Давид Кіпіані народився 28 червня1980 року в Тбілісі у Грузії. Його мати була українкою, батько — грузином, обоє померли, коли Давиду виповнився двадцять один рік. Хлопець здобув середню спеціальну освіту, працював у Грузії. Згодом, у пошуках роботи, переїхав до України, жив тут близько року, працював електриком, муляром. Мав дружину Ію Оніані та півторарічного сина Лашу Георг
ія[1]. З 2012 року був членом партії «Єдиний Національний Рух» та грузинського молодіжного неурядового об'єднання «Вільна зона»[2].
В акціях на підтримку Євромайдану Давид Кіпіані брав участь від перших днів, входив до грузинського взводу 28-ї сотні Самооборони Майдану[3]. 20 лютого2014 він також був у центрі столиці: допомагав укріплювати барикади, переносив поранених і загиблих[4][5]. Пізно ввечері його самого було знайдено непритомним у підземному переході, на вулиці Хрещатик у Києві, біля однієї з барикад, що були зведені біля ЦУМу[6].
Врятувати життя Давида Кіпіані медикам не вдалося: близько першої години ночі 21 лютого, у кареті швидкої допомоги він помер від зупинки серця[6]. На ньому був бронежилет, з двома кульовими влученнями[2], тому, попередньо, було розповсюджено інформацію щодо загибелі активіста від вогнепальних поранень[6][7], завданих снайпером[8]. Втім, за результатами судово-медичної експертизи, на тілі Давида кульових поранень виявлено не було[9], в офіційному висновку щодо причин смерті було вказано гостру ішемію та серцеву недостатність[7][9]. Також набула поширення неофіційна версія: у бронежилет влучили, але не пробили його дві кулі, сила удару від них викликала больовий шок і зупинку серця[2]. Згодом, зі свідчень очевидців та близьких Давида Кіпіані, підтвердилася офіційна версія обставин його смерті: у чоловіка зупинилося серце, внаслідок фізичних та психологічних навантажень[5]. Також з'ясувалося, що того вечора Давид одягнув уже прострілений раніше бронежилет свого друга Гочі Дадівадзе, це й зумовило поширення хибної інформації.
Вшанування пам'яті
22 лютого в Тбілісі відбувся багатотисячний мітинг на підтримку Євромайдану в Україні, на якому також було вшановано пам'ять Дато Кіпіані та решти загиблих. Цього ж дня на Майдані Незалежності у Києві відбулося прощання із загиблим Давидом, пізно ввечері його тіло було перевезено на батьківщину, в Тбілісі, витрати з транспортування взяло на себе посольство Грузії в Україні. Зустрічали героя родичі, друзі, а також громадяни міста, грузинські державні діячі[2]. Похорон Дато Кіпіані, на який прийшли сотні людей, відбувся у вівторок, 25 лютого 2014, в Церкві Всіх Святих у Тбілісі[10]. Поховано Давида на місцевому цвинтарі. Мерія міста взяла на себе витрати з поховання, а також повідомила про надання фінансової допомоги сім'ї загиблого[11].
Колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі висловив слова співчуття сім'ї Давида Кіпіані, а також свою думку щодо участі грузинів у подіях Євромайдану та з приводу загибелі Дато, зазначивши, що той знаходився в Києві не за партійними чи іншими політичними інтересами[12]:
... Багато хто запитує, що роблять грузини в Україні? Кажуть, що це не наша боротьба. А насправді, на Майдані, де приходить кінець російської імперії, вирішується доля Грузії. Щоб зрозуміти, навіщо грузини знаходяться в Україні, ми повинні зрозуміти, чому українці приїжджали до Грузії.
Незадовго до смерті Дато загинув Юрій Вербицький. За повідомленнями українських ЗМІ, він воював в Абхазії. Всі, хто пам’ятає цю війну, знає історію українських солдатів, оточених російським спецназом. Українці кричали: «Грузини не здаються!» І до останнього билися з ворогом. Тоді українці боролися за Грузію і, значить, за Україну. А Дато в Києві боровся за Україну і, значить, за Грузію, за Свободу!
Маленький син Дато, певно не буде пам’ятати батька, але він буде рости, у звільнених від імперії, Грузії та Україні. І завжди буде знати, що прапор Грузії гордо майорів на Майдані. І коли спробували у Дато відняти прапор, він його відстояв, зберігши гідність, а після і життя віддав, але з українського Майдану він пішов переможцем.
— Міхеїл Саакашвілі про загибель Давида Кіпіані
Нагороди
Орден Героїв Небесної Сотні (27 листопада2014) — за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції гідності (посмертно)[13][14]
