Ян Клеменс Браницький (маршалок)

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Ян Клеменс Браницький.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Браницький.
Ян Клеменс Браницький
пол. Jan Klemens Branicki
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Ян Клеменс Браницький
Родовий герб Гриф
Стольник великий коронний
23 червня 1659 — 20 червня 1662
Монарх: Ян II Казимир
Попередник: Анджей Пшиємський
Наступник: Ян Вельопольський
Маршалок Головного Коронного трибуналу
1661 — 1661
Попередник: Кшиштоф Ян Жеґоцький[pl]
Наступник: Станіслав Варшицький
Маршалок надвірний коронний
20 червня 1662 — 9 березня 1673
Монарх: Ян II Казимир, Міхал Корибут Вишневецький
Попередник: Лукаш Опалінський
Наступник: Станіслав Іраклій Любомирський
 
Народження: 1624 Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 9 лютого 1673(1673-02-09)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: Річ Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід: House of Branicki (Gryf)d Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Ян Клеменс Браницький[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мати: Анна Беата з Ваповських
Шлюб: Александра Катажина з Чарнецькихd Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти: Стефан Міколай Браницькийd і Констанція Текля Браніцькаd Редагувати інформацію у Вікіданих

Ян Клеменс Брани́цький, Брані́цький гербу Гриф (нар. бл. 1624nbsp;— пом. 9 березня 1673) — державний діяч Королівства Польського та Речі Посполитої, граф з Рущі (частина Кракова)[2]; стольник великий коронний (1659—1662), маршалок надвірний коронний (1662—1673) і Головного Коронного трибуналу (1661); староста хенцинський (1652—1663), сондецький (1664—1670), стопницький (1664—1673), ратненський (1665—1673), бєльський (1667—1673), бранський (1670—1673), смідинський і коросненський.

Життєпис

Ян Клеменс народився близько 1624 року. Був другим сином, на той час, старости хенцинського Яна Клеменса Браницького[pl] та його дружини Анни Беати з Ваповських, доньки каштеляна перемишльського Станіслава Яна Ваповського[pl]. Мав брата Станіслава та сестер Анну Марту, Катажину Кристину й Теофілю.

11 лютого 1649 року отримав консенс (королівську згоду) на зайняття староства хенцинського після батька, а 30 листопада 1652 року отримав це староство від батька в цесію, тримав його до 1663 року[3][4].

Був послом на сейм 1655 року від Сандомирського воєводства[5]. Під час Шведського потопу (1655—1660) Ян Клеменс узяв участь у військових діях на боці короля Яна Казимира, виставив власну хоругву зі 123 вояків. Імовірно, був учасником виправи під проводом Стефана Чарнецького в Данії (1658—1659)[6]. 25 листопада 1658 року був номінований підстолієм великим коронним, проте цього уряду не обійняв[7]. Натомість з 23 червня 1659 року став стольником великим коронним[8].

1661 року разом із тестем Стефаном Чарнецьким входив до лав прихильників реформ і старанно працював над залученням сандомирської шляхти до втілення двірських замислів[6]. Остання обрала його знову послом на сейм 1661 від Сандомирського воєводства[9], звідки він був делегований у комісїї до фіскальних судів і щодо задоволення війська; пізніше став маршалком Головного Коронного трибуналу[10][11]. 20 червня 1662 року був призначений маршалком надвірним коронним[12].

У жовтні 1663 року Стефан Чарнецький отримав староство сондецьке, проте уряд він не обійняв, а через 4 місяці отримав дозвіл на передачу цього староства в цесію своєму зятеві Янові Клеменсові Браницькому, який перебував на цій посаді до 1670 року[13][14]. В цей період Браницький отримав також староства стопницьке (1664) і ратненське (1665)[15].

У другій половині 1663 року Браницький взяв участь у великому поході короля на Лівобережну Україну. Повернувшись звідти, він допомагав суду готувати справу проти гетьмана польного коронного Єжи Себастьяна Любомирського й засідав у сеймовому суді[6]. 29 грудня 1664 року надвірний маршалок Браницький оголосив вирок сеймового суду над Любомирським: за підбурювання шляхти проти короля, замах на захоплення влади, державну зраду та хабарництво він був засуджений до страти, конфіскації майна та втрати честі[16][17]. Влітку 1666 року як королівський делегат взяв участь у перемовинах із учасниками рокошу Любомирського[pl], підписав декларацію ласки для рокошан[18].

Після смерті королеви Людвіки Марії 1667 року Ян Клеменс Браницький отримав бєльське староство[19]. Був також тенутарієм смідинським[20].

