Істори́чний центр Оде́си, також центр Оде́си — головний старовинний район міста, з якого розпочався його подальший розвиток; політичний, економічний та культурний центр Одеси.
Історія заснування та будівництва центральної частини
Передісторія
Ще за кілька століть до н. е. гавань, на яку виходить центральна частина міста, стародавні греки використовували як пристань. Пізніше з'явилося слов'янське поселення. Ця територія впродовж своєї історії часто переходила від однієї держави до іншої. Турецько-татарський воєначальник Бек-Хаджі спорудив на місці сучасної Одеси укріплення та назвав його Хаджибей. Саме укріплення, а також однойменне поселення проіснували тут до 1795 року. За Ясським мирним договором 1791 р. фортеця відійшла до Російської Імперії. З 1794 року біля фортеці під керівництвом О. Суворова й адмірала Й. Дерібаса розпочали будівництво міста та порту, яке в 1795 році дістало назву Одеса[2]. На честь адмірала Й. Дерібаса названо головну вулицю міста Дерибасівську.
УНР та радянські часи
Пам'ятник «звільненому труду» (зруйнований пам'ятник засновникам міста)
Під час Перших визвольних змагань 1917—1921 рр. в Одесі постійно змінювалася влада. Через тодішню хаотичність ні червоні, ні білі, ні армія УНР не могли сильно вплинути на архітектурний ансамбль у центрі міста. Серйозні та здебільшого руйнівні втручання в історико-архітектурну спадщину почалися після встановлення радянської влади. Яскравим прикладом деструктивного втручання є історія знищення більшовиками Преображенського собору в самому центрі міста. Знаменитий на всю Російську імперію та за кордоном Собор був унікальною пам'яткою. У соборі був похований князь М. С. Воронцов. Собор, як і більшість культових споруд на той час, спочатку був офіційно розграбований. 2 березня 1932 року рішенням одеської міськради «на прохання громадськості» його було закрито (протокол № 42). Згодом Собор висадили в повітря[3].
Період 1930—1950-х років
За радянських часів архітектура Одеси зазнала як конструктивних, так і деструктивних змін. Серед дослідників немає єдиної думки щодо того, як кваліфікувати стиль тих часів. В. І. Тимофієнко визначає тодішній стиль як «радянський класицизм»[4], для якого характерними були такі основні риси:
1) пластичні форми й композиційні прийоми Античності;
2) чітка ієрархія жанрів: провідний тип — адміністративні споруди; у скульптурі — пам'ятники; у монументальному будівництві — тематичні композиції[5].
Розквіт «радянського класицизму» припадає на другу половину 40-х — початок 50-х рр. Подальший розвиток стилю було перервано з 1955 прагненням партійного керівництва зменшити вартість будівництва, позбутися архітектурних надмірностей.
Окремою сторінкою ввійшов в історію одеської архітектури період німецько-румунської окупації в часи Другої світової війни. Унаслідок воєнних дій як центральному, так і решті районам міста було завдано значної шкоди. Окупаційні війська вивозили з Одеси меблі, килими, картини, цінні книги. Було зруйновано школи, лікарні, житлові будинки, пам'ятки архітектури. Одесу було звільнено 10 квітня1944[6].
В Одесі за радянських часів також було масово перейменовано центральні вулиці на честь партійних діячів, ідеологів комунізму тощо. Наприклад, вулицю Базарна перейменували на Кірова, Велику Арнаутську → Чкалова, Грецьку → Карла Лібкнехта, Катерининську → Карла Маркса, Маразліївську → Енгельса. Залишили лише назви кількох вулиць та назву головної вулиці міста — Дерибасівської.
Незалежна Україна
За роки незалежності України центр Одеси зазнав істотних змін. В історичному плані багатьом центральним вулицям за ініціативою колишнього мера Едуарда Гурвіца було повернуто дореволюційні назви: Мала Арнаутська, Велика Арнаутська, Базарна, Успенська, Катерининська, Маразліївська тощо. Одеса — одне з небагатьох міст на півдні України, де позбулися топонімів радянських часів, принаймні в центральній частині. Утім, перейменування вулиць іноді має політичний характер. Так, у 1995 році один з центральних провулків було перейменовано на провулок Романа Шухевича, що викликало неоднозначну реакцію жителів міста. Згодом провулку повернули стару дореволюційну назву Покровський. У центральній частині міста поступово усувають сліди комуністичного минулого, які ще частково залишилися. Так, наказом Одеської міської ради № 2508-VI від 21.12.2012 р., яким з політичних мотивів у районі Ближніх Млинів перейменували вулицю Юрія та Івана Лип на честь Федора Пішеніна, було повернуто історичну назву вулиці Куйбишева, що тепер має офіційну назву Старорізнична[7]. На Куликовому полі було демонтовано великий пам'ятник Леніну.
