Географічні назви (Вістрів, Завалля, Заколоддя, Зарівля) свідчать, про те, що місцевість була заселена східними слов'янами ще в далеку давнину. Із слів старожилів відомо, що село Куровичі 350—400 років тому називалося «Коровичі». Ця назва виникла від перших поселенців пастухів, які, в багатій на випас худоби долині, збудували собі тваринницькі приміщення, так звані «коров'ярні». При зростанні населення і утворенні населеного пункту село стало називатися Коровичі, а з середини XIX століття воно вже стало називатися Куровичі[6].
Можливо село виникло як поселення роду якогось Куровця чи Курослава[6].
Інша легенда розповідає про те, що назва села виникла в часи визвольної війни українського народу з польською шляхтою під керівництвом Богдана Хмельницького. В маєтку графа Потоцького зібралися пани на віче. В цей час почали лити сильні дощі, розлилася річка і шляхта не мала можливості роз'їхатися. За цей час шляхта поїла всіх курей у маєтку графа Потоцького, через що це віче дістало назву «Куряче віче». Від чого і пішла назва села Куровичі[6].
Урбаноніми
Кількість елементів інфраструктури в селі — це 10 вулиць з 186 будинками[12].
Вулиці
Героїв України
Лесі Українки
Львівська
Незалежності
Перемоги
Поштова
Українська
Франка Івана
Шашкевича Маркіяна
Шевченка Тараса
Історія
У XIV столітті ця місцевість мала назву Млинівці і належала боярину Яну Глебу Дятковичу зі Свіржа, коломийському старості і галицькому воєводі. Власне село Куровичі заклав син Яна Глеба, Миколай з Романова Романовський. У 1400 році Куровичі входили до ключа, відомого як Клусівщина та належали Яну Клусу з сусідніх Вижнян (про це є згадка в документі архієпископа Якуба Стрепи від 25 серпня1400 року)[13]. З 1772 року Куровичі опинилися у складі Австрійської імперії[6]. Пізніше разом з ключем почергово переходили у власність Куропатницьких, Грабянків, Гєдзінських, Ольшевських, Чарторийських, Любомирських[13], а з 1820 року — Потоцьких, які й господарювали тут аж до початку Другої світової війни[6].
У 1860-х роках громадою Куровичів було збудовано церкву святого Миколая (не збереглася)[6].
Директором місцевої чотирикласної державної школи у 1926 році була Гелена Дячко, а другим вчителем — Гелена Іхньовська.
У період збройної боротьби ОУН та УПА в Куровичах діяла станиця ОУН: станичний Михайло Флис (псевдо «Серна», загинув у 1945 році), котра безпосередньо підпорядковувалася Станимирському кущовому проводові та посередньо Глинянському районному проводові ОУН[14]. Ветеранами ОУН-УПА були, зокрема, Петро Бундза (псевдо «Гранітний»), Михайло Макар (псевдо «Остап»), обидва — політв'язні радянських концтаборів.
За радянських часів в селі була центральна садиба колгоспу 40-річчя КПУ. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні зернових культур (жито, пшениця), займалося птахівництвом. З допоміжних підприємств працювали цегельня та млин, а також меблевий комбінат[8].
На сьогоднішній день в селі Куровичі зареєстровані та діють три релігійні громади — громада ПЦУ, а також римо-католицька громада Святого Антонія[15] та греко-католицька громада Благовіщення Пресвятої Богородиці[16].
Пам'ятки, визначні місця
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці
Костел святого Антонія
Місцеві католики до 1939 року належали до парафії в сусідніх Вижнянах. Католиків було усього близько 500 (станом на 1885 рік). Така громада потребувала власного храму. Тому на початку 1930-х років розпочалося будівництво святині. У серпні 1934 року було затверджено проєкт костелу авторства Стефана Богдановича, у вересні освятили наріжний камінь під здійснюване завдяки зусиллям настоятеля о. Я. Пенкальського будівництво мурованого філіального костелу на земельній ділянці, подарованій гміною. 1938 року коштом парафіян та Альфреда Потоцького завершили спорудження храму, а 31 липня1938 року єпископ-помічник Евгеніуш Базяк освятив костел на честь святого Мартина[17]. У вересні того ж року, було освячено дзвони храму. Правилося в костелі до травня 1946 року, коли останній куровицький пастор Андрій Громадзький виїхав до Польщі, прихопивши із собою майно не лише цього храму, але й з костелу святого Миколая у Вижнянах та з каплиці у Соловій. У 1946—1990 роках святиня використовувалася як зерносховище. 1990 року святиню повернули вірним[13]. 8 серпня1990 року повернений костел освятили на честь святого Антонія. Нині парафію Святого Антонія обслуговують отці Салезіани (Побожне товариство Святого Франциска Салезького) з парафії святого Миколая у Бібрці[17].
Пам'ятник Тарасові Шевченку, встановлений на місці, де колись розташовувалися церква святого Миколая та прицерковний цвинтар[6].
Відомі люди
Гоїв Іван Григорович (1860—1952) — громадський і церковний діяч на Покутті, співзасновник філій товариств «Просвіта», «Скала» та «Боян» у Снятині. Диригент церковних та світських хорових ансамблів, дяк церкви Чуда Святого Архистратига Михаїла у Снятині. Народився в Куровичах[20][21].
В селі діє Куровицький заклад загальної середньої освіти I—III ступенів імені Миколи Лемика[24], розрахований на 360 учнів[25], а для найменших мешканців села працює дошкільний навчальний заклад — дитячий садок «Колосок»[26]. Усі урочисті заходи проходять у сільському Народному домі[27].
↑ абвКуровичі. На шляху до Вижнян. castles.com.ua. Замки і храми України. 5 травня 2023. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 13 листопада 2024.