У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Чума (значення).
Чума в Одесі — декілька епідемій чуми, які мали місце в історії Одеси.
Історія
Епідемії за роками
Порт і місто Одеса декілька разів пережили епідемії чуми, що завдавали важких втрат людським і матеріальним ресурсам міста. Одеса пережила епідемії у такі роки :
Острів Лазаретто, де розташували карантин міста Венеція
Карантин як упереджувальний засіб віднайшли в Венеції, великій торгівельній імперії, значному порті на Середземному морі, значному осередку флоту. Велика кількість суден, що прибували в Венецію і велика загроза добробуту столиці Адріатики, яка потерпала від епідемій, завезених моряками, і спонукала уряд міста до широкого вживання карантинів. Для хворих моряків і мешканців Венеції побудували також Чумні бараки на одному з віддалених островів лагуни, що збереглися до 21-го століття (Лазаретто). Покровителем хворих на чуму католиків церква зробила Св. Роха.
Ними опікувався мер міста — герцог де Рішельє. В Одесі на базі старої фортеці, яка вже втратила своє значення, створено Одеський карантин, а прилеглу частину бухти перетворено на Карантинну бухту для новоприбулих вітрильників і суден. Також створено міську інфекційну лікарню, тепер відому під назвою Циркульний корпус (архітектор Тома де Томон).
Мала розвиненість медичної науки і мала ефективність упереджувальних засобів не дуже заважала епідеміям. Це довів досвід епідемії чуми в Одесі 1812 року. Уряд міста удався до надзвичайних заходів.
Чума 1812 р. в Одесі
Епідемію вважають найважчою за 1-у половину 19-го століття. Її виникнення пов'язують з закінченням війни між Російською імперією і Туреччиною і низкою кораблів, що прибули в порт з країн півдня. Чума вже мала розповсюдження в Стамбулі, на Кавказі і в володіннях Туреччини на річці Дунай.
Епідемія в місті Одеса розпочалася в кінці липня — на початку серпня 1812 р. Хворобу завезли до міста грецькі купці. Перші випадки не були розпізнані, і лише тільки тоді, коли у одеському готелі для акторів померли раптово відразу три актриси, які купили шалі у греків, нарешті запідозрили грізну хворобу. Мер міста, Рішельє зібрав Медичну Раду і оголосив аварійний стан в місті, яке поділили на 5 частин. Кожну частину доручили окремому лікарю. Особливі карантинні заклади обладнали в фортеці Одеси і в міській інфекційній лікарні. Швидке розповсюдження хвороби спонукало Рішельє до суворих карантинних заходів вже на початку вересня, коли за день в місті помирало до 20 осіб.
Була заборона на вилов риби, не приймали нові кораблі торговців, усіх сухопутних навертали з міста до карантинних пунктів на 30-денне спостереження. Серед померлих від чуми вже були й лікарі міста — Різенко, Пількевич, Капелло, Кірхнер. Аби завадити епідемії Рішельє удався до зачинення усіх храмів міста, спалювали підозрілі землянки мешканців у Карантинній та Військових балках. Були тимчасово заборонені усі збори населення, навіть на поховання. Дворянам міста було дозволено покинути Одесу і оселитися на хуторах. Мешканцям міста було заборонено покидати свої домівки. Гроші вимочували в розчині оцту і тільки після цього передавали іншим особам. В місті палали вогнища для дезінфекції повітря. Померлих забирали особливі вози, керовані мортусами та каторжанами.
Аби завадити голоду, сміливий Рішельє конфіскував залишки зерна у купців і роздавав потерпілим, адже 66 відсотків мешканців Одеси не мали постійних джерел прибутку. До грудня 1812 р. Одеса мала 2632 померлих від чуми (це кожна 9-та особа тогочасного міста-порту).
Суворий карантин тривав 46 діб.
Братське поховання
Чумна гора в Одесі
Пам'яткою померлим від чуми 1812 р. став штучний курган на місці чумного цвинтаря на Люсдорфській дорозі під назвою «Чумка».
Місця поховань вмерлих від чуми
Штучний курган, відомий в народі як Гора Чумка, розташований на вулиці Водопроводній. Під цією горою поховані жертви епідемій чуми[1]. Ця гора виникла за Старим християнським кладовищем, де ховали загиблих від чуми під час епідемій 1812, 1829 і 1837 років. Після чого цю місцевість засипали будівельним сміттям і за кілька десятків років тут утворилася гора.[2] Тут ховали у братських безіменних могилах, але траплялися й індивідуальні пам'ятники.[3]
↑Коханский В. Одесса и ея окрестности. Полный иллюстрированный путеводитель и справочная книга. — 3-е. — Одесса : Л. Нитче, 1892. — С. 61, 62. — 554 с.
↑Дорошенко А. В. Переправа через Стикс. — 1-е. — Одесса : Optimum, 2007. — 484 с. — (Вся). — 1000 екз. — ISBN 966-344-169-0.
Скальковский Адам А. Первое тридцатилетие истории города Одессы 1793—1823. — Одесса: 1837 (рос.).
Надлер Василий Карлович. История Одессы в первые эпохи ее существования. — Одесса: 1892 (рос.).
Херлихи Патриция. Одесса. История. 1794—1914 = Odessa. A History. 1794—1914. — Одесса: Optimum, 2007. — С. 17. — 576 с. (рос.). — ISBN 978-966-344-193-1