Значна частина житлових будинків та пам'яток архітектури наразі перебуває в аварійному або незадовільному стані. Так, 2009 року зсередини згоріла пам'ятка архітектури місцевого значення Будинок Руссова, який розташований на перетині вулиць Дерибасівська, Преображенська та Садова. Будинок було споруджено 1897 року[8]. 14 червня 2018 року розпочато ремонтно-відновлювальні роботи будинку[9]. 27 грудня 2019 року реконструйований Будинок Руссова було урочисто відкрито[10].
Деякі історичні будівлі було демонтовано. Натомість замість них споруджено їхні нові, але дещо модернізовані копії. 2008 року на головній вулиці міста, Дерібасівській, було зруйновано готель «Спартак» (дореволюційна назва «Імперіал»).
У центрі міста знаходиться багато споруд і будинків, які мають ту чи іншу культурну та історичну цінність. Утім, деякі з них завдяки певним подіям, архітектурним особливостям досить популярні як серед місцевих жителів, так і туристів. Далі за алфавітним принципом наведено список найбільш відомих визначних пам'яток одеського центру.
Будинок-стіна — житловий будинок, розташована на Воронцовському провулку. Споруда дістала свою назву завдяки візуальному ефекту: якщо дивитися на фасад будинку з лівого боку під певним кутом, то виникає враження, що це нібито суцільна стіна, бо не видно бічної стіни.
Палац Потоцьких — одна з найперших визначних пам'яток одеської архітектури. Палац розташований по вул. Софіївській, 5а.
Пасаж — готель і криті крамниці. Пасаж є пам'яткою архітектури кінця XIX — початку XX ст., що розташована за адресою вулиця Преображенська, 34 (на розі вулиць Дерибасівська та Преображенська, Приморський район).
У центрі міста в різні часи встановлено пам'ятники видатним людям, життя й діяльність яких безпосередньо були пов'язані з Одесою. Частину пам'ятників було зведено ще за часів Російської імперії, з яких збереглися пам'ятники імператору Олександру II, герцогу де Рішельє, святішому князю М. С. Воронцову, А. С. Пушкіну, в пам'ять п'ятдесятиріччя оборони Одеси. За радянської влади було зіпсовано пам'ятник імператору Олександру II, знищено пам'ятники В. П. Скаржинському та імператриці Катерині II, останній було відновлено. Знищені пам'ятники зазначено в адресній та довідковій книзі «Вся Одесса» за 1911 рік[11].
Найвідоміші пам'ятники
О. С. Пушкіну. Напис унизу гласить: О. С. Пушкіну громадяни Одеси
Дюку Рішельє
Дерібасу
Засновникам Одеси
Князю Михайлу Воронцову
Проблема збереження архітектурної спадщини
Європейська площа. Добре видно, як над старовинними будинками височіє новобудова
Сьогодні в Одесі стоїть гостра проблема збереження унікального архітектурного комплексу в центрі міста, який перебуває в незадовільному стані. Про це свідчить, зокрема, небажання ЮНЕСКО вносити історичний центр міста до списку Світової спадщини (на відміну від історичного центру Львова), чого вже понад 20 років добиваються як українська громадськість, так і урядовці. У 2009 році історичний центр Одеси за поданням Міністерства культури і туризму України було внесено до так званого попереднього списку ЮНЕСКО[12]. Як головний критерій внесення в основний список ЮНЕСКО висуває повну автентичність. Утім, з кожним роком через низку антропогенних чинників історичний центр Одеси втрачає свою як архітектурну, так і культурну самобутність. До цих чинників належить поява новобудов, які найчастіше не гармоніюють зі старими будівлями (як приклад можна навести спорудження в сучасному стилі на головній вулиці міста, Дерибасівській, будівлі торговельного центру «Європа»). Приміщення старовинних будинків часто переходять від одних власників до інших, які починають перепланування інтер'єру та екстер'єру, чим часто завдають шкоди. Негативно позначається на архітектурному ансамблі встановлення на вікнах кондиціонерів, супутникових тарілок, які погіршують загальний вигляд будівель, а також монтаж метало-пластикових вікон і прибудови, скажімо, у формі мансард тощо. Наразі більшість пам'яток архітектури перебуває в аварійному стані й потребують капітального ремонту. Щоправда, останнім часом в Одесі за рахунок бюджетних коштів ведуться роботи з реставрації фасадів та дахів пам'яток архітектури[13][14]. Однак виділених грошей не вистачає на комплексну реконструкцію.