Навесні 1668 року через плани зречення короля Яна Казимира впливова литовська родина Паців (на чолі з великим канцлером литовським Кшиштофом Зиґмунтом і великим гетьманом литовським Міхалом Казимиром) виступила відкрито проти двору та французької партії, а також проти одного з її очільників, великого коронного гетьмана та маршалка Яна Собєського. До опозиції приєднався також коронний надвірний маршалок Ян Клеменс Браницький, який навесні та влітку проводив серед сандомирської шляхти агітацію проти двору. Опозиційне ставлення Браницького, ймовірно, спонукало короля повернутися до ідей початку його правління — більше контролювати судові повноваження маршалків. Він зосередився на тому, щоб частково передати коло справ, що належали до компетенції маршалківських судів, до інших судів, над якими він здійснював ближчий контроль, а саме, ймовірно, до міських судів, і через них до асесорського та, особливо, до реляційного суду, в якому він сам засідав. Крім того, дії короля були спрямовані на обмеження інших повноважень маршалка: призначення авдієнцій іноземним послам, управління двором і королівською гвардією[17]. На сеймі 16 вересня 1668 року Ян Клеменс Браницький підписав акт, що підтвердив абдикацію короля Яна Казимира[21].

Надгробний пам'ятник Браницьких у костелі святих Петра й Павла в Кракові: Яна Клеменса та його дружини Александри Катажини з Чарнецьких, їхнього сина Стефана Міколая та його дружини Катажини Схоластики з Сапігів

Під час безкоролів'я надвірний маршалок підтримував кандидатуру московського царевича Фьодора на польський престол[22]. У цей час Браницький був досить активним, підписав акт конфедерації, входив до складу делегації, призначеної для ревізії скарбниці, на раді примаса[6]. Під час елекції 1669 року став суддею Генерального каптурового суду[23]. Був електором Міхала Корибута Вишневецького 1669 року від Сандомирського воєводства[24], підписав його pacta conventa[25].

Після обрання Міхала Вишневецького, якого він після присяги в костелі проголосив королем, Браницький повністю відійшов від французької партії та разом із Кшиштофом Зиґмунтом Пацем й Анджеєм Ольшовським став одним із радників нового короля[6]. 18 березня 1670 року Ян Клеменс Браницький отримав староство бранське[26]. Пізніше, претендуючи на маєтність Тичин через родинну спорідненість із Ваповськими, збройно напав на це місто й вивіз звідти, зокрема, з села Будивой, адміністрацію мечника прусських земель Міхала Дзялинського[pl][27]. За цей наїзд Браницький був засуджений трибуналом. Пізніше ця справа мала гучний відгук на першому сеймі 1672 року, де Дзялинський не хотів допустити присутності Браницького в сенаті. Ця суперечка була тимчасово вирішена на сеймі, але невідомо, чи була вона вирішена остаточно. Під час другого сейму цього ж року Браницький вже був хворим[6].

Помер Ян Клеменс Браницький 9 лютого 1673 року[6]. Був похований у Кракові в костелі Святих Петра й Павла[28].

Сім'я

Близько 1658 року Ян Клеменс Браницький одружився з донькою, на той час, воєводи руського Стефана Чарнецького Александрою Катажиною. Пожружжя мало двох дітей:

  • Стефана Міколая[pl] (бл. 1640—1709) — стольника великого коронного, воєводу підляського; старосту стопницького, бєльського, бранського, ратненського та коросненського.
  • Констанцію Теклю — дружину полковника Йогана Генріха фон Альтенбокума[28].

Маєтності

Ян Клеменс Браницький одідичив маєтності після батька[29], значно їх розширив, зокрема, завдяки шлюбу з донькою Стефана Чарнецького. У Краківському воєводстві володів Браніцями та Рущою (тепер — частини Кракова), на Русі — Тичином, на Підляшші — Білостоком і Тикоцином[30][31].

У 1660-х роках перебудував знищений шведами Стопницький замок у ренесансному стилі[32][33].

У розквіті своєї діяльності Ян Клеменс Браницький зі своїх маєтностей, тенут і староств сплачував 7559 злотих кварти[34].

