Домарат Кобилянський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кобилянський.
Домарат Кобилянський
пол. Domarat z Kobylan, Kobylański
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Домарат Кобилянський
Родовий герб Ґжимала
Бецький каштелян
1410 — 1433
Монарх: Владислав II Ягайло
Попередник: Станіслав із Єжова
Наступник: Ян із Тенчина[pl]
Маршалок надвірний
1427 — 1430
Попередник: Вавжинець Заремба з Калінової
Наступник: Анджей Брохоцький, Міколай Лянцкоронський із Бжезя
Войніцький каштелян
1433 — 1435
Монарх: Владислав II Яґайло, Владислав III Варненчик
Попередник: Добєслав Олешьніцький[pl]
Наступник: Ян із Тенчина[pl]
Люблінський каштелян
1435 — 1438
Монарх: Владислав III Варненчик
Попередник: Добєслав Олешьніцький[pl]
Наступник: Варш із Острова
 
Народження: 1380 Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 1440 Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:  Королівство Польське Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід: Кобилянські гербу Ґжималаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Якуш (Якуб) Чтан із Кобилян
Мати: Катажина
Шлюб: Ядвіґа
Діти: Домарат, Якуб Домарат, Катажина, Навойка

Домарат із Кобилян, Кобилянський гербу Ґжимала (нар. бл. 1380 — пом. 1438) — військовий і державний діяч Королівства Польського, каштелян бецький (1410—1433), войніцький (1433—1435) і люблінський (1435—1438), надвірний маршалок короля Владислава Яґайла (1427—1428, 1430); староста люблінський (1415—1417), конінський (1423—1424), завихостський (1424—1438).

Життєпис

Народився Домарат близько 1380 року в сім'ї малопольського шляхтича Якуша Чтана з Кобилян та його дружини Кахни (Катажини). Був наймолодшим сином, мав старших братів Януша[pl], Прецлава та Якуба. Був двоюрідним онуком архієпископа Ґнєзненського та канцлера краківського Януша Сухивілька, який був рідним братом Чтана Сухивілька зі Стшельців, батька Якуша Чтана[1].

Вперше згадується в документі 1385 року, яким королева Ядвіґа підтвердила йому та братам з матір'ю право на батькову спадщину[2].

1408 року Домарат із Кобилян, разом з іншими видатними польськими лицарями, бере участь як лицарський гість у поході до Боснії короля Угорщини Сигізмунда Люксембурга[3].

Кобилянський був учасником Великої війни 1409—1411 років між Королівством Польським та Тевтонським орденом. Він згадується серед дев'яти найвідоміших лицарів передхоругвених (першого ряду) першої великої хоругви Краківської землі під керівництвом Зиндрама з Машковиців[pl][4]. Під час Грюнвальдської битви, коли через напружений бій прапор хоругви вислизнув з рук прапороносця й упав, Домарат із Кобилян був серед тих, хто підхопили його та повернули на місце[5]. Під час облоги Мальборка[pl] вони разом із Добєславом із Олешьніци[pl] першими спробували вдертися до замку через пролом у замковій стіні, проте не здобувши належної підтримки, не досягнули успіху й відступили[6]. Також, Домарат був учасником битви під Короновим[pl], а 9 грудня 1410 року біля міста Нешави було підписано перемир'я, свідком якого він виступає як Бецький каштелян[7]. Очевидно, цю посаду він отримав як нагороду за військові заслуги, перебував на ній до середини літа 1433 року[8].

Звідтоді Кобилянський був тісно пов'язаний з королівським двором[9], виступав свідком чи гарантом великої кількості королівських документів. Як каштелян бецький був гарантом Любовнянського миру 15 березня 1412 року між польським королем і королем Угорщини, Богемії й маркграфом Бранденбузьким Сигізмундом Люксембургом[10]. Цього ж року король Сигізмунд запросив Ягайла відвідати Угорщину. Під час поїздки польського короля супроводжували 1500 лицарів переважно із Прикарпаття, серед яких були й брати Якуб і Домарат Кобилянські. Привітати переможця Грюнвальдської битви з'їхалися представники 17 європейських держав. На честь Ягайла в Буді був влаштований лицарський турнір, в якому перемогу здобув Домарат із Кобилян[11].

Був учасником з'їзду в Городлі та свідком акту Городельської унії[12]. Зокрема, приймав до гербу Ґжимала литовського боярина Яна Римвідовича[pl][13]. Був старостою люблінським з кінця 1415 до літа 1417 року[14].

Неодноразово Домарат Кобилянський був свідком документів, які стосувалися руських земель. Так наприклад, він засвідчив королівські привілеї для міста Львова від 1415, 1422 років[15]. 31 жовтня 1432 р. був свідком надання Владиславом Яґайлом мешканцям Луцької землі німецького права[16].

