Кремль, Собор Олександра Невського і стадіон ЧС з футболу 2018, площа Народної єдності і пам'ятник Мініну і Пожарському Горьківський автомобільний завод, Чкаловські сходи, Нижньогородський ярмарок
Розташоване в центрі Східно-Європейської рівнини на місці злиття Оки і Волги. Ока ділить місто на дві частини: Нагірну — Верхню, на Дятлових горах і Зарічну — Нижню, на її лівому низинному березі.
Нижній Новгород — важливий економічний, промисловий і культурний центр Росії, найбільший транспортний вузол і урядовий центр усього Приволзького федерального округу. Через нього прямує декілька автомобільних трас і залізниць. У Російській імперії виконував функцію головного торгового міста. За часів СРСР місто стало основним індустріальним центром. У ньому був побудований автозавод-гігант — ГАЗ[2] і перенесено велику кількість заводів з інших міст. У роки Другої світової війни місто було одним з основних постачальників військової техніки[3], тому місто було сильно зруйновано бомбардуваннями Люфтваффе.
Кремль є головним центром міста. У ньому зосереджені центральні міські та обласні органи влади, а так само основні урядові установи всього Приволзького федерального округу. У Кремлі працює посольство Республіки Білорусь.
Він є одним з головних напрямків річкового туризму в Росії. Історична частина міста багата визначними пам'ятками і є популярним туристичним центром. Місто обслуговує 1 аеропорт, 1 залізничний вокзал та 1 річковий порт. З 1985 року в місті працює метрополітен.
За часів Івана III та Василя III місто відігравало роль сторожового поста, воно мало постійне військо і було місцем збору ратників, під час походів на Казанське ханство. В 1500–1511 рр. замість існуючого дерев'яного побудований кам'яний кремль[7]. Після походу Василя III на Казань, в 1523 році, на річці Сурі було засновано місто Василь (нині Васильсурськ), до якого перейшли прикордонні обов'язки, а з підкоренням Казані і АстраханіІваном IV кордони на Волзі зникли зовсім.
У XVII столітті церковний розкол, що стався в православній церкві за патріарха Никона (який був родом із нижньогородського села) привів до того, що в околицях Нижнього Новгорода, а особливо на річці Керженці, утворилися численні поселення старообрядців. Для викорінення розколу в Нижньому в 1672 році була заснована Нижньогородська і Алатирська єпархія на чолі якої до 1719 року перебував митрополит[8].
Нижній Новгород в першій половині XVII століття (з книги Адама Олеаріуса «Опис подорожі до Московії» (1656 рік)
В результаті адміністративно-територіальних реформ Петра I Нижній Новгород з 1714 року став губернським містом. У 1720-ті роки в місті відкриваються букварний, Слов'яно-Російська і Елліно-Грецька школи, а в 1737 році починає працювати Нижньогородська семінарія[9].
Після відвідин Нижнього Катерина II в 1767 році розробляє перший план забудови міста, з'являються різні установи соціально-культурного профілю: перша «градська» лікарня і перша аптека (1780 рік), перша в Поволжі губернська друкарня (1791 рік), перший загальнодоступний Миколаївський міський театр із трупою кріпаків акторів (1798 рік)[10].
В 1817 році з міста Макар'єва на лівий берег Оки був перенесений найбільший в Росії ярмарок, завдяки якому почався швидкий економічний розвиток міста й прилеглих до нього поселень. Облаштування ярмаркового містечка на низькому піщаному березі Оки стало видатним містобудівним проєктом, створеним під керівництвом О. Бетанкура: був виритий штучний канал, створена каналізаційна система. Комплекс Нижньогородського ярмарку мав у своєму складі Головний ярмарковий будинок, православні Староярмарочний (арх. О. Монферран) і Новоярмарочний собори, сунітську мечеть, вірменську церкву, Великий Ярмарковий театр, цирк. Завдяки ярмарку Нижній Новгород отримав прізвисько «Карман Росії».
У 1834—1841 рр. в Нижньому були проведені містобудівні перетворення, досі визначають вигляд та інфраструктуру історичного центру: було прокладено кілька з'їздів, що з'єднують Нижній і Верхній посади (з них один — Зеленський, виритий в схилі Кремлівської гори). Влаштовані нижня Сафроновська і верхня Георгіївська набережні. Із землі, зібраної при спорудженні Зеленського з'їзду, насипана Ликова дамба на місці старовинного дерев'яного моста через Почайну. З Кремля була остаточно винесена приватна житлова забудова. На кремлівської території стали розміщуватися різні органи місцевої та губернської влади[11].
