Козаки́ — це збірна назва козаків в Україні та в порубіжних державах з кінця XV століття; слово „козак“ на письмі вперше вжито в „Початковій історії монголів“ (1240 р.) у значенні людини самітної, не зв'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю»;[1] учасники самоврядних чоловічих військових, згодом і територіальних громад, спільнота людей такої самоназви, що з XV століття фіксуються джерелами у степах Східної Європи, зокрема Подніпров'я, на теренах Дикого поля (Великого Лугу, Дніпровського пониззя).
Хоча вважається, що основним заняттям козаків була військова справа, при більш уважному дослідженні помічаємо, що козаки та їхні нащадки встигли себе проявити практично в усіх сферах суспільного життя, яке відоме за військово-прикладною сферою (охорона й патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав), а також у ремісництві, полюванні, землеробстві, науці тощо.
розкидані на величезній території козацькі громади, які — перед своєю загибеллю у вогні Російської комуністичної революції 1917 року — заселяли смугу, що тяглася через усю Азію, від Дону до Уссурі, походили від однієї материнської громади — січового товариства дніпровських козаків.[2]
У XVI столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, переселився більшість козаків на Кубань, а Донське військо на початку XVIII століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. На середину XIX століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР революційна більшовицька (комуністична) влада взяла курс на ліквідацію існуючих суспільних станів і форм власності, внаслідок чого натрапила на затятий спротив представників козачого стану, і тому фактично його фізично винищила у ході розкозачення, репресій та Голодомору на теренах колишніх козачих земель. Досить велика частина козаків воювала проти революційної радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[3].
З 1990–1991 років, особливо після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. 1990-ті для козацтва в Росії характеризувалися створенням самопроголошених козацьких «республік», увесь період після розпаду СРСР — використанням керівництвом РФ козаків в опосередкованих війнах, що в 2010-х призвело, зокрема, до розриву співпраці козацьких організацій України зі «Всевеликим військом Донським»Козіцина[4].
Від кримськотатарського або турецького «Qazaq» — «вільна, незалежна людина», «шукач пригод», «бурлака»[6][7], за часів Улусу Джучі так іменували «вільних» вояків, що опинилися поза племінною структурою, з яких набирали додаткові військові загони[8].
Від тюркського «Qazaq» — «вирізати, оголити гострим інструментом», «поголений, безбородий». Чоловіки, які були призначені для служби у війську, для військових походів, зобов'язані були бути поголеними, безбородими. Ця вимога була обов'язковою, зокрема для вояків кінних загонів, що виникли в Русі-Україні.[9]
Старі гіпотези
Виникли у наслідок популярного в XVII–XVIII ст. філологічного напряму досліджень (співзвучності назв). З погляду наукового обґрунтування нічого не варті.
Від слова «коза» у зв'язку зі спритністю козаків[11].
Від етноніму «хозари». Популярна гіпотеза в козацькій історіографії кінця 17 — початку 18 століття[12],[13].
Згадки
Помилково вважається, що вперше термін «козак» було згадано в Таємній історії монголів в 1240 році[14], але насправді слово «qazaq» було вжито не в оригінальному творі, а в пізнішій переробці — татарській хроніці XVII століття «Дафтар-і Чингіз-наме»[15]. У XIV ст. цей термін вміщено в словник половецької мови (Кодекс Куманікус) і в додаток грецького збірника житій святих[14]. Перша згадка про козаків у слов'янському тексті була в «Никонівському літописі», у 1444 році «козаки рязанські» взяли участь у відбитті татарського набігу[15].
Найперша згадка про козаків в Західній Європі зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. Перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорозьких козаків узагалі — 1489 у Хроніці Польській М. Бельського, яка описує похід польського війська під проводом королевича Яна Ольбрахта проти татар. Козаки тоді жили на території сучасних Вінниччини та прилеглих районів Кіровоградської, Черкаської та Одеської областей — це було Східне Поділля. Перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.
Автохтонна — козаки це місцевий стан, що виник через потребу захисту південного кордону Литовського князівства. Місцеві старости почали набирати загони «вільних» вояків за прикладом сусідів — беків Улусу Джучі, які теж називали таких бійців «козаками» (дослівно — «вільними», тими, що не належав до певного племені)[16]. З часом козацьку верству почали формувати централізовано — згідно з державницькою політикою тогочасного уряду. Першим її виклав Мартин Бєльський, нащадок козацького старшини. На цьому стояв й Самійло Величко, а згодом детально обґрунтував Михайло Максимович. Прибічником цієї догми був і Михайло Грушевський.