Був гарантом польсько-данського мирного договору 15 липня 1419 року[10]. На початку травня 1420 року Домарат із Кобилян був на зустрічі в Ковалі з неофіційною чеською місією на чолі з Вернером із Ранкова, який запропонував Яґайлу чеську корону[17].

Домарат Кобилянський протягом 1422—1423 років був старостою конінським[3]. Виступив гарантом Мельнського миру 27 вересня 1422 року, Брестського миру 31 грудня 1435 року[18], Кежмарокського миру в березні 1423 року[10]. Протягом 1423—1433 років входив до придворного угруповання, яким керували брати Ян і Пйотр Шафранці[19]. Починаючи від 1424 року за численні заслуги він отримував від короля привілеї на різні суми під заставу міста Завіхоста та місцевого замку з війтівством і перевозом через Віслу, а також з селами Собутка й Янішув, зокрема, 1428 року отримав 1100 гривень. До кінця життя був Завихостським старостою[20][3].

Під час травневого з'їзду в Ленчиці 1426 року було вислане посольство до великого князя литовського Вітовта, до якого увійшов Домарат Кобилянський[21][3]. 1427 року став маршалком надвірним, цей уряд з перервами обіймав до 1430 року[22]. Як особа, що належала до близького оточення короля, Кобилянський протягом 1428—1434 років часто супроводжував монарха під час його поїздок по Польському королівству[23].

На Сандомирському з'їзді в лютому 1431 року королева Софія Гольшанська звинуватила в наклепі щодо своєї подружньої невірності Яна Страша з Бялачова. На початку квітня відбувся королівський суд, на якому асесором був Домарат Кобилянський[24]. Після судового засідання Страша ув'язнили в Сандомирі. Домарат був гарантом дворічного перемир'я, укладеного 1 вересня 1431 року (до 24 червня 1433 року) в Старому Чорторийську між великим князем литовським Свидригайлом та польським королем[25]. Наприкінці 1433 року він став каштеляном войніцьким, був ним до кінця березня 1435 року[26].

Під час березневого з'їзду у Вішьлиці 27 березня 1435 року Домарат із Кобилян отримав посаду Люблінського каштеляна, був ним до кінця життя[27][28]. Став гарантом Брестського миру 1435 року з тевтонським лицарями[10].

Помер Домарат із Кобилян наприкінці 1438 року. Король Владислав Варненчик записав 17 грудня 1438 року Домаратові, синові померлого каштеляна люблінського, 120 гривень на замку завихостському з селами в обмін на дві шуби й один кожух «торлоп», а також, за його заслуги в останньому військовому поході[3].

Маєтності

Документом від 1 грудня 1385 року королева Ядвіга підтвердила синам Якуша Чтана, здійснений 1377 року поділ маєтків батька, до яких відносилися: Кобиляни, Заґуже, Ленки Дукельські, Дукля, Івла, Драґанова, Глойсце, Маковиська, Садкі, Ліщина, Сулістрова[29].

1408 року Домарат Кобилянський продав за 300 гривень Вєрнкові з Ґабоня села Маковиська та Драґанова[30]. 1434 року король Владислав Яґайло записав йому 150 гривень під заставу села Трускавець[3][20].

Сім'я

Ян Матейко Битва під Грюнвальдом (1878)

Домарат Кобилянський був одружений із Ядвіґою, донькою краківського міщанина Вінка. Мали 2 синів і 2 доньок:

  • Домарат із Кобилян і Мєхоціна[pl], згадується протягом 1435—1476 років;
  • Якуб Домарат із Мєхоціна та Каймова[pl] (пом. після 1476);
  • Катажина (пом. бл. 1461) — дружина Яна з Хобжанів гербу Равич;
  • Навойка (пом. 1462) — дружина Станіслава Кота.

Сином каштеляна біг бути також Станіслав із Кобилян гербу Ґжимала, який був свідком при виведенні зі шляхетства у Радошицях 1425 року[31].

Онук Домарата й Ядвіґи, Марцін із Кобилян в середині XV століття навчався в Академії Краківській[20].

У культурі

Завіша Чорний і Домарат із Кобилян (праворуч). Фрагмент картини Яна Матейка «Битва під Грюнвальдом».

Домарат Кобилянський є одним із персонажів роману Генрика Сенкевича «Хрестоносці» та історичної повісті Юзефа Іґнація Крашевського «Хрестоносці 1410».

Побачивши смерть свого проводиря, люди з Остероди тривожно закричали, але Лис кинувся на них, як орел на журавлів, а коли Сташко з Харбимовиць і Домарат з Кобилян прискочили йому на допомогу, вони втрьох стали їх так страшно лущити, як ведмеді лущать стручки молодого гороху

[32]

Домарат із Кобилян зображений у правій частині картини Яна Матейка «Битва під Грюнвальдом» (1878) як бородатий лицар у шоломі.

