Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка

рос. Киевская кинофабрика (1925) рос. Киностудия имени А. Довженко (1957) Кіностудія ім. О. Довженка
50°27′21″ пн. ш. 30°26′59″ сх. д. / 50.45581° пн. ш. 30.4498° сх. д. / 50.45581; 30.4498
Тип	кіностудія
Правова форма	державне підприємство
Галузь	кіновиробництво
Спеціалізація	кіновиробництво
Засновано	1925
Штаб-квартира	Київ
Ключові особи	Дончик Андрій Віталійович - генеральний директор (з 9 травня 2024 року)
Продукція	фільм
dovzhenkofilm.com.ua​(укр.)
Кіностудія імені Олександра Довженка у Вікісховищі

Націона́льна кіносту́дія худо́жніх фі́льмів і́мені Олекса́ндра Довже́нка — державна кіностудія в Києві.

1925 року Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) оголосило конкурс на проєкт кінофабрики. З 20 робіт обрали проєкт Валеріяна Рикова, в розробці якого взяли участь студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту. Після проведення конкурсу велике значення мав вибір місця. Спеціальна комісія в Києві оглянула три земельні ділянки. Найкращою та найзручнішою визнали територію поблизу Пушкінського парку, бо тут був водогін, каналізація і, найголовніше, можливість налагодити постачання на фабрику електроенергії. Досвід будування Київської кінофабрики пізніше використано при зведенні аналогічних підприємств у Москві та інших містах. План будівництва затверджено того самого року, а будування розпочалося навесні 1927 року. Воно велося за німецьким зразком на 40-гектарному вигоні з центральним павільйоном (110 на 40 метрів; 3600 квадратних метрів корисної площі), де можна було одночасно знімати 24 ігрові й 12 інших фільмів при силі 13 тисяч ампер постійного й 6 тисяч змінного струму. Ця кінофабрика, на той час, була найбільшою кіностудією в СРСР і забезпечувала близько половини радянського кіновиробництва.

Першим фільмом кіностудії став «Ванька та „Месник“» режисера Акселя Лундіна та оператора А. Майнса. Це стрічка для дітей, задумана Лундіним на манер «Червоних дияволят» Івана Перестіані, про пастуха, що викрав секретні документи у ворога та рятується від карального загону завдяки червоним. Зйомки стартували 12 жовтня 1927 року і йшли вночі, бо вдень закінчувалося будівництво павільйонів. На екрани «Ванька і Месник» вийшов у 1928 році. Того ж року знято дві короткометражні художньо-документальні стрічки — «Ясла» М. Кауфмана та «Одинадцятий» Д. Вертова.

З початком зйомок перших фільмів студія зажила повноцінним, бурхливим творчим життям. На кіностудію прийшли талановиті, вже досвідчені майстри екрану: режисери — Олександр Довженко, Арнольд Кордюм, Павло Долина, Леонід Луков, Іван Кавалерідзе, Фавст Лопатинський, Ігор Савченко; оператори — Данило Демуцький, Юрій Єкельчик, Микола Топчій, Йозеф Рона, І. Шеккер, Олексій Панкратьєв; літератори — Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Гордій Брасюк, В. Охріменко. Це одразу ж позначилося на кількості і якості творів та на розмаїтті жанрів. У 1929 році було вже знято 10 фільмів, серед яких: історико-революційний «Джальма», дитячі «Немає перешкод» і «Сам собі Робінзон», перша екранізація твору Володимира Винниченка «Пригоди полтиника», кінонарис «Комсомолія», кіноплакат «Село Веселе», сатиричний фільм «Шкурник», неігровий художній фільм «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова (оператор Михайло Кауфман), котрий названо серед 12 найкращих документальних фільмів усіх часів на XIII МКФ у Мангеймі, 1964 рік.

