даних пасажиропотоків для італійських портів означає, що кількість пасажирів за рік була меншою за 200 тис.

• 
  Порт Трієста
• 
  Порт Венеції
• 
  Порт Равенни
• 
  Порт Рієки
• 
  Порт Дурреса
• 
  Порт Спліта

На невеликому Адріатичному узбережжі Словенії чотири курортних містечка — Копер, Ізола, Піран і Порторож. Узбережжя Хорватії відоме такими курортами, як Дубровник, Спліт, Шибеник, Макарська рив'єра (узбережжя між Брелою й Градацом), Пула, а також курортами Далматинських островів. Головний курортний район Чорногорії — Будванська рив'єра. У Боснії і Герцеговини всього один приморський курорт — Неум. Албанські курорти розташовані в районі Дурреса і на «Березі квітів» (узбережжя від Вльори до Саранді). На Італійському узбережжі Адріатичного моря користуються популярністю курорти Ріміні, Белларія-Іджеа-Марина, Каттоліка, Пескара, Галліполі, Венеційська рив'єра (узбережжя між Лідо-ді-Єзоло і Ліньяно), Пальмова рив'єра (узбережжя від Маре Габічче до Сан-Бенедетто-дель-Тронто).

Туризм на узбережжі Адріатичного моря^[23]

Держава	Регіон	Загалом місць для відпочиваючих (тис.)*	Місць у готелях (тис.)	Ночівель на рік (млн)
Албанія[24]	—	—	—	2,302
Боснія і Герцеговина[25][26]	Неум	6,0	1,81	0,280
Хорватія	—	411,722	137,561	34,915
Італія	Фріулі-Венеція-Джулія	152,847	40,921	8,656
	Венето	692,987	209,7	60,820
	Емілія-Романья	440,999	298,332	37,477
	Марке	193,965	66,921	10,728
	Абруццо	108,747	50,987	33,716
	Молізе	11,711	6,383	7,306
	Апулія**	238,972	90,618	12,982
Чорногорія[27]	—	40,427	25,916	7,964
Словенія[28][29]	—	24,080	9,33	1,981
* — включно із місцями в готелях; ** — разом з узбережжям Іонійського моря.

• 
  Пляж у Ріміні
• 
  Пляж Золотого рогу на острові Брач
• 
  Давньоримський палац Діоклетіана у Спліті
• 
  Гавань Дубровника
• 
  Готелі словенського Порторожу

Висока індустріалізація узбережжя, зростання міст, інтенсивний розвиток рекреаційних зон збільшують потенційний ризик небезпечних явищ для екології прибережної смуги.

• 143 Адрія — астероїд, відкритий 23 лютого 1875 року австрійським астрономом Йоганном Палізою (нім. Johann Palisa; 1848—1925) в обсерваторії в Пулі, що на березі Адріатичного моря, на честь якого й названий.