У середині XIX століття з'явилися великі промислові підприємства в довколишніх селах: Нижньогородський механічний завод у Сормові і металевий завод у Канавіні. В 1861 році сюди була проведена одна з перших в країні Московсько-Нижньогородська залізниця. В 1880 році була заснована Нижньогородська товарна біржа.
У грудні 1905 року у Сормові та Канавіні відбулося повстання робітників Сормовського заводу[13].
Під час Першої світової війни Нижній Новгород наповнився біженцями із заходу імперії. Завдяки губернатору А. Ф. Гирсу в 1915 році під Нижнім Новгородом будується телефонний завод «Сіменс і Гальске», в 1916 році у тут відкривається Нижньогородський народний університет і евакуюється Варшавський політехнічний інститут (що став базою майбутнього Горьківського політехнічного інституту). У місто евакуюють підприємства, установи та оборонні заводи (у тому числі ризькі заводи «Фельзер» і «Етна»). Війна перешкодила здійсненню багатьох інфраструктурних і містобудівних проєктів в Нижньому: не був побудований запланований розвідний міст через Оку, католицький собор у неоготичному стилі, комплекс будівель Політехнічного інституту.
На початку квітня 1917 був створений Нижньогородський губернський виконавчий комітет Тимчасового уряду. Також у середині березня був сформований губернська рада селянських депутатів, настав період двовладдя.
Панорама Благовіщенської площі і околиць. М. П. Дмитрієв
Панорама Нижньогородської ярмарці. М. П. Дмитрієв
Радянський період
Восени 1917 році в місті була встановлена радянська влада. Тоді його потрясала смута, громадянська і Перша світова війни. З 1921 по 1922 роки в місті пройшов страшний голод, викликаний неврожаєм. В 1929 у в місті був утворений Нижегородський крайовий комітет ВКП (б). У період НЕП а ненадовго відродився Нижньогородський ярмарок. Однак, з початком індустріалізації в 1930 році, ярмарок було закрито, як «соціально-вороже явище».
В 1929 році поселення Сормово і Канавіно були скасовані, їх територія разом з іншими поселеннями (селами Гордіївка, Карпівка, Високово, селами Високово, Копосова, лагодження, Бурнаковкою, Княжіхою, Ратманіхою, Костаріхою, Молитвочка, Борзовка, Монастирку та ін.) була включена до складу великого Нижнього Новгорода, який з тих пір став ділитися на райони. Цього ж року Нижньогородська губернія був знову закритий і Нижній Новгород став центром краю. 7 жовтня1932 року місто було перейменовано в Горький[14].
Тридцяті роки XX століття — час бурхливого зростання промисловості в Горькому. В 1932 році почало працювати найбільше промислове підприємство міста — Горьківський автомобільний завод, побудований за участі Ford Motor Co. У 1930—1940-ві роки місто навіть згадувалося як «Російський Детройт». Автозавод був важливим об'єктом оборонної промисловості в роки Другої Світової війни, поряд із заводом «Червоне Сормово», авіаційним заводом № 21, Горьківским жиркомбінат і евакуйованим сюди з Москви авіазаводом «Гідромаш». За радянських часів промисловість активно розвивається, а межі міста розширюються уздовж річок.
Друга світова війна
У Другу світову війну звання гвардійської отримує 137-а дивізія Горьківського формування, а промислові підприємства стають важливими постачальниками для фронту: тільки на Горьківському машинобудівному заводі випущено стільки ж артилерійських установок, скільки на всіх підприємствах Німеччини.
Горький піддавався масованим бомбардуванням з боку німецької авіації. За час війни ворожі бомбардувальники зробили 43 нальоту на Горький, з них 26 нальотів вночі. Їх метою було повне знищення оборонної промисловості міста та повного переходу його під контроль Німеччини. Сам місто ставало центром Генерального округу Нижній Новгород і вже було нанесене на німецьку мапу в складі Райхскомісаріату Московія.
Горький бомбили протягом трьох років з 1941 по 1943 роки, у різні пори року. Кілька разів німцям вдалося майже повністю знищити Горьківський автомобільний завод та інші підприємства міста. Місто сильно постраждало від масування авіаударів і тривалий час відновлювалося[15].