13 лютого 1930 року Раднарком СРСР ухвалив постанову «Об образовании общесоюзного объединения по кинофотопромышленности». З її виходом ВУФКУ, підпорядковане до того часу Наркомосу УСРР, уже в новій якості — як Державний український трест кінопромисловості «Українфільм» — з усіма своїми активами і пасивами перейшло до складу також новоутвореного центру — Державного всесоюзного кінофотооб'єднання «Союзкіно». Відбулося перепідпорядкування вітчизняної кінематографії центру (шляхом вилучення її зі складу республіканського Наркомосу), що значною мірою послаблювало її зв'язок з національною культурою. Кінематографія ставала заручником центру, слугувала поширенню серед широких мас відповідної ідеології. За допомогою адміністративних і фінансових важелів «Союзкіно» значною мірою впливало і на кіноосвітні процеси в Україні, причому негативно. Київська кінофабрика теж зазнала негативного впливу такої ситуації, кіновиробництво почало падати. Та усе-ж 1930-ті роки для Київської кінофабрики — були роками становлення. Майстри освоювали звук, який значно розширював можливості кіно, бо зміцнював його зв'язки з літературою, театром і музикою. Першим звуковим фільмом, відзнятим на кінофабриці, став фільм Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу» (1931). У цей же період з'явився в кіно колір. Першою кольоровою стрічкою кіностудії став «Сорочинський ярмарок» Миколи Екка (оператори Микола Кульчицький і Григорій Александров) у 1939 році. Кіно цього часу було найулюбленішим і найдоступнішим для народу видом мистецтва. Особливо це стосувалося фільмів, присвячених радянській сучасності: «Контакт» Євгена Косухіна (1930), «Секрет рапіда» Павла Долини (1930), «Останній каталь» Лазаря Френкеля (1931), «Італійка» (1931) та «Велике життя» (1939) Леоніда Лукова, «Трактористи» Івана Пир'єва (1939), «Суворий юнак» (1936) та «Вітер зі ходу» (1941) Абрама Роома, «Гегемон» Миколи Шпиковського (1930) та ін.

У цей період на кіностудії працювало багато майстрів і в області мультиплікації, наприклад, Сергій Пилипович Конончук. У 1931 році він працює художником-мультиплікатором на Київській кінофабриці «Українфільм» (нині кіностудія імені О. Довженка), де разом з художниками І. Клебановим та Л. Крюковим бере участь у створенні мультфільму «Тук-тук та його приятель Жук» (1935) та у постановці фільму «Зарозуміле курча» (1938).

У жовтні 1941 року студія евакуюється до Ташкента, де продовжуватиме свою діяльність до визволення Києва. Під час німецької окупації Києва приміщення студії використовується як виробнича база для створення пропагандистських стрічок товариством «Україне-фільм».

З 1951 року художником по костюмах та художником-постановником кіностудії ім. О. П. Довженка була Галина Нестеровська.

1953 року відбулася прем'єра екранізації «Запорожця за Дунаєм». Режисер-постановник Василь Лапокниш, літературна обробка Максима Рильського, головний оператор Олексій Мішурін, художник Михайло Юферов. У ролях: Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут.

Протягом цього періоду на студії відзнято художні фільми:

• 1958 — «Сашко» (режисер Євгеній Брюнчугін).
• 1958 — «Перший парубок» (режисер Сергій Параджанов).
• 1960 — «Вдали от родины» (режисер Олексій Швачко).
• 1964 — «Тіні забутих предків» (режисер Сергій Параджанов).
• 1970 — «Білий птах з чорною ознакою» (режисер Юрій Іллєнко). Фільм отримав першу премію VII Московського міжнародного кінофестивалю, а також творці фільму у 1972 році стали лауреатами відбіркової премії «Срібні сирени» міжнародного кінофестивалю в Соренто (Італія).

З 1987 року на студії дії ТО «Дебют», яке спеціалізувалося на перших фільмах режисерів. Його керівниками були Олександр Ітигілов (до 1990 року) та Артур Войтецький (після 1990 року).

Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка — це сучасне кінопідприємство, здатне вирішити найскладніші завдання при зйомках фільмів різної постановочної складності та будь-яких жанрів.

На кіностудії працюють понад 300 режисерів, операторів, художників, художників-декораторів, художників-гримерів, звукооператорів високої професійної кваліфікації.

При кіностудії функціонує Театр кіноактора, в штаті якого до 90 акторів різного віку. Багато з них мають чудові вокальні дані, володіють різними музичними інструментами.

