Олекса́ндра Миха́йлівна Коллонтай (рос. Коллонтай Александра Михайловна; дівоче прізвище — Домонтович; 19 (31) березня 1872, Санкт-Петербург, Російська імперія — 9 березня 1952, Москва, РРФСР) — учасниця революційного руху у Російській імперії, політична діячка РРФСР та СРСР, провідна членкиня ЦК Російської СДРП (більшовиків), перша у світі жінка-посол, нарком, перша радянська жінка-дипломатка, активістка міжнародного феміністського руху, публіцистка, пропагандистка «вільного кохання».[7] «Валькірія революції» за висловом Льва Троцького.[7]
Народилася в 1872 році в Санкт-Петербурзі в забезпеченій дворянській родині полковника Генерального штабу Михайла Домонтовича з роду українських поміщиків, та Олександри Олександрівни Масаліної, дочки фінського спекулянта лісом[7], в якої це був другий шлюб[7][8]. По лінії Домонтовичів походить від руських князів з роду Рюрика й українських козацьких старшин Держави Війська Запорізького 17 століття, по лінії Масалітіних — від московитів "великоросів", фінів, остзейських німців і французів.
Олександра була єдиною дочкою, але мала зведених братів і сестер від першого шлюбу матері з прізвищем Мровінські. Диригент Євгеній Мровінський — її зведений племінник, син її зведеного брата.[8] Ігор Сєверянин був її троюрідним братом.
Навчалася в кращих домашніх вчителів[7][8], від яких отримала висококласну домашню освіту, хоча не закінчила ні гімназії, ні інституту благородних дівиць. Оволоділа майже десятьма іноземними мовами, багато читала, а також відвідувала Школу заохочення мистецтв, брала приватні уроки малювання.[7]
У 16 років Коллонтай склала іспити за курс у 6-ій Петербурзькій чоловічій гімназії, одержала право працювати вчителькою. Мала коня і любила прогулянки верхи. На балах була представлена спадкоємцю престолу, Миколі II.[8]
У 17 поїхала розвіятися в Париж зі старшою сестрою. Там купила на одному з розвалів «Маніфест комуністичної партії» і сходила на нелегальні марксистські зібрання.[8] Це було швидше даниною моді, однак книжки з'явилися у неї вдома.
Потім Коллонтай поїхала до родичів у Тифліс, де зустріла свого кузена, офіцера російської армії Коллонтая Владимира Людвіговича (1893), через рік одружилася з ним попри спротив батьків, які хотіли видати її за ад'ютанта імператора[7], і жила з ним у Петрограді у будинку батьків. Згодом[коли?] Коллонтай народжує сина, якого залишить в сім'ї чоловіка у 1896 році. «Я хотіла бути вільною», — зізнавалася вона: «Як тільки маленький син засинав, я йшла в сусідню кімнату, щоб знову взятися за книгу Леніна».[7]
З кінця 1890-х років бере участь у російському революційному русі.
На спадок від батьків вступила до Цюріхського університету, де на одному з мітингів познайомилася з Розою Люксембург, і та відправила її на навчання до Англії, вивчати англійський робітничий рух[7]. В 1901 році в книжковому магазині для росіян в Женеві, познайомилася з Плехановим. А пізніше, вже в Петрограді, знайомиться з Леніним.[7] Плеханов став її наставником у питаннях соціалізму.
Шлюб розірвала в 1916 році[8]. Колишній чоловік Владімір Колонтай помер 13 лютого 1917 від хвороби у віці 50 років невдовзі після її повернення до Петрограду[9].
У комуністичний фемінізм її ввела Роза Люксембург, і Олександра стала брати участь у засіданнях Другого Інтернаціоналу по жіночій лінії, а також у різних міжнародних конгресах феміністок.[8] Люксембург і дружина Карла Лібкнехта Софія Берівна Рисс дружили з Олександрою.
Перша праця Коллонтай була про Фінляндію і боротьбу пригнічених фінських робочих.