Боярська — козаки сформувалися на основі руських бояр та незнатного військового люду Литви та Польщі, професійних військових, які не отримали статусу шляхтичів і були змушені займатися війною та розбоєм (Антонович, Леп'явко).
Уходницька — козаки сформувалися на основі промислових ватаг представників різних станів, що йшли на сезонні промисли в Причорноморські й Прикаспійські степи. Значну частину уходників становили селяни-втікачі з Литви, Польщі та Московії, через що уходницьку теорію також називають утікацькою. Для оборони від татар уходники брали з собою зброю, організовувалися у збройні загони. Ця теорія є панівною в радянській й пострадянській історіографії.
Гіпотези
Кочівницька — козаки походили від одного або декількох кочових народів, що в різні часи мешкали на території Північного Причорномор'я. Пращурами козаків називають скіфів, сарматів, хозарів, чорних клобуків, половців, черкесів (адигів), татар та інших. Кочівницька гіпотеза походження козаків сформувалася під впливом польської історичної школи XVI — XVII століття й була пов'язана із теорією сарматського походженняшляхти. За тогочасною традицією виводити походження стану або народу від певного народу давнини, козацькі літописці XVIII століття обстоювали хозарське походження козаків. З розширенням джерельної бази та становленням історичної науки, кочівницькі гіпотези були відкинута офіційною історіографією. Вперше на недосконалість гіпотези вказав Олександр Рігельман[13]. У XX столітті апологетом половецького походження козаків був російський вчений Гумільов. У XXI ст. цю гіпотезу — щодо запорожців, донців та кубанців — було спростовано рядом генетичних досліджень[17].
Бродницька — козаки є нащадками бродників, берладників і галицьких вигонців, які мешкали в XI — XIII століттях в Північному Причорномор'ї (автор Голубовський). Частково цю гіпотезу підтримував Гумільов. Водночас, вони вказували на відсутність прямого зв'язку між спільнотами бродників і козаків, через наявність часової прірви. Різновидом бродницької гіпотези є болохівська гіпотеза (автор Дашкевич), згідно з якою козаки є нащадками мешканців Болохівської землі, які полишили руських князів і визнали сюзеренітет монгольського хана.
Козаки Подніпров'я (козаки-українці на службі в Україні-Гетьманщині, Московському царстві та Речі Посполитій)
Запорозьке козацьке військо сформувалося в середині XVI століття в середній течії Дніпра, на незайманій території Запорожжя, розташованій на кордонах Речі Посполитої, Кримського ханства і Московського царства. Основу війська складали руськішляхтичі та міщани. Центром запорожців була дніпровська фортеця — Січ, прообразом якої було укріплення, споруджене волинським князем Дмитром-Байдою Вишневецьким на острові Мала Хортиця1556 року.
1572 року невелика частина запорожців була взята на службу і вписана до державного реєстру польським королем Сигізмундом II Августом. Це дало початок реєстровим козакам. Вони квартирувалися в українських порубіжних містах і називалися «Військом Запорозьким Городовим». Кількість реєстрових запорожців у 1617–1637 роках становила близько 6 тисяч. Центр війська розташовувався в Трахтемирові. На противагу привілейованим реєстровцям, більшість козаків належала до нереєстрового козацтва. Вони проживали на українському порубіжжі, Запорожжі, так званому Низу, і називалися «Військом Запорозьким Низовим». Їхнім центром була Січ. Обидві гілки запорозького козацтва мали власне самоврядування з елементами військової демократії, за зразком шляхетського самоврядування.
