З центром селищної громади село сполучене автодорогою О 180509[1].
Вперше згадується 1563 року. У селі церква Успіння Пресвятої Богородиці (збудована у 1877 р.). Діють дитсадок, ліцей, лікарська амбулаторія, поштовий пункт, бібліотека, будинок культури, крамниці і кафе.
Назва
Географія
Розташування
Рельєф
Топографічна карта 1993 року
Місцевості
Історія
Археологічні знахідки
В околицях села знайдено бронзове вістря на спис. Під час земляних робіт в 1939 р. на правому березі р. Стир, на території колишньої цегельні, виявлено ґрунтовий могильниклужицької культури з трупоспаленнями в урнах. Всього на могильнику знайдено п'ять посудин, з них лише одну цілу і одну фрагментовану врятовано. На високому правому березі р. Стир, на відстані близько 2 км на південний захід від села — поселення висоцької і черняхівської культури та сліди давньоруського поселення, виявлені у 1971 р. На південно-західному і західному схилах високого правого берега р. Стир на місці колишньої поміщицької садиби — сліди давньоруського селища, виявлені у 1960 р. В околицях села у 30-х роках знайдено кілька срібних римських денаріїв. На давньоруському курганному могильнику поблизу села наприкінці ХІХ ст. досліджено вісім курганів.
Перша згадка про село
Село Вербень розташоване в долині річки Стир. Однією з легенд про походження назви села є така: «На Зарічці поселилась одна жінка, яка обсадила свою садибу вербами, а потім поселилося ще сім димов» (Острог свод церковних записей о насельоних пунктах, с. 145) Звідти й пішла назва Вербень це одна з легенд. Це підтвердження знаходимо в архівних документах від 30.10.1963 року.
Назва Вербень могла з'явитися на місцевому однозвучному слові, яким окреслювали великі і густі скупчення верби, верболозу. Можливо, спочатку Вербнем іменували якесь урочище, а потім розбудоване тут поселення.
Цікаво, що народне пояснення назви села Вербень пов'язане із словом «вербінь». Розповідають, ніби якось два кріпаки, розправившись з панським осавулом, вночі на прихованому з пожитками човні попливли Стиром на північ шукати схованки. Після шостої ранку утікачі побачили на правому березі густе пасмо верб, окутане непрохідним верболозом. «Ото вербінь, — здивувалися вони — ніби для нас завчасно вготований». В ту ж мить обидва пристали до берега й у самій гущі «вербня» стали жити. Згодом, поріднившись з сусідами містечка Перемилля, утікачі заснували тут село й назвали його, як той верболіз Вербнем.
Вербень на карті 1873 року
Вербень або Вербин згадується в книжці Цинкаловського О. «Стара Волинь і Волинське Полісся» 1914 року.
Село над річкою Стиром 42 км від Дубна. В кінці 19 століття було там 136 дом., 954 жит. Церква Успінська з 1877 р.на місці дуже старої. В 1563 р. було власністю королівського маршала кн. Сангушковча Коширського, котрий зоставив свойому слузі Федорові Сачиковичеві (Опис акт. Книги Київ. Центр. Архіву 2037, 2038. В 1601 р. село Вербень було власністю князя Григорія Сангушки Каширського і його жінки Софії Головчинської, котра віддала туринським жидам Абрамові Шмоловичеві і Кчецові Перцовичеві…а при тому і став спустний, і млин на старому ставі (Архів Ю. З. Р. ч. 4, т. І, 284. Велика земельна власність у 1911 р. — 699 дес.) Також у цій книзі є згадка про поміщиків села Вербень Гулєвичів, що в 19 ст. було 36 дом. і 221 жит.
Архівний документ "Скарга на Коротинського, який в с. «Вербине» вчинив побої селянам. Акт за 1664 р. вказує, що на село «Вербню» дано заставне свідчення Саковичу.
А запис 1701 р. відзначає у числі орендного маєтку Брацлавського теж село «Вербинь».
Село і околиці в 30-х роках XX ст.
Інтернет-матеріали дають підтвердження тому, що саме в селі Вербень відбувалося форсування річки австрійських військ 1916 р. До недавнього часу ще зберігалися залишки мостів, які були побудовані під час переправи. Залишки окопів нагадують про війну. На даний час їх ще видно. Вони розташовані вздовж «панського поля» та «панського озера» на окраїні села Вербень і ці окопи з'єднують Вербень і село Пляшева. Так як битва відбувалася у липні, то було доволі спекотно, а вбитих було багато. то староста села вирішив захоронити їх на болоті річки Стир так як холодна проточна вода не дасть так швидко розкладатися трупам та врятує село від трупного запаху. Поховані убієнні навпроти яру.
