PROFILPELAJAR.COM

Операція «Кондор»
Операція «Кондор»
	Основні учасники (Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Парагвай, та Уругвай) Спорадичні учасники (Перу) Підтримка та фінансування (Сполучені штати)
Тип	Таємна операція
Місце	Південна Америка
Командування	Хорхе Рафаель Відела; Уго Бансер; Августо Піночет; Альфредо Стресснер; Франсіско Моралес Бермудес; Хуан Марія Бордаберрі; Генрі Кіссінджер;
Завдання	Боротьба з опозиційними силами до військових режимів та лівими симпатиками
Дата	1975 – 1989
Втрати	60 000–80 000 вбитих

Операція «Кондор» (ісп. Operación Cóndor) — кампанія з переслідування та знищення політичної опозиції (головним чином лівого спрямування) у низці країн Південної Америки у 1970—1980 роках. Проводилась диктаторськими режимами Чилі, Аргентини, Уругваю, Бразилії, Парагваю, Болівії за підтримки спецслужб США.

Спецслужби зазначених країн, діючи скоординовано, організовували викрадення, тортури та страти без суду і слідства представників опозиції (зокрема, сумнозвісні «польоти смерті»). Жертвами ставали відомі політики, дипломати та громадські діячі. Загалом, за різними оцінками, жертвами терору тих років стали близько 60 тисяч чоловік: 30 тисяч аргентинців, 3 тисячі перуанців, понад 3 тисячі чилійців, 160 парагвайців, 150 болівійців, 140 уругвайців та 6 еквадорців.^[4]

1992 року парагвайський правозахисник Мартін Альмада виявив архіви терору, в яких зберігались досьє, звіти й інша інформація, пов'язана із винищенням дисидентів та опозиціонерів диктаторських режимів.

2001 року низка правозахисних організацій висунули позови до колишнього держсекретаря США Генрі Кіссінджера, звинувативши його у причетності до проведення операції «Кондор». Аргентинський суддя, який провадив кримінальне розслідування, заявив, що Кіссінджер є потенційним підозрюваним і навіть відповідачем. Кіссінджер негайно залишив Францію після виклику на допит до слідчого й відмовився від поїздки до Бразилії. США відмовились від участі в Міжнародному кримінальному трибуналі^[5].

1970-ті роки

Операція «Кондор», яка проходила в контексті «холодної війни», мала мовчазне схвалення та матеріальну підтримку Сполучених Штатів^{[джерело?]}. У 1968 році американський генерал Роберт В. Портер заявив^{[джерело?]}, що «для сприяння скоординованому застосуванню силами внутрішньої безпеки в країнах Латинської Америки та між ними, ми… прагнемо сприяти міжвідомчому та регіональному співробітництву шляхом надання допомоги в організації інтегрованих центрів командування та управління; встановлення загальних операційних процедур; проведення спільних і комбінованих навчальні вправи».

За словами американського історика Дж. Патріса МакШеррі^{[джерело?]}, заснованого на раніше секретних документах ЦРУ від 1976 року, у 1960-х і на початку 1970-х років представники міжнародної безпеки в Школі армії США в Америці та Конференції американських армій розробляли плани протидії передбачуваним загрозам. в Південній Америці від політичних дисидентів. У розсекреченому документі ЦРУ від 23 червня 1976 року пояснюється, що «на початку 1974 року представники служб безпеки Аргентини, Чилі, Уругваю, Парагваю та Болівії зустрілися в Буенос-Айресі для підготовки скоординованих дій проти підривних цілей».

Програма була розроблена після серії державних переворотів військовими групами, головним чином у 1970-х роках:

Генерал Альфредо Стресснер взяв під свій контроль Парагвай у 1954 році^[6].

У 1964 році бразильські військові скинули президента Жуана Гуларта^[7].

Генерал Уго Бансер прийшов до влади в Болівії в 1971 році шляхом серії переворотів^[8]^[9].

Військово-громадянська диктатура захопила владу в Уругваї 27 червня 1973 року.

Чилійські збройні сили під командуванням генерала Августо Піночета розбомбили президентський палац у Чилі 11 вересня 1973 року, скинувши демократично обраного президента Сальвадора Альєнде^[10].