Більшість козаків трималися православної віри. У Конституції Пилипа Орлика, ухваленій 5 квітня 1710 р., козаки записали таке:
Оскільки серед трьох богословських чеснот перше місце посідає віра, то й перший пункт нехай буде про Віру Православного Східного Обряду, якою колись відважний Козацький народ був просвітлений через козарських князів від Константинопольського Апостольського престолу. І відтоді аж донині (наш народ) твердо в ній перебуває, ніколи не стривожений чужинською релігією. Добре відомо усім, що славної пам’яті Гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорозьким не через якусь іншу причину розпочав законну війну проти Польської Держави, лише прагнучи належної по праву свободи і захищаючи Православну Віру, яку всіляко пригноблювали польські влади і принаджували до об’єднання з Римською Церквою. Після знищення на батьківщині чужинської Новоримської Релігії (Хмельницький) із названим Військом Запорозьким і народом Руським не з якої іншої причини віддався під захист Московського Царства, добровільно прийнявши його новообраний Ясновельможний Гетьман, коли всемогутній Господь Бог сприятиме військовому щастю Його Священної Королівської Величності короля Швеції у збройному порятунку нашої батьківщини від ярма московського рабства, буде зобов’язаний і примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. А якщо б вона коли-небудь таємно або явно об’явилася, то (гетьман) повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників [...], докладаючи особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі, і щоб ширилася слава Божа, і щоб при новозбудованих церквах множилося навчання руських дітей вільним мистецтвам, і щоб віра Господня міцніла й процвітала серед чужинських релігій як троянда серед колючок. А задля більшого авторитету першого в Малій Русі Київського митрополичого престолу і для зручнішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування первісній екзаршій владі Константинопольського Апостольського престолу, щоб таким чином відновити зв’язок і послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольського Константинопольського престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.[24]
Хмельниччина, Україна (Гетьманщина) і козацький народ, козаки-українці
Під час Хмельниччини за словами польських літописців того часу «вся Україна покозачилась», тобто місцеві християни, серед яких основну масу становили місцеві русини з діда-прадіда або діти від змішаних шлюбів з поляками, волохами, татарами, кавказцями (черкасами) тощо щоб підкреслити свої прагнення до волі назвались козаками себто воїнами Христовими, вільними людьми з волі Божої і людьми, які хочуть бути записаними у козацькі реєстри, які урівняють їх у правах зі шляхтичами тощо. Так на базі старої, розгромленої Русі відбувалось явлення світові України (Гетьманщини) і нового, козацького, українського народу, який ми нині знаємо, тих людей, які згодом, коли їм відмовлять у праві на самоназву козак, коли самоназва русин в їх очах перестане бути актуальною стануть масово вживати самоназву українець (козак-українець).
Починаючи з кінця 1980-х почалося відродження козацьких військ у Росії. Восени 1991 року були проголошені Донська, Армавірська, Терська, а також Зеленчуцько-Урупська та Баталпашинська козацькі республіки, причому дві останні об'єдналися у Козацьку Верхню Кубань. Усі разом ці республіки сформували Союз козацьких республік півдня Росії, який розраховував стати однією з союзних республік[25]. Козаки були офіційно визнані Росією етнічною групою росіян, однак ряд козацьких активістів, зокрема Сергія Лошкарьова, Олександра Дзіковицького, Петра Молоділова, було засуджено до ув'язнення за їхню діяльність. Росія використовувала відроджене козацтво в опосередкованих війнах, зокрема у своїй агресії проти України, під час якої бойовики з числа донських козаків очолювані Миколою Козіциним контролювали частину Луганської області.
1920 року, після встановлення на Кубані більшовицької влади, Кубанське козацьке військо було скасовано. 1932–1933 року комуністи виморили козацьке населення голодом. Зі спалахом німецько-радянської війни1941–1945 років уцілілі козаки виступили на боці Німеччини й увійшли до складу козацького корпусу. На період війни радянська влада сформувала так звані червоні козацькі частини з некозацького населення, які були розпущені 1946 року.
Амурське козацьке військо було утворено 1858 року на території Амурської області, на кордоні з Маньчжурією. Його головний осередок розташовувався у місті Благовіщенськ. Основу війська складали забайкальські козаки, що заселили територію області у 1850-х роках. Особовий склад частково поповнювався українцями і росіянами з Донського, Кубанського і Сибірського козацьких військ. В мирний час амурці охороняли державний кордон по річках Амур та Уссурі. За час свого існування козацьке військо взяло участь у придушенні повстання боксерів1899–1901 років, в російсько-японський та Перший світовій війнах. Станом на 1916 рік козацьке населення області становило 49,2 тисяч осіб, з яких 3,6 перебувало на військовій службі. В роки громадянської війни в Росії амурці підтримували антибільшовицькі сили, за що були розпущені радянською владою у 1918 році. 1924 року частина козаків підняли Зазейське повстання, що було придушене більшовиками. Залишки війська емігрували до Маньчжурії[27].
До теми козацтва зверталося багато українських письменників. Вперше цю тематику узагальнив С. Костюк на 1-й республіканській науково-практичній конференції «Проблеми історії запорізького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці», присвяченій 500-річчю запорізького козацтва (Запоріжжя, о. Хортиця, 1990).