В районі лісів Вербня і Товпижина було знайдено останки 12 солдат 1916 року австро-угорських військ. Їх останки було перезахоронено на кладовищі села Вербень, відправлено панахиду отцем Василієм. Розкопки вели пошуковець Руслан Ярмолюк і експедиція «Союз Народної Пам'яті».
У відповідності з адміністративним поділом Російської імперії цей край на початку 20 ст. входив до складу Волинської губернії з центром у місті Житомирі. Територія села Вербень входила до Дубенського повіту[2].
Повоєнний період
У 1973 році населення села становило 1532 особи, 470 дворів.
У Вербні містилась центральна садиба колгоспу «Зоря комунізму». За господарством було закріплено 4106 га землі, у тому числі 2391 га орних угідь. Працювали млин, пилорама, цегельний завод, печі для випалювання вапна[3].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Демидівської селищної громади Демидівського району.[4]
19 липня2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Демидівського району, село увійшло до складу Дубенського району[5].
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1158 осіб, з яких 511 чоловіків та 647 жінок.[6]
Церква Успіння Пресвятої Богородиці заснована 1877 року. Освячений у 1880 році 27 серпня в ім'я Успіння Божої Матері зусиллями прихожан цього храму, християн села Вербень. За поданням М. Теодоровича церква Успіня Присвятої Богородиці в Вербні побудована на місці дуже старої. Побудована на кошти прихожан. Дерев'яна з такою ж дзвіницею на кам'яному фундаменті. Копії метричних книг зберігаються з 1746 року. Під церкву виділено 1 дес. 1400 сажнів, землі для обробітку 30 дес. 824 саж. сінокосу 6 дес. 1350 саж. На ту землю «имьется эрекция» дана 30 жовтня 1750 року поміщиками Іваном та Шимоном Петрушевським і Михайлом Рогозенським і оригіналом що зберігається в архіві Волинської духовної Консисторії. Священик і прихід користується землею безперешкодно.
У храмі зберігаються дуже гарні і цінні ікони, а також іконостас, написані майстрами із Санкт-Петербурга. Старші люди запам'ятали лише прізвище, можливо, першого священика — Вовк. Він залишив парафію у 1929 році. На цю ж парафію призначили Андрія Яблонського, який прослужив у цьому храмі 40 років. Довгий час в історії села Вербень дуже мало відомостей було про настоятеля церкви Успіння Пресвятої Богородиці Яблоського Андрія. Допомогла у цьому книга подарована сином Андрія Яблонського — Валентином Андрійовичем Яблонським. (8.12.1930 р.н. село Вербень).
Отець Андрій Яблонський народився у Вишгородку у багатодітній сім'ї: мав два брати і чотири сестри. Два рази на тиждень ходив на уроки Закону Божого до місцевої школи. Розповідають, що він малював ікони, які і сьогодні збереглися на стінах церкви. Після його смерті, до служіння приступив Жибжицький та він довго не затримався. Через чотири роки його змінив Шевчук Анісій, який прослужив 21 рік. А з 4 грудня 1992 року у храмі Успіня Божої Матері розпочав свою службу Василь Іванович Парфанюк.
Впродовж всього функціонування храм ніколи не закривався, хоча були спроби. Спочатку у церкві не було дзвонів. Їх привезли у 1935 р., а під час війни закопали, щоб вберегти від ворогів.
В урочищі, яке у нас називають Крейда, або Вапельня є козацький хрест. Як стверджують старожили, що то могила пушкаря з війська Богдана Хмельницького Мартина Тернового. «…У селі Вербень Терновий дожив до глибокої старості і помер. Поховали його на цвинтарі біля вапнярні…» Про це говориться і в книзі Цимбалюка Є. «Млинівщана: погляд у минуле» 1991 року видання. Старі люди ще пам'ятають той цвинтар. Називають те місце Монастирщеною. Тому, що на тому місці була церква яку спалили монголо-татари, а дехто стверджує, що то хрест залишився на місці престолу від спаленої церкви
У селі зареєстрована релігійна громада Християн віри євангельської.[11]
Яблонський Валентин Андрійович ( 2.12.1930 -29.12.2022) — український учений у галузі ветеринарної медицини. Академік-засновник АН ВШ України (1992), громадський діяч, народний депутат України ІІ скликання, український вчений у галузі освіти, науки, історії, ветеринарної медицини, доктор біологічних наук, професор, заслужений діяч науки та техніки України, член-кореспонденНаціональної академії аграрних наук України, академік Академії наук вищої школи України.