Центр Одеси в культурі
Центр міста та його окремі архітектурні елементи неодноразово надихали та надихають багатьох митців, художників, письменників та композиторів.
В образотворчому мистецтві
І. Айвазовський. «Місяць над Одесою»
Вручну розмальована гравюра з німецької книжки 1837 року з виглядом Одеси
Українська поштова марка із зображенням пам'ятника дюку Рішельє
Радянська поштова марка із зображенням Воронцовського маяка
Реверс ювілейної монети, присвяченої 120-тиріччю заснування Одеського театру опери та балету
У піснях
У музикознавстві давно існує поняття одеські пісні, багато з яких здобули народну популярність. Одеські пісні різні за жанром: це і романси, і шансонні пісні, в яких оспівано кохання, бандитське життя, долю людей тощо. У низці одеських пісень часто згадано чи оспівано відомі вулиці, будинки, пам'ятники. Наприклад, у пісні «На Дерибасовской открылася пивная» події відбуваються на головній вулиці міста:
На Дерибасовской открылася пивная,
Там собиралася компания блатная,
Там были девочки Маруся, Роза, Рая
И с ними вместе Васька-Шмаровоз.
Інші відомі пісні: «Женитьба в доме Шнеерзона» («Ужасно шумно в доме Шнеерзона»), «Как на Дерибасовской, угол Ришельевской», «Одесский порт», «Прогулка по Одессе» тощо.
У центрі міста народилися, жили та працювали відомі в Україні і світі письменники, артисти, художники, музиканти, учені, винахідники, політики та полководці, про що свідчать численні меморіальні дошки. Далі наведено список найвідоміших з них:
Письменники
Меморіальна дошка на честь Антона ЧеховаМеморіальна дошка на честь Святоплука Чеха
Олександр Пушкін — російський поет, драматург та прозаїк, реформатор і творець сучасної російської літературної мови, автор критичних та історичних творів.
Михайло Воронцов — новоросійський генерал-губернатор та повноважний намісник Бессарабії (1823—1844 рр.), граф, генерал-фельдмаршал, генерал-ад'ютант; почесний член Петербурзької Академії наук (1826); з 1845 року світліший князь, в 1844–1854 — намісник на Кавказі.
Родіон Малиновський — радянський полководець Другої світової війни, державний діяч.
Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. — К.: Либідь, 2001. — 304 с.
Одесский Спасо-Преображенский собор. Жизнь. Гибель. Воскресение. — Одесса: ПЛАСКЕ, 2010. — 256 с.: ил.
Скальковский А. А. Первое тридцатилѣтіе исторіи города Одессы. — Одесса, 1837.
Тимофієнко В. І. Відродження Одеси: Архітектура повоєнного десятиріччя. — К.: Музична Україна, 2006. — 484 с., іл.
Тимофеенко В. И. Одесса: Архитектурно-исторический очерк. — К.: Будівельник, 1983. — 160 с.
Пилявский В. А. Здания, сооружения, памятники Одессы и их зодчие. — 2-е изд. — Одесса: Optimum, 2010. — 276 с. — ISBN 978-966-344-377-5
Пилявский В. А. Зодчие Одессы. Историко-архитектурные очерки. — 1-е изд. — Одесса: Optimum, 2010. — 212 с. — ISBN 978-966-344-378-2
Пилявский В. А. Архитектура Одессы: стиль и время. Архитектурно-историческое эссе. — 2-е изд. — Одесса: Optimum, 2010. — 137 с. — ISBN 978-966-344-383-6
Олег Иосифович Губарь. Старые дома и другие памятные места Одессы. — Одесса: Печатный дом, 2006. — 296 с., ил. — ISBN 966-389-043-6
Олег Иосифович Губарь. Энциклопедия забытых одесситов. Том І. — Одесса: Optimum, 2011 — ISBN 978-966-344-451-2