Займаючи площу більш як 17,5 га, кіностудія має чотири знімальні павільйони. Один з них, площею 2520 м², є найбільшим у Європі. Павільйон розрахований на одночасну роботу в ньому десяти знімальних груп. Ще три павільйони мають площу 775 м² кожний. В павільйонах обладнані три басейни. Є і натурний басейн, оснащений системою хвилеутворення, який дає змогу, не виїжджаючи на море, знімати морські баталії, корабельні аварії, проводити підводні зйомки, комбіновані та прямі зйомки на воді.

Окрасою території кіностудії є невеличке природне озеро, розташоване біля натурного басейну, і славнозвісний Довженківський сад, що займає понад один гектар площі.

Кіностудія має вітчизняну та зарубіжну знімальну техніку, трюк-машину, оптичний друк, повний комплект деревообробного устаткування, значну колекцію костюмів, п'ять тонательє, оснащених сучасним звукотехнічним обладнанням, арсенал вітчизняної та зарубіжної зброї, легковий та вантажний транспорт та інші, необхідні для кіновиробництва засоби і пристосування.

Основні виробничі цехи кіностудії оснащені й укомплектовані необхідною технікою, яку обслуговує висококваліфікований персонал.

Національна кіностудія імені О. Довженка являє собою підприємство з повним комплексним технологічним циклом. Разом із зйомками власних фільмів кіностудія надає послуги іншим кіно- та телекомпаніям у роботі над виробництвом їх продукції, належить до виробників національних фільмів в Україні, затверджених постановою кабінету Міністрів України від 26 січня 2011 р. № 48.^[1]

• Павло Нечеса (1928—1929)
• Григорій Радченко (1929—1930)
• Алейніков Д.В. (1930)
• Стрункий В.Г. (1930)
• Петро Косячний (1930—1931)
• Соломон Орелович (1931—1933)
• Павло Нечеса (1933—1937)
• Соломон Орелович (1937)
• Семенов (1937—1938)
• Залман Іцков (1938—1940)
• П. Юрко (1940—1941)
• Олександр Горський (1943—1951)
• Семен Пономаренко (1951—195.)
• Василь Цвіркунов (1962—1973)
• Альберт Путінцев (1973—1985)
• Микола Мащенко (1989—2004)
• Віктор Приходько (2004—2005)
• Сергій Слєпак (2005)
• Ігор Ставчанський (2005—2014)
• Олесь Янчук (2014-2024)
• Дончик Андрій Віталійович (з 9.05.2024)^[2]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кіностудія імені Олександра Довженка

• П. М. Бондарчук. Національна Кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка [Архівовано 5 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 266. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• С. В. Тримбач. Кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка Національна [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Офіційний сайт кіностудії імені О. Довженка
• М.Мащенко, Роки і фільми кіностудії імені О. Довженка
• О.Мокроусова, Н.Гамоля, Німа слава
• Національна кіностудія імені Олександра Довженка відсвяткувала 80-річчя [Архівовано 12 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Госейко Любомир, «Історія українського кінематографа. 1896—1995», К.: KINO-КОЛО, 2005. ISBN 966-8864-00-X.
• «Нариси історії кіномистецтва України», Редкол.: В.Сидоренко та ін., Інститут проблем сучасного мистецтва Академія мистецтв України, Інтертехнологія, 2006.
• Журов Г. В. Київська кіностудія ім. О. П. Довженка. — К., 1962
• Миславський В. Історія українського кіно 1896—1930: факти і документи. Т. 1. Харків: «Дім Реклами», 2018. 680 с. : 506 іл. ISBN 978-966-2149-66-1
• Миславський В. Історія українського кіно 1896—1930: факти і документи. Т. 2. Харків: «Дім Реклами», 2018. 528 с. : 827 іл. ISBN 978-966-2149-67-8

• Офіційний сайт Кіностудії Олександра Довженка
•  Кіностудія імені Олександра Довженка у соцмережі «Facebook»
•  Кіностудія імені Олександра Довженка  у соцмережі «Instagram»