Антін Лотоцький — «Триліси» (1910), оповідання «Три побратими» (1934), «Козак Байда» (1936) та ін.,
Петро Сорока — «На ясні зорі Запорожжя» (2000), «Душа при свічці: Діаруш Федора Жука» (2002) та ін.
Неперевершеним описувач періоду гетьманства Івана Мазепи — Богдан Лепкий у циклі з 5-ти повістей: «Мотря» (в 2 ч.), «Не вбивай» (усі — 1926), «Батурин» (1927), Полтава (в 2 ч., 1928-29), «З-під Полтави до Бендер» (видані у США 1955; закінчення дописав Левко Лепкий). Окрім того, його перу належать твори «Сотниківна: Історична картина з часів Івана Виговського» (1927), історичне оповідання «Орли» (1934), повість «Крутіж» (1941),
Про козацтво писали Осип Маковей (повість «Ярошенко» (1905), Андрій Чайковський у (повісті «Козацька помста» (1910), «За сестрою» (1914), «Сагайдачний» (1908-32) та інші автори.
Драматичні твори
У драматургії козацтву присвячено:
трагедія Осипа Барвінського «Павло Полуботок, наказний гетьман України» (1887),
п'єса Богдана Мельничука «Козацькі вітрила» (1995) та його інсценізації за твором Богдана Лепкого «Мазепа, гетьман український: Сповідь перед людьми і часом» (1991), «Сотниківна» (1992; всі поставлені)
історична п'єса Лева Крупи «Ой, Морозе, Морозенку» (1990),
Ліна Костенко; — історичний роман у віршах — «Маруся Чурай»,
До козацької тематики зверталися письменники укр. діаспори, зокрема Р. Завадович, К. Куцюк-Кочинський, О. Неприцький-Грановський, а також представники інших національностей, серед яких Юліуш Словацький у поемах «Мазепа», «Срібний сон Саломеї», віршах «Українська дума», «Пісня козацької дівчини» та ін.
Кіно
«Тарас Бульба» (1909) — перша кіноекранізація повісті, російський німий фільм Олександра Дранкова.
«Taras Bulba» (1924) — німецький фільм за повістю, знятий режисером Олексієм Грановським*
«Tarass Boulba» (1936) — французький фільм за повістю.
«The Rebel Son» (1938) — англійський фільм за повістю.
«Богдан Хмельницький»(1941) (СРСР)
«Taras Bulba» (1962) — найвідоміша іноземна екранізація, американський фільм за повістю. Юл Бріннер — в ролі Тараса Бульби.
«Taras Bulba, il cosacco» (1963) — італійський фільм за повістю.
«Богдан Зіновій Хмельницький»(2002-06) Україна, режисер Микола Мащенко.
«Дума про Тараса Бульбу» (2009) — український телевізійний повнометражний художній фільм за повістю; прем'єра 29 березня 2009 року
↑Історія війн і сучасного військового мистецтва: конспект лекцій: / О. В. Уваркіна та ін. Київ: ІСЗЗІ КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2021. 304 с. (стор.: 114)
↑Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1./Пер. з англ. В. Шовкуна.— К.: Основи, 1995.— С. 124.
↑Samuel J. Newland. Cossacks in the German army, 1941—1945. — London, England; Portland, Or.: F. Cass, 1991.
↑Грушевський М. С. Нариси історії українського народу. — К.: Либідь, 1990. — 400 с.; Codex cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 268 (P.118)
↑Україна — козацька держава/ ред. Недяк В. В.; Наукові ред. Щербак В. О., Федорук О. К. — К.: Емма, 2004. — 1216 с.
↑Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.161-162
↑Туранли, Фергад (2016). Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах. Київ: Видавничий дім "Києво-могилянська академія". с. 539—540. ISBN978-966-518-693-9.
↑Stryjkowski M. Kronika Polska Litewska, Zmudzka i Wszystkie Rusi. Georg. Osterberger, Królewiec. 1582.
↑Kronika Pawla Piaseckiego, biskupa przemyslskiego. Krakow, 1870.- p. 46.
↑В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 39-47
↑ абвСубтельний О. Козацька ера[недоступне посилання] // Україна: Історія. — Київ: Либідь, 1993.
