Закінчив школу № 19, м. Рівного. Навчався в Рівненському гуманітарному університеті на кафедрі театральної режисури. Олександр був життєрадісним, енергійним і повним ентузіазму чоловіком. Він захоплювався туризмом, полюбляв мандрівки, займався скелелазінням[1].
У 2004 році вступив до Рівненського гуманітарного університету на художньо-педагогічний факультет, кафедру театральної режисури, спеціальність — режисер драматичного театру. У 2010 році закінчив РДГУ з освітнім рівнем — бакалавр.
Під час навчання у ВУЗі Олександр був найяскравішим студентом усього факультету. В силу своєї неординарності, відкритості та своїм творчим здібностям його знали всі. Під час навчання грав в багатьох режисерських роботах студентів. Його запрошували і старші курси до себе виконати ту чи іншу роль в постановці. Разом із акторським талантом Олександр був щедро наділеним режисерськими здібностями. Зробив не одну театральну постановку. Його етюди на першому курсі вражали усіх викладачів своїм виконанням та видумкою. Режисерські роботи Олександра: А. П. Чехов «Ведмідь», С. Мрожек «Стриптиз»; акторські роботи: А. Салинський «Сьогодні я стану жінкою», О. Слаповський «Від червоного щура до зеленої зірки», Софокл «Ісмена». та ін..
Олександр також знявся в одному фільмі — «Воскресіння». Фільм був знятий Рівненським телеканалом РТБ, в якому Саша виконав роль солдата, який повернувся з війни додому.
При кафедрі театральної режисури діяв театр вільної пластики «Яблуко», Олександр був провідним актором-солістом цього театру. Завдяки природній пластиці тіла та роботі над собою він вміло володів своїм тілом на сцені та виконував трюки. Театр вільної пластики діяв від молодіжної організації УМСА (одна з найбільших молодіжних організацій в світі, заснована в 1844 році Джорджем Вільямсом). Найвідоміша робота театру вільної пластики — вистава «Як тебе звуть?» Вистава тривалість в 30 хв. англійською мовою з текстом в записі, яка була зроблена в підтримку боротьби зі СНІДом. Олександр виконував там головну роль.
Також був скаут-рейнджером (тобто скаутом, який проходить школу виживання та лідерства, долає фізичні та психологічні навантаження і має лідерські якості). З кожної школи з 30-40 чоловік тільки 7-8 ставало рейнджерами. Крім того, він був скіфом — брав участь у військовому рятувальному підрозділі. Одного разу Олександр під час походу врятував життя чоловікові.
Окрім театру та гір захоплювався рок-музикою. Олександр мав наречену, з якою 7 років був в стосунках. Це Катерина Самчук, на літо 2014 року планувалось весілля.
Обставини вбивства
Пам'ятний знак Олександрові Храпаченку на алеї Героїв Небесної сотні (ву. Інститутська, Київ)
Загинув від кулі снайпера, що потрапила у ключицю, пройшла легені та застрягла у печінці. Убитий близько 11:00, смерть настала миттєво.
За повідомленням Володимира Пастушка (члена сотні «Волинська Січ», до якої також належав Олександр Храпаченко), його було вбито пострілом з готелю «Україна», на останній барикаді по Інститутській вулиці. З цієї ж сотні всього загинуло шість чоловік та десять було поранено.
В одному з інтерв'ю Володимир Пастушок написав: «Ми із ним були найкращими друзями. Зараз багато невідомих осіб розповідають про те, що вони теж із ним були постійно на Євромайдані (зараз багато „майданівців“ познаходилось). А тоді до нашої рівненської компанії входили: я, Храпаченко, Едуард Гриневич, Іван Городнюк („Месник“), Євгеній Перев'язко („Шаула“). Саша загинув у бою. Він був на барикаді за Жовтневим, нам з Шаулою довелося побігти униз по їжу, бо зранку нічого не їли, а сили нам були дуже потрібні, адже із хвилини на хвилину міг розпочатися наступ „Беркута“. Коли я повернувся, то він був уже на першій барикаді зверху, керуючи захистом. Я чомусь тоді відчував, що уб'ють мене, а не його, і ходив там на повен зріст. Він, побачивши це, гукнув: „Пісне! Пісне! Заляж, не геройствуй!“. І це були останні його слова, після цього я впав, а далі почув постріл, і… все. Що відбувалося потім, не дуже добре пам'ятаю, бо плакав, кричав, словом, істерика…»
Похований 23 лютого2014 року у Рівному на цвинтарі «Новий» поряд з іншими загиблими героями Небесної сотні.
Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності[6]
Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)[7]
↑Цимбалюк Є. У фільмі про крила, розпростерті над Майданом, – доля Героя України Олександра Храпаченка / Є. Цимбалюк // Вільне слово. – 2016. – 18 лют. – С. 3 ; Голос України. – 2016. – 20 лют. – С. 9.
↑Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Рівного» та відзнак «За заслуги перед містом» : рішення Рівненської міської ради №4074 від 3.06.2014 р. // Сім днів. – 2014. – 12 черв. – С. 14.