Після війни
У радянський час транспортна мережа та інфраструктура будувалася без урахування можливості грамотного управління містом, що послужило основою сучасних транспортних та інфраструктурних проблем. Спальні квартали будувалися в Зарічній (нижній) частини міста, поблизу заводів, на яких в основному працювали їхні мешканці. Тоді не передбачалося щоденне переміщення працюючого населення в інші райони або на інший берег Оки. Горький 1930—1950 рр. представляв собою безпосередньо місто і кілька заводів з робочими селищами і селами навколо них, розділених між собою пустирями, які, до кінця XX століття, були вже забудовані багатоповерховими житловими кварталами. На рубежі XX—XXI століть проявилися недоліки такої схеми: значна кількість населення житлових мікрорайонів Зарічної частини стало працювати і вчитися в Нагорної (верхньої) частини і навпаки. В результаті чого чотири мости через Оку, три з яких побудовані в радянський період, досі залишаються вузькими місцями транспортної системи міста.
Через перебування в Горькому воєнних заводів, з 4 серпня1959 року згідно з постановою Уряду Міністрів СРСР він став закритим містом для іноземців. Це згодом зумовило низький приплив у місто туристів і слабкий розвиток Горьківського аеропорту. Круїзні теплоходи по Волзі з іноземними туристами на борту проходили Горький вночі, без висадки на берег. У 1970 році Указом Президії Верховної Ради СРСР місто Горький було нагороджене орденом Леніна[16]
22 жовтня1990 року місту було повернуто найменування Нижній Новгород[14]. А 6 вересня1991 року він був знову відкритий для відвідування іноземними громадянами[17][18].
З 1990-х років місто стало місцем проведення міжнародних спеціалізованих форумів та виставок на відродженому Нижньогородському ярмарку.
Діловий центр міста складається в його історичній частині, незважаючи на те що вузькі вулиці стають перешкодою для цього. На початку 2000-х історичний центр починає активно забудовуватися багатоповерховими житловими та офісними будівлями, при цьому часто здійснюється точкова забудова, що постійно привертає увагу громадськості. Підпали старовинної дерев'яної забудови також є проблемою центру міста. Деякі будівельні проєкти, що почалися до кризи 2008—2009 років, у даний час залишаються замороженими, у результаті чого в центрі зустрічається чимало недобудованих торгово-офісних будівель.
В 2010 році міським урядом за участю громадськості був схвалений новий генеральний план розвитку[19]. Проєкт планування центру Нижнього Новгорода був розроблений НДВП Генплану Москви. Нова концепція забудови увазі перенесення ділової активності з переобтяженого історичного центру в зарічну частина міста (таке перенесення передбачався ще радянськими генеральними планами 1980-х років), розвиток метрополітену, швидкісного трамваю та розширення міської території.
В даний час він є найбільшим центром річкового круїзного туризму в Росії[20][21].
У 2021 року місто святкує своє 800-річчя на федеральному рівні. Починаючи з 12 червня на Нижньо-Волзької набережній проводиться фестиваль «Столиця заходів», де кожні вихідні виступають російські та зарубіжні виконавці, що завершуються феєрверком зі Стрілки — місця злиття річок Оки і Волги. Фестиваль переривався на короткий час через загострення ситуації з COVID-19 в області. Ведеться масштабна реставрація Кремля, через що він тимчасово закритий для відвідування.
Місто розташоване на місці впадання Оки у Волгу, на правому березі Волги. Ока ділить місто на дві частини. У верхній — знаходиться історичний центр міста (Нижньогородський район, Радянський район, Приокський район), у нижній — Сормовський район, Канавінський район, Московський район, Автозаводський район, Ленінський район. Площа міста — 410 км².
У 1989 році в місті проживало 1435 тис. осіб, за чисельністю населення місто займало 4 місце в Росії. Тоді ж настав переломний момент, і приріст населення змінився на негативний. З 1990 років спостерігається зниження населення. У 2007 році чисельність населення склала 1278,3 тис. осіб (5 місце). Велика Нижньогородська агломерація нараховує 2020 тис. осіб (5 місце в Росії).
З 1862 року між Нижнім Новгородом та Москвою відкрито залізничне сполучення[22]. Пасажирські поїзди забезпечують сполучення з Нижнього Новгорода до Москви, Санкт-Петербурга, Казані, Ярославля тощо. Менше ніж за чотири години швидкісним поїздом є можливість дістатися з Нижнього Новгороду до Москви. На схід від міста прямує Транссибірська магістраль, якою курсують поїзди до найбільших міст на Уралі та Сибіру, а також до Пекіна, Пхеньяну та Улан-Батора.
Нижній Новгород — важливий центр Волзького вантажного та пасажирського судноплавства. Влітку круїзні судна курсують між Нижнім Новгородом, Москвою, Санкт-Петербургом та Астраханню.
