Н. Бельтов[9], А. Волгин[9], С. Ушаков[9], Н. Андреевич[9], Н. Каменский[9], А. Кирсанов[9], Н. Валентинов[9], Утис[9], Симплициссимус[9], Д. Кузнецов[9], Г. Б.[9], П. Бочаров[9] і A. Volgin[8]
Народився у родині відставного штабс-капітана Валентина Петровича Плеханова (1810—-1873) і Марії Федорівни Белинської (1832—-1881). У 1876 вступив до народницької організації «Земля і воля», учасник демонстрації біля Казанського собору 1876; після Воронезького з'їзду — організатор «Чорного переділу». З 1880 в еміграції. Засновник першої російської марксистської організації — групи «Звільнення праці» (1883).
Теоретик РСДРП
Один з найбільших вождів соціал-демократичного руху в Росії і II Інтернаціоналу, входив до числа засновників РСДРП та газети «Іскра». Найголовніші заслуги Плеханова, окрім блискучого обґрунтування ролі робочого руху в Росії, відносяться до сфери пропаганди і розробки основних проблем марксизму у цілій низці праць і статей. Найбільш відомі його книги: «Соціалізм і політична боротьба», «Наші розбіжності», «До розвитку моністичного погляду на історію», «Beitrage zur Geschichte des Materialismus», «М. Р. Чернишевський» і збірки статей «За 20 років», «Критика наших критиків» та ін.
У другій половині 90-х р.р. XIX століття і на початку 1900-х р.р. Плеханов розгортає кампанію проти опортунізму «економістів» і теоретичної критики марксизму з боку Бернштейна і Струве. Разом з Леніним, Щеколдіним та іншими керує «Іскрою», а на II з'їзді РСДРП підтримує Леніна проти Мартова і Аксельрода.
Меншовицький період
Після 2-го з'їзду РСДРП Плеханов розійшовся з Леніном і був довгий час одним з лідерів меншовицькою фракції соціал-демократичної партії Росії. Після московського грудневого повстання 1905 р. проголошує свою знамениту думку: «не потрібно було братися за зброю». В епоху реакції в Плеханові знову пробуджується революціонер, і в 1909—1911 р.р. він стає «співцем підпілля», одночасно ведучи ідейну боротьбу з антимарксистською філософією Богданова. У довоєнні роки Плеханов активно бере участь в Міжнародному соціалістичному бюро, виступаючи інколи з доповідями на міжнародних конгресах. У Першу світову війну — один з керівників групи «Єдність», що стояла на позиціях соціал-шовінізму.
Плеханов у революціях і переворотах
У час революції 1905—1907 не міг приїхати до Росії. Вважав страйк несвоєчасним та таким, що призвів до непідготовленого, не підтриманого армією Грудневого повстання у Москві.
До Жовтневого перевороту віднісся негативно, оскільки вважав, що за рівнем соціально-економічного розвитку Росія не готова до соціалістичної революції: «російська історія ще не змолола того борошна, з якого з часом буде випечений пшеничний пиріг соціалізму».
Застерігав, що захоплення влади «одним класом або — ще того гірше — однією партією» може мати сумні наслідки.
Помер 30 травня 1918 року в Теріокі, похований на «Мостках літераторів» Волкового кладовища у Санкт-Петербурзі.
Плеханов про відмінність Русі Московської від Русі Київської
Росія нібито коливається між Заходом і Сходом. Протягом московського періоду її історії її особливості порівняно з Заходом досягають значно більших розмірів, ніж протягом київського.
Оригінальний текст (рос.)
Россия как бы колеблется между Западом и Востоком. В течение московского периода ее истории ее особенности по сравнению с Западом достигают гораздо больших размеров, нежели в течение киевского[11].
Пам'ятник перед будівлею Технологічного інституту у Санкт-Петербурзі (скульптори І. Я. Гинцбург, М. Я. Харламов, архітектор Я. Г. Гевірц). Відкритий 3 травня 1925 року.
Бюст на території садиби Плеханових в Плехановому Липецької області.
Пам'ятний знак роботи Ігоря Мазура в Плехановому Липецької області (2006 рік).
Установи
Російський економічний університет ім. Г. В. Плеханова
Аптекман О. В. «Георгій Валентинович Плеханов. З особистих спогадів». Л., 1924.
А. Пахарев. Плеханов Георгій Валентинович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.559 ISBN 978-966-611-818-2
