PROFILPELAJAR.COM

Не плутати з Марксизмом-ленінізмом-маоїзмом — політичною філософією, що виникла в 80-их роках ХХ століття.

Маої́зм, також відомий як Ду́мка Ма́о Цзеду́на, (спрощ.: 毛泽东思想; кит. трад.: 毛澤東思想; піньїнь: Máo Zédōng Sīxiǎng) — політична філософія, різновид марксизму-ленінізму, розвинений китайським революціонером Мао Цзедуном під час намагань здійснити соціалістичну революцію в сільськогосподарському, доіндустріальному суспільстві Республіки Китай, а пізніше Китайської Народної Республіки.

Основна різниця між маоїзмом і традиційним марксизмом-ленінізмом полягає в тому, що об'єднаний фронт прогресивних сил у класовому суспільстві очолює революційний авангард у доіндустріальних суспільствах, а не комуністичні революціонери поодинці.^[1] Ця теорія, в якій революційна практика є первинною, а ідеологічна ортодоксія вторинною, представляє урбаністичний марксизм-ленінізм, адаптований до доіндустріального Китаю.

З 1950-х років і до економічних реформ Дена Сяопіна наприкінці 1970-х років маоїзм був політичною та військовою ідеологією Комуністичної партії Китаю та маоїстських революційних рухів у всьому світі.^[2]

Термін «маоїзм» — витвір прихильників Мао; сам Мао відкидав його і віддавав перевагу використанню терміна «думка Мао Цзедуна».^[3]

Виникнення

Маоїзм виник як «китайська форма марксизму», «китайський комунізм» і був офіційно проголошений на 7 з'їзді Комуністичної партії Китаю (КПК) у 1945 році. Проголошено, що «відбулося з'єднання загальних істин марксизму-ленінізму з практикою китайської революції».

Маоїзм характеризується крайнім еклектизмом, суб'єктивізмом, волюнтаризмом. У маоїзмі поєдналися ідеї деяких давніх китайських ідеологій (легізму, конфуціанства, даосизму), ідеологій селянських середньовічних повстань.

Особливості ідеології

Якщо класичний марксизм базується на досвіді європейських пролетарів і тісно пов'язаний із розвитком європейської філософії, а вчення Леніна є його продовженням із пристосуванням до фази імперіалізму, то Думка Мао є регіональним пристосуванням революційної теорії до умов напівфеодального Китаю середини XX століття. Основа вчення є практичною відповіддю на питання, що поставали перед Комуністичною партією Китаю під час тривалої партизанської війни в сільській місцевості.

У класичних марксистів пролетарська революція внутрішньо підживлювалася капіталістичним способом виробництва; у міру розвитку капіталізму «виникає напруга між продуктивними силами та способом виробництва»^[4]. Політична напруга між продуктивними силами (робітниками) і власниками засобів виробництва (капіталістами) була б неминучим стимулом для пролетарської революції, результатом якої стане комуністичне суспільство. Зі свого боку, Мао не погоджувався з теорією Маркса про неминучу циклічність економічної системи. Його метою було об'єднати китайську націю і таким чином реалізувати прогресивні зміни для Китаю у формі соціалізму. Він поставив під сумнів твердження, мовляв, для побудови нової формації потрібні передові економічні умови. У «Великому союзі народних мас» (1919) Мао писав: «Занепад держави, страждання людства і темрява суспільства досягли крайньої межі»^[5].

Для Мао Цзедуна революційною силою було зубожіле селянство, адже тогочасний Китай не мав достатньої індустріальної бази для існування просунутого та масового робітничого руху. Також до селян могли приєднуватися ремісники, інтелігенція і спочутлива дрібна буржуазія. Такий союз допустимий в межах «нової демократії», перехідного передсоціалістичного ладу, який для маоїстів є бажаним при поступовому будівництві нової економічної формації. Ідея широкої класової єдності навколо прогресивного революційного класу є основним положенням маоїстів^[6].

До прикладу, блок класів, що відображає принципи Нової демократії, символізують зірки на прапорі Китаю. Найбільша зірка символізує керівництво партії, а навколишні чотири менші зірки символізують Блок чотирьох класів, тобто пролетарських робітників, селян, дрібної буржуазії і капіталістів національного походження^[7]. Нова демократія Мао пояснює Блок чотирьох класів як нещасний, але необхідний крок до подолання реакційних сил.