У 1905 знайомиться з Леніним. Пізніше переїхала до Німеччини, де разом з Карлом Лібкнехтом агітувала від німецької соціал-демократичної парті і гастролювала Європою з пропагандистськими лекціями («читати реферати»), часто провокативними. Коллонтай їздила світом до Першої світової війни.
Вступила до Німецької соціал-демократичної партії, співпрацювала з журналами багатьох країн світу, виступала з лекціями. На початку Першої світової заарештована в Німеччині, незабаром звільнена на прохання лідерів німецьких соціал-демократів, після звільнення проживала в Норвегії та Швеції. Працювала в Міжнародному жіночому соціалістичному секретаріаті. Від 1915 — членкиня Російської СДРП(більшовиків) — КПРС. З 1915 перебувала в США, де виступала з публічними пропагандистськими лекціями.
Під час Революції 1905-1907 в Російській імперії Коллонтай створила «Товариства взаємодопомоги робітницям», а після її поразки емігрувала.[7] Проти неї висували звинувачення в заклику до збройного повстання в брошурі «Фінляндія та соціалізм». Багато їздила по Європі, де налагоджувала зв'язки з місцевим соціал-демократичними і суфражистськими рухами, беручи в них активну участь.
В ході турне німецькими і скандинавськими країнами, в 1914 році, як тільки почалася Перша світова війна., осіла в Норвегії. Почала писати Леніну, який відразу відгукнувся на лист відомої німецької агітаторки, і в інтенсивній переписці у них склався «політичний альянс». Коллонтай на той час дрейфувала до більшовизму.
Поселившись в Копенгагені, Коллонтай налагодила тісний зв'язок з Леніним і виконувала його спеціальні доручення, зокрема, зробила дві агітаційних поїздки по США.[7] Туди їй і надіслав свої «Листи з далека» Ленін, із зазначенням відвезти їх до Петрограда до Сталіна, в той час головного редактора газети «Правда» (лютий 1917).[8] Коллонтай перебувала в Норвегії, коли цар Російської імперії Ніколай ІІ зрікся престолу. Ленін написав їй спішно повертатись до Петрограду, а потім дав через своїх людей делікатне доручення. На вокзалі в Петрограді її зустрів Олександр Шляпников, взяв одну з валіз, передбачалося, що у валізі були гроші, які Леніну виділив Німецький уряд на революцію в Росії.[7]
У березні 1917 повернулася до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), була членкинею виконкому Петроградської ради робітничних і солдатських депутатів. Постійно виступала на агітаційних мітингах, її заклики до революційного радикалізму та «вільної любові» мали шалений успіх, насамперед серед військових частин.[10] Після Жовтневого перевороту у Петрограді 1917 працювала народним комісаром державної опіки в РНК Російської СФРР.
Незабаром Коллонтай була обрана в виконком Петроградської ради. Була в числі небагатьох делегатів, повністю які підтримали позиції Леніна, викладені в «Квітневих тезах». На Всеросійському з'їзді Рад обрана членкинею ЦВК від більшовиків.[7]
Брала участь в засіданні ЦК Російської СДРП (більшовиків) 10 жовтня 1917, який ухвалив рішення про збройне збройний Жовтневий переворот в Петрограді. А після захоплення більшовиками влади особисто від Леніна отримала пост народного комісара громадського піклування в першому складі Ради.[7]
Потім Ленін направив її до Гельсингфорс (Гельсінки) вести пропаганду серед матросів. В цей час жила в Асторії — військовому готелі більшовиків. Тоді ж розформувала інститут сиріт ім. Миколи I і утворила відділ охорони материнства і дитинства.
Виступила проти сепаратного Берестейського миру Російсьої СФРР з державами Четверного союзу. У Коллонтай були хороші відносини з Надією Крупською і з Інесою Арманд.[8] У цей час був організований жіночий відділ ЦК РКП(більшовиків)., який очолила Арманд. Коллонтай стала її заступницею, 3 березня 1918, на знак протесту залишивши посаду в уряді.[8] Олександра писала з жіночого питання, порушуючи тему вільного кохання у радикальному на той час ключі.[8]
1919 очолила політвідділ Червоної Армії в Криму[8], служила начальником політвідділу Задніпровської червоної дивізії, наркомісаркою пропаганди і агітації Кримської Радянської Соціалістичної Республіки, одночасно — членкинею комісії ЦК КП(б)У з агітації і пропаганди серед жінок-робітниць.
