Станіслав Францішек Тарло

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Станіслав Тарло.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тарло.
Станіслав Францішек Тарло
пол. Stanisław Franciszek Tarło
Станіслав Францішек Тарло
Родовий герб Топор
Кухмістр великий коронний
14 серпня 1699 — 1721
Монарх: Август II Фрідріх, Станіслав Лещинський
Попередник: Вацлав Щука[pl]
Наступник: Александр Якуб Любомирський
Маршалок надвірний коронний
24 січня 1707 — ?
Монарх: Станіслав Лещинський
Попередник: Войцех Анджей Домбський
 
Смерть: 1721[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: Річ Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід: Тарло Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Адам Пйотр Тарло Редагувати інформацію у Вікіданих
Мати: Францішка Теодора з Опалінськихd Редагувати інформацію у Вікіданих
Шлюб: Анна Тарлоd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти: Адам, Антоній[pl], Францішка

Станіслав Францішек Тарло гербу Топор (пом. 1721) — військовий і державний діяч Королівства Польського та Речі Посполитої, кухмістр великий коронний (1699—1721), маршалок надвірний коронний (1707) з номінації Станіслава Лещинського.

Життєпис

Станіслав Францішек народився, ймовірно, в третій чверті XVII століття. Був сином, на той час, підчашого перемишльського Адама Пйотра Тарла та його дружини Францішки Теодори з Опалінських. Мав трьох братів — Пйотра Францішека[pl] (1672—1722), єпископа інфлянтського та познанського, Міхала (бл. 1678 — після 1723), генерала французького війська, і Яна Непомуцена (пом. 1739)[3].

14 серпня 1699 року був призначений кухмістром великим коронним, обіймав посаду до кінця життя[4].

Станіслав Францішек Тарло був послом на сейми 1701 та 1701—1702 років від Краківського воєводства[5]. У січні 1702 року підписав акт пацифікації Великого князівства Литовського[6]. У березні цього ж року увійшов до складу посольської делегації, очолюваної воєводою каліським Феліксом Александром Ліпським[pl][7], надісланої радою Сенату Речі Посполитої до короля Швеції Карла XII, із пропозицією посередництва між Саксонією (яка перебувала в персональній унії з Річчю Посполитою) і Швецією. Проте переговори зазнали невдачі й шведський король продовжив похід територією Речі Посполитої, зайнявши у травні 1702 року Варшаву. За непідтвердженою інформацією, під час цих перемовин Тарло потурав шведам і змовився з ними проти Ліпського, про що міг свідчити його таємний лист до шведського канцлера Карла Піпера[8].

Під час надзвичайного сейму 1703 року в Любліні п'яний кухмістр Станіслав Тарло вдарив посла Войцеха Менцінського «по губам»[9].

Станіслав Францішек був першим із Тарлів, хто виступив проти сандомирських конфедератів, підтримав Станіслава Лещинського й почав діяти з ним спільно у Великопольщі[10].

1705 року був полковником повітового війська Краківського воєводства[11]. Цього ж року підтвердив pacta conventa Станіслава Лещинського.

Після підписання Альтранштедського миру 24 вересня 1706 року Станіслав Францішек Тарло перебував разом із Станіславом Лещинським у Саксонії, вони знаходилися зі свитою Карла XII в замку Мільденштайн у Лайснігу[12]. Станіслав Тарло брав участь у битві при Каліші 18 жовтня 1706 року на боці шведських військ під командуванням генерала Арвіда Марденфельда. В результаті поразки шведів потрапив до полону Августа II[13], але був, очевидно, невдовзі звільнений.

Станіслав Лещинський після зречення Августа II вирішив усунути Войцеха Анджея Домбського з посади надвірного маршалка[14]. 24 січня 1707 року король номінував на цю посаду Станіслава Францішека Тарла[15]. Проте останній і надалі здебільшого вживав титул коронного кухмістра[4]. 22 грудня цього ж року він відбув з дипломатичною місією до Османської імперії, повернувся звідти наприкінці листопада 1708 року[16]. Турки заявили, що вони не можуть розірвати миру з Московським царством, але можуть таємно вислати війська (імовірно кримських татар), які підтримають війська Лещинського[17].

11 квітня 1709 року Станіслав Тарло у Яворові приєднався до Станіслава Лещинського, який прямував до Львова. Наступного дня вони прибули до цього міста, де, зокрема, 20 квітня він від імені короля пообіцяв представнику міської ради королівську ласку стосовно полегшення контрибуції, накладеної на місто шведами та польськими загонами[18].

У травні 1709 р. Лещинський безуспішно намагався клопотатися перед шведським генералом Ернстом Детлофом фон Крассовом[de] за позбавлення сплати контрибуції з маєтків коронного маршалка Станіслава Тарла та хелмінського єпископа Теодора Анджея Потоцького. Крассов відповів: «Коли шляхта платить, то чому б не мав би нічого платити пан маршалок? Якби я всім дав увільнення від сплати контрибуції, люди мого короля померли б з голоду». На пропозицію просто внести до реєстру, що маршалок і єпископ не сплатили контрибуції, генерал відповів, що в такому випадку шведська фінансова палата зобов'яже його виплатити суми недостачі зі своєї кишені[19].