Вплив ідей маоїзму

Думка Мао мала величезний вплив на філософію та масову культуру. Маоїзм поривав із СРСР, а китайські комуністи вважали радянську доктрину «ревізіоністською». Подібна думка відгукнулася багатьом західним лівим активістам та інтелектуалам, так «маоїстами» почали себе називати відомі французькі філософи, серед яких: Луї Альтюссер, Ален Бадью тощо. Для лівих того періоду Думка Мао не була догматичним ученням, натомість для французьких маоїстів досвід Китайської революції слугував майданчиком для дослідження революційної події, практичні та ідеологічні наслідки якої створили передумови для формування нової, більш широкої у порівнянні з попередніми історичними формами марксизму, соціально-критичної перспективи^[8].

Думка Мао стала важливою подією для світового соціалістичного руху. Так, подальші переосмислення маоїзму призвели до появи нового вчення, марксизму-ленінізму-маоїзму, що поєднувало аспекти вчення Мао, досвід нових лівих і філософський доробок французьких інтелектуалів.

Низка дослідників стверджують, що реалізація Думки Мао в Китаї потягла за собою від 30 до 80 мільйонів смертей у мирний час через Культурну революцію, антиправу кампанію 1957–1958 років^[9] і Великий стрибок уперед.^[10]^[11] Разом з тим, критикуючи дискурси щодо смертей внаслідок імплементації Думки Мао, академіки Крістіан Сорас, Іван Франескіні та Ніколас Лубер зауважують, що ці дискурси приписують відповідальність за смерті у способи, які не є типовими для дискурсів щодо інших ідеологій, таких як лібералізм^[12].

Часто режим Червоних кхмерів у Камбоджі кличуть копією маоїстського режиму, однак самі маоїсти та марксисти загалом стверджують, що Комуністична партія Кампучії сильно відхилилася від марксистської доктрини, а кілька посилань на маоїстський Китай у пропаганді КПК були критичними щодо китайців^[13].

Активні кампанії, зокрема партійні чистки та «перевиховання», призводили до ув'язнення або страти тих, хто вважався таким, що суперечить реалізації ідеалів маоїзму.^[14] Залишаються дискусійними випадки знищення культурної спадщини, релігії та мистецтва. Низка вчених висловлювали думку, що маоїзм спрямований на боротьбу за панування над природою та її підкорення, що спричинило значних збитків довкіллю^[15].

Критика

Політолог Ґрегем Янґ стверджує, що маоїсти бачать Йосипа Сталіна як останнього справжнього соціалістичного лідера Радянського Союзу, але допускає, що маоїстські оцінки Сталіна варіюються між надзвичайно позитивними та більш амбівалентними.^[16] Деякі політичні філософи, такі як Мартін Коен, бачили в маоїзмі спробу поєднати конфуціанство та соціалізм, та називали це «третім шляхом між комунізмом і капіталізмом».^[17]

Енвер Ходжа критикував маоїзм з марксистсько-ленінської точки зору, стверджуючи, що нова демократія припиняє класову боротьбу і дозволяє необмежену капіталістичну експлуатацію. Також він називав теорію трьох світів є «контрреволюційною», і критикував пропоновані Мао методи партизанської війни.^[18]

Окремі дослідники кажуть, що Мао відійшов від ленінізму не лише через майже повну відсутність інтересу до міського робітничого класу, але й через його концепцію природи та ролі партії.^[19]

Маоїзм сьогодні

Починаючи з реформ Дена Сяопіна в 1978 році, маоїзм впав у немилість Комуністичній партії Китаю. Ден вважав, що маоїзм показав небезпеку «ультралівизни», що виявилось у «шкоді» різноманітних масових рухів, характерних для маоїстської доби. У китайському комунізмі термін «ліві» можна вважати евфемізмом для маоїстської політики. Проте Ден заявив, що революційну сторону маоїзму слід розглядати окремо від сторони управління, що виразилось у його відомому вислові, що Мао «на 70% мав рацію, на 30% помилявся».^[20]

Посилання

С. Амін: Маоїзм потрібний всюди у світі (інтерв'ю з 2008 р.) [Архівовано 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
В. Голубничий. Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю (1955) [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]
В. Голубничий. Матеріялістична діялєктика Мао Цзедуна (1964) [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]
І. Дойчер. Маоїзм: його засновки, розвиток, ідейна сильвета (1964) [Архівовано 16 липня 2014 у Wayback Machine.]
І. Майстренко. Енциклопедист антисталіністської революції Мао-Цзедун (1957) [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]
Р. Россанда. Мао Цзе-дун як марксист (1974) [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]
А. Тарасов. Спадщина Мао Цзедуна для радикала кінця XX — початку XXI ст. (1996) [Архівовано 28 березня 2014 у Wayback Machine.]
Guiding thought of revolution: the heart of Maoism [Архівовано 23 жовтня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
Marx2Mao.org (маоїстська інтернет-бібліотека) [Архівовано 16 травня 2010 у Wayback Machine.](англ.)
Ідеї Мао Цзедуна на Marxists.org [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.](англ.)