• (італ.) Marino del'Adriatico e dello lonio. Mil., 1965.
• (хор.) Peljar po Jadranu, Dio 1—2, Split, 1952—53.
• (хор.) Jadran vodič i atlas. Zagreb, 1965.
• (англ.) Barrocu, Giovanni (2003). «Seawater Intrusion in Coastal Aquifers of Italy» / Geta, Juan Antonio López. Coastal Aquifers Intrusion Technology: Mediterranean Countries. [Архівовано 1 листопада 2015 у Wayback Machine.] Instituto Geológico y Minero de España. ISBN 978-84-7840-471-1.
• (англ.) Bianchi, Carlo Nike (2007). «Biodiversity issues for the forthcoming tropical Mediterranean Sea» / Relini, Giulio; Ryland, J. Biodiversity in enclosed seas and artificial marine habitats: proceedings of the 39th European Marine Biology Symposium, held in Genoa, Italy, 21-24 July 2004. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Developments in Hydrobiology 193. ISBN 978-1-4020-6155-4.
• (англ.) Blake, Gerald Henry; Topalović, Duško; Schofield, Clive H. (1996). The maritime boundaries of the Adriatic Sea. [Архівовано 25 жовтня 2015 у Wayback Machine.] IBRU. ISBN 978-1-897643-22-8.
• (англ.) Bombace, Giovanni (1992). «Fisheries of the Adriatic Sea» / Colombo, Giuseppe. Marine Eutrophication and Population Dynamics: With a Special Section on the Adriatic Sea: 25th European Marine Biology Symposium, Institute of Zoology, University of Ferrara. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Olsen&Olsen. ISBN 978-87-85215-19-2.
• (англ.) Buckley, Jonathan; Hebbert, Charles; Hughes, Kate (2004). The Rough Guide to Venice & the Veneto. [Архівовано 31 липня 2013 у Wayback Machine.] Rough Guides. ISBN 978-1-84353-302-3.
• (англ.) Cabanes, Pierre (2008). «Greek colonisation in the Adriatic» / Tsetskhladze, Gocha R. Greek colonisation. [Архівовано 1 листопада 2015 у Wayback Machine.] BRILL. ISBN 978-90-04-15576-3.
• (англ.) Cushman-Roisin, Benoit; Gačić, Miroslav; Poulain, Pierre-Marie (2001). Physical oceanography of the Adriatic Sea. [Архівовано 19 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-1-4020-0225-0.
• (англ.) Del Negro, Paola (2001). «Bacterial Abundance in the Adriatic Sea» / Faranda, Francesco; Guglielmo, Letterio; Spezie, Giancarlo. Mediterranean Ecosystems: structures and processes. [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-88-470-0114-5.
• (англ.) Gačić, Miroslav; Civitarese, Giuseppe; Ursella, Laura (1999). «Spatial and seasonal variability of water and biogeochemical fluxes in the Adriatic Sea» / Paola Malanotte-Rizzoli; Valery N. Eremeev. The Eastern Mediterranean As a Laboratory Basin for the Assessment of Contrasting Ecosystems. [Архівовано 17 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-0-7923-5586-1.
• (англ.) Gower, Jim F.R. (2010). «Oceans from Space, a Once-a-Decade Review of Progress: Satellite Oceanography in a Changing World» / Barale, Vittorio; Gower, Jim F.R.; Alberotanza, L. Oceanography from Space: Revisited. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-90-481-8680-8.
• (англ.) Lionello, Piero; Malanotte-Rizzoli, Paola; Boscolo, Roberta (2006). Mediterranean climate variability. [Архівовано 29 листопада 2015 у Wayback Machine.] Elsevier. ISBN 978-0-444-52170-5.
• (англ.) Lipej, Lovrenc; Dulčić, Jakov (2004). «Fish Biodiversity in the Adriatic Sea» / Griffiths, Huw I; Kryštufek, Boris; Reed, Jane M. Balkan Biodiversity: Pattern and Process in the European Hotspot. [Архівовано 7 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-1-4020-2853-3.
• (англ.) Malačič, V.; Faganeli, J.; Malej, A. (2008). Environmental Impact of LNG Terminals in the Gulf of Trieste (Northern Adriatic). Springer. ISBN 978-1-4020-6575-0.
• (англ.) McKinney, Frank Kenneth (2007). «Chapter 6: Pleistocene and Holocene Sediments» / The northern Adriatic ecosystem: Deep time in a shallow sea (illustrated ed.). [Архівовано 9 січня 2015 у Wayback Machine.] Columbia University Press. ISBN 978-0-231-13242-8.
