За Святославом Семенюком («Український путівник по Польщі», 2007) рід Тарло походить із села Щекарки під Радомом (тепер Мазовецьке воєводство), який у XIV ст. згадується як боярський (бояр у польській феодальній ієрархії ніколи не було). Рід Тарло залишив вагомий слід як в українській, так і польській історії. У XIII ст. більша частина роду переселилася на Люблінську землю, і тоді утворилися дві гілки — руська (українська) і польська. З давніх-давен родині Тарло належали села Ополє і Яновець (на Люблінщині). Яновець перейшов пізніше до родини Фірлеїв. Люблінські Тарли очолили боротьбу за незалежність Русі (України) від Польщі і орієнтувалися на Литву, з якою організували і провели кілька походів на Польщу.
У 1351 р. люблінські бояри Оттон Тарло і Пшонка зробили спробу включити Люблінщину, яка входила на той час до Польського Королівства, до складу Великого князівства Литовського (вони видали литовцям усі переправи через Віслу). Але з того нічого не вийшло — Люблінщина потрапила до складу Польського Королівства. Тоді Тарли, як і всі інші люблінські бояри-русини, різко змінили свою позицію, і у 1387 р. навіть змусили польську королеву Ядвіґу Анжуйську рушити на схід і приєднати інші руські землі до Польщі. За такі вчинки Тарли одержали великі маєтки, але поляки їх з часом конфіскували за антипольські позиції. Повернув рід Тарлів свої землеволодіння лише за часів королеви Софії Гольшанської (1405—1461 рр.), що була донькою русько-литовського київського князяАндрія Івановича Гольшанського, у XIV ст. У 1550 р. Андрій Тарло заклав поруч із Щекарками місто, яке назвав Тарлов. Відомим істориком був Станіслав Тарло — єпископРКЦ у Перемишлі, який у 1544 р. видав книгу «Дії поляків у Прусії». Станіслав вважав себе поляком, виступав за подальше покатоличення Русі.[1]
Активний кальвініст. 1573 р. підтримала створення Варшавської конфедерації. Надалі виступав проти Габсбургів і підтримував кандидатуру трансільванського князя Стефана Баторія на королівський трон Речі Посполитої. Був двічі одружений з кальвіністами. Перша дружина — Ганна Гостомська (пом. після 1565 р.), дочка воєводи равського Ансельма Гостомського (бл. 1508—1588 рр.), від шлюбу з якою дітей не мав. Друга дружина — Агнешка Шафранець (пом. після 1601 р.), дочка каштеляна і воєводи сандомирського Станіслава Шафранця (пом. 1598 р.) та Анни Дембіцької.[2]
Діти від другого шлюбу: • Петро-Олександр Тарло; • Ян Амор Тарло (пом. 1594 р.) — староста пільзновський (1588 р.); • Олена Тарло — дружина ротмістра королівського Станіслава Браницького; • Анна Тарло — у першому шлюбі одружена з Ієронімом Ходкевичем, у другому — з Ієронімом Сенявським.[2]
Адам Пйотр (пом. 1719 р.) — володар Винників (біля Львова); воєвода люблінський (1706—1719 рр.), стольник коронний (1703 р.), староста солотвинський, новінський. Батько — Кароль Тарло (1639 р. — 1702 р., мати — Софія Пшоняк. Сестри: Ядвіга Тарло (померла після 1705 р.), Дорота Тарло (померла 1756 р.), Тереза Магдалена Тарло (народилася 1700 р.). У 1696 р. одружився з Доротою Дунін-Борковською.[1]