Примітки

↑ On Guerrilla Warfare — Ch 6. www.marxists.org. Процитовано 30 квітня 2024.
↑ Meisner, Maurice (Jan–Mar 1971). "Leninism and Maoism: Some Populist Perspectives on Marxism-Leninism in China". The China Quarterly. 45 (45): 2–36. doi:10.1017/S0305741000010407. JSTOR 651881. S2CID 154407265.
↑ 毛泽东眼里的“毛泽东”【2】--党史频道-人民网. dangshi.people.com.cn. Процитовано 30 квітня 2024.
↑ Lampa, Roberto (2012-06). Agnar Sandmo, Economics Evolving. A History of Economic Thought (Princeton and Oxford: Princeton University Press, 2011), pp. vii, 489, $45.00. ISBN 978-0-691-14842-7. Journal of the History of Economic Thought. Т. 34, № 2. с. 282—285. doi:10.1017/s1053837212000272. ISSN 1053-8372. Процитовано 30 квітня 2024.
↑ THE GREAT UNION OF THE POPULAR MASSES. www.marxists.org. Процитовано 30 квітня 2024.
↑ Huang, Yibing (2020). Zheng, Qian (ред.). An ideological history of the Communist Party of China. Volume 2: Volume 2 / Huang Yibing; Zheng Qian (Chief Editor) ; translated by Shelly Bryant and Sun Li. Montreal, Quebec: Royal Collins Publishing Group. ISBN 978-1-4878-0391-9.
↑ Lin, Chun (2006). The transformation of Chinese socialism. Durham [N.C.]: Duke University Press. ISBN 978-0-8223-3785-0.
↑ Рабкор.ру (30 березня 2023). СССР глазами французских маоистов | Рабкор.ру (ru-RU) . Процитовано 30 квітня 2024.
↑ Teiwes, Frederick C., and Warren Sun. 1999. 'China's road to disaster: Mao, central politicians, and provincial leaders in the unfolding of the great leap forward, 1955-1959. Contemporary China papers. Armonk, N.Y.: M.E. Sharpe. pp. 52–55.
↑ Valerie Strauss and Daniel Southerland (16 липня 1994 at 8:00 p.m.). How many died? New evidence suggests fat higher numbers for the victims of Mao Zedong's era (англ.). The Washington Post.
↑ Jung Chang and Jon Halliday, Mao: The Untold Story (Jonathan Cape, 2005) p. 3.
↑ Sorace, Christian; Franeschini, Ivan; Loubere, Nicholas (2019). "Introduction". Afterlives of Chinese Communism: Political Concepts from Mao to Xi. Acton, Australia: Australian National University Press. pp. 4–5. ISBN 978-1-760-46249-9
↑ What Went Wrong with the Pol Pot Regime. web.archive.org. 10 серпня 2011. Архів оригіналу за 10 серпня 2011. Процитовано 30 квітня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
↑ Link, Perry. Legacy Of a Maoist Injustice. The Washington Post. Архів оригіналу за 6 січня 2019. Процитовано 23 травня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
↑ Shapiro, Judith (2001). Mao's war against nature: politics and the environment in Revolutionary China. Cambridge University Press. ISBN 978-0-511-4102
↑ Young, Graham (1982). "On Socialist Development and the 'Two Roads'". The Australian Journal of Chinese Affairs. 8 (8). University of Chicago Press: 75–84. doi:10.2307/2158927. ISSN 0156-7365. JSTOR 2158927. S2CID 147645749.
↑ Cohen, Martin (2001). Political philosophy : from Plato to Mao. London: Pluto. ISBN 0-585-43378-X.
↑ Enver Hoxha: Imperialism and the Revolution (1979). www.marxists.org. Процитовано 30 квітня 2024.
↑ "Meisner, Maurice. Mao's China and After. New York: Free Press, 1999. p. 44.
↑ The politics of memory: 70 per cent good, 30 per cent bad - In focus 08/2017 | IPS Journal. web.archive.org. 14 серпня 2020. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 30 квітня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)