• (англ.) Moranta, Joan; Quetglas, Antoni; Massutí, Enric; Guijarro, Beatriz; Ordines, Francesc; Valls, María (2008). «Research trends on demersal fisheries oceanography in the Mediterranean» / Rades, Charles V.; Tilesman, Evan B. Advances in Environmental Research. Nova Publishers. ISBN 978-1-60456-413-6.
• (англ.) Paton, Andrew Archibald (1861). Researches on the Danube and the Adriatic. [Архівовано 17 грудня 2011 у Wayback Machine.] Trübner.
• (англ.) Pinter, Nicholas; Grenerczy, Gyula; Weber, John; Stein, Seth; Medak, Damir (2006). The Adria microplate: GPS geodesy, tectonics and hazards. Springer. [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] ISBN 978-1-4020-4234-8.
• (англ.) Saliot, Alain (2005). The Mediterranean Sea. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Birkhäuser. ISBN 978-3-540-25018-0.
• (англ.) Randić, Andrija (2002). «Prospects for integrated coastal management development in Croatia» / Cicin-Sain, Biliana; Pavlin, Igor; Belfiore, Stefano. Sustainable coastal management: a transatlantic and Euro-Mediterranean perspective. [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-1-4020-0888-7.
• (англ.) Schwartz, Maurice L, ed. (2005). Encyclopedia of coastal science. [Архівовано 4 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Encyclopedia of earth sciences 24. Springer. ISBN 978-1-4020-1903-6.
• (англ.) Soloviev, Sergey Leonidovich; Solovieva, Olga N.; Go, Chan N.; Kim, Khen S.; Shchetnikov, Nikolay A. (2000). Tsunamis in the Mediterranean Sea, 2000 B.C. — 2000 A.D. Springer. ISBN 978-0-7923-6548-8.
• (англ.) Tockner, Klement; Uehlinger, Urs; Robinson, Christopher T. (2009). «1.6 Hydrology and Biogeochemistry» / Rivers of Europe. [Архівовано 18 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Academic Press. ISBN 978-0-12-369449-2.
• (англ.) Tomljenović, Bruno; Csontos, László; Márton, Emő; Márton, Péter (2008). «Tectonic evolution of the northwestern Internal Dinarides as constrained by structures and rotation of Medvednica Mountains, North Croatia» / Siegesmund, Siegfried; Fügenschuh, Bernhard; Froitzheim, Niko. Tectonic aspects of the Alpine-Dinaride-Carpathian system. [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] Geological Society. ISBN 978-1-86239-252-6.
• (англ.) Valiela, Ivan (2006). Global coastal change. John Wiley & Sons. ISBN 978-1-4051-3685-3.
• (англ.) Vezzani, Livio; Festa, Andrea; Ghisetti, Francesca C. (2010). Geology and tectonic evolution of the central-southern Apennines, Italy. [Архівовано 5 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Geological Society of America. ISBN 978-0-8137-2469-0.
• (англ.) Vukas, Budislav (2007). «Sea Boundary Delimitation and Internal Waters» / Mensah, Thomas A; Ndiaye, Malick Tafsir; Wolfrum, Rüdiger. Law of the Sea, Environmental Law, and Settlement of Disputes: Liber Amicorum Judge Thomas A. Mensah. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Martinus Nijhoff Publishers. pp. 553–566. ISBN 978-90-04-16156-6.
• (англ.) Vukas, Budislav (2006). «Maritime Delimitation in a Semi-enclosed Sea: The Case of the Adriatic Sea» / Lagoni, Rainer; Vignes, Daniel. Maritime Delimitation. Brill Publishers. ISBN 978-90-04-15033-1.
• (англ.) Zore-Armanda, Mira (1979). «Oceanographic Time Series in the Adriatic Sea». [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Bruun memorial lectures: The importance and application of satellite and remotely sensed data to oceanography. UNESCO. ISBN 978-92-3-101746-9.

• Адріатичне море [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Адріатичне море

• Картографічна інформація про Адріатичне море [Архівовано 3 липня 2007 у Wayback Machine.] на сайті geabios.com — Geo Enabled And Better Internet Oriented Services.
• (англ.) Стан Середземного моря на поточну дату.^{[недоступне посилання з червня 2019]}