Станіслав Тарло перебував разом із київським воєводою Юзефом Потоцьким у обозі Карла XII, коли останній примчав до табору турецьких військ 13 липня 1711 року — наступного дня після укладення Прутського миру, й безуспішно намагався вмовити візира Мехмед-пашу продовжити військові дії проти Петра I[20].

Після відходу Карла XII з військом до Померанії 1713 року, Станіслав Тарло разом із іншими шведськими прибічниками домоглися від короля Августа II амністії й повернулися до Польщі[21].

Помер Станіслав Францішек Тарло 1721 року[4].

Сім'я

Станіслав Францішек Тарло перед 1695 роком одружився з Анною Тарло (бл. 1681—1751), донькою старости ґощинського Казімєжа Тарла (пом. 1690). Подружжя мало трьох дітей:

Примітки

  1. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 71. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. ↑ Czamańska I. Wiśniowieccy: monografia rodu — Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 2007. — С. 357. — 552 с. — ISBN 978-83-7177-229-0
  3. ↑ а б Korespondencja Elżbiety z Lubomirskich Sieniawskiej, kasztelanowej krakowskiej, Tom III: Jaś nie oświecona mościa księżno dobrodziejko: Rodzina, przyjaciele i klienci (wybór) / opracowanie i wydanie Bożena Popiołek, Urszula Kicińska, Agnieszka Słaby, Warszawa, Wydawnictwo DiG, 2016, s. 154.
  4. ↑ а б в Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 71.
  5. ↑ Diariusz Sejmu Walnego Warszawskiego 1701—1702, Warszawa 1962, s. 349.
  6. ↑ Diariusz Sejmu Walnego Warszawskiego 1701—1702, Warszawa 1962, s. 305.
  7. ↑ Rafał Kowalski, Poselstwo wojewody kaliskiego Feliksa Aleksandra Lipskiego do Karola XII w 1702 roku, [w:] Echa Przeszłości, XXI/2, 2020, s. 81.
  8. ↑ Rafał Kowalski, Poselstwo wojewody kaliskiego Feliksa Aleksandra Lipskiego do Karola XII w 1702 roku, [w:] Echa Przeszłości, XXI/2, 2020, s. 98-99.
  9. ↑ Andrzej Stroynowski, Między patriotyczną deklaracją a realizacją zobowiązań w świetle diariuszy sejmowych z XVIII w., [w:] Między obowiązkami, przywilejami a prawem Rzeczypospolitej XVI—XVIII wieku. Społeczeństwo w obronie państwa polsko-litewskiego / Red. nauk. Anna Kalinowska, Adam Perłakowski, Dariusz Rolnik, Filip Wolański; Zamek Królewski w Warszawie — Muzeum, 2018, s. 244.
  10. ↑ Wiesław Bondyra, Elekcja Stanisława Leszczyńskiego a szlachta lubelska w 1704 r., [w:] Roczniki humanistyczne, Tom LXXI, zeszyt 2, 2023, s. 233.
  11. ↑ Dariusz Kupisz, Wojska powiatowe samorządów Małopolski i Rusi Czerwonej w latach 1572—1717, Lublin, 2008, s. 184.
  12. ↑ Jerzy Dygdała, Z dziejów pierwszego panowania króla Stanisława Leszczyńskiego (wokół malborskiego epizodu z 1708 roku), Toruń, Towarzystwo Naukowe w Toruniu, 2022, s. 21.
  13. ↑ Zbigniew Chmiel, Military actions on the territory of the PolishLithuanian Commonwealth in 1706, in: Codrul Cosminului, XXI, 2015, No. 2, p. 333, 335, 337.
  14. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 10.
  15. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 89.
  16. ↑ Jerzy Dygdała, Z dziejów pierwszego panowania króla Stanisława Leszczyńskiego (wokół malborskiego epizodu z 1708 roku), Toruń, Towarzystwo Naukowe w Toruniu, 2022, s. 66.
  17. ↑ Jerzy Dygdała, Z dziejów pierwszego panowania króla Stanisława Leszczyńskiego (wokół malborskiego epizodu z 1708 roku), Toruń, Towarzystwo Naukowe w Toruniu, 2022, s. 102.
  18. ↑ Jerzy Dygdała, Lwowska wyprawa króla Stanisława Leszczyńskiego w 1709 roku (Czy zamierzano iść na pomoc Karolowi XII na Ukrainę?), [w:] Kwartalnik Historyczny, Rocznik CXXVI, 2019, 4, s. 671—672, 676.
  19. ↑ Jan Siwoń, Daremne starania: klienci Karola Stanisława Radziwiłła i ich zabiegi o ochronę dóbr patrona przed Szwedami i wojskami Leszczyńskiego w latach 1706—1709, [w:] Wieki Stare i Nowe, 2023, t. 18 (23), s. 25.
  20. ↑ Erazm Otwinowski, Dzieje Polski pod panowaniem Augusta II od roku 1696—1728, Kraków, 1849, s. 184.
  21. ↑ Erazm Otwinowski, Dzieje Polski pod panowaniem Augusta II od roku 1696—1728, Kraków, 1849, s. 210.

Джерела

  • Urszula Kosińska, Tarło Stanisław Franciszek (ok. 1674—1721), marszałek nadworny koronny, [w:] Polski słownik biograficzny, t. 52, Warszawa–Kraków: Wydawnictwo Towarzystwa Naukowego Societas Vistulana, 2019, s. 322—325.