Була міністеркою агітації та пропаганди в першому радянському українському уряді за наполяганням Леніна.[10] Працювала у Києві в липні -серпні 1919. Мешкала на вул. Миколаївській (тепер Городецького) в готелі «Континенталь». Втекла з Києва перед звільненням його військами С. Петлюри та А. Денікіна на пароплаві без дозволу уряду Х. Раковського. Більше в Україну не повернулася.
Повернулася в Росію, і включилася в роботу жіночого відділу ЦК РКП(більшовиків). Інеса Арман була ще жива і розвивала теорію «склянки води» про те, що задовольнити сексуальне бажання при комунізмі має бути настільки ж легко, як випити стакан води.
1920 — завідувачка жіночого відділу ЦК РКП(більшовиків). У цей час, коли «комунізм перебував у нас в апогеї свого розвитку», комуністична влада намагалась поставити усіх громадян країни у однорідні умови. Однією з передумов цього була відміна моногамного шлюбу, чого послідовно домагалась Олександра Коллонтай. Але більшовицька влада на це не згодилася[11].
З 1921 — секретарка Міжнародного жіночого секретаріату при Комінтерні. 1920—1923 учасниця так званої робітничої опозиції в РКП(б). З 1923 — посолка СРСР у Норвегії, з 1926 — у Мексиці, 1927—1930 — знову в Норвегії, 1930—1945 — посланиця, потім посолка у Швеції. Була наставницею Войни Олексія Дорофійовича[12].
Колонтай заміщувала Арманд при ЦК РКП(більшовиків) і Клару Цеткін в жіночій секції Комінтерну.[8] Вона похоронила обидвох своїх начальниць. Після Арман стала головою жіночого відділу.
В Норвегії написала роман «Любов бджіл трудових», виданий в 60 країнах.
У першій половині 1927 року проводить в Мексиці як посол. Нібито не витримує там клімату, і в кінці року повертається в Норвегію, і перебуває там ще 6 років до 1932 року.
У 1932-му році призначена послом до Швеції.
З 1935 по 1937 рік значну кількість часу провела в Женеві, працюючи в Лізі Націй, де відстоювала права жінок.
У 1943 році Коллонтай розбив параліч. Пересувалась на кріслі-каталці.
1944 вела переговори з Фінляндією про її вихід з Другої світової війни.
Коллонтай отримала багато орденів, мешкала на Великій Калужській і встигла опублікувати в Європі (в Англії, Франції, Норвегії) книжку «Мій шлях в комунізм», але жодна з її теоретичних праць з 1926 року до 1996 року не перевидавався в Росії.
З 1945 — радниця Міністерство закордонних справ СРСР.
Померла 9 березня 1952 р. від інфаркту, похована на Новодівочому кладовищі в м. Москва.
Всі свої рукописи, праці, листи і щоденники Коллонтай здавала в центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму (сьогодні Російський державний архів соціально-політичної історії) в 1923, 1946 і 1952 роках.[13] В 1970 і 1978 роках фонд Коллонтай було поповнено документами, переданими із Державної публічної бібліотеки, членами сім'ї Коллонтай і іншими особами.[13]
За радянських часів на честь Коллонтай були названі вулиці та провулки в різних населених пунктах. На її честь названо астероїд 2467 Коллонтай[14].
1969 року за п'єсою П. Л. та А. С. Тур «Надзвичайний посол» було знято фільм «Посол Радянського Союзу». Прообразом головної героїні (Олена Миколаївна Кольцова, посол Радянського Союзу в королівстві) стала Коллонтай, її роль зіграла актриса Юлія Борисова.
Lokasi Pengunjung: 18.117.7.216