Примітки

  1. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 88. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 2: [A-B], Lipsk, Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haertla, 1839, s. 281
  3. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 31.
  4. ↑ Krzysztof Chłapowski, Starostowie w Malopolsce 1565—1668, w: Społeczeństwo staropolskie, t. IV red. A. Wyczański, Warszawa 1986, s. 121.
  5. ↑ Zofia Trawicka, Sejmik województwa sandomierskiego w latach 1572—1696, Kielce, 1985, s. 271.
  6. ↑ а б в г д е ж Władysław Czapliński, Jan Klemens Branicki H. Gryf. Internetowy Polski Słownik Biograficzny. 
  7. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 133.
  8. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 151.
  9. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 323.
  10. ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. I, Lipsk, Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haertla, 1846, s. 380.
  11. ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 2: [A-B], Lipsk, Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haertla, 1839, s. 282
  12. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 88.
  13. ↑ Stefan Ciara, Senatorowie i dygnitarze koronni w drugiej połowie XVII wieku, Wrocław — Warszawa — Kraków, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo PAN, 1990, s. 71.
  14. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 2: Urzędnicy województwa krakowskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Stanisław Cynarski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 126.
  15. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 171.
  16. ↑ Adam Kesrten, Lubomirski Jerzy Sebastian (1616—1667), [w:] Polski Słownik Biograficzny, Т. 18, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973, s. 14-19.
  17. ↑ а б Krzysztof Wiśniewski, Jan Sobieski jako marszałek wielki koronny. Muzeum Pałacu Króla Jana III w Wilanowie. 
  18. ↑ Eugeniusz Szulborski, Braniccy w społeczności magnackiej XVIII wieku, [w:] ANANKE: muzeum miajskie, Galeria im. Sleńdzińskich, nr 3/9/96, s. 39-40.
  19. ↑ Stefan Ciara, Senatorowie i dygnitarze koronni w drugiej połowie XVII wieku, Wrocław — Warszawa — Kraków, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo PAN, 1990, s. 75.
  20. ↑ Stefan Ciara, Senatorowie i dygnitarze koronni w drugiej połowie XVII wieku, Wrocław — Warszawa — Kraków, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo PAN, 1990, s. 81.
  21. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, 481.
  22. ↑ Wacław Uruszczak, Fakcje senatorskie w sierpniu 1668 roku, [w:] Parlament, prawo, ludzie, studia ofiarowane profesorowi Juliuszowi Bardachowi w sześćiesięciolecie pracy twórczej, Warszawa 1996, s. 315.
  23. ↑ Porządek na seymie Walnym Electiey. Między Warszawą a Wolą przez opisane artykuły do samego tylko aktu Elekcyey należące uchwalony y postanowiony, roku […] 1669 [słow.] dnia wtorego […] maia, [b.n.s]
  24. ↑ Porządek na seymie Walnym Electiey. Między Warszawą a Wolą przez opisane artykuły do samego tylko aktu Elekcyey należące uchwalony y postanowiony, roku […] 1669 [słow.] dnia wtorego […] maia, s. B.
  25. ↑ Porzadek na seymie walnym electiey między Warszawą a Wolą przez opisane artykuły do samego tylko aktu elekcyey należące vchwalony y postanowiony, Roku Pańskiego tysiąc sześćset sześćdziesiąt dziewiątego dnia wtorego miesiąca maia. [b.n.s]
  26. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. VIII Podlasie, Urzędnicy Podlascy XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 65.
  27. ↑ Andrzej Gliwa, Budziwój, [w:] Encyklopedia Rzeszowa. Serwis informacyjny Urzędu miasta Rzeszowa. 
  28. ↑ а б Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 2: Bonieccy h. Bończa — Chmieleńscyz, Warszawa, Skład główny Gebethner i Wolff, 1900, s. 103.
  29. ↑ Piotr Maroszek - "DZIEJE PARAFII RUSZCZA DO 1795 R" - Rozdział III _ Braniccy herbu Gryf z Branic i Ruszczy. Nowa Huta mniej znana. 
  30. ↑ Braniccy. Encyklopedia PWN. 
  31. ↑ Historia Białegostoku. Śladami hetmana Branickiego. Архів оригіналу за 19 жовтня 2014. Процитовано 8 липня 2011. 
  32. ↑ Zamek Historia. Miejsko-Gminne Centrum Kultury w Stopnicy. 
  33. ↑ Andrzej Żaboklicki, Projekt architektoniczno budowlany odbudowy Zamku w Stopnicy, Tom II, Rys historyczny (PDF). 
  34. ↑ Stefan Ciara, Senatorowie i dygnitarze koronni w drugiej połowie XVII wieku, Wrocław — Warszawa — Kraków, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo PAN, 1990, s. 87.

Джерела

  • Władysław Czapliński, Branicki Jan Klemens, [w:] Polski Słownik Biograficzny. T. 2: Beyzym Jan — Brownsford Marja, Kraków, Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936, s. 403—404.

Посилання