↑Розділ V. Козацька ера. § 1. Козацька революція 1648—1657 рр. // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑Розділ V. Козацька ера. § 2. Руїна (1658—1686) // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑ абРозділ V. Козацька ера. § 3. Мазепа і мазепинці // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑Розділ VI. Україна XVIII ст. між Річчю Посполитою і Російською імперією. § 2. Згасання козацьких автономій у підросійській Україні // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ, 1997.
↑Анатолій Слюсаренко та Микола Томенко, Історія української конституції, Київ, 1993, с. 27-28
Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Санкт-Петербург, 1863—1892, в 15 т. (укр.), (рос.)
Ковальский H. П. Источниковедение истории Украины (XVI — первая половина XVII века). Часть 1. Анализ советских археографических публикаций документальных источников.— Днепропетровск, 1977. (рос.)
Ковальский H. П. Источниковедение и археография истории Украины XVI — первой половины XVII вв. Часть 2. Анализ дореволюционных отечественных публикаций источников.— Днепропетровск, 1978. (рос.)
Ковальский H. П. Источниковедение истории Украины XVI — первой половины XVII века.— Часть 3. Характеристика публикаций источников на иностранных языках.— Днепропетровск, 1978. (рос.)
Мицик Ю. А. Джерела для вивчення історії антифеодальної та визвольної боротьби українського народу наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у фондах архівів ПНР // Архіви України, 1986.— № 5.— С. 55—61. (укр.)
Мицик Ю. А. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.— Дніпропетровськ, 1996. (укр.)
Українське козацтво в інтерпретації польських істориків кінця XIX — першої третини XX століття / Оксана Руда. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2010. — 418 с.
(нім.)Die Geschichte der Kosaken: wilder Osten 1500—1700 / Klaus J. Gröper. Bertelsmann, 1976.
(нім.)Führer und Geführte bei den Zaporoger Kosaken: Struktur und Geschichte kosakischer Verbände im polnisch-litauischen Grenzland (1550—1648) / Carsten Kumke. O. Harrassowitz, 1993.
(англ.)Cossack rebellions: social turmoil in the sixteenth-century Ukraine / Linda Gordon. State University of New York Press, 1983.
(англ.)The Cossacks of the Ukraine / New York: AMS Press, 1985.
(англ.)Cossacks in the German army, 1941—1945 / Samuel J. Newland. London, England; Portland, Or.: F. Cass, 1991.
(англ.)The Cossacks: an illustrated history / John Ure. Overlook, 2002
(англ.)The Cossacks / Shane O'Rourke. Manchester University Press, 2007.
(фр.)Les Cosaques de l'Ukraine: rôle historique, représentations littéraires et artistiques: actes du 5e colloque international franco-ukrainien / textes réunis et présentés par Michel Cadot et Émile Kruba. Presses de la Sorbonne nouvelle, 1995.
(рос.)Донские казаки в прошлом и настоящем / под общ. редакцией Ю. Г. Волкова. Изд-во Ростовского университета, 1998.
(рос.)История казачества Азиатской России : в 3 т. / В. В. Алексеев ; Н. А. Миненко. — Екатеринбург, 1995.
(рос.) Таирова-Яковлева Т. Мазепа. — Москва: Молодая гвардия, 2007.
(укр.) Голобуцький В. Запорозьке козацтво. — К., 1994.
(укр.) Здоров А. А. Чи були козаки хазарами? (Історія одного міфу) // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1999. — Вип. 9. — С. 78-82.
(укр.) Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Т. 4-10. — К., 1993—1999
(укр.) [Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О.Щербака. — К.: Либідь, 1994.] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)
¹ Більшість — етнічні українці. ² Значна частина — етнічні українці. ³ Жодна з проголошених у 1991 році автономій, що увійшли до складу Союзу козацьких республік, не відбулася.
Down UnderSampul singel versi Australia 7 inciSingel oleh Men at Workdari album Business as UsualSisi-BCrazy (Australia/Amerika Utara)Helpless Automaton (Eropa)Dirilis2 November 1981[1]GenreNew wave[2][3]pop rok[3][4]pub rock[5]reggae[6]Durasi3:42LabelColumbiaKomponis musikColin HayRon StrykertLirikusColin HayProduserPeter McIanKronologi singel Men at Work Who Can It Be Now? (1981) Down Under (1981) Be Good Johnny (1982) Sampel audioberk...
