Маркси́зм-леніні́зм — офіційна державна ідеологія Радянського Союзу після 1924 року[1] і переважна ідеологія більшості урядів на чолі з комуністичними партіями протягом XX століття.[2][3] Марксизм-ленінізм був розроблений у 1920-х роках після смерті Володимира Леніна і спирався на елементи більшовизму, ортодоксального марксизму та ленінізму. [4] Cпосіб правління та марксистсько-леніністська політика, реалізована Йосипом Сталіним з 1927 по 1953 рік, має назву сталінізм.[5]
Апологети називають марксизм-ленінізм «цілісним філософським, економічним та політичним вченням» або «наукою соціалістичної революції» та побудови робітничим класом на чолі з його авангардом — КПРС соціалістичного суспільства та комунізму. На противагу, марксизм-ленінізм критикується як із правих, так і з лівих позицій. У критичних оцінках його характеризують як догматичну тоталітарну ідеологію[6], ревізію оригінальних ідей марксизму,[7] і культ.[8][9][10] Зазначається також, що самі поняття «ленінізм» та «марксизм-ленінізм» не існували за життя Леніна, і були розроблені Сталіним з політичною з метою відокремлення від інших комуністичних течій, таких як троцькізм[11][12][13]. Марксизм-ленінізм активно піддається критиці з боку антисталінської лівиці.
Внаслідок обробки Леніним і Сталіним похідних ідей Маркса та Енгельса утворилася така конструкція, що складається з великих блоків, які в СРСР називалися самостійними «науками»:
Історичний матеріалізм — зарахований наприкінці 1970-х років до діалектичного матеріалізму та тлумачений як поширення принципів останнього на сферу суспільних явищ;
«Науковий комунізм» — комуністичне пророцтво або «соцільне прогнозування», яке то оголошувало побудову комунізму справою найближчих десятиліть, то навпаки — відсувало його на «історично осяжний період»[16].
А також з менших блоків, які звалися окремими «вченнями»:
«Вчення Леніна про імперіалізм як останню стадію капіталізму» — мало за мету пристосувати старий (XIX ст.) опис капіталізму до реалій XX ст. і, всупереч фактам, відстояти стару ідею, що загальна криза капіталізму продовжує поглиблюватися;
«Вчення про класову боротьбу робітничого класу» та про «всесвітню соціалістичну революцію»;
«Вчення про партію нового типу» — доктрина партії комуністів-«більшовиків» та пов'язаного з цією партією революційного руху, що розвинена Леніном і не має жодного відношення до ортодоксального марксизму;
Конкретизація принципів на практиці
Комуністичні ідеологи та апологети представляли марксизм-ленінізм, як «цілісну наукову систему» знань. Згідно з сучасними критичними поглядами марксизм-ленінізм — це еклектичний та суперечливийконгломерат різних поглядів, які з часу свого створення не відповідають об'єктивній дійсності. Марксистсько-ленінська партія (КПРС), користуючись цим «вченням», була змушена висмикувати тези з нього відповідно до політичної ситуації або багаторазово їх міняти, згідно з політичною кон'юнктурою.
Влада в країні повинна належати одній — комуністичній партії. Влада ця повинна мати монопольний характер — жодного реального поділу державних політичних інститутів на законодавчу, виконавчу чи судову владу («диктатура пролетаріату»). Влада розподіляється, делегується зверху-вниз, жодної демократії, жодної свободи внизу («принцип демократичного централізму»).
Суспільство існує і розвивається за планом, накресленим цією партією (див. Програма КПРС). Не може бути жодного змагання ідей, тобто не може бути жодної іншої конкурентної комуністичній ідеології;
Заради збереження цієї влади підходять будь-які методи, про якісь моральні або гуманітарні обмеження чи матеріальні бар'єри — не може йти мови.
Всі сфери людського суспільного життя — економічна діяльність і господарська власність, культура та добробут, духовне життя та ідеологія, приватна сфера людини — повинні бути підпорядковані й підконтрольні центральній монопольній владі (див. Тоталітаризм).
Суспільна функція
Функціонально Марксизм-ленінізм виконував такі ролі у суспільстві:
Партійно-державні інституції, в чиїй компетенції були контроль та тлумачення марксизму-ленінізму, їхня ієрархія:
Ідеологічний відділ ЦК КПРС на чолі з секретарем — одним із членів Політбюро ЦК КПРС та відповідні відділи у ЦК КП союзних республік; відділи пропаганди та агітації центральних партійних органів.
Інститут марксизму-ленінізму, рос.ИМЛ (раніше: Інститут Маркса-Енгельса-Леніна, рос.ИМЭЛ) — головна «теоретична» інстанція; Академія суспільних наук при ЦК КПРС (рос.АОН) — центральний науково-навчальний заклад. Центральна та республіканські Вищі партійні школи (рос.ВПШ) — навчально-наукові заклади
Чисельні кафедри марксизму-ленінізму та підпорядкованих дисциплін у всіх цивільних та військових ВНЗах СРСР всіх рангів та профілів.
Дисциплінарно марксизм-ленінізм поділявся на такі фахи:
У структуру марксизму-ленінізму традиційно входили ортодоксальний марксизм, тобто наукові праці та економічні дослідження Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, ленінізм, тобто наукові праці В. Леніна та ідеї регіональних ідеологів, що трансформувалися на користь еліти, що володарювала в той або інший період.
Інституції
Головною теоретичною та наково-методологічною інституцією, що контролювала марксисько-ленінську ідеологію в СРСР, був Інститут марксизму-ленінізму (раніше «Інститут Маркса-Енгельса-Леніна») при ЦК КПРС. Периферійними підрозділами були численні кафедри «марксизму-ленінізму», «марксисько-ленінської філософії» та «наукового комунізму» — у всіх без винятку державних цивільних та військових вищих навчальних закладах. Відповідні накові ступені та звання «кандидата» та «доктора наук» були наявні в номенклатурі Вищої атестаційної комісії.
Викладання та розробка марксизму-ленінізму як «наукової» дисципліни відбувалася:
Кульчицький С. Володимир Ілліч Ульянов-Ленін: погляд з XXI століття / С. Кульчицький // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — № 20 — Київ: Інститут історії України НАН України, 2011. — C. 29-76.
Философский Энциклопедический Словарь. М.: Изд-во «Советская Эницклопедия», 1983. с.344-347. (рос.)
