PROFILPELAJAR.COM

Іонічне море
	Мапа Іонічного моря
	38° пн. ш. 19° сх. д. / 38° пн. ш. 19° сх. д.
Область	Європа
Розташування	Середземномор'я
Прибережні країни	Албанія, Італія і Греція
Найбільша глибина	5267 м
Площа	169 тисяч км²
Впадаюча річка	Ахелоос, Ахеронт, Allarod, Amendolead, Bradanod, Neto Riverd, Pavllëd, Pineiosd, Simetod, Тіаміс, Алфей, Allid, Amusa (river)d, Anapod, Asinarod, Бистриця, Bonamicod, Calcinarad, Cassibiled, Esaro (Crotone)d, Fiumefreddo riverd, Gerace[d], Helorusd, La Verded, Larissosd, Melitod, Nedad, Peristerid, Fiumenicàd, Q18288942?, Q21236237?, San Leonardod, Q3667774?, Q3697983?, Simerid, Q725720?, Q760288?, Sarmentod, Stilarod, Torbidod і Torno[d]
Іонічне море у Вікісховищі

Іоні́чне море^[1]^[2], або Іоні́йське море (грец. Ιόνιο Πέλαγος, італ. Mare Ionio) — центральна частина Середземного моря, між південно-західним берегом Балканського і південно-східним берегом Апеннінського півостровів і островами Крит і Сицилія. Площа 169 тисяч км², найбільша глибина 5 121 м (Безодня Каліпсо — найглибша точка Середземного моря).

Море сполучено на півночі протокою Отранто з Адріатичним морем, на заході Мессінською протокою з Тірренським морем.

Дно має форму улоговини, вкрите відкладеннями — переважно мулом, а ближче до берегів — мулистий пісок, пісок і черепашник.

Найбільші затоки: Патраїкос, Коринф, Таранто. На сході Іонічні острови. Температура води від 14°C в лютому до 25,5 °C в серпні. Солоність понад 38 ‰. Припливи подобові (до 0,4 м). Розвинене рибальство (скумбрія, червоний тунець, камбала, кефаль).

Головні порти:

Межі

Міжнародна гідрографічна організація встановила межі Іонічного моря^[3]:

На півночі: Лінія прямує від гирла річки Бутринті (39°44'N) Албанія до мису Караголь, Корфу (39°45'N), уздовж північного узбережжя острова Корфу до мису Кефалі (39°45'N) і звідти до мису Санта-Марія-ді-Леука, Італія.
На сході: Від гирла річки Бутринті в Албанії вздовж узбережжя материка до мису Матапан
На півдні: лінія від мису Тенарон до мису Пассеро^[en], південної точки Сицилії.
На заході: Східним узбережжям Сицилії та південно-східним узбережжям Італії до мису Санта-Марія-ді-Леука.

Клімат

Акваторія моря лежить в середземноморській області північного субтропічного кліматичного поясу^[4]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарко, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить^[5].

Біологія

Акваторія моря відноситься до окремого екорегіону Іонічного моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції^[6]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами^[7].

Острови

Острови Іонічного моря є одними з найкрасивіших у світі. Кожен острів має свою унікальну культуру та історію.

Основні острови:

Закінф
Керкіра
Кефалонія
Лефкада
Ітака
Паксі

Острів Кефалонія – найбільший острів з усіх Іонічних островів. Острів Лефкада з’єднаний з материком мостом, тому дістатися до нього легко. А Ітака — батьківщина «Одіссеї» Гомера. Острів Корфу є найпопулярнішим туристичним напрямком в Іонічному морі. Острів Паксі – найменший з усіх Іонічних островів. Усі великі острови, розташовані в Іонічному морі, належать Греції, включаючи острів Корфу, Лефкада, Ітака, Закінф і острів Кефалонія.^[8]

Назва в українських джерелах

Хоча офіційно прийнята нині форма назви цього моря — Іонічне, цілий ряд джерел згадує його як море Іонійське. Саме так воно назване у статті «Пелопоннеська війна» в УРЕ^[9]. Академік М. Грушевський називав це море Іонійським у своїх працях «Історія України-Руси» (т. 1, 1898) і «Історія української літератури» (т. 1, 1923)^[10]^[11]. Адмірал М. Аркас у своїй праці «Історія України-Русі» (1908 і 1912) згадує це море як Іонійське^[12]. У «Літературно-науковому віснику» НТШ ім. Шевченка 1913 року натрапляємо на назву Іонійське море. Академік А. Кримський використав назву Іонійське море в кінці 20-х років минулого століття у праці «Історія Туреччини»^[13]. Академік І. Крип'якевич згадує це море саме як Іонійське у своїй праці «Всесвітня історія», над якою працював десь на час початку 1-ї світової війни^[14]^[15]. Сміливо можна зробити висновок, що в кінці ХІХ — на початку ХХ століття серед українських науковців і дослідників існувала традиція передавати назву Ιόνιο Πέλαγος як Іонійське море.

Варто зазначити, що і в радянський період чимало авторів використовували саме назву Іонійське море. У виданні «Легенди і міфи стародавньої Греції» (К. : Рад. шк., 1967) перекладач О. М. Іванченко використовує назву «Іонійське море»^[16]. У коментарі до літописних географічних назв з «Повісті врем'яних літ» В. В. Яременко використовує назву Іонійське море^[17]. У виданні «Вергілій. Енеїда» (К.: Дніпро, 1972) перекладач М. Білик використовує назву Іонійське море^[18]. У збірці творів П. Мисника, виданій 1987 року видавництвом «Дніпро», теж читаємо про Іонійське море.