RampiTo RampiMasyarakat Rampi memakai pakaian adat.Daerah dengan populasi signifikanKecamatan Rampi±8.000BahasaRampiAgamaKristen Protestan[1]Kelompok etnik terkaitSeko • Bugis • Pamona Suku Rampi (bahasa Rampi: To Rampi) adalah sebuah kelompok etnis yang mendiami daerah pegunungan di Kecamatan Rampi, Kabupaten Luwu Utara, Sulawesi Selatan. Daerah yang didiami oleh suku Rampi merupakan daerah terisolir yakni di Pegunungan Luwu Utara yang terletak di bagian utara dari S...
Exodus FallSutradaraAnkush KohliChad WaterhouseProduserMichael BaumgartenAnkush KohliAdriana LaCorteDitulis olehChad WaterhousePemeranRosanna ArquetteJesse JamesDevon GrayeDee WallaceChristopher AtkinsPenata musikBoris ZelkinDistributorOakhurst PicturesTanggal rilis April 2011 (2011-04) NegaraUnited StatesBahasaEnglish Exodus Fall adalah film Amerika Serikat produksi tahun 2011 bergenre drama yang disutradarai oleh Ankush Kohli dan Chad Waterhouse, berdasarkan skenario yang ditulis...
Ada usul agar artikel ini digabungkan ke Pelni. (Diskusikan) Kantor Pelni di Surabaya adalah sebuah gedung bersejarah di Surabaya, Jawa Timur, Indonesia. Pada masa pendudukan Jepang dijadikan kantor berita Domei. Setelah Markonis Yakup menerima Proklamasi Kemerdekaan Indonesia pada tanggal 17 Agustus 1945 jam 11.00 WIB dari gedung inilah berita Proklamasi tersebut disiarkan ke seluruh Jawa Timur. Artikel bertopik Indonesia ini adalah sebuah rintisan. Anda dapat membantu Wikipedia dengan menge...
Chemical compound Not to be confused with Fluperolone acetate. FluperoloneClinical dataOther names9α-Fluoro-11β,17α,21-trihydroxy-21-methylpregna-1,4-diene-3,20-dioneDrug classCorticosteroid; GlucocorticoidIdentifiers IUPAC name (8S,9R,10S,11S,13S,14S,17R)-9-Fluoro-11,17-dihydroxy-17-[(2S)-2-hydroxypropanoyl]-10,13-dimethyl-6,7,8,11,12,14,15,16-octahydrocyclopenta[a]phenanthren-3-one CAS Number3841-11-0PubChem CID56841872ChemSpider32700976UNIIS33056JLS5CompTox Dashboard (EPA)DTXSID60191746...
American module of the International Space Station HarmonyHarmony shown connected to Columbus, Kibō, and Destiny. PMA-2 faces towards the camera. The nadir and zenith locations are open.Module statisticsCOSPAR ID2007-050ALaunch date23 October 2007,15:38:19 UTC[1]Launch vehicleSpace Shuttle DiscoveryDocked26 October 2007Mass14,300 kg (31,500 lb) [2]Length7.2 m (24 ft)Diameter4.4 m (14 ft)Pressurised volume70 m3 (2,500 cu ft) Harmony...
Intercollegiate American football team Western Illinois Leathernecks football2023 Western Illinois Leathernecks football team First season1902Athletic directorPaul BubbHead coachJoe Davis 1st season, 0–0 (–)StadiumHanson Field(capacity: 16,368)Year built1950Field surfaceMatrix TurfLocationMacomb, IllinoisNCAA divisionDivision I FCSConferenceMissouri ValleyAll-time record509–439–38 (.535)Bowl record2–1 (.667)Playoff appearances1 (NCAA Division II) 197311 (NCAA D...
Metropolitan area in IrelandGreater Dublin AreaMetropolitan areaMap of Dublin and its hinterland, showing: Dublin city (red), city and suburbs (orange), Dublin Metropolitan Area (Yellow), Greater Dublin Area (NTA) (Green)Maximal definition: 1. Dublin city, 2. Dún Laoghaire–Rathdown, 3. South Dublin, 4. Fingal, 5. Meath, 6. Kildare 7. WicklowCountryIrelandArea • Total6,986 km2 (2,697 sq mi)Population (2022) • Total2,125,500 • Density3...
For other uses, see Jaleswar (disambiguation). This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Jaleswar – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (October 2007) (Learn how and when to remove this template message) Town in Odisha, IndiaJaleswarTownJaleswarLocation in Odisha, IndiaShow map of OdishaJaleswa...