Міжміські автобусні рейси стартують з автостанцій:
Автостанція Канавіно, біля Московського вокзалу. Переважно обслуговує напрямки на захід і північний захід (на Москву)
Автостанція Щербинки, у декількох кілометрах на південь від центру міста. Переважно обслуговує напрямки на схід і південь.
Авіація
Нижній Новгород обслуговує Міжнародний аеропорт Стригіно.[27] Має прямі рейси до великих російських міст, Європи та Близького Сходу. Також дві військові авіабази розташовані біля міста: транспортної авіації — Сормово та база перехоплювачів — Правдинськ.
Мости
У місті є декілька мостів через Оку та через Волгу
Перша нижньогородська друкарня була заснована 19 грудня1613 друкарем Аникітою Фофановим. Перша міська газета — «Нижньогородські губернські відомості» почала виходити 5 січня1838 року за ініціативою нижньогородського військового губернатора Бутурліна для інформування присутствених місць і приватних осіб про урядові розпорядження.
Перша радіостанція почала мовлення в Нижньому Новгороді в серпні 1918 року, а перша голосова передача була випущена в ефір Нижньогородської радіолабораторії під керівництвом Бонч-Бруєвича 27 лютого1919 року. Від 1920 року радіомовлення стало регулярним. 11 травня1953 року вийшла перша телепередача, регулярне телемовлення Горьківського Телебачення почалося 29 вересня1957 року, а від березня 1961 року почались ретрансляція в нижньогородський ефір передач Центрального телебачення СРСР.
Першим інтернет-виданням міста стало Нижньогородське телеграфне агентство, що почало роботу 18 серпня1999 року.
Нині (2000-ні) у вільному доступі в Нижньому Новгороді є 19 телеканалів, 21 FM-радіостанцій. На 1 вересня2008 року в місті зареєстровано 765 друкованих ЗМІ, зокрема 488 газет і 248 часописів.
Культура
Нижній Новгород — великий російський культурний осередок. Загалом у місті працюють близько 200 закладів культури обласного та муніципального значення — 8 театрів, 5 концертних залів, 97 бібліотек, 17 кінотеатрів, 25 закладів позашкільної дитячої освіти, 8 музеїв, виставки, перший в Росії цифровий планетарій, 8 комунальних парків, що обслуговуються спеціально створеними підприємствами, понад 50 ресторанів.
Нижньогородський камерний музичний театр імені В. Т. Степанова;
Нижньогородський театр «Комедія»;
Дитячий театр Віра
На території міста розташований музей Максима Горького, у який входять Літературний музей, і місце дії автобіографічної повісті «Дитинство» Будиночок Каширіна, музей-квартира, у якій велася робота над кількома творами письменника. У місті також розташовані єдиний у Росії музей М. О. Добролюбова в колишньому прибутковому будинку сім'ї Добролюбових, а також будинок-музей у флігелі садиби Добролюбових, де проминули дитячі та юнацькі роки критика; музей О. С. Пушкіна, музей-квартира А. Д. Сахарова, Російський музей фотографії.
У Нижньому Новгороді відкриті 3 обласні і 92 загальнодоступні муніципальні бібліотеки, також працюють бібліотеки при організаціях, навчальних закладах та підприємствах міста. Однією з найбільших є Нижньогородська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. І. Леніна, відкрита в 1861 році, на її базі створено центр правової інформації.
У теперішній час у місті відкрито понад 15 парків, для 8 з яких створені підприємства з обслуговування: 6 — для парків культури і відпочинку, по одному для ландшафтного і дитячого. Найбільш відомі парки: Сормовський, Автозаводський, «Швейцарія», Кулібіна, 1 Травня, «Дубки» і лісопарк Щелоковський хутір.
↑А. П. Мельников. Історичний нарис Нижнього Новгорода // Нижній Новгород і Нижньогородська губернія. — Нижній Новгород : Нижньогородське губернське правління, 1986. — С. 1.
↑История памятника(рос.). Нижегородский государственный историко-архитектурный музей-заповедник. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 серпня 2015.
↑архимандрит Тихон (Затёкин), протоиерей Александр Мякинин. Нижегородская Духовная семинария. Вехи истории. — Нижній Новгород : Издательский отдел Нижегородской епархии, 2010. — С. 14. — ISBN 978-5903657-11-7.
↑До чистых улиц Аршеневский не дожил(рос.). Администрация г.Нижнего Новгорода. Официальный городской портал. по материалам ЗАО «Телерадиостудия» «Нижегородский меридиан». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 28 березня 2016.
Нижній Новгород // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 550-552.