Примітки

  1. ↑ Adam Szweda. W kręgu synowców arcybiskupa Janusza Suchegowilka [w:] «Społeczeństwo Polski średniowiecznej», Tom VIII (2), 1999, s. 183, 186.
  2. ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziału Krajowego.T. III, Lwów, Główny skład w księgarni Seyfartha i Czajkowskiego, 1872, s. 69—70.
  3. ↑ а б в г д е Kobylany. Słownik historyczno-geograficzny ziem Polskich w Średniowieczu. Edycja elektroniczna. 
  4. ↑ Jana Długosza Dziejów Polskich ksiąg dwanaście, przekład Karola Mecherzyńskiego, T. IV: Ksiaga XI, XII, Kraków, Drukarnia «Czasu» W. Kirchmayera, 1869, s. 35—36.
  5. ↑ Stefan Kuczyński, Wielka wojna z zakonem krzyżackim w latach 1409—1411, Warszawa, Wydawnictwo MON, 1988, s. 401.
  6. ↑ Witold Mikołajczak, Grunwald 1410. Krok od klęski, s. 92—97. 
  7. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 88—89.
  8. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 36—37.
  9. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 224.
  10. ↑ а б в г Dariusz Wróbel, Polscy negocjatorzy i gwaranci traktatu lubowelskiego z 15 marca 1412 r., [w:] Studia z Dziejów Średniowiecza, t. 26, 2023, s. 349.
  11. ↑ Семенюк С. С. Українські історико-етнічні землі (Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина, Чехія, Австрія, Саксонія). — Львів: Апріорі, 2011. — С. 241.
  12. ↑ Anna Sochacka, Możnowładcy polscy wobec unii horodelskiej, [w]: Średniowiecze Polskie i Powszechne 3, 2004, s. 125.
  13. ↑ Władysław Semkowicz, O Litewskich rodach bojarskich zbratanych z szlachtą polską w Horodle 1413 r., [w:] Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, 1924—1925, wol. VII, Lwów, Towarzystwo Heraldyczne we Lwowie, 1926, s. 212.
  14. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 291.
  15. ↑ Привілеї міста Львова (XIV—XVIII ст.) / Упорядник М. Капраль, наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. — Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України; Львівський державний університет ім. І. Франка, 1998. — С. 62—64, 66—72.
  16. ↑ Бортнікова Алла. Грамоти на Магдебурзьке право місту Луцьку ХV–XVI ст. // Пам'ятки: археографічний щорічник / Держкомархів, УНДІАСД ; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) та ін. — К., 2010. — Т. 11. — С. 14—15.
  17. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 132.
  18. ↑ Codex diplomaticus Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae, wydał Maciej Dogiel, t. 4, Wilno 1764, s. 133.
  19. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 436.
  20. ↑ а б в Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 10: Kęstowscy — Komorowscy, Warszawa, Skład główny Gebethnera i Wolffa, 1907, s. 237.
  21. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 173.
  22. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 83.
  23. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 299.
  24. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 203.
  25. ↑ Sergiej Polechow, Sobiesław Szybkowski, Królewski dokument rozejmu ze Świdrygiełłą z 20 VIII 1431 roku, [w:] Roczniki Historyczne, Rocznik LXXXIII — 2017, s. 153.
  26. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 257.
  27. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 250.
  28. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 141.
  29. ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziału Krajowego.T. III, Lwów, Główny skład w księgarni Seyfartha i Czajkowskiego, 1872, s. 51—52, 69—70.
  30. ↑ Akta terrestia Cracoviensia. Księgi ziemskie krakowskie, rękopis w Wojewódzkim Archiwum Państwowym, «Terr. Crac.», s. 110
  31. ↑ Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 10: Kęstowscy — Komorowscy, Warszawa, Skład główny Gebethnera i Wolffa, 1907, s. 237—238.
  32. ↑ Генрик Сенкевич. Хрестоносці / пер. С. Ковганюка. — К.: Дніпро, 1965. — С. 675.

Джерела

  • Karol Piotrowicz, Domarat z Kobylan (XIV/XV w.), [w:] Polski słownik biograficzny, t. 5 «Dąbrowski Jan Henryk — Dunin Piotr Stanisław», Kraków, 1939—1946, s. 306—307.
  • Adam Kamiński, Kobylański Domarat (zm. około 1440), [w:] Polski słownik biograficzny, t. 13 «Klobassa Zręcki Stanisław — Kopernicki Franciszek», Wrocław, 1967—1968, s. 158—159.