ХристианствоБиблия Ветхий Завет Новый Завет Евангелие Десять заповедей Нагорная проповедь Апокрифы Бог, Троица Бог Отец Иисус Христос Святой Дух История христианства Апостолы Хронология христианства Раннее христианство Гностическое христианство Вселенские соборы Н...
Politics of Mali Constitution Human rights Slavery Government Interim President Assimi Goïta Interim Prime Minister Choguel Kokalla Maïga Council of Ministers Parliament National Assembly Speaker: Vacant Administrative divisions Regions Cercles Arrondissements Communes Elections Recent elections Presidential: 20182024 Parliamentary: 2020next Political parties Foreign relations Ministry of Foreign Affairs Minister: Abdoulaye Diop Diplomatic missions of / in Mali Passport Visa requirements Vi...
Castel BaroniaKomuneComune di Castel BaroniaNegaraItaliaWilayah CampaniaProvinsiAvellino (AV)Luas[1] • Total15,37 km2 (5,93 sq mi)Ketinggian[2]639 m (2,096 ft)Populasi (2016)[3] • Total1.150 • Kepadatan75/km2 (190/sq mi)Zona waktuUTC+1 (CET) • Musim panas (DST)UTC+2 (CEST)Kode pos83040Kode area telepon0827Situs webhttp://www.comunecastelbaronia.it Castel Baronia adalah sebuah kota dan ko...
Euharlee Creek in Seaborn Jones Memorial Park The Seaborn Jones Memorial Park, formerly known as Wayside Park, was renamed in 2002 after Seaborn Jones because of his generosity and other significant contributions that he made to the city.[1] The park sits in the middle of the Historical Downtown district of the City of Rockmart, Georgia along the banks of the Euharlee Creek. The name Euharlee comes from the Cherokee or Creek Indians and means she laughs as she runs. Park features The ...
Species of plant Ipomoea costata Scientific classification Kingdom: Plantae Clade: Tracheophytes Clade: Angiosperms Clade: Eudicots Clade: Asterids Order: Solanales Family: Convolvulaceae Genus: Ipomoea Species: I. costata Binomial name Ipomoea costataBenth.[1] Ipomoea costata, commonly known as rock morning glory, is an Australian native plant.[2] It is found in northern Australia, from Western Australia, through the Northern Territory, to Queensland.[3] Its tube...
Навчально-науковий інститут інноваційних освітніх технологій Західноукраїнського національного університету Герб навчально-наукового інституту інноваційних освітніх технологій ЗУНУ Скорочена назва ННІІОТ ЗУНУ Основні дані Засновано 2013 Заклад Західноукраїнський �...
Nepali diaspora in United Kingdom, Ethnic group Ethnic group Nepalese in the United KingdomA monument of a Nepalese Gurkha Soldier near the Ministry of Defence in LondonTotal populationNepali-born residents50,881 (2011 UK Census)Ethnic Nepali:88,461 (England and Wales only, 2021)[a][1]Regions with significant populationsLondon · South East England (Rushmoor)LanguagesEnglish · Nepali · Nepal Bhasa · Limbu · ...
Mathematical logic concept In logic and mathematics, contraposition, or transposition, refers to the inference of going from a conditional statement into its logically equivalent contrapositive, and an associated proof method known as § Proof by contrapositive. The contrapositive of a statement has its antecedent and consequent inverted and flipped. Conditional statement P → Q {\displaystyle P\rightarrow Q} . In formulas: the contrapositive of P → Q {\displaystyle P\righta...
Советско-югославские отношения СССР Югославия Медиафайлы на Викискладе Советский и югославский лидеры Н. С. Хрущёв и И. Б. Тито в югославском порту Копер (1963 год) Советско-югославские отношения — двусторонние отношения между СССР и Югославией, установле�...
CurdiکوردKurdGruppo di curdi in abiti tradizionali, 1873 Sottogruppizaza, feyliani, yazidi Luogo d'origine Kurdistan Popolazione30–40 milioni[1](The World Factbook, stima 2015)36,4–45,6 milioni[2](Istituto Curdo di Parigi, stima 2017) Linguacurdo, zazaki Minoranza: turco (in Turchia), persiano (in Iran), arabo (in Siria e Iraq) ReligioneIn maggioranza Islam(Sunnismo sciafeita, Alevismo, Sciismo)con minoranze di Yazidismo e Yarsanesimo Gruppi correlatialtri ir...